Ухвала

від 07.08.2012 по справі 2а-4682/11/1070

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-4682/11/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Шевченко А.В.

Суддя-доповідач: Пилипенко О.Є.

У Х В А Л А

Іменем України

"07" серпня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Пилипенко О.Є.

суддів - Глущенко Я.Б. та Шелест С.Б.,

при секретарі - Гончар Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2011 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів" до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області про визнання протиправним та нечинним податкового повідомлення-рішення №0000852353 від 23.09.2011 року, -

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2011 року позивач -Публічне акціонерне товариство «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області про визнання протиправним та нечинним податкового повідомлення-рішення №0000852353 від 23.09.2011 року.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2011 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2011 року та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог Публічному акціонерному товариству «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилався на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного рішення.

У судове засідання сторони та їх представники не з'явилися, причини неявки суду невідомі, про розгляд справи були повідомлені належним чином.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні -не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2011 року -без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується реальне здійснення господарської операції з постачання контрагентом зернових культур, сплата позивачем сум податку на додану вартість в ціні придбаного товару, наявність належним чином оформлених податкових накладних та товарно - транспортних накладних, виданих зареєстрованим на час їх виписки суб'єктом господарської діяльності - платником податку на додану вартість.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено колегією суддів, Публічне акціонерне товариство «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»є юридичною особою, що зареєстрована 13.06.1996 року Миронівською районною державною адміністрацією Київської області, як платник податків перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Миронівському районі Київської області з 19.06.1996 року, зареєстроване як платник податку на додану вартість з 29.06.1997 року (свідоцтво № 100336694).

У вересні 2011 року посадовими особами Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області проведено планову виїзну перевірку Публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 року по 31.03.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 31.03.2011 року

На підставі проведеної перевірки посадовими особами відповідача було складено Акт перевірки від 06.09.2011 № 328/23-011/00951770, яким було встановлено порушення позивачем вимог підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпункт 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 201.1 статті 201, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, статей 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України, в результаті чого встановлено завищення суми податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП «Адріатика-Н».

Щодо нікчемності правочинів, вчинених Публічним акціонерним товариством «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»та його контрегантом та неправомірності формування податкового кредиту колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктами 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) -актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

При цьому в пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналогічні правові норми закріплені п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України.

Отже, виходячи зі змісту пункту 7.4. ст.7 Закону N 168/97-ВР та п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (робіт, послуг) чи основних фондів з метою використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності.

Відповідно до п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону N 168/97-ВР, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до наявних в матеріалах справи документів та фактичних обставин справи позивачем підтверджено реальне здійснення господарської операції між останнім та його контрагентом -ПП «Адріатика-Н».

Як вбачається з наявної в матеріалах справи довідки Державного комітету статистики України, основними видами діяльності позивача за КВЕД є: виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах, виробництво нерафінованої олії та жирів, виробництво продуктів борошномельно-крупяної промисловості, оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин, інші види оптової торгівлі, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту.

Підтвердженням факту виконання зобов'язань по поставці зернових культур є наявні у матеріалах справи копії товарно-транспортних накладних за квітень 2010 року -травень 2010 року та журналу реєстрації зважування вантажів на автомобільних вагах за період з квітня 2010 року по травень 2010 року, з яких вбачається, що ПП «Адріатика-Н»було відпущено, а позивачем отримано соняшник.

Матеріали справи також містять належним чином засвідчені копії податкових та видаткових накладних, а також належним чином засвідчені копії банківських виписок та копії рахунків на оплату, що підтверджують факт перерахування коштів за отриманий товар.

Таким чином, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо купівлі-продажу соняшника. Достовірність відомостей у цих документах не спростована податковим органом.

Колегія суддів звертає також увагу на те, що податковий орган ані в Акті перевірки, ані в ході судового розгляду не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства.

Відповідно до пункту 18 порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997р. № 165 всі складені примірники податкової накладної-підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Досліджені судом податкові накладні виписані контрагентом позивача та скріплені печаткою. Чинне законодавство не зобов'язує і не наділяє юридичних осіб правами перевіряти відповідність законодавству установчих документів своїх контрагентів за договорами.

Податкова накладна видається для покупця, отримувача робіт або послуг, однак вона є податковим документом постачальника (продавця), і саме останній несе персональну відповідальність за порядок її складання та оформлення.

Відповідно до змісту ст. 204, 215, 228 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Проте відповідачем, всупереч ст. 71 КАС України, не доведено тих фактів, що оспорюваний договір був укладений не з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності та наявність умислу на укладання договорів купівлі зерна соняшника, пшениці та кукурудзи з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому вказаний правочин не можє розглядатися як нікчемний з мотивів його завідомої суперечності інтересам держави і суспільства.

Дана правова позиція викладена також у Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, відповідно до якого для встановлення дійсності укладеного договору необхідно враховувати, що особа, яка видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

При цьому для висновків про наявність порушення податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника податку щодо дефекту в у правовому статусі його контрагентів. Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

Як було встановлено в суді першої інстанції, на момент вчинення відповідної господарської операції контрагент позивача знаходився у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, а отже позивачем було вчинено усіх можливих дій щодо встановлення правосуб'єктності контрагента.

Окрім того, згідно з правовою позицією Верховного Суду України у справах, пов'язаних із отриманням права на податковий кредит та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, судам для встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість необхідно з'ясувати наступні факти та їх документальне підтвердження:

1. Встановлення факту здійснення господарської операції.

2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. Включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку (пункт 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

5. Встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Враховуючи те, що судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи факт здійснення господарської операції, наявність у позивача та його контрагента податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, встановлено зв'язок між фактом придбання товарів (зерна сої) та господарською діяльністю платника податку, усі витрати підтверджені належним чином оформленими первинними документами, підстави для винесення оскаржуваного повідомлення -рішення у посадових осіб контролюючого органу були відсутні.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2011 року - без змін.

Керуючись ст. ст. 41, 71, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2011 року -залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2011 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Пилипенко О.Є.

Судді: Глущенко Я.Б.

Шелест С.Б.