Постанова

від 15.10.2012 по справі 39/67

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

10.10.2012 р. справа №39/67

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Суддів:Малашкевича С. А. Гези Т. Д., Мартюхіної Н. О. при секретарі судового засідання Максименко Г. П. за участю представників сторін: від позивача:Ніяка О. В. -за довір. від відповідача:Культе Д. В., Добри гін І. П. -за довір. розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Донецька вугільна енергетична компанія", м. Донецьк на рішення господарського суду Донецької області від 10.08.2012р. у справі№ 39/67 (головуючий суддя: Морщагіна Н.С., судді: Говорун О.В., Бокова Ю.В.) за позовомДержавного підприємства "Донецька вугільна енергетична компанія", м. Донецьк до відповідача:Товариства з додатковою відповідальністю "Орендне підприємство "Шахта Путилівська", м. Донецьк простягнення 32 706 708, 04 грн.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Донецька вугільна енергетична компанія", м. Донецьк звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Орендне підприємство "Шахта Путилівська", м. Донецьк про стягнення заборгованості у сумі 32 706 708,04 грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 10.08.2012 р. у справі № 39/67 у задоволенні позову Державного підприємства "Донецька вугільна енергетична компанія", м. Донецьк відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове, яким позов задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування підстав для його скасування посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин у справі та неправильне застосування норм матеріального права, а саме: ст. 11, 109, 509 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Апелянт вважає, що матеріалами справи, зокрема розподільчим балансом, актом звірки розрахунків та висновком судово-економічної експертизи, проведеної у даній справі, доводиться наявність у відповідача заборгованості перед позивачем.

Відповідач доводи апеляційної скарги заперечив, з мотивів, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав, просив скаргу задовольнити, проти чого заперечували представники відповідача, які вважають рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення учасників, які прибули в судове засідання, перевіривши правільність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила.

Наказом Міністерства вугільної промисловості України № 508 від 19.11.2007 р. було виділено зі складу ДП «Донецька вугільна енергетична компанія»відокремлений підрозділ «Шахта «Путилівська»та створено на його базі Державне підприємство «Шахта «Путилівська».

Пунктом 8 даного Наказу встановлено, що ДП «Шахта «Путилівська»є правонаступником майнових прав та обов'язків ДП «ДВЕК», пов'язаних з діяльністю його відокремленого підрозділу «Шахта «Путилівська», згідно з розподільчим балансом.

Згідно свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №741955, Державне підприємство «Шахта «Путилівська»було зареєстровано в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців 29.09.2008р.

02.10.2008 р. сторони підписали додатковий розподільчий баланс з розшифровками до нього, відповідно до якого розмір активу, як і розмір пасиву склав 96791341,86 грн., в тому числі до балансу увійшли зобов'язання перед ДП «ДВЕК»в сумі 32 706 708,04 грн.

Згідно акту звірки взаємних розрахунків від 31.10.2010р., підписаного обома сторонами, заборгованість відповідача перед позивачем склала 32 706 708,04 грн.

У зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати заборгованості, позивач направив до ДП «Шахта Путилівська»грошову вимогу № 9/42 від 17.02.2011р. на суму 32 706 708,04 грн. Проте, відповідач листом №15/1201 від 17.03.2011р. відмовився сплатити заборгованість, пославшись на відсутність доказів виникнення у ДП «Шахта Путилівська»будь-яких зобов'язань перед ДП «ДВЕК»в розумінні приписів Цивільного кодексу України (ст.ст.11, 509 ЦК України). У зв`язку з чим, позивач звернувся до господарського суду з даним позовом та просить суд в примусовому порядку стягнути з відповідача заборгованість у сумі 32 706 708,04 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність відмови у задоволенні позову, з огляду на наступне.

Предметом даного спору є стягнення заборгованості у сумі 32 706 708,04 грн., яка виникла внаслідок виділення зі складу ДП «Донецька вугільна енергетична компанія»відокремленого підрозділу «Шахта Путилівська»на підставі Наказу Міністерства вугільної промисловості України № 508 від 19.11.2007 р. Наявність у відповідача вказаної заборгованості позивач підтверджує розподільчим балансом та актом звірки розрахунків, які підписані обома сторонами. При цьому, акт звірки, як вважає позивач, в силу ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»сам по собі виконує функцію доказу у господарському процесі та є підставою для стягнення заборгованості.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов`язковими.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі Наказу Міністерства вугільної промисловості України № 508 від 19.11.2007 р. зі складу ДП «Донецька вугільна енергетична компанія»було виділено відокремлений підрозділ «Шахта «Путилівська»та на його базі створено Державне підприємство «Шахта «Путилівська».

Відповідно до ст. 106 Цивільного кодексу України передбачено, що виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб. Після прийняття рішення про виділ учасники юридичної особи або орган, що прийняв рішення про виділ, складають та затверджують розподільчий баланс. Суд, що прийняв рішення про виділ, у своєму рішенні визначає учасника юридичної особи або вищий орган юридичної особи (власника), який зобов'язаний скласти та затвердити розподільчий баланс. Юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Юридична особа, з якої був здійснений виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Якщо юридичних осіб, що утворилися внаслідок виділу, дві або більше, субсидіарну відповідальність вони несуть спільно з юридичною особою, з якої був здійснений виділ, солідарно. Якщо після виділу неможливо точно встановити обов'язки особи за окремим зобов'язанням, що існувало у юридичної особи до виділу, юридична особа, з якої здійснено виділ, та юридичні особи, що були створені внаслідок виділу, несуть солідарну відповідальність перед кредитором за таким зобов'язанням.

Згідно ст. 59 Господарського кодексу України, у разі виділення одного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта.

Отже, в разі виділення нового суб'єкта господарювання складається розподільчий баланс, що й було зроблено сторонами.

Правовими підставами для стягнення зазначеної заборгованості позивач вказує ст. ст. 109, 509, 530 ЦК України.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статею 530 ЦК України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Підстави за якими виникають зобов'язання встановлені в ст. 11 Цивільного кодексу України, згідно якої цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України зобов'язання також виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Разом з тим, з матеріалів справи не вбачається, що між позивачем та відповідачем укладався будь-який договір (правочин) про передачу заборгованості. А такої підстави для виникнення цивільних прав та обов`язків, як акт звірки взаємних розрахунків та укладення розподільчого балансу вказаними вище нормами не встановлено .

Згідно Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Положень (стандартів) бухгалтерського обліку»від 31.03.1999 N 87 баланс - це звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал.

При цьому, первинними документами є документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції (Наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку»від 24.05.1995 N 88).

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що баланс (розподільчий баланс) не є первинним бухгалтерським документом, що підтверджує виникнення спірної заборгованості, а є лише документом, що відображає фінансову діяльність підприємства. З самого розподільчого балансу не вбачається, що безпосередньо кредитором (особою, яка має право вимагати від ДП «Шахта «Путилівська»виконання зобов`язання у вигляді сплати внутрівідомчої заборгованості) є саме Державне підприємство «ДВЕК»та відповідно боржником (особою, яка зобов`язана виконати зобов`язання у вигляді сплати внутрівідомчої заборгованості та саме грошовими коштами) є Державне підприємство «Шахта «Путилівська», про що також зазначали представники відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що підставою для формування зобов`язальних відносин між позивачем та відповідачем є лише наявність первинних бухгалтерських документів, що підтверджують відомості викладені в розподільчому балансі.

Згідно ст. 33, ст. 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь-яких первинних документів в підтвердження виникнення спірної заборгованості позивачем, а ні суду першої інстанції, а ні апеляційної інстанції не надано.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що акт звірки розрахунків, також, не можна вважати первинним документом, оскільки акт звірки складається не в результаті здійснення господарської операції, а з метою встановлення реальних показників дебіторсько-кредиторської заборгованості підприємства. Акт звірки не є тим документом, що свідчить про фактичну (реальну) наявність чи відсутність зобов'язань (заборгованості) між сторонами і може бути розглянутий та прийнятий судом як доказ лише у сукупності з первинними документами.

Таким чином, враховуючи, що розподільчий баланс та акт звірки розрахунків не є первинними документами, такі документи не можуть бути підставою виникнення зобов`язальних правовідносин між сторонами в розумінні ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України.

Щодо посилань позивача на Положення про внутрішньогосподарські відносини ДП «Донецька вугільна енергетична компанія», колегія суддів зазначає наступне.

Зазначене Положення введено в дію відповідно до наказу генерального директора ДП «ДВЕК»№ 241 від 27.06.2008 р. з метою впорядкування внутрішньогосподарських відносин між відокремленими підрозділами ДП «Донецька вугільна енергетична компанія»і забезпечення єдиного порядку відображення в обліку внутрішніх розрахунків при виконанні робіт, наданні послуг, і передачі товарно-матеріальних цінностей.

Аналізуючи п. 1.2.1, п. 2.1.1, п. 2.3.2 вказаного Положення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вказаним положенням не передбачено формування валових доходів та податкових зобов`язань під час передачі активів між відокремленими підрозділами, що також вказує на відсутність господарських операцій, які формують права та обов'язки з компенсації переданих активів.

Крім того, відповідно до п. 6 «Збут вугільної продукції»Положення право вимоги вартості переданих активів виникає у виробничої одиниці, що передала матеріальні цінності виключно в разі реалізації зазначених ТМЦ ДП «ДВЕК»зовнішньому покупцю. Пунктом 4 «Передача дебіторської (кредиторської) заборгованості»визначено, що при передачі дебіторської заборгованості у відокремленого підрозділу не виникає доходів, компенсації переданої/отриманої дебіторської/кредиторської заборгованості не передбачено. Отже, зазначеним Положенням не передбачено порядку формування зобов'язань між відокремленими підрозділами ДП «ДВЕК»за отримані ТМЦ, як і не встановлено обов'язку з компенсації за отримані активи, переміщення яких здійснювалося в межах внутрішніх розрахунків.

Таким чином, посилання позивача на Положення про внутрішньогосподарські відносини ДП «Донецька вугільна енергетична компанія»є безпідставними.

Судом першої інстанції, з метою з'ясування питання, чи підтверджена первинними бухгалтерськими документами заборгованість відповідача перед позивачем у справі № 39/67 була призначена судова економічна експертиза.

Згідно висновку судового експерта № 327/24 від 29.05.2012р., станом на 02.10.2008р. розмір грошових зобов'язань (внутрішньовідомчої заборгованості) відповідача перед позивачем, переданих відповідачу за розподільчим балансом, складає 32 706 708,4 грн., проте у результаті дослідження первинних бухгалтерських документів та регістрів бухгалтерського обліку заборгованість відповідача перед позивачем підтверджена частково, а саме:

- за умови не врахування сум коштів на виплату заробітної плати отриманих відповідачем від позивача (якщо ці кошти є державними) на суму 4417090,12 грн.;

- за умови врахування сум коштів на виплату заробітної плати отриманих відповідачем від позивача (якщо ці кошти є власністю позивача) на суму 10424107,96 грн.

Отже, висновки експерта фактично є умовними, тобто експерт висловив свою суб`єктивну думку, оскільки як встановлено апеляційним господарським судом, відповідних підтверджуючих первинних документів не було надано й експерту. Фактично такий висновок експертом зроблений з аналізу розподільчого балансу. Тобто, єдиним документом, в якому містяться відомості про спірну суму є розподільчий баланс, а не первинні бухгалтерські документи.

Відповідно до ч. 5 ст. 42 ГПК України висновок судового експерта для господарського суду не є обов`язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Враховуючи, що в матеріалах справи є інші докази, суд першої інстанції незважаючи на часткове підтвердження експертом первинними бухгалтерськими документами заборгованості відповідача перед позивачем, обґрунтовано не прийняв до уваги висновок експерта № 327/24 від 29.05.2012р з посиланням на те, що з представлених сторонами документів не вбачається яка саме сума заборгованості є у відповідача перед позивачем. Суму такої заборгованості не визначено також і експертом при проведенні ним досліджень.

Таким чином, заявлена позивачем до стягнення сума саме як грошове зобов'язання «заборгованість»відповідача перед позивачем фактично не є підтвердженою.

Отже, враховуючи, що зобов`язальних відносин між позивачем та відповідачем не виникло, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами як наявності у відповідача заборгованості у сумі 32 706 708,04 грн. так і підстав виникнення такої заборгованості.

За таких умов, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи та вірно застосовані норми процесуального і матеріального права, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги позивача та скасування чи зміни рішення господарського суду Донецької області від 10.08.2012 р.

Керуючись ст. ст. 91, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Донецька вугільна енергетична компанія", м. Донецьк на рішення господарського суду Донецької області від 10.08.2012 р. у справі № 39/67 -залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 10.08.2012 р. у справі № 39/67 -залишити без змін.

Постанова Донецького апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя С.А. Малашкевич

Судді: Т. Д. Геза

Н. О. Мартюхіна