Рішення

від 10.08.2012 по справі 39/67

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10.08.12 р. Справа № 39/67

Господарський суд Донецької області у складі колегії суддів: головуючого судді Морщагіної Н.С.,

суддів Говорун О.В., Бокової Ю.В.

при секретарі судового засідання Чергинець І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія» м.Донецьк

до відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю «Орендне підприємство «Шахта Путилівська» м. Донецьк

про стягнення 32706708,04 грн.

За участю представників сторін

від позивача: Рязанцев Ю.В. - за довіреністю б/н від 30.07.2012 р., Ніяка О.В. - за довіреністю № 9-580 від 30.12.2011р.;

від відповідача Культе Д.В. - за довіреністю б/н від 23.07.2012 р., Добригін І.П. - за довіреністю б/н від 23.07.2012 р.

ВСТАНОВИВ

Позивач, Державне підприємство «Донецька вугільна енергетична компанія» м.Донецьк, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Державного підприємства «Шахта «Путилівська» м.Донецьк, про стягнення 32706708,04 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на наказ Міністерства вугільної промисловості України №508 від 19.11.2007р., додатковий розподільчий баланс станом на 02.10.2008р., розшифровку статей активу додаткового розподільчого балансу ДП «Донецька вугільна енергетична компанія» в ДП «Шахта «Путилівська» станом на 02.10.2008р. (актив балансу та пасив балансу); акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.10.2010р.; вимогу №9/42 від 17.02.2011р. на суму 32706708,04 грн.; лист №15/1-201 від 17.03.2011р.

Позивач в судових засіданнях позовні вимоги підтримав в повному обсязі, зазначив про порушення відповідачем зобов'язань по сплаті 327067085,04грн., які виникли в останнього внаслідок виділення зі складу ДП «Донецька вугільна енергетична компанія» відокремленого підрозділу «Шахта «Путилівська», на підставі наказу Міністерства вугільної промисловості України №508 від 19.11.2007р. та відповідного розподільчого балансу. Зазначив, що спірну суму боргу відповідач підтвердив шляхом підписання акта звірки розрахунків. Вважає такий акт належним доказом наявності боргу відповідача перед позивачем на спірну суму.

За клопотанням позивача у справу залучені додаткові документи, в тому числі копії первинних бухгалтерських документів (реєстри виконаних робіт, платіжні доручення, акти приймання виконаних робіт, акти виконаних робіт, тощо - том 1 - том 9 справи).

В письмових поясненнях від 24.07.2012р. позивач зазначив, що спірна сума боргу виникла внаслідок ведення господарської діяльності підприємства, тобто вона підтверджується первинними бухгалтерськими документами, внутрішньогосподарські відносини між сторонами по справі регулювались Положенням про внутрішньогосподарські відносини, яке було введено з метою упорядкування таких відносин між юридичною особою та відокремленими підрозділами, які входили до її складу, надав суду копію такого Положення для залучення у справу.

В поясненнях від 09.08.2012р. головного бухгалтера ДП «ДВЕК» доданих позивачем до справи викладено, що паспорт бюджетної програми, про який йдеться в запереченнях відповідача, не відображає розподіл коштів в розрізі одержувачів таких бюджетних коштів. Такий паспорт складається в цілому за програмою, затвердженою для головного розпорядника бюджетних коштів без розподілу по підпорядкованим установам. Крім того, нормативними документами не передбачено оформлення розподілу планових бюджетних асигнувань в розрізі підвідомчих установ, які входять до складу підприємства і не мають статусу юридичної особи.

Згідно пояснень позивача від 09.08.2012р., факт передачі позивачем відповідачу заборгованості в сумі 32706708,04 грн. підтверджується саме розподільчим балансом.

Стосовно висновку судового експерта, позивач повідомив, що судовим експертом недостатньо ясно, а також не в повному обсязі досліджені документи та в клопотанні від 01.08.2012р. просить призначити по справі судову економічну експертизу, яку вважає за необхідно доручити Донецькому науково дослідному інституту судових експертиз.

Відповідач у відзиві та в судових засіданнях проти позову заперечив, зазначив, що підставою виникнення зобов'язань не може бути ані акт звірки розрахунків, ані розподільчий баланс. Вважає вимоги позивача недоведеними належними доказами. Повідомив, що викладені в представлених позивачем документах (акт звірки та баланс) відомості повинні бути підтверджені первинними бухгалтерськими документами. Відповідач також надав пояснення щодо державного фінансування підприємств вугільної галузі, в тому числі з приводу спірних правовідносин. Зазначив, що виділені бюджетні кошти відповідно до затверджених наказом МФУ «Про паспорти бюджетних програм» від 29.12.2002р. №1098, паспорти бюджетних програм розподілялись між суб'єктами господарювання, в тому числі позивачем - який в подальшому спрямовував зазначені кошти у відповідності до їх бюджетного призначення, в тому числі на виплату заробітної плати працівникам ВП «Шахта «Путилівська». Вважає за необхідне витребувати у позивача документи на підтвердження виділення бюджетних коштів з 2005р. по 2008р.

За клопотанням відповідача, ухвалою суду від 13.07.2012р. здійснено заміну відповідача по справі з Державного підприємства «Шахта «Путилівська» м.Донецьк на його правонаступника - Товариства з додатковою відповідальністю «Орендне підприємство «Шахта Путилівська» м. Донецьк.

В заяві від 23.07.2012р. відповідач зазначив, що в таблиці судового експерта є заборгованість, яка виникла ще у 2008 році (з травня по вересень 2008р.) на загальну суму 1 958 473, 85 грн. Вважає, що строк позовної давності з такої суми боргу сплив та просить застосувати до спірних правовідносин в межах вказаної суми боргу - 1958473,85 грн. строк позовної давності в порядку ст.267 ЦК України - у три роки.

Ухвалою суду від 28.07.2011р., для повного та всебічного розгляду спору, з метою з'ясування питання, чи підтверджена первинними бухгалтерськими документами заборгованість відповідача перед позивачем, на підставі ст.41 ГПК України, було призначено судову економічну експертизу, проведення якої доручено судовому експерту Машиніченко О.А. У зв'язку із призначенням судової експертизи, на підставі ст.79 ГПК України провадження у справі 28.07.2011р. було зупинено.

Згідно висновку судового експерта №327/24 від 29.05.2012р., станом на 02.10.2008р. розмір грошових зобов'язань (внутрішньовідомчої заборгованості) відповідача перед позивачем, переданих відповідачу за розподільчим балансом, складає 32706708,4 грн., проте у результат дослідження первинних бухгалтерських документів та регістрів бухгалтерського обліку заборгованість відповідача перед позивачем підтверджена частково, а саме:

- за умови не врахування сум коштів на виплату заробітної плати отриманих відповідачем від позивача (якщо ці кошти є державними) на суму 4417090,12 грн.;

- за умови врахування сум коштів на виплату заробітної плати отриманих відповідачем від позивача (якщо ці кошти є власністю позивача) на суму 10424107,96 грн.

Ухвалою суду від 09.07.2012р. на підставі ст.79 ГПК України, у зв'язку із закінченням експертного дослідження та поверненням матеріалів справи до господарського суду Донецької області, провадження у справі поновлено.

Ухвалою суду від 03.08.2012р. в порядку ст.ст.31 ГПК України до суду викликано судового експерта Машиніченка О.А. для надання роз'яснень щодо проведеної судової експертизи.

У визначений судом час експерт до судового засідання не з'явився, пояснень не надав.

Розпорядженнями в.о.голови господарського суду Донецької області від 13.07.2012р. призначено колегіальний розгляд спору у складі головуючого судді Н.С. Моргщагіної, суддів Е.В. Сгара, О.В. Говоруна.

Розпорядженням в.о.голови господарського суду Донецької області від 10.08.2012р., у зв'язку із знаходженням судді Е.В. Сгара у відпустці, суддю Е.В. Сгара замінено на суддю Ю.В. Бокову.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази, господарський суд встановив.

19.11.2007р. Міністерством вугільної промисловості України прийнято наказ №508, відповідно до якого наказано виділити зі складу ДП «Донецька вугільна енергетична компанія» відокремлений підрозділ «Шахта «Путилівська» та створити на його базі Державне підприємство «Шахта «Путилівська».

Пунктами 4.4 та 4.7 Наказу №508 від 19.11.2007р. наказано утворити комісію з виділу та здійснити всі інші передбачені законодавством заходи, пов'язані з виконанням цього наказу.

Згідно п.8 Наказу №508 від 19.11.2007р., установити, що ДП «Шахта «Путилівська» є правонаступником майнових прав та обов'язків ДП «ДВЕК», пов'язаних з діяльністю його відокремленого підрозділу «Шахта «Путилівська», згідно з розподільчим балансом.

Як вбачається зі свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №741955, Державне підприємство «Шахта «Путилівська» було зареєстровано в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців 29.09.2008р.

02.10.2008р. сторони підписали додатковий розподільчий баланс з розшифровками до нього, відповідно до якого розмір активу, як і розмір пасиву склав 96791341,86 грн., в тому числі до балансу увійшли зобов'язання перед ДП «ДВЕК» в сумі 32706708,04 грн.

Згідно акта звірки взаємних розрахунків від 31.10.2010р., підписаного обома сторонами, заборгованість відповідача перед позивачем склала 32706708,04 грн.

Посилаючись на невиконання відповідачем своїх зобов'язань, позивач направив до ДП «Шахта Путилівська» грошову вимогу №9/42 від 17.02.2011р. на суму 32706708,04 грн.

Листом №15/1201 від 17.03.2011р. відповідач повідомив ДП «ДВЕК» про відсутність доказів виникнення у ДП «Шахта Путилівська» будь-яких зобов'язань перед ДП «ДВЕК» в розумінні приписів Цивільного кодексу України (ст.ст.11, 509 ЦК України) та відмовив у задоволенні грошової вимоги.

На підставі наведеного вище, позивач звернувся до господарського суду та просить в примусовому порядку стягнути з відповідача 32706708,04 грн.

За приписами ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

Господарські зобов'язання також можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать (абзац третій ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем жодного договору (правочину) на передачу будь-яких сум від позивача відповідачу не укладалось і іншого сторонами в порядку ст.33 Господарського процесуального кодексу України не доведено.

Як вже вказано вище, підставою виникнення спірної суми заборгованості позивач вважає розподільчий баланс та акт звірки розрахунків підписані сторонами. Зазначені баланс та акт складені внаслідок виділення з юридичної особи - ДП «ДВЕК» відокремленого підрозділу «Шахта «Путилівська» та створення на його базі юридичної особи - ДП «Шахта «Путилівська».

Статтею 106 Цивільного кодексу України передбачено, що виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб. Після прийняття рішення про виділ учасники юридичної особи або орган, що прийняв рішення про виділ, складають та затверджують розподільчий баланс. Суд, що прийняв рішення про виділ, у своєму рішенні визначає учасника юридичної особи або вищий орган юридичної особи (власника), який зобов'язаний скласти та затвердити розподільчий баланс. Юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Юридична особа, з якої був здійснений виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Якщо юридичних осіб, що утворилися внаслідок виділу, дві або більше, субсидіарну відповідальність вони несуть спільно з юридичною особою, з якої був здійснений виділ, солідарно. Якщо після виділу неможливо точно встановити обов'язки особи за окремим зобов'язанням, що існувало у юридичної особи до виділу, юридична особа, з якої здійснено виділ, та юридичні особи, що були створені внаслідок виділу, несуть солідарну відповідальність перед кредитором за таким зобов'язанням.

Згідно ст.59 Господарського кодексу України, у разі виділення одного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта.

Тобто, у разі здійснення процедури виділення підприємства, всі учасники такого процесу зобов'язані сприяти чіткому дотриманню законодавства, в тому числі шляхом складення відповідного розподільчого балансу.

Разом з цим, з вищевказаних норм жодним чином не вбачається, що розподільчий баланс є єдиним документом, який повинен укладатись під час процедури виділення підприємства. Навпаки, вказана стаття зобов'язує учасників процедури виділення здійснити певні дії, які застосовуються лише в окремому випадку (під час виділення), зокрема - скласти розподільчий баланс.

За своїми ознаками розподільчий баланс - це звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал (Мінфін, Наказ «Про затвердження Положень (стандартів) бухгалтерського обліку» від 31.03.1999 N 87).

Тобто, баланс фактично лише відображує фінансову діяльність підприємства, а зобов'язання підприємства, відомості про які містяться в балансі, повинні бути підтверджені відповідними документами, що означає - баланс не є первинним бухгалтерським документом, а отже не є підставою формування зобов'язальних правовідносин.

Акт звірки, як вбачається з матеріалів справи, підписаний обома сторонами без зауважень та скріплений печатками підприємств.

Разом з цим, зазначений документ (акт звірки розрахунків) є лише відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій та забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку підприємства. Складається такий документ особами, які здійснюють перевірку та ведення бухгалтерського обліку на підприємствах.

У загальному розумінні звірка (звіряння) передбачає перевірку точності та відповідності чомусь, зіставлення чогось із чимось. Акт звірки складається не в результаті здійснення господарської операції, а з метою встановлення (підтвердження) реальних показників дебіторсько-кредиторської заборгованості підприємства і його не можна вважати первинним документом.

Звірка взаємних розрахунків між контрагентами полягає в звірянні даних обома сторонами щодо обраного об'єкта звірки (надходження/здійснення оплат тощо), перевірянні обґрунтування виявлених розбіжностей (відмінностей), приведенні облікових показників у відповідність до реальних даних.

Тобто, підписавши акти звірки сторони лише здійснили дії, направлені на перевірку стану бухгалтерського обліку на своєму підприємстві, зафіксувавши таку перевірку, у тому числі, в акті звірки розрахунків. Проте такий акт звірки не є тим документом, що свідчить про фактичну (реальну) наявність чи відсутність зобов'язань (заборгованості) між сторонами і може бути розглянутий та прийнятий судом як доказ лише у сукупності з первинними документами.

При цьому, первинними документами є документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції (Мінфін, Наказ «Про затвердження положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» від 24.05.1995 N 88).

Отже, складення акта звірки та балансу не є фіксацією господарської операції (передачі коштів, майна тощо), а в разі вирішення питання про наявність чи відсутність зобов'язань (невиконаних чи виконаних неналежним чином) у будь-яких правовідносинах, в тому числі в даному випадку, сторони повинні керуватись п'ятою книгою Цивільного кодексу України «Зобов'язальне право», застосовуючи її загальні положення у сукупності із іншими (більш спеціальними) нормами права, в тому числі ст.59 ГК України та ст.106 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, за своїми ознаками, баланс та акт звірки розрахунків не є первинними документами та не можуть бути підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань) між сторонами в розумінні ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України.

Позивач, наполягаючи на задоволені позовних вимог щодо наявності грошових зобов'язань відповідача, які утворилися внаслідок передачі останньому внутрішньовідомчої заборгованості, посилався на Положення про внутрішньогосподарські відносини ДП «Донецька вугільна енергетична компанія».

Оцінюючи доводи позивача в цій частині господарський суд виходить з наступного.

Положення про внутрішньогосподарські відносини ДП «Донецька вугільна енергетична компанія» (надалі - Положення) введено в дію відповідно до наказу генерального директора ДП «ДВЕК» № 241 від 27.06.2008 р. з метою впорядкування внутрішньогосподарських відносин між відокремленими підрозділами ДП «Донецька вугільна енергетична компанія» і забезпечення єдиного порядку відображення в обліку внутрішніх розрахунків при виконанні робіт, наданні послуг, і передачі товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до розділу ІІ Положення господарські договори між відокремленими підрозділами на складаються. Тобто, відсутні документи, що формують права та обов'язки по відшкодуванню вартості переданих активів, у зв'язку з відсутністю господарських відносин, що формують такі зобов'язання.

Згідно з п. 1.2.1 «Передача основних засобів», п. 2.1.1 «Передача запасів», п. 2.2.1 «Реалізація металобрухту», п. 2.3.2 «Передача готової вугільної продукції» вказаного Положення не передбачено формування валових доходів та податкових зобов'язань під час передачі активів між відокремленими підрозділами, що також вказує на відсутність господарських операцій, які формують права та обов'язки з компенсації переданих активів. Відповідно до п. 6 «Збут вугільної продукції», право вимоги вартості переданих активів виникає у виробничої одиниці, що передала матеріальні цінності виключно в разі реалізації зазначених ТМЦ ДП «ДВЕК» зовнішньому покупцю. Пунктом 4 «Передача дебіторської (кредиторської) заборгованості» визначено, що при передачі дебіторської заборгованості у відокремленого підрозділу не виникає доходів, компенсації переданої/отриманої дебіторської/кредиторської заборгованості не передбачено.

Таким чином, внутрішньогосподарськими документами, якими передбачено порядок обліку внутрішньогосподарських розрахунків відповідно до згадуваного Положення не передбачено порядку формування зобов'язань між відокремленими підрозділами ДП «ДВЕК» за отримані ТМЦ, як і не встановлено обов'язку з компенсації за отримані активи, переміщення яких здійснювалося в межах внутрішніх розрахунків.

За наведених обставин, посилання позивача на відображення в розподільчому балансі зобов'язань виділеного відокремленого підрозділу перед ДП «ДВЕК», що формується виключно на підставі проведених раніше внутрішніх переміщень активів з точки зору господарської операції є необґрунтованим.

Формування дебіторської та кредиторської заборгованості виділеного в результаті реорганізації відокремленого підрозділу, відбувається відповідно до розподілених на цей підрозділ зовнішньогосподарських прав та обов'язків реорганізованого підприємства, що повною мірою узгоджується з відповідними положеннями ЦК та ГК України, розподілення ж в якості зовнішньогосподарської кредиторської заборгованості по підприємству що виділяється, сум внутрішньогосподарських розрахунків наданими суду документами не підтверджується.

В ході розгляду спору по суті, з метою встановлення факту наявності (відсутності) у відповідача перед позивачем спірної заборгованості, господарським судом були досліджені всі представлені сторонами документи. Задля повного та всебічного розгляду спору, з метою з'ясування питання, чи підтверджена первинними бухгалтерськими документами заборгованість відповідача перед позивачем, на підставі ст.41 Господарського процесуального кодексу України, 28.07.2011р. судом було призначено судову економічну експертизу, проведення якої доручено судовому експерту Машиніченко О.А.

Згідно висновку судового експерта №327/24 від 29.05.2012р., станом на 02.10.2008р. розмір грошових зобов'язань (внутрішньовідомчої заборгованості) відповідача перед позивачем, переданих відповідачу за розподільчим балансом, складає 32706708,4 грн., проте у результаті дослідження первинних бухгалтерських документів та регістрів бухгалтерського обліку заборгованість відповідача перед позивачем підтверджена частково, а саме:

- за умови не врахування сум коштів на виплату заробітної плати отриманих відповідачем від позивача (якщо ці кошти є державними) на суму 4417090,12 грн.;

- за умови врахування сум коштів на виплату заробітної плати отриманих відповідачем від позивача (якщо ці кошти є власністю позивача) на суму 10424107,96 грн.

Тобто, з огляду на проведені судовим експертом дослідження та висновок судового експерта, вбачається, що єдиним документом, в якому містяться відомості про спірну суму є вищевказаний баланс. Первинними бухгалтерськими документами не підтверджено спірну суму боргу.

Незважаючи на той факт, що у висновку судового експерта йдеться про підтвердження первинними бухгалтерськими документами заборгованості відповідача перед позивачем лише частково, судом такий висновок до уваги не приймається, оскільки з представлених сторонами документів, поданих в порядку ст.33 ГПК України, не вбачається, яка саме сума заборгованості є у відповідача перед позивачем. Не вбачається такого і з висновку судового експерта.

Таким чином, за результатами проведення судової економічної експертизи та дослідження первинних бухгалтерських документів, заявлена позивачем до стягнення сума саме як грошове зобов'язання «заборгованість» відповідача перед позивачем фактично не є підтвердженою.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу документи, господарський суд дійшов висновку, що в матеріалах справи відсутні докази виникнення у відповідача перед позивачем зобов'язань з компенсації спірної суми.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Тобто, законодавець пов'язує право кредитора на звернення до суду із позовом лише у разі порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

При цьому, стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, позивач по справі не довів належними та допустимими доказами як наявність у відповідача заборгованості в сумі 32706708,04 грн., наявність підстав виникнення такої заборгованості.

З огляду на викладені вище обставини, клопотання позивача про призначення у справі додаткової економічної експертизи, судом відхиляється, у зв'язку з недоцільністю її проведення.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про застування строків позовної давності, господарський суд зазначає наступне.

Поняття позовної давності міститься у статті 256 Цивільного кодексу України, за якою позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За загальним правилом, визначеним статтею 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; водночас частиною 7 цієї статті передбачено, що законом можуть бути встановлені винятки з правил, встановлених частиною 1 та 2 статті 261 Цивільного кодексу України.

Виходячи з контекстного аналізу наведених вище норм, застосування судом строку позовної давності можливе лише за наявності у позивача певного порушеного права, необхідність захисту якого реалізована ним шляхом подання відповідного позову.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України підлягають віднесенню на позивача.

На підставі ст.ст. 11, 15, 106, 509 ЦК України, ст. 174 ГК України, керуючись ст.ст.1, 4-6, 22, 33, 34, 36, 41, 43, 47, 49, 79, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія» м.Донецьк до Товариства з додатковою відповідальністю «Орендне підприємство «Шахта Путилівська» м. Донецьк про стягнення 32 706 708, 04 грн. відмовити.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання повного тексту рішення і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня підписання повного тексту рішення.

Повний текст рішення підписано 15.08.2012 р.

Головуючий суддя Морщагіна Н.С.

Суддя Говорун О.В.

Суддя Бокова Ю.В.