Постанова

від 01.08.2012 по справі 2а-6710/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

01 серпня 2012 року 14:42 № 2а-6710/12/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В. за участю секретаря судового засідання Бескоровайної Н.В. та представників сторін:

від позивача: Даниленка В.І.,

від відповідача: Чарковської Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомПриватного підприємства «НІКА-1» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби проскасування податкового повідомлення-рішення №0000012304 від 05 січня 2012 року в частині, - ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Приватне підприємство «НІКА-1»(далі -позивач, ПП «Ніка-1») з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва (далі -відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення №0000012304 від 05 січня 2012 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «Леміш Груп»у сумі 63 833,33 грн. та з товариством з обмеженою відповідальністю «Дормашавто»у сумі 412 333,35 грн.; скасування рішення Державної податкової служби у місті Києві від 16.03.2012 року №1294/10/12-114; скасування рішення Державної податкової служби України від 19.04.2012 року №6950/6/10-2115.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 червня 2012 року було відкрито провадження в даній справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 липня 2012 року позовну заяву ПП «Ніка-1»в частині вимог про скасування рішення Державної податкової служби у місті Києві від 16.03.2012 №1294/10/12-114 та рішення Державної податкової служби України від 19.04.2012 №6950/6/10-2115 залишено без розгляду.

Враховуючи вибуття первинного відповідача у справі -ДПІ у Оболонському районі м. Києва -зі спірних правовідносин, судом на підставі ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України здійснено заміну відповідача на його правонаступника -Державну податкову інспекцію у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач безпідставно прийшов до висновку про заниження суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість у лютому, березні, квітні, травні, липні, серпні, листопаді, грудні 2010 року та січні, квітні 2011 року на суму 476 166,67 грн. за наслідками господарських операцій з ТОВ «Леміш Груп»та ТОВ «Дормашавто», оскільки податковий кредит було сформовано позивачем на підставі належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від зазначених контрагентів, які на момент здійснення господарських операцій були зареєстровані в якості платників податку на додану вартість.

При цьому позивача вказував на хибність висновку відповідача про те, що фінансово-господарські відносини з ТОВ «Леміш Груп»та ТОВ «Дормашавто»носять характер нікчемних правочинів, оскільки жодних доказів на підтвердження такого висновку під час перевірки здобуто не було. На переконання позивача, податкові органи не наділені повноваженнями щодо визнання угод недійсними (нікчемними), оскільки правочини є нікчемними лише в силу закону або можуть бути визнані недійсними за рішенням суду, яке відповідачем надано не було, а тому висновки податкового органу щодо порушень цивільно-правових норм платником податків є такими, що здійснюються поза межами повноважень та порушують ст.ст. 6, 19 Конституції України, ст.ст. 20, 21 Податкового кодексу України.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що позивачем в порушення вимог п. 3.1.1 п.3.1ст.3, пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1 пп.7.4.4. пп 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»п. 198.3 ст. 198, п. 201.4 ст.201 Податкового кодексу України було безпідставно віднесено до складу податкового кредиту з ПДВ суму у розмірі 476 166,67 грн., сформовану за наслідками господарських операцій з ТОВ «Леміш Груп»та ТОВ «Дормашавто». Аргументуючи свою позицію, відповідач зазначив про відсутність у названих контрагентів необхідних умов для досягнення результатів підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих потужностей, складських приміщень при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг). На переконання відповідача, фінансово-господарські відносини позивача з названими контрагентами у період з лютого по грудень 2010 року та у січні, квітні 2011 року мають ознаки фіктивних правочинів, оскільки вони порушують публічний порядок, тому формування позивачем податкового кредиту за наслідками таких операцій є безпідставним.

З огляду на викладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 01 серпня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд

В С Т АН О В И В:

Позивач -Приватне підприємство «Ніка-1»(код ЄДРПОУ 23717551) зареєстроване як юридична особа Оболонською районною у м. Києві державною адміністрацією 04.11.1995 року, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців № 426431 від 26.06.2012 року, та перебуває на податковому обліку в ДПІ у Оболонському районі м. Києва.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 10.11.2011р. по 07.12.2011р. ДПІ у Оболонському районі м. Києва була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП «Ніка-1»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 по 30.09.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 30.09.2011 року.

За результатами проведеної перевірки було складено акт №729/2304/23717551 від 21.12.2011 року (далі по тексту - Акт перевірки, Акт).

05 січня 2012 року на підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Оболонському районі м. Києва було прийнято податкове повідомлення -рішення форми "Р" № 0000012304 , яким позивачу, за порушення п. 3.1.1 п.3.1 ст.3, пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1 пп.7.4.4. пп. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»тап. 185.1 ст.185, п. 198.3 ст. 198, п. 201.4 ст.201 Податкового кодексу України, було визначено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у сумі 679 793,00 грн., з яких 580 000,00 грн. - за основним платежем та 99 793,00 грн. -штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами оскарження податкового повідомлення -рішення № 0000012304 від 05 січня 2012 у адміністративному порядку зазначене рішення залишене без змін, а скарги ПП «Ніка-1»- без задоволення.

В Акті перевірки податковий орган прийшов до висновку про порушення вимог п. 3.1.1 п.3.1 ст.3, пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1 пп.7.4.4. пп. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п. 185.1 ст.185, п. 198.3 ст. 198, п. 201.4 ст.201 Податкового кодексу України внаслідок завищення податкового кредиту загалом у сумі 580 000,01 грн. за період з лютого по травень 2010 року, липень, серпень, листопад, грудень 2010 року та за січень, квітень 2011 року на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Дормашавто», ТОВ «Леміш Груп»та ТОВ «Зетта Фін», що призвело до заниження позивачем суми податку на додану вартість на цю суму.

Порушення позивачем норм Закону України «Про податок на додану вартість», Податкового кодексу України мотивовані наступним:

- за перевірений період ПП «Ніка-1»мало взаємовідносини з ТОВ «Леміш Груп», ТОВ «Дормашавто»та ТОВ «Зетта Фін»;

- за даними податкової звітності у ТОВ «Леміш Груп», ТОВ «Дормашавто»та ТОВ «Зетта Фін»відсутні матеріальні та трудові ресурси для виконання обумовлених договорами зобов'язань (додатки К 1/1 до декларацій з податку на додану вартість підприємствами не подавались, згідно декларацій з комунального податку кількісний склад працівників становить -1 особа);

- згідно з даними АРМ «АІС ОР»ТОВ «Дормашавто»має стан -«Запит на встановлення місцезнаходження»;

- актів за встановленою формою КБ-2В за роботами, виконаними ТОВ «Леміш Груп», до перевірки не надано;

- декларації з податку на додану вартість контрагентів визнано недійсними;

- відсутність посилання у податкових накладних, виписаних ТОВ «Дормашавто», на вид цивільно-правового договору.

Наведене, на думку відповідача, свідчить, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Дормашавто», ТОВ «Леміш Груп»та ТОВ «Зетта Фін»здійснюється поза межами правового поля, правочини між позивачем та вказаними контрагентами укладені без мети настання реальних наслідків, суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок та є нікчемними.

Позивач не погоджується висновками Акта перевірки та прийнятим на його підставі податковим повідомленням-рішенням й мотивує позовні вимоги наступним: Акт перевірки не містить жодних посилань на підстави нікчемності угоди, укладеної між позивачем та його контрагентами, натомість господарські операції по виконанню підрядних робіт та надання автотранспортних і експедиційних послуг є реальними та підтверджуються необхідними первинними документами, які не викликають сумнівів щодо їх достовірності; податковий кредит підтверджується податковими накладними, на момент складання яких контрагенти були зареєстровані в якості платників податку на додану вартість.

Збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за наслідками взаємовідносин з ТОВ «Зетта Фін»у розмірі 103 833,33 грн. позивачем не оспорюється.

Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками Акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва вважає обґрунтованими позовні вимоги ПП «Ніка-1», виходячи з наступних мотивів.

Як вбачається із матеріалів справи, ПП «Ніка-1», будучи власником нежитлового приміщення загальною площею 158,0 кв.м, розташованого у м. Києві, по вул. Попова, 1а, на виконання приписів Акту перевірки дотримання санітарного законодавства, складеного 02 лютого 2010 року СЕС Оболонського району міста Києва, уклало з ТОВ «Леміш Груп» Договір №1209 від 01.12.2009 року підряду (том І, а.с. 122-124).

За умовами вказаного договору ПП «Ніка-1»(як Замовник) доручає, а ТОВ «Леміш Груп»(як Підрядник) зобов'язується виконати та передати Замовнику підрядні роботи, а саме: здійснити капітальний ремонт приміщення за адресою: м. Київ, вул. Попова, 1-а відповідно до затвердженої договірної ціни, а Підрядник зобов'язується прийняти й оплатити виконані роботи на умовах цього договору.

Загальна сума договору, відповідно до затвердженої договірної ціни складає 400 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 66 666,67 грн. (п.2.1). Для виконання робіт замовник здійснює попередню оплату за роботи, що виконуються за Договором, у розмірі 40 000,00 грн. (п.3.2) Здавання-приймання виконаних робіт здійснюється на підставі оформленого акту виконаних робіт (п.4.2).

Платіжним дорученням №1815 від 13.01.2010 ПП «Ніка-1»на виконання п.3.2 договору здійснило попередню оплату робіт, що виконуються за договором, у сумі 40 000,00 грн. (том І, а.с. 127).

На виконання умов вищезазначеного договору ТОВ «Леміш Груп»у січні та лютому 2010 року виконало обумовлені договором роботи на загальну суму 400 000,00 грн., в тому числі ПДВ -66 666,67 грн., що підтверджується актами приймання виконаних підрядних робіт: № 1 від 13 січня 2010 року на суму 230 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ -38 330,00 грн.), №02 від 16 лютого 2010 року на суму 170 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ -28 330,00 грн.) -том І, а.с. 125, 126.

За наслідками виконання робіт ТОВ «Леміш Груп»виписало на користь позивача податкові накладні № 35/130110 від 13 січня 2010 року на суму 230 000,00 грн., в тому числі ПДВ -38 333,33 грн., № 31/160210 від 16 лютого 2010 року на суму 170 000,00 грн., в тому числі ПДВ -28 333,33 грн., які були складені у момент виникнення податкових зобов'язань ТОВ «Леміш Груп», тобто в момент в момент оформлення документів, що засвідчують факт виконання робіт (актів приймання виконаних робіт).

Розрахунки між сторонами проведено у безготівковій формі на повну суму вартості виконаних робіт, що підтверджується платіжними дорученнями: №172 від 14.01.10, №1824 від 14.01.2010 р., №177 від 19.01.2010 р., №181 від 20.01.2010р., №203 від 26.01.2010 р., №206 від 28.01.2010 р., №1916 від 29.01.2010 р., №1917 від 29.01.2010 р., №1931 від 01.02.2010 р., №235 від 04.02.2010 р., №236 від 04.02.2010 р., копії яких долучено до матеріалів справи (том І, а.с. 128-138).

Як вбачається з матеріалів справи, 01 червня 2010 року між ПП «Ніка-1»(Замовник) та ТОВ «Дормашавто» (Виконавець) було укладено Договір №109 про надання автотранспортних і експедиційних послуг, послуг з навантаження та розвантаження. За умовами зазначеного договору ТОВ «Дормашавто»(як Виконавець) зобов'язувалося перевозити автомобільним транспортом вантажі, що належать Замовнику (ПП «Ніка-1») до пункту призначення, надавати експедиційні послуги, навантажувати, розвантажувати та видавати вантажі вантажоодержувачу або особі, уповноваженій на їх одержування, а Замовник зобов'язувався сплачувати за послуги з перевезення, навантаження, розвантаження вантажів та надання експедиційних послуг встановлену договором плату (том І, а.с. 143-144).

Вартість перевезення визначається на підставі Актів прийому-передачі виконаних робіт (п.4.1 договору), яка оплачується замовником протягом 3 банківських днів з моменту підписання Акта прийому-передчі виконаних робіт, який складається в кінці місяця (п.4.2 договору).

На виконання договору № 109 від 01.06.2010р., укладеного між ПП «Ніка-1»та ТОВ «Дормашавто», останнім було надано експедиційні та навантажувально-розвантажувальні послуги, що підтверджується актами здачі-прийняття виконаних робіт від 31 грудня 2010 року на суму 416 080,00 грн., в т.ч. ПДВ -69 346,67 грн., від 31 грудня 2010 року на суму 133 920,00 грн., в т.ч. ПДВ -22 320,00 грн., від 30 листопада 2010 року на суму 343 954,00 грн., в т.ч. ПДВ -57 325, 67 грн., від 30 листопада 2010 року на суму 105 046,00 грн., в т.ч. ПДВ -17 507,67 грн., від 31 серпня 2010 року на суму 99 640,00 грн., в т.ч. ПДВ -16 606,67 грн., від 31 серпня 2010 року на суму 45 360,00 грн., в т.ч. ПДВ -7 560,00 грн., від 30 липня 2010 року на суму 52 480,00 грн., в т.ч. ПДВ -8 746,67 грн., від 30 липня 2010 року на суму 47 520,00 грн., в т.ч. ПДВ -7 920,00 грн., від 29 квітня 2011 року на суму 581 000,00 грн., в т.ч. ПДВ -96 833,33 грн., від 29 квітня 2011 року на суму 54 000,00 грн., в т.ч. ПДВ -9 000,00 грн., від 31 січня 2011 року на суму 337 140,00 грн., в т.ч. ПДВ -56 190,00 грн., від 31 січня 2011 року на суму 112 860,00 грн., в т.ч. ПДВ -18 810,00 грн. (том І, а.с. 147-158).

За наслідками надання послуг ТОВ «Дормашавто»виписало на користь позивача податкові накладні № 300709 від 30.07.10 на суму 52 480,00 грн., в тому числі ПДВ -8746,67 грн., податкову накладну № 300708 від 30.07.2010 року на суму 47 520,00 грн., в тому числі ПДВ -7 920,00 грн., податкову накладну № 310818 від 31.08.2010 року на суму 99 640,00 грн., в тому числі ПДВ -16 606,67 грн., податкову накладну № 310817 від 31.08.2010 року на суму 45 360,00 грн., в тому числі ПДВ -7 560,00 грн., податкову накладну № 301127 від 30.11.2010 року на суму 105 046,00 грн., в тому числі ПДВ -17 507,67 грн., податкову накладну № 301126 від 30.11.2010 року на суму 343 954,00 грн., в тому числі ПДВ -57 325,67 грн., податкову накладну № 311223 від 31.12.2010 року на суму 416 080,00 грн., в тому числі ПДВ -69 346,67 грн., податкову накладну № 311212 від 31.12.2010 року на суму 133 920,00 грн., в тому числі ПДВ -22 320,00 грн., податкову накладну № 212 від 29.04.2011 року на суму 54 000,00 грн., в тому числі ПДВ -9 000,00 грн., податкову накладну № 213 від 29.04.2011 року на суму 581 000,00 грн., в тому числі ПДВ -96 833,33 грн., податкову накладну № 310116 від 31.01.2011 року на суму 337 140,00 грн., в тому числі ПДВ -56 190,00 грн., податкову накладну № 310115 від 31.01.2011 року на суму 112 860,00 грн., в тому числі ПДВ -18 810,00 грн. які були складені у момент виникнення податкових зобов'язань ТОВ «Леміш Груп», тобто в момент в момент оформлення документів, що засвідчують факт виконання робіт (актів здачі-прийняття виконаних робіт) -том І, а.с. 179-190.

Розрахунки між сторонами проведено у безготівковій формі на повну суму вартості виконаних робіт, що підтверджується платіжними дорученнями: №1292 від 18.11.2010 р., №1293 від 18.11.2010 р., №1213 від 04.11.2010 р., №1181 від 01.11.2010 р., №169 від 04.11.2010р., №252 від 10.12.2010р., №261 від 16.12.2010р., №1495 від 21.12.2010р., №1394 від 01.12.2010р., №277 від 23.12.2010р., №1529 від 24.12.2010р., №1521 від 23.12.2010р., №1182 від 01.11.2010р., №1522 від 23.12.2010р., №711 від 20.07.2010р., №937 від 04.04.2011 р., №914 від 01.04.2011 р., 414 від 01.04.2011р., №295 від 10.01.2011р., №294 від 10.01.2011р., №302 від 12.01.2011р., №304 від 12.01.2011р., №457 від 26.04.2011р., №456 від 26.04.2011р., №429 від 12.04.2011р., №20 від 14.01.2011р.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», а також у Інформаційному листі від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1) встановлення факту здійснення господарської операції (в т.ч. дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції);

2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції (в т.ч. з'ясування можливої обізнаності платника щодо можливих дефектів у правовому статусі його контрагентів);

3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку (зокрема, наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку);

4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Спеціальним законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету на час виникнення спірних правовідносин (в період до 01 січня 2011 року) був Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР.

Вказаний Закон втратив чинність з 01.01.2011 року у зв'язку із вступом в дію Податкового кодексу України, однак положення даного Закону підлягають застосуванню до спірних правовідносин, які виникли у період з січня по грудень 2010 року , оскільки він визначав правила формування спірного податкового кредиту за вказаний період.

До спірних правовідносин, які виникли у січні, квітні 2011 року , судом при вирішенні справи застосовуються норми Податкового кодексу України, який набув чинності з 01.01.2011 року.

Згідно з пунктом 1.7. статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7. Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1. статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Аналогічні норми містяться також у Розділі V Податкового кодексу України, який визначає правила оподаткування податком на додану вартість з 01 січня 2011 року.

Згідно з підпунктом 14.1.181. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит -сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст. 198 ПК України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Положеннями пункту 3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

З Акту перевірки вбачається, що позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за лютий-травень, липень, серпень, листопад, грудень 2010 року та за січень, квітень 2011 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість, в тому числі на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Леміш Груп»та ТОВ «Дормашавто», які сплачені (нараховані) ним, в зв'язку з придбанням (оплатою) підрядних робіт та послуг.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Оскільки податкові накладні на користь позивача були виписані лютому-травні, липні, серпні, листопаді, грудні 2010 року та у січні, квітні 2011 року, виконання робіт (надання послуг) відбулося в тих же податкових періодах, що підтверджується вищеописаними актами приймання виконаних робіт, актами здачі-прийняття послуг, то в силу приписів ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України право ПП «Ніка-1»на віднесення сплачених сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту виникло у відповідних податкових періодах.

Закон України «Про податок на додану вартість»визначає лише окремі випадки , за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. До них відносяться: не пов'язаність здійсненої операції з господарською діяльністю, фіктивність операцій, відсутність поставки, та відсутність у платника податків на момент перевірки податкових накладних або видача її особою, яка не є платником ПДВ.

Згідно з підпунктом 7.2.1. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Аналогічним чином врегульовано правила нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість нормами чинного Податкового кодексу України.

Так, пунктом 198.2 ст. 198 цього Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Підставою для нарахування податкового кредиту , відповідно до підпункту абз. 1 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України є податкова накладна , яка видається платником податку , який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

У податковій накладній повинні бути зазначені наступні реквізити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи -продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, -покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору; код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Отже, для вирішення спору важливе значення має факт реєстрації та перебування контрагентів платника податку на додану вартість в стані, власне, платників податку на додану вартість, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Судом встановлено, що на момент складання податкових накладних контрагенти позивача - ТОВ «Леміш Груп»та ТОВ «Дормашавто»були зареєстровані в якості платників податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, що підтверджується копіями відповідних свідоцтв № 100230409 від 15.06.2009р., № 100258316 від 08.12.2009р., відповідно, копії яких залучено до матеріалів справи (том І, а.с. 141, 146).

Свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Леміш Груп»було анульоване 11 квітня 2011 року на підставі рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва № 153/15-3 від 11.04.2011 року (том І, а.с. 230), в той час як податкові накладні на користь позивача зазначеним платником податку були видані у січні, лютому 2010 року .

Даних про анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ «Дормашавто»відповідачем суду не надано та Акт перевірки не містить.

Тобто на момент здійснення господарських операцій та складання податкових накладних свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ «Леміш Груп», ТОВ «Дормашавто»були чинними і вказані суб'єкти господарювання мали право видавати податкові накладні на кожну поставку товарів (робіт, послуг).

На переконання суду, подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість не позбавляє правового значення податкові накладні, які були видані вказаними підприємствами до прийняття рішення про анулювання свідоцтва платника ПДВ.

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 р. за № 233/2037 (чинних на момент оформлення податкових накладних, складених до 01.01.2011 року) та вимогам встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 р. № 969 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1401/18696 (які набули чинності на момент оформлення податкових накладних, складених після 01.01.2011 року) стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі.

Разом з цим судом встановлено, що податкові накладні № 310817 від 31.08.2010 року, № 301127 від 30.11.2010 року, № 301126 від 30.11.2010 року № 311223 від 31.12.2010 року, № 311212 від 31.12.2010 року, виписані ТОВ «Дормашавто», не містять посилання на вид цивільно-правового договору (том І, а.с. 182-186), в той же час, відповідають іншим вимогам встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 р. за № 233/2037, зокрема, містять порядковий номер, дату виписування, назву юридичної особи, податковий номер платника податку (продавця та покупця), опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм), повну назву отримувача, ціну продажу без врахування податку, ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні, загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Суд вважає, що незначні недоліки в заповненні податкових накладних, одержаних від постачальника, не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених покупцем витрат по сплаті ПДВ до податкового кредиту та не може бути підставою для нарахування фінансових санкцій.

Порядок заповнення податкової накладної, затверджений наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165, містить лише один випадок визнання податкової накладної недійсною.

Так, в силу пункту 5 наведеного Порядку податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку (тобто особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі).

На переконання суду, окремі недоліки в заповненні реквізитів податкових накладних, виявлені податковою інспекцією в результаті перевірки позивача, не роблять накладні недійсними та не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів.

Вказаний висновок узгоджується також з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною, зокрема, в ухвалі від 15.02. 2011 р. по справі № К-11878/07 (номер у ЄДРСР 14524750), в ухвалі від 29.01.2008р. № К-20794/06 (номер у ЄДРСР 1551264), в ухвалі від 18.06.2009 р. по справі № К-8673/07 (номер у ЄДРСР 4312963).

Відтак, відсутність посилання на вид цивільно-правового договору у податкових накладних, виписаних ТОВ «Дормашавто», не може бути підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту на підставі таких податкових накладних.

Крім того, згідно наданих на запит суду декларацій з податку на додану вартість ТОВ «Леміш Груп»за січень, лютий 2010 року та ТОВ «Дормашавто»за липень, серпень, листопад, грудень 2010 року, за січень та за квітень 2011 року вбачається, що останніми було відображено податкові зобов'язання за наслідками господарських операцій з ПП «Ніка-1» у розмірі, що відповідає задекларованим позивачем сумам податкового кредиту за цей період.

Даних про визнання неподаними чи відмову у прийнятті вказаних податкових декларацій податковими органами за місцем реєстрації ТОВ «Леміш Груп»та ТОВ «Дормашавто»суду не надано, відтак доводи відповідача недекларування контрагентами своїх податкових зобов'язань не приймаються судом до уваги.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що позивачем було дотримано і вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту, а отже і правомірність відображення їх у податковій звітності.

Суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, контрагенти були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід враховувати вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців", згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Наявні в матеріалах справи витяги № 426433 від 26.06.2012 року та №426435 від 26.06.2012 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців підтверджують, що ТОВ «Леміш Груп»та ТОВ «Дормашавто»зареєстровані як юридичні особи та включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців (том І, а.с. 252-255).

Станом на момент на момент проведення господарських операцій з позивачем ТОВ «Леміш Груп»та ТОВ «Дормашавто»не були ліквідовані, діяльність їх в установленому законом порядку не була припинена, з ЄДРПОУ підприємства не виключені.

Відтак, вказані підприємства не мали дефектів у своєму правовому статусі та мали право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії.

Посилання відповідача на відсутність ТОВ «Дормашавто»за його місцезнаходженням, судом не приймається до уваги.

На переконання суду, дана обставина може мати значення для вирішення питання про анулювання реєстрації суб'єкта господарювання платником ПДВ чи для припинення юридичної особи, однак вона не стосується належного виконання господарських зобов'язань постачальником товарів (виконавцем робіт) за укладеними договорами.

Крім того, суду не представлено доказів того, що даний факт встановлено саме на час здійснення господарських операцій, і при цьому відповідачем також не представлено суду доказів припинення юридичних осіб - ТОВ «Леміш Груп»та ТОВ «Дормашавто»(скасування державної реєстрації), виключення їх з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, внесення недостовірної інформації до Єдиного державного реєстру під час взаємовідносин із позивачем.

Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем робіт та придбання таких робіт з метою їх використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(чинного на момент здійснення розглядуваних господарських операцій) визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно підпункту 14.1.36. статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність -діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 426431 від 26.06.2012 року до основних видів діяльності ПП "Ніка-1" належать: перероблення та консервування риби, ракоподібних і молюсків (10.20), виробництво м'яса свійської птиці (10.12), виробництво м'яса (10.11), виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості (10.61), неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (46.39), вантажний автомобільний транспорт (49.41).

Як встановлено судом під час розгляду справи, підрядні роботи, що замовлялись позивачем у ТОВ «Леміш Груп», були спрямовані на приведення у належний стан приміщення за адресою: м. Київ, вул. Попова, 1-а, що перебуває у приватній власності ПП «Ніка-1»згідно договору купівлі-продажу від 26.05.2004р. (том ІІ, а.с. 73-78), яке використовується при здійсненні господарської діяльності.

Вказані роботи виконувались з метою виконання пропозицій (приписів) органу санітарно-епідеміологічної служби, відображених у Акті СЕС Оболонського району міста Києва від 22.02.2010 року по дообладнанню цеху з обробки сирого м'яса (том ІІ, а.с. 79-80).

Виконання вказаних робіт підтверджується Актом перевірки дотримання санітарного законодавства від 12.05.2010, складеним СЕС Оболонського району міста Києва, яким підтверджено виконання позивачем приписів попереднього акту від 22.02.2010 року (том ІІ, а.с. 81-82).

Крім того, на запит суду Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві було надано копію ліцензії на виконання будівельних робіт серії АВ № 488091 від 08.09.2009р. строком дії з 08.09.2009р. по 08.09.2012р., яка видавалась ТОВ «Леміш Груп» (том І, а.с. 214), що свідчить про наявність у контрагента позивача спеціальної правосуб'єктності , що необхідна для здійснення певного виду господарської діяльності -виконання будівельних робіт.

З метою перевірки реальності виконаних робіт судом було також витребувано від позивача декларації з податку на прибуток ПП «Ніка-1»за 3 квартал 2010 року та за 2010 рік, оскільки згідно пп. 8.1.2. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(чинного на момент здійснення розглядуваних господарських операцій) витрати на проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів підлягають амортизації .

Дослідженням показників вказаних декларацій, зокрема, Додатків К1/1 до рядків 01.2, 01.5, 04.2, 04.10, 04.12 та 07 декларацій, підтверджується збільшення балансової вартості першої групи основних фондів позивача станом на кінець 2010 року у порівнянні із звітнім періодом 3 кварталу цього ж року, а також збільшення розміру амортизаційних відрахувань на вказану групу основних фондів (том ІІ, а.с. 69-72).

Відтак, зв'язок будівельних робіт з господарською діяльністю позивача суд вважає документально підтвердженим.

Посилання відповідача на ненадання до перевірки актів виконаних робіт за встановленою формою КБ-2В на підтвердження робіт, виконаних ТОВ «Леміш Груп», не приймається судом до уваги.

Типові форми первинних облікових документів у будівництві «Акт приймання виконаних будівельних робіт»(типова форма № КБ-2в) та «Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати»(типова форма N КБ-3), затверджені наказом Мінрегіонбуду від 4 грудня 2009 року № 554, приведені у відповідність до вимог чинного законодавства.

Зазначені типові форми підлягають обов'язковому застосуванню при проведенні взаєморозрахунків за виконані роботи між замовниками та виконавцями робіт з будівництва, що здійснюється за рахунок бюджетних коштів та коштів підприємств, установ і організацій державної власності.

По об'єктах, будівництво яких здійснюється за рахунок інших джерел фінансування, типові форми застосовуються відповідно до умов договору підряду, про що вказано, зокрема, у листі Міністерства регіонального розвиту та будівництва України від 09.03.2010 № 12/19-2-9-21-2368.

Умовами договору підряду №1209 від 01.12.2009р., укладеного між позивачем та ТОВ «Леміш Груп», не передбачено складання актів за формами №КБ-2в та №КБ-3.

Між тим, сторонами складено та підписано акти виконаних робіт № 01 від 13.01.2010р. на суму 230 тис. грн., № 02 від 16.02.2010 р. на суму 170 тис. грн. довільної форми, зазначивши в них обов'язкові реквізити первинних документів, передбачені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»і Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Мінфіну України від 24.05.1995р. №88 (зареєстровано в Мін'юсті України 05.06.95 р. за № 168/704).

Так, відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»вказаний акт має такі обов'язкові реквізити первинного документу: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст і обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З огляду на викладене, враховуючи, що вказані підрядні роботи фінансуються не за рахунок бюджетних коштів та коштів підприємств, установ, організацій державної форми власності, суд не може погодитися із точкою зору відповідача, оскільки вона не узгоджується з вимогами чинного законодавства та принципами розумності і справедливості.

Стосовно експедиційних послуг та послуг з навантаження-розвантаження, що надавались позивачу ТОВ «Дормашавто», судом встановлено, що вказані послуги замовлялись з метою виконання своїх зобов'язань перед третіми особами -Управлінням освіти Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, Управлінням освіти виконавчого органу Подільської районної у місті Києві державної адміністрації (Подільської районної у м. Києві державної адміністрації), Управлінням освіти Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації, Управлінням освіти Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації по договорам №18 від 25.01.11, №175 від 29.11.2010, №190 від 13.08.2010, №0104-1Т від 04.01.2011, по доставці молока, молочної продукції, соків та інших харчових продуктів (том ІІ, а.с. 83-94).

Враховуючи значний обсяг зобов'язань з поставки продуктів харчування до дошкільних навчальних закладів згідно укладених договорів, позивачем замовлялись експедиційні та навантажувально-розвантажувальні послуги у третіх осіб, в тому числі у ТОВ «Дормашавто», що не суперечить вимогам чинного законодавства.

Таким чином, придбання послуг у ТОВ «Дормашавто»здійснювалось позивачем з метою здійснення звичайної господарської діяльності, що спрямована на отримання доходу.

Вказане на думку суду, спростовує твердження відповідача про фіктивність спірних операцій позивача.

З приводу доводів відповідача про відсутність у позивача товарно-транспортних накладних суд зазначає наступне.

У відповідності із статтею 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність»транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор)- суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.

Згідно ст. 316 Господарського Кодексу України та статті 929 Цивільного Кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Тобто, експедитор може або самостійно виконати перевезення, або лише організувати виконання послуг, пов'язаних з перевезенням.

Отже, суд приходить до висновку, що експедитором - ТОВ «Дормашавто»можуть надаватися тільки транспортно-експедиційні послуги, при наданні яких складаються акти виконаних робіт.

Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.97 р. № 363, регламентують порядок перевезення вантажів різного виду та визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

Визначені Правилами документи - ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна - є обов'язковими для використання авто-перевізниками з метою пред'явлення особам, уповноваженим здійснювати контроль на автомобільному транспорті і у сфері безпеки дорожнього руху.

Слід зазначити, що центральним податковим органом не видавались обов'язкові до виконання платниками податків акти щодо підтвердження товарно-транспортними накладними та подорожніми листами в податковому обліку пов'язаних з господарською діяльністю отриманих автотранспортних послуг.

Отже, наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням тільки правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства.

Враховуючи те, що надання позивачу транспортно-експедиційних послуг підтверджено дослідженими в судовому засіданні розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, які були надані відповідачу до перевірки, доведеність подальшого використання придбаних послуг у власній господарській діяльності позивача, суд приходить до висновку про безпідставність тверджень відповідача про неправомірне формування податкового кредиту за наслідками таких операцій.

Також суд не погоджується із твердженнями відповідача про фіктивність правочинів з тих причин, що ТОВ «Леміш Груп»та ТОВ «Дормашавто»не мають адміністративно-господарських можливостей для здійснення господарської діяльності.

Як вбачається з Акту перевірки, підставою для висновку контролюючого органу щодо відсутності у ТОВ «Леміш Груп»та ТОВ «Дормашавто»трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного, торгівельного обладнання слугували лише дані податкової звітності контрагентів.

Суд вважає, що дана інформація не може бути беззаперечним доказом відсутності на підприємствах основних фондів та трудових ресурсів, оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів (власних, орендованих) та трудових ресурсів є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку .

Відповідачем такі документи в ході перевірки не досліджувались та не проаналізовано, які ресурси потрібні були б підприємствам для надання послуг (виконання робіт), що надані позивачу ТОВ «Дормашавто»та ТОВ «Леміш Груп». До того ж, висновки податкового органу не враховують нічим не обмеженого права підприємства укладати цивільно-правові угоди оренди приміщень, устаткування та автотранспорту та використання залучених за такими цивільно-правовими угодами трудових та інших ресурсів у власній господарській діяльності.

З врахуванням того, що позивачем надано первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю ТОВ «Дормашавто»та ТОВ «Леміш Груп», які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання (замовлення) робіт та послуг для здійснення господарської статутної діяльності, спрямованої на отримання прибутку; висновки відповідача про безтоварність господарських операцій, вчинених за участю ТОВ «Дормашавто»та ТОВ «Леміш Груп»з мотивів не спрямованості правочинів на реальне настання наслідків, є надуманими та такими, що ґрунтуються на припущеннях. В спірному акті перевірки та в судовому засіданні відповідачем не наведено допустимих та достатніх доказів на підтвердження умовиводу про порушення позивачем податкового законодавства.

В контексті наведеного суд також зазначає, що відповідач під час розгляду справи не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити, про фіктивність вчинених операцій, відсутність факту поставки робіт/послуг, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Що стосується посилання відповідача на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Леміш Груп»і ТОВ «Дормашавто», суд дійшов висновку, що зміст зазначених правочинів не суперечить актам цивільного законодавства; а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 КАС України не виявлено.

Окрім цього, з 01.01.2011 року набули чинності зміни, внесені до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсними в установленому порядку вищевказаних договорів та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних.

Викладені вище обставини справи в їх сукупності дають підстави для висновку, що господарські операції позивача з ТОВ «Леміш Груп»та ТОВ «Дормашавто»є реальними та підтверджуються необхідними документами, а послуги і роботи, що придбавалися позивачем у ТОВ «Леміш Груп»та ТОВ «Дормашавто», отримувались з метою використання та були використані позивачем у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Відтак, доводи відповідача не є підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит з ПДВ, якщо він виконав усі передбачені законом умови формування податкового кредиту і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що ПП «Ніка-1» правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за лютий, липень, серпень, листопад, грудень 2010 року та за січень, квітень 2011 року, а висновок Акта перевірки про порушення позивачем за порушення п. 3.1.1 п.3.1 ст.3, пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1 пп.7.4.4. пп. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п. 185.1 ст.185, п. 198.3 ст. 198, п. 201.4 ст.201 Податкового кодексу України є помилковим, відтак донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 476 166,67 грн. за наслідками операцій з ТОВ «Леміш Груп»та ТОВ «Дормашавто»є протиправним.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення - рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, враховуючи межі заявлених позовних вимог, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку, що адміністративний позов ПП «Ніка-1»підлягає задоволенню.

Окрім того, відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати (судовий збір) з Державного бюджету України.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби від 05 січня 2012 року № 0000012304 в частині збільшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 476 166,67 грн.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «НІКА-1»судові витрати у розмірі 2 188,00 грн. (дві тисячі сто вісімдесят вісім гривень 00 коп.).

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Патратій О.В.

Повний текст постанови складено та підписано: 10 серпня 2012 року.