Постанова

від 06.11.2006 по справі 34/194а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

34/194а

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                                             ПОСТАНОВА

                                                        ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

06.11.06 р.                                                                             Справа № 34/194а

06 листопада 2006 року, 11 год. 25 хвилин, м. Донецьк, вул.Артема,157,

                                                                                        зал судових засідань (каб.) №212

     Господарський суд Донецької області у складі  судді  Кододової О.В. при секретарі судового засідання Тараненко Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

За позовом  Української державної компанії по реструктуризації підприємств

вугільної промисловості “Укрвуглереструктуризація”  м. Донецьк

до відповідача Шахтарської об'єднаної державної податкової інспекції

про  визнання недійсними податкових повідомлень від 30.03.2004р. №0001122340/0-422 в сумі 66665,55грн., №0001142340/0-423 в сумі 13388,00грн., №0001132340/0-424 в сумі 2178,00грн.

За участю:

представників сторін

від позивача : Роговиць В.І.          (за дорученням)

від  відповідача :   Басик Н.О. (за дорученням)

По справі була оголошена перерва з 24.10.2006року на 06.11.2006року на 11,00годин.

СУТЬ СПОРУ:

          Заявлено позов Українською державною компанією по реструктуризації підприємств вугільної промисловості “Укрвуглереструктуризація” м. Донецьк  до Шахтарської об'єднаної державної податкової інспекції  про визнання недійсними податкових повідомлень від 30.03.2004р. №0001122340/0-422 в сумі 66665,55грн., №0001142340/0-423 в сумі 13388,00грн., №0001132340/0-424 в сумі 2178,00грн.

  Позивач заявою від 06.11.2006року (вхід. №02-41/42472) усунув описку припущену в резолютивній частині позовної заяви зазначивши що дата податкових повідомлень – рішень 30.03.2004року.

  Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на невідповідність податкових повідомлень-рішень вимогам чинного законодавства та зазначає, що згідно п.1 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992р. №1392 “Про прибутковий податок з громадян” сукупний оподатковуваний прибуток, отриманий громадянами за період, за який  здійснюється оподаткування, включається до  компенсаційних виплат у межах норм, передбачених діючим законодавством. Таким чином,  безкоштовне вугілля,  видаваний  усім вказаним у пункті 18 Положення про соціальний захист працівників, звільнених у зв'язку з закриттям (ліквідацією) на  перспективних вугледобувних та вуглепереробних  підприємств Міністерства вугільної промисловості України, є  компенсаційною виплатою  та його вартість  не включається до складу сукупного оподатковуваного доходу громадян.

  Позивач зазначає, що Постанова №1494 вказує, що збір за спеціальне використання водних ресурсів не стягується за воду,  яка використовується для задоволення виключно власних питних та санітарно-гігієнічних потреб підприємств, установ, організацій не залежно від форми власності. Використані води в котельній для миття працівників в бані є однією з норм санітарно-гігієнічних потреб. Довідка №687 від 09.06.2004р. видана Шахтарською СЕС підтверджує, що використовувані котельні є одним із  основних факторів забезпечення  санітарно-гігієнічних потреб підприємства. Таким чином позивач  звільнений від сплати даного податку.

Також позивач зазначає, що на нього не покладені зобов'язання по сплаті комунального податку, оскільки Шахтарська дирекція по ліквідації шахт не є юридичною особою, що підтверджується довідкою Донецького Облстату.

Відповідач у запереченнях від 15 серпня 2006 року (вхід. № 02-41/30448) проти позову заперечує в повному обсязі та зазначає, що позивачу донарахований прибутковий податок в сумі 21169,25грн. по 179  колишнім працівникам шахт, які не є пенсіонерами.

Відповідач зазначає, що позивач у перевіряємом періоді  неправомірно та безпідставно користувався пільгою  по сплаті комунального податку та не надавав до Шахтарської ОДПІ розрахунків комунального податку за 2 квартал, 3 квартал та 4 квартал 2003 року, що призвело до заниження та несплати комунального податку до бюджету за перевіряємий період у розмірі 9051грн.

Відповідач у запереченнях також вказує на те, що  позивачем порушені вимоги ст. 15 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки та збори» від 20.05.1993року №56-93 зі змінами та доповненнями, п.1.3, п.2.3, п.2.4, п.2.5 Положення про механізм стягнення та порядок сплати комунального податку, затвердженого  рішенням Шахтарської міської Ради від 25.09.2002року №173, що призвело до заниження та несплати комунального податку за перевіряємий період у розмірі 9051грн.

Розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до пункту 2-1 розділу 7 “Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України.

 У судовому засіданні  досліджені надані сторонами письмові докази, що знаходяться в матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін  та дослідивши письмові докази, суд встановив:

Відповідачем була проведена планова документальна перевірка дотримання вимог податкового законодавства Шахтарської дирекції по ліквідації шахт Української Державної компанії по реструктуризації “Укрвуглереструктуризація” за період лютий 2003р.- лютий 2004р. За результатами проведеної перевірки відповідачем був складений зведений акт перевірки № /23-1/26318739.

На підставі акту перевірки №/23-1/26318739 відповідачем були прийняті: податкове повідомлення-рішення № 0001122340/0-422 від 30.03.2004року про визначення суми податкового зобов'язання з податку з доходів на загальну суму 66665,55грн., яка складається з основного платежу у сумі 22221,85грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 44443,70грн., податкове повідомлення-рішення № 0001142340/0-423  від 30.03.2004року про визначення суми податкового зобов'язання з комунального податку на загальну суму 13388,00грн., яка складається з основного платежу у сумі 9051,00грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 4337,00грн. та  податкове повідомлення-рішення №0001132340/0-424 від 30.03.2004року про визначення суми податкового зобов'язання з плати за воду на загальну суму 2178,00грн., яка складається з основного платежу у сумі 818,00грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1360,00грн.

Позивачем в адміністративному та судовому порядку податкові повідомлення-рішення не оскарджувалися.

Відповідач у п.2.8.1 акту перевірки (а.с.24-26) встановив, що позивачем порушені вимоги ст.15 Декрету Кабінету Міністрів України “Про місцеві податки та збори” №56-93 від 20.05.1993р. та п.1.3,п.2.3, п.2.4,п.2.5  Положення про механізм  стягнення та порядок сплати комунального податку, затвердженого рішенням Шахтарської міської Ради від 25.09.2002р. №143, що призвело до заниження та несплати комунального податку в перевіряємому періоді в розмірі 9051грн.

Відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0001142340/0-423  від 30.03.2004року про визначення суми податкового зобов'язання з комунального податку на загальну суму 13388,00грн., яка складається з основного платежу у сумі 9051,00грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 4337,00грн

З даним висновком акту перевірки суд не може погодитися за наступних підстав:

Відповідно до ст.15 Декрету Кабінету Міністрів України “Про місцеві податки та збори” №56-93 від 20.05.1993р комунальний податок справляється з юридичних осіб, крім бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств. Його граничний розмір не повинен перевищувати 10 відсотків річного фонду оплати праці, обчисленого виходячи з розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

          Стаття 69 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР передбачає, що  органи місцевого самоврядування відповідно до закону можуть встановлювати місцеві податки і збори. Місцеві податки і збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів.

У статті 22 Декрету КМ України від 20.05.1993року №56-93 зазначено, що відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати місцевих податків і зборів до бюджету місцевого самоврядування покладається на платників відповідно до чинного законодавства. Контроль за сплатою місцевих податків і зборів здійснюється державними податковими інспекціями.

Комунальний податок відповідно до ст.15 Закону “Про систему оподаткування” від 25 червня 1991 року N 1251-XII відноситься до  місцевих податків і зборів, механізм справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України.

Як вбачається з Довідки облстату  від 12.12.2002року позивач є державним підприємством, загальнодержавної форми власності, форма фінансування – змішана (а.с.38). Відповідно до п.2.1. Статуту (а.с.7) позивач створений з метою організації та виконання робіт з ліквідації підприємств вугільної промисловості України та реалізації державної політики в цій галузі з урахуванням соціальної значимості, маштабності та тривалості ліквідації вугледобувних підсприємств. Пункт 7.4. статуту передбачає (а.с.9 зворотна сторона), що джерелом фінансування Підприємства є : бюджетні кошти, що виділяються Державним казначейством через Міністерство палива та енергетики України, валютні кошти згідно з угодами про позику між Україною та міжнародним банком реконструкції та розвитку згідно з затвердженими кошторисами та інші надходження від інвесторів і спільної діяльності. Кошти, одержані Підприємством від спільної діяльності та інших інвесторів, спрямовуються на зменшення бюджетного фінансування підприємства та розвиток його власної бази.

Шахтарська дирекція  по ліквідації шахт ( код ЄДРПОУ 226318739) є структурним підрозділом Компанії і фінансується останньою за рахунок коштів державного бюджету у межах коштів, передбачених для цієї мети у проектах ліквідації шахт та ліміту фінасування.

          Державним бюджетом на 2003рік ( додаток №3 до Закону від 26 грудня 2002року N380-IV ) передбачено виділення коштів державного бюджету на реструктуризацію вугільної промисловості.

Пунктом 6 “Порядку ліквідації збиткових вугледобувних та вуглепереробних підприємств Міністерства вугільної промисловості” затвердженого постановою КМ України від 27 серпня 1997 р. N 939 (із змінами та доповненнями) передбачено, що ліквідація гірничого підприємства проводиться за відповідним проектом (за наявності техніко-економічного обгрунтування - робочим проектом), який пройшов комплексну державну експертизу і затверджений Мінпаливенерго.

Як вбачається із акту перевірки (а.с.16) та не спростовується сторонами, Шахтарська дирекція з ліквідації шахт утримується за рахунок коштів державного бюджету та за рахунок надання платних послуг, що зараховуються на рахунки спеціального фонду цієї установи, згідно із затвердженим в установленому порядку кошторисом.

У Довідці Управління Державного казначейства у Донецькій області від 16.05.2002року №20-31/1476 (а.с.36) підтверджується, що Державна компанія „Укрвуглереструктуризація” фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України по КЕКВ 1310.

Бюджетним кодексом України від 21 червня 2001 року N 2542-III

регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Поняття бюджетної установи визначено у п.6 ст.2 Бюджетного кодексу України це  орган, установа чи організація, визначена Конституцією України, а також установа чи організація, створена у встановленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування, яка повністю утримується за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевих бюджетів. Бюджетні установи є неприбутковими.

Стаття 13 Бюджетного кодексу України також визначає складові частини бюджету – це загальні та спеціальні фонди. Спеціальний фонд бюджету включає бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень.

              Відповідно до   пункту   8   Порядку   складання,   розгляду, затвердження та основних вимог до виконання  кошторисів  бюджетних установ,  затверджених  постановою КМУ від 28 лютого 2002 p. N 228,  встановлено, що одержувачі бюджетних коштів (далі - одержувачі) - це підприємства  і  госпрозрахункові  організації, громадські  та  інші  організації,  що  не мають статусу бюджетної установи, які одержують кошти з бюджету як фінансову підтримку або уповноважені     органами    державної    влади    на    виконання загальнодержавних  програм,  надання  послуг  безпосередньо  через розпорядників.

   Пунктом 16 ст.10 Закону  України  “Про  Державний  бюджет України на  2003  рік” встановлено, що до надходжень спеціального фонду Державного бюджету України належать власні  надходження  установ  і  організацій,  які  утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Позивач за рахунок додаткових надходжень зменшував бюджетне фінансування. Крім того, судом при винесенні рішення враховується те, що проекти закриття шахт фінансуються з Державного бюджету України, доходна частина якого складається зі сплати податків та обов'язкових платежів. Проекти  не передбачають сплати податків з коштів, які надходять з Державного бюджету. За рахунок інших надходжень зменшується бюджетні надходження.

Відповідно до ст.23  Декрету  КМ України від 20.03.1993року №56-93 “Про місцеві податки і збори” комунальний податок, передбачений статтею15 цього Декрету, сплачується юридичними особами  за  рахунок  доходу (прибутку), що залишається в їх розпорядженні, але  не  більше  10 відсотків оподаткованого доходу (прибутку).

У зв'язку з тим, що комунальний податок був нарахований податковим органом структурному підрозділу позивача який не може бути суб'єктом сплати цього податку , а також враховуючи те, що позивач  фінансується із державного бюджету і відсутній дохід (прибуток) як джерело сплати цього податку, то відповідно до статей 15 та 23 Декрету  КМ України від 20.03.1993року №56-93 “Про місцеві податки і збори” комунальний податок не справляється.

Відтак вимоги позивача про визнання недійсним податкового повідомлення – рішення № 0001142340/0-423  від 30.03.2004року про визначення суми податкового зобов'язання з комунального податку на загальну суму 13388,00грн., яка складається з основного платежу у сумі 9051,00грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 4337,00грн., обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Відповідач у пункті 2.7 акту перевірки (а.с.23-24) та у висновку (а.с.27 зворотна сторона) встановив, що документальною перевіркою встановлено порушення позивачем п.3, п.5, п.14, п.141 Порядку справляння збору за спеціальне використовування водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики  і водного транспорту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1494 від 16.08.1999р. зі змінами та доповненнями, п.1.2, п.2.1, п.2.2, п.4.1, п.4.5,п.6.1, п.6.2, п.7.1, п.7.2, п.7.6  Інструкції про порядок обчислення та стягнення збору  за спеціальне  використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики та водного транспорту, затвердженою наказом Мінфіна України, ДПА України, Мінекономіки України, Мінекобезпеки України від 01.10.1999р. №231/539/118/219, зареєстрованої  Мін'юстом України від 19.10.1999р. під №711/4004, що призвело до заниження та несплати збору за спеціальне використання водних ресурсів за 2003 рік у розмірі 818грн. В тому числі за 1 квартал 2003року – 280,93грн., півріччя 2003року – 447,17грн., 9 місяців 2003року – 605,77грн.

Відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0001132340/0-424 від 30.03.2004року про визначення суми податкового зобов'язання з плати за воду на загальну суму 2178,00грн., яка складається з основного платежу у сумі 818,00грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1360,00грн.

Відповідно до п.3 „Порядку справляння збору за спеціальне використовування водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики  і водного транспорту”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1494 від 16.08.1999р (надалі Порядок №1494). зі змінами та доповненнями платниками   збору   за   спеціальне  використання  водних ресурсів   та   збору   за   користування   водами   для  потреб гідроенергетики  і водного транспорту є підприємства,  установи та організації незалежно від форми власності,  а  також  громадяни  - суб'єкти   підприємницької  діяльності,  що  використовують  водні ресурси  та  користуються  водами  для  потреб  гідроенергетики  і водного транспорту.

Згідно до п.5 Порядку №1494  об'єктом  обчислення  збору  за  спеціальне   використання водних  ресурсів  є  фактичний  обсяг  води,  який  використовують водокористувачі,  з урахуванням обсягу втрат води  в  їх  системах водопостачання.

          Пункт 14 Порядку №1494 передбачає, що збір  за  спеціальне використання водних ресурсів та збір за  користування  водами  для  потреб  гідроенергетики  і  водного транспорту обчислюється платниками самостійно.

          Розрахунки  збору, базовий податковий (звітний) період для  якого  дорівнює  календарному кварталу (п. 14-1),  подаються платниками органам державної податкової служби протягом 40 календарних  днів, наступних  за  останнім  календарним  днем  звітного (податкового) кварталу, за місцем податкової реєстрації.

          Збір сплачується водокористувачами  протягом  10  календарних днів,  наступних  за  останнім  днем  граничного  терміну  подання розрахунку збору за місцем податкової реєстрації.

          Згідно до п.16 Порядку № 1494 збір за використання водних ресурсів не справляється за воду, що використовується для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення, за воду, що використовується для протипожежних потреб.

Пункт 4.8 „Інструкції про порядок обчислення та стягнення збору  за спеціальне  використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики та водного транспорту”, затвердженою наказом Мінфіна України, ДПА України, Мінекономіки України, Мінекобезпеки України від 01.10.1999р. №231/539/118/219, зареєстрованої  Мін'юстом України від 19.10.1999р. за №711/4004, також передбачає, що збір за використання водних ресурсів не справляється за воду, що використовується для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення, в тому числі для задоволення виключно власних питних і санітарно-гігієнічних потреб підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності.

Відповідач у акті перевірки встановив, що за даними статистичної звітності 2-ТП „Водгосп” позивачем фактично використано 8400м.куб. (а.с.23).

Як вбачається із „Розрахунку – заявки”  на 2003рік та Розрахунку  ( а.с.83-84) використання питної води планувалося для питних потреб (АБК, підземні, поверхності, служби зв'язку), пральних, котельна, душеві.

У листі державного санітарного лікаря Шахтарської СЕС (а.с.41) №607 від 09.06.2004року зазначено, що питання дотримання санітарних норм діючих підприємств регламентується „Державними санітарними правилами і нормами вугільної промисловості” ДСП 3.3.1.195-2002, затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13.12.2002року №468 і зареєстрованими в Мін'юсті України 20.06.2003року №498/7819. У пункті 1.7 зазначених Правил передбачено, що на кожному підприємстві повинен  здійснюватися  комплекс організаційних,  технологічних, технічних та санітарно-гігієнічних заходів для забезпечення оптимальних чи допустимих умов праці. У пункті 4.3 Правил встановлено, що вода  для  миття  людей  повинна відповідати  вимогам  державних  санітарних  правил  і  норм "Вода питна.  Гігієнічні  вимоги   до   якості   води   централізованого господарсько - питного водопостачання"  Мінімальна температура гарячої води повинна бути +37 град. Тобто, вода  для  миття  людей повинна підігріватися. Відтак суд погоджується з твердженням позивача, що використання котельній є одним із факторів забезпечення санітарно – гігієнічних потреб підприємства.

Згідно „Розрахунків води фактично використаної в 2003році на санітарно – гігієнічні потреби” по об'єктах (а.с.87-88) питна вода була використана за цільовим призначенням, а саме: на питні потреби, на миття полів та прасування спецодягу душеві, котельні. У довідці (а.с.89) зазначено, що в 2003році було використано: по ЛШ „Шахтарська” 4600м.куб., по ЛШ „Московська” – 3800м.куб. Всього 8400м.куб. Відтак позивач всю питну воду зазначену у статистичній звітності 2-ТП „Водгосп” використав для задоволення питних та санітарно-гігієнічних потреб.

Відповідно  до ст.71 КАСУ кожна  сторона  повинна  довести  ті обставини,  на  яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень,  дій чи  бездіяльності  суб'єкта  владних  повноважень  обов'язок  щодо доказування правомірності  свого  рішення,  дії  чи  бездіяльності покладається    на   відповідача,   якщо   він   заперечує   проти адміністративного позову.

Відповідач належними доказами не довів правомірність прийняття спірного податкового повідомлення – рішення. З огляду на вищенаведене вимоги позивача про визнання недійсним податкового повідомлення – рішення № 0001132340/0-424 від 30.03.2004року про визначення суми податкового зобов'язання із плати за воду на загальну суму 2178,00грн., яка складається з основного платежу у сумі 818,00грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1360,00грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідач у розділі 2.16 акту перевірки (а.с.27) та висновку встановив, що по позивачем порушені ст.2, ст.7, ст.8, ст.10, п.п. “а” п.2 ст.19 ДКМУ “Про прибутковий податок з громадян” №13-92 від 26.12.1992р., з внесеними змінами та доповненнями; порушення ст..9 п.9.3 Інструкції “Про  прибутковий податок з громадян” затвердженої наказом ГДПІ України від 21.04.1993р. №12 зі змінами та доповненнями внесеними наказом від 18.05.1993р. №17 зареєстрованої в Мін'юсті України  09.06.1993р. за №64, що призвело до заниження прибуткового податку у сумі 22221,85грн.

Відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення №0001122340/0-422 від 30.03.2004року про визначення суми податкового зобов'язання з податку з доходів на загальну суму 66665,55грн., яка складається з основного платежу у сумі 22221,85грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 44443,70грн.

Як вбачається з акту перевірки (а.с.27) відповідачем донарахований прибутковий податок  по 10 працівникам які працювали за основним місцем роботи на підставі відомостей на отримання квартирного вугілля та особистих рахунків працівників за жовтень 2003року у сумі – 1052,60грн.

Даний висновок акту перевірки спростовується актом звірки розрахунків між позивачем та відповідачем (а.с.74) де поіменно зазначено, що прибутковий податок був утриманий у березні 2004року на загальну суму 1052,60грн. Це також підтверджується копіями особових рахунків працівників у яких відображене утримання прибуткового податку (а.с.75-79).

Крім того, відповідач донарахував прибутковий податок за 2003рік у розмірі 21169,25грн. по колишнім працівникам які отримали квартирне вугілля і які не є пенсіонерами (а.с.94-95).

З даним висновком акту перевірки суд не може погодитися за наступних підстав:

Відповідно до підпункту  „г” пункту 1 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” №13-92 від 26.12.1992р. до  сукупного   оподатковуваного    доходу,  одержаного громадянами в  період,  за  який  здійснюється  оподаткування,  не включаються компенсаційні виплати в грошовій  і  натуральній  формі  у межах  норм,  передбачених  чинним  законодавством.

Статтею 48 Гірничого закону України від 6 жовтня 1999 року  N1127-XIV передбачені соціальні гарантії працівникам гірничих підприємств, що ліквідуються або консервуються, а саме після ліквідації або консервації гірничого підприємства забезпечення вугіллям на побутові потреби здійснюється в межах тарифної угоди правонаступником таким категоріям осіб: непрацевлаштованим працівникам та непрацюючим пенсіонерам.

За таких підстав висновки акту перевірки про те, що позивач у порушення норм закону не утримував прибутковий податок у  колишніх працівників, які отримали квартирне вугілля і які не є пенсіонерами, не відповідає нормам статті 48 Гірничого закону України, де передбачено право на соціальну гарантію по отриманню вугілля на побутові потреби колишнім працівникам які не працевлаштовані.  Крім того, зазначена стаття передбачає, що зазначена категорія осіб користуються правом на безоплатну доставку вугілля. Фінансування заходів щодо безоплатного забезпечення вугіллям на побутові потреби провадиться за рахунок коштів, виділених на ліквідацію або консервацію гірничого підприємства, після закінчення цієї роботи - правонаступником.

Відтак суд дійшов висновку, що забезпечення у зв'язку із ліквідацією шахт, звільнених працівників які не працевлаштовані, побутовим вугіллям є соціальною гарантією та компенсаційною виплатою в натуральній формі передбаченою нормою ст.48 Гірничого закону України і відповідно до підпункту  „г” пункту 1 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” №13-92 від 26.12.1992р., не повинна включатися до  сукупного   оподатковуваного    доходу. Тобто вимоги позивача про визнання недійсними податкового повідомлення - рішення №0001122340/0-422 від 30.03.2004року про визначення суми податкового зобов'язання з податку з доходів на загальну суму 66665,55грн., яка складається з основного платежу у сумі 22221,85грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 44443,70грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Судом не приймається до уваги посилання позивача в обґрунтування своїх вимог на постанови КМ України від 28.06.1997року №623,  від 16.06.1998року №910, за тих підстав, що вони втратили чинність на момент виникнення спірних правовідносин.

У судовому засідання 06.11.2006року після закінчення розгляду справи була оголошена вступна та резолютивна частини постанови.

          Відповідно до ст.94 КАСУ якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з державного бюджету України. У зв'язку з тим, що державне мито та судовий збір зараховуються на один код і рахунок бюджетної класифікації, сплачене позивачем мито у розмірі 3,40грн. підлягає відшкодуванню як судові витрати з державного бюджету України.

         Керуючись Бюджетним кодексом України від 21 червня 2001 року N 2542-III, Закону “Про систему оподаткування” від 25 червня 1991 року N 1251-XII, Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР, Законом України №2181 від 21.12.2000року „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, Декретом Кабінету Міністрів України “Про місцеві податки та збори” №56-93 від 20.05.1993р., Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” №13-92 від 26.12.1992р., Порядку   складання,   розгляду, затвердження та основних вимог до виконання  кошторисів  бюджетних установ,  затверджених  постановою КМУ від 28 лютого 2002 p. N 228, ст.ст.17-20,69-72,86,94,158-163,167,185,186,254, п.6,7 розділу V11 Прикінцевих та перехідних положень  Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд,

                                        П О С Т А Н О В И В  :

          Позов задовольнити повністю.

          Визнати недійсними податкові повідомлення-рішення Шахтарської об'єднаної державної податкової інспекції  від 30.03.2004р. №0001122340/0-422 в сумі 66665,55грн., №0001142340/0-423 в сумі 13388,00грн., №0001132340/0-424 в сумі 2178,00грн.

 Присудити Українській державній компанії по реструктуризації підприємств вугільної промисловості “Укрвуглереструктуризація” м. Донецьк  (83055, м. Донецьк, вул.. Артема,125, р/р 26004301745564 у філії “Головного відділення Промінвестбанку в Донецькій обл.” МФО 334635, ЄДРПОУ 24166975) з  Державного бюджету України мито  у розмірі 3 грн. 40 коп.

          Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня  складання постанови  у повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова виготовлена у повному обсязі 10.11.2006року.

Суддя                                                                                              Кододова О.В.