Постанова

від 27.08.2012 по справі 31/75-53/486

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2012 р. Справа № 31/75-53/486

Вищий господарський суд у складі колегії суддів: головуючого суддіПрокопанич Г.К., суддівАлєєва І.В., Євсікова О.О., розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 21.03.2012 р. (головуючий суддя Корсакова Г.В., судді: Сулім В.В., Жук Г.А.) на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2011 р. (суддя Грєхова О.А.) у справі№ 31/75-53/486 Господарського суду міста Києва за позовомДержавного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" доПублічного акціонерного товариства "Центренерго" простягнення 3.698.508,90 грн., за участю представників: позивачаЛагода О.А., відповідачаГаврись Я.Б.,

В С Т А Н О В И В:

Державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" про стягнення 3.698.508,90 грн. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 15.04.2010 р.) заборгованості за Договором про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги № 2036103 від 18.01.2007 р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.05.2010 р. у справі № 31/75 позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2011 р. рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2010 у справі № 31/75 частково змінено. Позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на користь Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" 3.667.100,83 грн. заборгованості, 25.500,00 грн. витрат зі сплати державного мита та 236,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Вищого господарського суду України від 05.10.2011 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2011 р. та рішення господарського суду міста Києва від 14.05.2010 р. скасовано, справу передано на новий розгляд.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.12.2011 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2012 р., позов задоволено частково. З відповідача на користь позивача стягнуто 3.667.100,83 грн. основного боргу, 27.132,00 грн. витрат на проведення судово-економічної експертизи, 25.500,00 грн. державного мита та 234,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду від 19.12.2011 р. та постановою суду апеляційної інстанції від 21.03.2012 р., відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційної інстанції та рішення місцевого суду скасувати повністю, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що апеляційним господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Зокрема, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій невірно застосували п. 4 Правил видачі вантажів, оскільки не врахували доказів того, що позивачем порушено порядок повідомлення про прибуття та затримку вагонів з вантажем, оскільки укладеним між сторонами договором не визначено порядок і терміни повідомлення про подачу вагонів на під'їзні колії, а книга повідомлень про час подання вагонів і контейнерів не відповідає вимогам законодавства, оскільки в ній не зазначено дати і часу передачі повідомлення та прізвище особи, яка передала повідомлення.

У скарзі скаржник вказує на те, що накопичувальні картки не відповідають вимогам Додатку 3 до пункту 2.6. Правил розрахунків за перевезення вантажів, оскільки в них не зазначено прізвище та ініціали працівника вантажовласника (платника), який підписував ці документи. Також зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам відсутності вини відповідача у затримці вантажів у вагонах, що, в порушення ст. 614 ЦК України, призвело до стягнення з відповідача збору за зберігання вантажів за відсутності вини. Як вказує скаржник, рішення суду прийнято без застосування до спірних правовідносин норм ст. 29 Статуту залізниць, ст. 13, ч. 2 ст. 530 ЦК України, ч. 2 ст. 193 ГК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, місцевий та апеляційний господарські суди встановили наступне.

Між сторонами 18.01.2007 р. було укладено Договір № 2036103 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги, предметом якого є надання позивачем (перевізником) відповідачу (вантажовласнику) послуг, пов'язаних з перевезенням, та проведенням розрахунків за ці послуги.

Відповідно до п. 2.2.1 Договору позивач зобов'язаний для централізованих розрахунків відкрити відповідачу рахунок 2036103 і код вантажовідправника, одержувача 3371.

Згідно з п. 2.2.2 Договору позивач зобов'язаний приймати до перевезення та видавати вантажі відповідача, подавати під навантаження/вивантаження вагони (контейнери) згідно із затвердженими планами і заявками відповідача та надавати йому додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, в тому числі за вільними тарифами, перелік яких зазначається в додатку до цього договору.

Пунктом 2.2.3 Договору сторони погодили, що позивач зобов'язаний здійснювати розрахунки безготівкові та готівкою з відповідачем за перевезення вантажів і надані додаткові послуги згідно з чинними тарифами, вести облік нарахованих і сплачених сум та надавати позивачу відповідні розрахункові документи через станцію (ЄтехПД) Трипілля-Дніпровське.

Відповідно до п. 2.2.6 Договору позивач зобов'язаний списувати відповідні суми (провізну плату, додаткові збори, плату за користування вагонами і контейнерами, штрафи, пеню) з особового рахунку відповідача на підставі перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами, контейнерами і т.ін.

У п. 2.4.. Договору визначений обов'язок відповідача здійснювати попередню оплату за перевезення вантажів та додаткових послуг шляхом перерахування коштів на рахунок єдиного технологічного центру по обробці перевізних документів позивачем.

Послуги відповідачу за цим Договором надаються за умови наявності коштів на його особовому рахунку (п. 3.1 Договору).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 01 вересня по 01 листопада 2009 року відповідач порушив виконання зобов'язань за Договором в частині своєчасного вивантаження вантажів та здійснення своєчасної попередньої оплати за перевезення і додаткові послуги, відповідно до обсягів перевезення вантажів за відповідний період, передбачених пп. 2.4 (2.4.1, 2.4.2) п. 2 зазначеного договору.

Внаслідок затримки вагонів на станції призначення та на підходах до неї позивачем нараховано відповідачу збір за зберігання вантажу, підставою для нарахування якого, в тому числі при затримці вагонів (контейнерів) на шляху перевезення, стали акти на затримку вагонів з вини відповідача на станції призначення Трипілля-Дніпровське та на підходах до неї -станціях Миронівка, Нові Безрадичі. Цими актами засвідчені обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, відповідно до Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 р. № 334, та Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 р. №113.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, як договори та інші правочини, так і те, що цивільні права і обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Стаття 908 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 307 ГК України, встановлює, що умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Таким чином, права і обов'язки сторін виникають не лише з умов укладеного ними договору, а й на підставі норм, установлених актами законодавства, в тому числі нормативно-правових актів, які регулюють відносини у певних випадках, зокрема, Статутом залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 р. N 457, з подальшими змінами та доповненнями, Правилами перевезення вантажів, затвердженими наказом Мінтрансу України від 21.11.2000 р. N 644 (з подальшими змінами і доповненнями), Збірником тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги, який затверджений Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 р. за № 317 "Про затвердження Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги та Коефіцієнтів, що застосовуються до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги" та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15.04.2009 р. за № 340/16356, іншими нормативними документами, затвердженими Мінтрансом (Мінтрансзв'язку) України у встановленому порядку.

Згідно зі ст. 46 Статуту залізниць одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

Відповідно до вимог п. 8 Правил користування вагонами затримка вагонів на станції призначення з причин, які залежать від вантажовласника, оформляється актом загальної форми ГУ-23, який підписується працівниками станції і вантажовласника з зазначенням початку та закінчення затримки вагонів і їх номерів; затримка вагонів на підходах до станції призначення з вини вантажовласника оформляється актом про затримку вагонів форми ГУ-23а із зазначенням початку та закінчення затримки вагонів і їх номерів, які складає станція затримки вагонів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що затримка вагонів на станції призначення та на підходах до неї із-за неподання їх під вивантаження з вини відповідача оформлена працівниками позивача актами, які складені у відповідності до Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28 травня 2002 р. № 334, та Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 р. № 113.

Згідно з п. 8 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Мінтрансу від 21.11.2000р. № 644 (зі змінами та доповненнями), збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо). Термін безоплатного зберігання обчислюється: якщо на станції призначення вивантаження здійснюється засобами: залізниці - з 24-ої години дати вивантаження вантажів; одержувача - з 24-ої години дати подавання вагонів під вивантаження; при переадресуванні - після двох годин з моменту повідомлення про прибуття вантажу; при затримці - з моменту затримки.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, штрафи за неочищення вагонів за вересень 2009 р. у сумі 3.168,20 грн., за жовтень 2009 р. у сумі 2.701,00 грн. сплачені відповідачем згідно платіжних доручень №№ 5939, 5117, 7305, про що повідомлено позивача відповідними листами; вантажні роботи за вересень 2009 р. у сумі 81,78 грн. оплачені в повному обсязі згідно платіжного доручення № 5117, про що було повідомлено позивача листом № 30-4703 від 29.09.2009 р.; плата за користування за вересень 2009 р. у сумі 6.507,72 грн. сплачена в повному обсязі згідно платіжних доручень №№ 5117, 5187, 5188, про що було повідомлено позивача листами № 30-4703 від 29.09.2009 р. та № 30-4704 від 29.09.2009 р.; маневрові роботи за вересень 2009 р. у сумі 1.404,48 грн. оплачені в повному обсязі згідно платіжних доручень №№ 5117, 5187, 5188, про що було повідомлено позивача листом № 30-4703 від 29.09.2009 р.; перевірка маси вантажу за вересень 2009 року в сумі 270,72 грн. оплачена в повному обсязі згідно платіжних доручень №№ 5187, 5188; бланки за вересень 2009 р. у сумі 19,08 грн. оплачені в повному обсязі згідно платіжних доручень №№ 5187, 5188; телеграфний збір за вересень 2009 р. у сумі 497,28 грн. сплачено в повному обсязі згідно платіжного доручення № 5117, про що повідомлено позивача листом № 30-4703 від 29.09.2009 р.; плата за користування та провізна плата за жовтень 2009 р. сплачена в повному обсязі згідно платіжного доручення № 7305, про що повідомлено позивача листом № 30-6045 від 03.12.2009 р.

Суди попередніх інстанцій встановили, що сума заборгованості відповідача за надані послуги, яка заявлена позивачем з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, становить 3.698.508,90 грн., на підтвердження якої позивачем надано накопичувальні картки, належним чином засвідчені копії яких долучено до матеріалів справи.

Згідно з пунктом 3 ст. 62 Статуту залізниць України остаточні розрахунки між залізницями і одержувачами за перевезення вантажів і надання додаткових послуг здійснюються на станціях призначення.

Для проведення безготівкових розрахунків між залізницею та суб'єктом господарювання вимогами Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Мінтрансу від 21.11.2000р. № 644, передбачена накопичувальна картка, типова форма якої встановлена Додатком № 3 до вказаних Правил.

Платежі та штрафи, не включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами, вносяться в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках та засвідчуються підписами працівника станції і платника.

Згідно з пп. 2.3 п. 2 вказаних Правил безготівкові розрахунки між залізницею та суб'єктом господарювання проводить розрахунковий підрозділ залізниці -Технологічний центр з оброблення перевізних документів, який на підставі укладеного Договору про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги зараховує отримані в порядку передоплати суми на особовий рахунок платника і списує їх за здійснені перевезення, надані послуги та штрафи на підставі розрахункових документів, одним з яких є накопичувальна картка.

В накопичувальних картках, копії яких долучені до матеріалів справи, відображена сума додаткових послуг, пов'язаних з затримкою вагонів на станції Трипілля-Дніпровське. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що в накопичувальних картках не зазначено прізвище та ініціали працівника вантажовласника (платника), який підписав ці документи, оскільки, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем не надано доказів, що накопичувальні картки підписані неуповноваженою особою.

Згідно з висновком судово-економічної експертизи №6690/10-19/2548/11-19 від 29.04.2011 р., проведеної в даній справі, нарахування Державним територіально-галузевим об'єднанням "Південно-Західна залізниця" Відкритому акціонерному товариству "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" боргу по договору про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги за №2036103 від 18.01.2007 р., спричиненого затримкою вагонів на підходах та безпосередньо на станції призначення Трипілля-Дніпровське, документально підтверджується в сумі 3.667.100,83 грн.

Враховуючи вказівки постанови Вищого господарського суду України від 05.10.2011 р. у справі № 31/75, місцевим та апеляційним господарськими судами встановили, що сплачена ПАТ "Центренерго" заборгованість в сумі 32.110,31 грн. визнається самим відповідачем фактом сплати та призначенням платежу, досліджена в ході експертних досліджень і врахована при визначенні остаточної суми боргу. Щодо сум, в тому числі штрафів за неочищення вагонів, плати за користування вагонами і контейнерами, додаткових зборів, плати за бланки перевізних документів, телеграфних зборів та витрат по перевірці маси вантажу, про оплату яких відповідачем не надано доказів, заборгованість встановлена в ході експертизи.

Платіжними дорученнями № 5117 від 25.09.2009 р., № 5187 від 30.09.2009 р., № 5188 від 30.09.2009 р., № 5939 від 30.10.2019 р., № 7305 від 27.11.2009 р., які наявні в матеріалах справи, Відкритим акціонерним товариством "Державна енергогенеруюча компанія "Цертренерго" сплачено кошти на загальну суму 32.110,31 грн. згідно з умовами договору №2036103 від 18.01.2007 р.

Загальна сума дебіторської заборгованості відповідача перед позивачем (за договором про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги за № 2036103 від 18.01.2007р.), яка утворилась в наслідок затримки розвантаження вагонів на станції призначення Трипілля-Дніпровське у період з 01.09.2009р. по 30.10.2009 р. документально підтверджується у сумі 3.667.100,83грн. (3.699.211,14 грн. -32.110,31 грн.).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, скаржником не заперечується факт надходження вагонів та їх накопичення на підходах та на станції призначення в кількості, що спричинила їх затримку.

Відповідач посилається на порушення постачальником погоджених графіків та норм поставок, невведенням залізницею тимчасових обмежень щодо перевезення вугілля з метою недопущення скупчення нерозвантажених транспортних засобів у пункті призначення, незважаючи на відповідні неодноразові звернення відповідача, що, за доводами скаржника, свідчить про відсутність його вини у затримці вагонів.

Відповідно до ст. 29 Статуту залізниць Укрзалізниця має право запроваджувати, за погодженням з Мінтрансом, тимчасові обмеження щодо перевезень в окремі райони під час скупчення не розвантажених транспортних засобів у пунктах призначення.

Таким чином, запровадження тимчасових обмежень щодо перевезень є правом, а не обов'язком залізниці, яка не зобов'язана за чинним законодавством урегульовувати взаємовідносини між відправниками та одержувачами вантажів щодо кількості поставки вантажів між ними. Крім того, до повноважень Південно-Західної залізниці не входить вирішення даного питання.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Отже, запровадження позивачем тимчасових обмежень щодо перевезень в регіон знаходження відповідача могло б порушити права та законні інтереси інших вантажоотримувачів.

Крім того, в даному випадку вантажоотримувач мав врегулювати обмеження поставок з вантажовідправником. Позивач є лише перевізником, обов'язком якого є доставка вантажу за призначенням та видача належному одержувачу згідно з договором перевезення.

Як вірно зазначено місцевим та апеляційним господарськими судами, обсяги фактично поставленого вугілля визначались вантажовідправником і, за наявності законних підстав для скорочення поставок (в тому числі за зверненнями відповідача), саме вантажовідправник мав вирішити питання про скорочення чи припинення поставок, при цьому відповідні обставини не стосуються ані залізниці, ані станції відправлення, тим більше станції призначення.

Посилання скаржника на те, що затримка вантажу виникла у зв'язку з обмеженням технічної можливості складу відповідача на приймання вугільної продукції та виведенням в ремонт вагоноперекидача, судовою колегією до уваги не приймаються, оскільки, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, саме відповідач мав врегулювати обмеження поставки продукції з вантажовідправником.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Судова колегія погоджується з висновком місцевого та апеляційного господарського суду, щодо невжиття відповідачем всіх заходів для попередження порушення, зокрема, щодо не врегулювання в установленому законодавством порядку скорочення поставок вугілля з вантажовідправником. Оскільки вагони завантажувались вантажовідправником і залізниця на виконання умов Договору перевезення здійснювала їх доставку в пункт призначення, наведені відповідачем обставини не звільняють останнього від відшкодування витрат залізниці, пов'язаних з наданням послуг з перевезення вантажу.

Відносини сторін виникли на підставі договору про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги за №2036103 від 18.01.2007р., типова форма якого передбачена та встановлена Правилами розрахунків за перевезення вантажів із визначенням у ньому: обсягів, строків та умов надання транспортних засобів, порядку розрахунків за перевезення та додаткових послуг, а також відповідальності за порушення зобов'язань. Правила розрахунків за перевезення вантажів, затверджені наказом Мінтрансу України від 21.11.2000 р. № 644, підлягають застосуванню на всіх залізницях України.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

З огляду на встановлені обставини справи та зібрані у ній докази, судова колегія погоджується з висновком судів першої інстанції та апеляційної інстанції стосовно того, що відповідачем не виконано умови Договору № 2036103 про організацію перевезень вантажів від 18.01.2007 р. в частині оплати наданих позивачем послуг з перевезення вантажів відповідно до укладеного між сторонами Договору та інших платежів, передбачених чинним законодавством, пов'язаних з наданням послуг з перевезення вантажів.

Посилання скаржника на те, що оскільки в договорі про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги за №2036103 від 18.01.2007р. сторони не обумовили строк оплати наданих послуг, а позивач не направляв на адресу відповідача вимогу про сплату їх вартості в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України, то строк виконання відповідачем зобов'язань не настав, правомірно не прийняті до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки у п. 2.4.2 Договору визначено обов'язок відповідача здійснювати попередню оплату за перевезення вантажів та додаткових послуг шляхом перерахування коштів на рахунок єдиного технологічного центру по обробці перевізних документів позивачем.

Враховуючи вищевикладене, суди попередніх інстанцій правомірно дійшли висновку про часткове задоволення позову в розмірі заборгованості, встановленому за наслідками проведення у справі судово-економічної експертизи, що складає 3.667.100,83 грн.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи.

За висновком колегії суддів, місцевий та апеляційний господарські суди повно встановили обставини справи, надали їм вірну юридичну оцінку, встановили безпідставність доводів відповідача та ухвалили законні і обґрунтовані рішення.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2011 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2012 р. у справі 31/75-53/486 залишити без змін.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич суддіІ.В. Алєєва О.О. Євсіков