Постанова

від 16.07.2012 по справі 57/420

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601 м.Київ-1, пров. Рильський, 8 (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.07.2012 № 57/420

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Гаврилюка О.М.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання: Камінській Т.О.

розглядаючи апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Ярослав»

на рішення господарського суду міста Києва

від 20.03.2012 року

у справі №57/420 (суддя - Гулевець О.В.)

за позовом приватного підприємства «Мангуст-МЧ», Автономна Республіка Крим, м.Сімферополь

до товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Ярослав», м. Київ

про стягнення 30632,65грн., -

представники сторін в судове засідання не з'явились,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Мангуст-МЧ» (надалі - ПП «Мангуст-МЧ») звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Ярослав» (надалі - ТОВ «БК «Ярослав») 30632,65грн. заборгованості, у т.ч. 29505,00грн. основного боргу, 1127,65грн. пені, мотивуючи вимоги наявністю заборгованості відповідача перед позивачем за надані послуги охорони по договору №06/05/11 від 06.05.2011 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.03.2012 року у справі №57/420 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 12996,00грн. заборгованості та судові витрати. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивовано доведеністю позивачем факту порушення відповідачем зобов'язань по оплаті послуг охорони частково.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Ярослав» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати частково та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2012 року апеляційну скаргу прийнято до апеляційного провадження та розгляд справи призначено в судовому засіданні на 14.06.2012 року.

За наслідками судових засідань 14.06.2012 р. та 05.07.2012 р., в порядку статті 77 ГПК України, розгляд справи було відкладено на 05.07.2012 р. та 16.07.2012 р. відповідно.

Учасники судового процесу в судове засідання 16.07.2012 року не з'явились, були належним чином повідомлені про місце та час розгляду апеляційної скарги, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення. Останні не повідомили про поважність причин своєї неявки в судове засідання та клопотань про відкладення розгляду справи на заявляли.

Колегія суддів, порадившись на місці, приходить до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами.

16.07.2012 року в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі матеріали, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 06.05.2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Ярослав» (в тексті договору - замовник) та приватним підприємством «Мангуст-МЧ» (в тексті договору - виконавець) укладено договір про надання охоронних послуг №06/05/11 (надалі - договір), за умовами якого замовник передав, а виконавець взяв на себе зобов'язання здійснити охорону товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ) відповідача, що прийняті під охорону (а.с.13-15).

Згідно з п. 1.2 договору перелік ТМЦ вноситься в Журнал прийому-передачі ТМЦ, що є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 2.4 договору щоденний прийом та зняття з фізичної охорони ТМЦ здійснюється шляхом їх огляду та перерахунку на території на якій знаходяться такі ТМЦ, з представником відповідача та записом про це в Журналі прийому-передачі ТМЦ.

Пунктом 3.1 договору визначено, що вартість послуг позивача складає 12,00 грн. з ПДВ за 1 годину охорони. Вартість однієї години послуг включає роботу одного працівника позивача на прийнятій під охорону території.

Згідно додаткової угоди №1 від 21.07.2011р. до договору сторонами погоджено, що вартість послуг позивача складає 11,00 грн. з ПДВ за 1 годину охорони. Вартість однієї години послуг включає роботу одного працівника позивача на прийнятій під охорону території (а.с.16).

Відповідно до п.8.1 договору даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2011 року включно. Продовження терміну дії договору здійснюється шляхом підписання додаткової угоди до договору.

Матеріали справи свідчать, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору про надання послуг.

Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, укладення ПП «Мангуст-МЧ» та ТОВ «БК «Ярослав» договору №06/05/11 від 06.05.2011 року було спрямоване на отримання останнім послуг та обов'язку здійснювати плату за отримані послуги.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Положеннями статей 626, 629 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо усіх умов договору та є обов'язковим до виконання.

Статтями 509, 526 ЦК України, 173, 193 ГК України, на суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин покладено обов'язки виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

В силу частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, саме на позивача покладається обов'язок доведення заявлених ним вимог, зокрема, надання останнім послуг та виникнення у відповідача обов'язку оплати таких послуг.

Позивач наполягає, що факт надання відповідачеві послуг підтверджується актами здачі-прийняття робіт за період з травня по серпень 2011 року на загальну суму 61017,00грн., а саме:

- №53 від 31.05.2011р. за травень 2011 року на суму 7560,00 грн.(а.с.18);

- №67 від 30.06.2011р. за червень 2011 року на суму 23952,00 грн. (а.с.20),

- №75 від 29.07.2011р. за липень 2011 року на суму 17460,00 грн. (а.с.21),

- №99 від 31.08.2011р. за серпень 2011 року на суму 12045,00 грн. (а.с.24).

Як стверджує позивач, зазначені акти були надіслані відповідачу для підписання, однак лише два з них - за травень та липень 2011 року були підписані та повернуті відповідачем.

Отже, на думку позивача, надсилання названих актів відповідачу є належною і достатньою підставою виникнення в останнього обов'язку оплати наданих позивачем послуг на загальну суму 61017,00грн. Проте, з такою позицією колегія суддів не погоджується та находить обґрунтованими доводи апеляційної скарги про помилковість висновку суду першої інстанції.

Так, відповідно до п. 3.2 договору розрахунок за виконані послуги здійснюється щомісяця впродовж 3-х банківських днів з моменту підписання акту виконаних послуг.

Частина 1 статті 530 ЦК України визначає, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На виконання договору позивачем виставлено рахунки-фактури:

- №53 від 31.05.2011р. за травень 2011 року на суму 7560,00 грн. (а.с.17),

- №67 від 30.06.2011р. за червень 2011 року на суму 23952,00 грн. (а.с.19),

- №75 від 27.07.2011р. за липень 2011 року на суму 17460,00 грн. (а.с.22),

- №99 від 29.08.2011р. за серпень 2011 року на суму 12045,00 грн. (а.с.23).

Матеріали справи свідчать, що відповідач оплату за договором здійснив частково на суму 31512,00грн., що підтверджується платіжними дорученнями (а.с.64-65), а саме:

- №133 від 14.06.2011р. на суму 7560,00грн. з призначенням платежу «за послуги охорони згідно договору №06/05/11 від 06.05.2011р. та рахунку-фактури №53 від 31.05.2011р.»,

- №154 від 28.07.2011р. на суму 23952,00грн. з призначенням платежу «за охорону згідно рахунку-фактури №67 від 30.06.2011р.».

З урахуванням зазначеної часткової оплати, на думку позивача, у ТОВ «БК «Ярослав» виникла заборгованість за отримані послуги охорони за період з травня по серпень 2011 року в розмірі 29505,00 грн., в тому числі за травень - 7632,00грн., за червень - 23880,00грн., за липень - 4356,00грн., за серпень - 12045,00грн.

Рішенням місцевого господарського суду відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 12045,00грн., яка виникла на підставі акту здачі-прийняття робіт №99 від 31.08.2011р., оскільки позивачем не доведено факту надання та прийняття охоронних послуг за серпень 2011 року. В даній частині рішення суду сторонами не оскаржено.

Апелянт заперечує проти стягнення 12996,00грн. заборгованості, яка виникла на підставі акту здачі-прийняття робіт №75 від 27.07.2011р. за липень 2011 року та згідно розрахунку позивача становить лише 12996,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що акти №67 від 30.06.2011р., №99 від 29.08.2011р. йому не надавались, а отже обов'язок зі сплати послуг за даними актами у нього не виник.

Відповідач наполягає, що ним отримано послуги:

- за актом №53 від 31.05.2011р. на суму 7560,00 грн., які були оплачені згідно платіжного доручення №133 від 14.06.2011р.,

- за актом №75 від 29.07.2011р. на суму 17460,00 грн., які були оплачені згідно платіжного доручення №154 від 28.07.2011р. з урахуванням листа №325 від 23.11.2011р. Так, згідно зазначеного листа від 23.11.2011р. відповідач повідомив позивача про зміну призначення платежу в платіжному дорученні №154 від 28.07.2011р. та просив вважати вірним призначення платежу - «Плата за охорону згідно рахунку на оплату №75 від 27.07.2011р.» (а.с.64-66).

Колегія суддів вважає необґрунтованим посилання позивача на лист №149 від 02.09.2011р., в якому міститься інформація про надсилання разом з ним актів за червень, липень та серпень 2011 року (а.с.25-26), оскільки опис вкладення до даного листа відсутній, а відповідач заперечує факт отримання цих актів.

На адресу відповідача була направлена також претензія №163 від 28.09.2011 р. про сплату заборгованості в сумі 29505,00грн. з посиланням на те, що всі необхідні документи для розгляду даної претензії наявні у відповідача (а.с.27-28).

Варто зазначити, що ані в суді першої інстанції, ані під час апеляційного провадження позивачем інших доказів надсилання/вручення відповідачу зазначених актів здачі-прийняття робіт не надано, а вимога суду про надання позивачем доказів направлення відповідачеві актів виконаних робіт залишена без виконання.

Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача 12996,00грн. заборгованості по оплаті послуг охорони.

Вимога позивача про стягнення з відповідача 1127,65грн. пені за невиконання договору №06/05/11 від 06.05.2011р. не підлягає задоволенню, оскільки є похідною від основної вимоги.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про помилковість висновку суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

У відповідності до пунктів 1, 4 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Виходячи з вищенаведеного, судова колегія находить апеляційну скаргу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі, а рішення господарського суду м. Києва від 20.03.2012 року у справі №57/420 - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на скасування апеляційним господарським судом рішення місцевого господарського суду та задоволення апеляційної скарги відповідача, колегія суддів вважає за необхідне провести перерозподіл судових витрат.

Керуючись статтями 43, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Ярослав» на рішення господарського суду міста Києва від 20.03.2012 року у справі №57/420 задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 20.03.2012 року у справі №57/420 скасувати.

3. Прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

4. Стягнути з приватного підприємства «Мангуст-МЧ» (95051, м. Сімферополь, Залізничний район, провулок Елеваторний, буд. 7, оф. 11, код ЄДРПОУ 35109737) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Ярослав» (03680, м. Київ, вул. Горького, буд. 51, кім. 1115, код ЄДРПОУ 35380551) 804,75 грн. (вісімсот чотири грн. 75 коп.) судового збору за розгляд справи апеляційним господарським судом.

5. Доручити господарському суду міста Києва видати наказ на виконання зазначеної постанови суду.

6. Матеріали справи №57/420 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя Мальченко А.О.

Судді Гаврилюк О.М.

Майданевич А.Г.