Постанова

від 30.08.2012 по справі 5011-59/632-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.08.2012 № 5011-59/632-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Мальченко А.О.

Гаврилюка О.М.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 30.08.2012 року

розглянувши апеляційну скаргу державного підприємства «Сквирський завод по виробництву м'ясокісткового борошна «Ветсанутильзавод» на рішення господарського суду міста Києва від 12.03.2012 року (повний текст підписано 16.03.2012 року)

у справі № 5011-59/632-2012 (суддя Картавцева Ю.В.)

за позовом державного підприємства «Сквирський завод по виробництву м'ясокісткового борошна «Ветсанутильзавод»

до Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

про скасування рішення Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 26.08.2011 року №94 у справі № 561/91-р-02-05-11

за зустрічним позовом Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

до державного підприємства «Сквирський завод по виробництву м'ясокісткового борошна «Ветсанутильзавод»

про стягнення штрафу у розмірі 30 000,00 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.03.2012 року у справі №5011-59/632-2012 в задоволенні вимог за первісним позовом відмовлено повністю. Позовні вимоги за зустрічним позовом задоволено повністю. Стягнуто з державного підприємства «Сквирський завод по виробництву м'ясокісткового борошна «Ветсанутильзавод» до доходів загального фонду Державного бюджету України на рахунок за наступними реквізитами: одержувач - УДКСУ у Сквирському районі Київської області код ЄДРПОУ 37870099 МФО 821018, рахунок 31116106700538 код платежу - 21081100, штраф у розмірі 30 000, грн. Стягнуто з державного підприємства «Сквирський завод по виробництву м'ясокісткового борошна «Ветсанутильзавод» в дохід Державного бюджету України витрати по сплаті судового збору в сумі 1 069,50 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, державне підприємство «Сквирський завод по виробництву м'ясокісткового борошна «Ветсанутильзавод» звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення суду, яким первісний позов задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

В своїх доводах представник позивача за первісним позовом посилається на те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та мало місце невідповідність висновків суду обставинам справи, та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

Ухвалою від 11.06.2012 року у справі № 5011-59/632-2012 зазначена вище апеляційна скарга апеляційним господарським судом була прийнята до провадження і призначено розгляд справи у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Київським обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України на підставі ст. 96 ГПК України надано суду відзив на апеляційну скаргу в якому відповідач просить у задоволенні апеляційної скарги державного підприємства «Сквирський завод по виробництву м'ясокісткового борошна «Ветсанутильзавод» на рішення господарського суду міста Києва від 12.03.2012 року у справі № 5011-59/632-2012 відмовити, а рішення суду залишити без змін.

Представник позивача за первісним позовом приймав участь в судовому засіданні та надав свої пояснення й підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 12.03.2012 року скасувати та прийняти нове рішення, яким первісний позов задовольнити повністю, а у задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

В судовому засіданні представник відповідача за первісним позовом надав свої пояснення й заперечив проти доводів, які викладені скаржником в апеляційній скарзі та просив рішення господарського суду міста Києва від 12.03.2012 року залишити без змін, а апеляційну скаргу державного підприємства «Сквирський завод по виробництву м'ясокісткового борошна «Ветсанутильзавод» - без задоволення.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.08.2011 року адміністративною колегією Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України у справі № 561/91-р-02-05-11 прийнято рішення № 94, згідно з яким:

- визнано, що ДП «Сквирський завод по виробництву м'ясокісткового борошна «Ветсанутильзавод» відповідно до частини другої статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» за підсумками роботи протягом 2009 року - першого півріччя 2011 року, є таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг утилізації відходів тваринного походження в межах Київської області, з часткою, що перевищує 35%;

- визнано дії ДП «Сквирський завод по виробництву м'ясокісткового борошна «Ветсанутильзавод», які полягають у встановленні для споживачів різної вартості послуги утилізації відходів тваринного походження, яка коливається від 5,00 грн. до 2 000,00 грн., є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, яке передбачене пунктом 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг утилізації відходів тваринного походження, шляхом застосування різних цін до рівнозначних угод із суб'єктами господарювання без об'єктивно виправданих на те причин, що передбачено пунктом 2 частини другої статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції»;

- за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначеного в пункті 2 цього подання на ДП «Сквирський завод по виробництву м'ясокісткового борошна «Ветсанутильзавод» накладено штраф у розмірі 30 000,00 грн.

Згідно з доводами позивача за первісним позовом, рішення адміністративної колегії Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 26.08.2011 року № 94 по справі № 561/91-р-02-05-11 порушує законні права та інтереси державного підприємства «Сквирський завод по виробництву м'ясо-кісткового борошна «Ветсанутильзавод», що й стало підставою для звернення позивача до господарського суду з позовом.

Обґрунтовуючи вимоги позовної заяви, позивач за первісним позовом зазначив, що рішення адміністративної колегії Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 26.08.2011 року № 94 по справі № 561/91-р-02-05-11 є безпідставним, необґрунтованим, протиправним, а тому просить визнати останнє недійсним.

В свою чергу, Київське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету звернулося до господарського суду міста Києва із зустрічним позовом про стягнення суми штрафу з ДП «Сквирський завод по виробництву м'ясокісткового борошна «Ветсанутильзавод», який останнім не сплачений.

При прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог за первісним позовом та про задоволення зустрічних позовних вимог.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, враховуючи наступне.

Так, статтею ст. 3 ЗУ «Про Антимонопольний комітет України» № 3659-ХІІ від 26.11.1993 року (із змінами та доповненнями) основним завданням названого Комітету є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині, зокрема здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про Антимонопольний комітет України» для реалізації завдань, покладених на Антимонопольний комітет України, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі утворюються територіальні відділення Антимонопольного комітету України, повноваження яких визначаються названим Комітетом у межах його компетенції. Повноваження територіальних відділень Антимонопольного комітету України визначаються цим Законом, іншими актами законодавства.

Згідно з п. 5 ст. 17 ЗУ «Про Антимонопольний комітет України» голова територіального відділення Антимонопольного комітету України наділений, зокрема, такими повноваженнями: при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.

Аналогічний за змістом припис містить пункт 8 Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвердженого розпорядженням Антимонопольного комітету України № 32-р від 23.02.2001 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.03.2001 року за № 291/5482.

Зокрема, абзацом 6 підпункту 20 пункту 8 вказаного вище Положення визначено, що особа, яка виконує обов'язки голови відділення, має повноваження, установлені для голови відділення.

У зв'язку з чим, колегія суддів апеляційного господарського суду не приймає до уваги твердження представника позивача за первісним позовом про відсутність повноважень виконуючого обов'язки голови відділення підписувати рішення № 94 від у справі №561/91-р-02-05-11.

Окрім цього, під час розгляду справи як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, встановлено, що державне підприємство «Сквирський завод по виробництву м'ясокісткового борошна «Ветсанутильзавод» є державним унітарним комерційним підприємством, і, є юридичною особою згідно законодавства України, що зареєстроване Сквирською районною державною адміністрацією Київської області 10.06.1997 року, має самостійний баланс, валютний та інші рахунки в установах банків, печатки зі своїм найменуванням та символікою, кутовий штамп, товарний та фірмові знаки.

Згідно статуту Підприємства, затвердженого розпорядженням Міністерства аграрної політики України від 22.02.2006 року № 30 та зареєстрованого в Сквирській державній адміністрації Київської області 12.05.2006 року № 13461050002000304, основними напрямками та предметом діяльності Підприємства в тому числі є: здійснення протиепізоотичних заходів: збору, заготівлі, утилізації та переробки туш загиблих тварин, кісток, інших відходів м'ясо - та птахопереробних підприємств, вилучення з обігу неякісної або небезпечної продукції, іншої сировини тваринного походження; виробництво та реалізація м'ясо-кісткового борошна; виробництво та реалізація технічного жиру; надання послуг сільськогосподарським підприємствам по стимулюванню розвитку тваринництва і птиці та зростанню його продуктивності шляхом виготовлення кормової добавки; інше.

Згідно довідки з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АБ №143927, видами діяльності за КВЕД є: 15.71.0 Виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах; 51.90.0 Інші види оптової торгівлі, та інше.

Таким чином, державне підприємство «Сквирський завод по виробництву м'ясокісткового борошна «Ветсанутильзавод» є суб'єктом господарювання у розумінні статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Відповідно до п. 11 ст. 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, в тому числі, проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження).

Згідно ч. 1 ст. 35 Закону України «Про захист економічної конкуренції» розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняттям розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі.

Розпорядженням адміністративної колегії Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 04.08.2011 року № 91-р порушено справу проти Державного підприємства «Сквирський завод по виробництву м'ясокісткового борошна «Ветсанутильзавод» за ознаками порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку надання послуг утилізації відходів тваринного походження.

За результатами дослідження становища даного підприємства на ринку надання послуг утилізації відходів тваринного походження відповідачем винесено рішення № 94 від 26.08.2011 року.

Оскаржуваним Рішенням на підставі ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» встановлено, що ДП «Сквирський завод по виробництву м'ясокісткового борошна «Ветсанутильзавод» за підсумками роботи протягом 2009 року - першого півріччя 2011 року, є таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг утилізації відходів тваринного походження в межах Київської області, з часткою що перевищує 35%; порушило законодавство про захист економічної конкуренції, яке передбачене пунктом 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг утилізації відходів тваринного походження, шляхом застосування різних цін до рівнозначних угод із суб'єктами господарювання, без об'єктивно виправданих на те причин, що передбачено пунктом 2 частини другої статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Відповідно до п. 15.5 пункту 15 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 року № 15 «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства», господарські суди у розгляді справ мають перевіряти правильність застосування органами Антимонопольного комітету України відповідних правових норм, зокрема, Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням названого Комітету від 05.03.2002 року № 49-р (далі - Методика).

Згідно п. 2.1 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання може включати в себе такі дії:

2.1.1. встановлення об'єктів аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища, а саме суб'єкта господарювання (групи суб'єктів господарювання), конкретного товару (продукції, роботи, послуги), який випускається, постачається, продається, придбавається (споживається, використовується) цим (цими) суб'єктом (суб'єктами) господарювання;

2.2.2. складання переліку товарів (робіт, послуг), щодо яких має визначатися монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання і які мають ознаки одного товару, товарної групи;

2.2.3. складання переліку основних продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товарів (товарних груп);

2.1.4. визначення товарних меж ринку;

2.1.5. визначення територіальних (географічних) меж ринку;

2.1.6. встановлення проміжку часу, стосовно якого має визначатися становище суб'єктів господарювання на ринку - визначення часових меж ринку;

2.1.7. визначення обсягів товару, який обертається на ринку;

2.1.8. розрахунок часток суб'єктів господарювання на ринку;

2.1.9. складання переліку продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товару (товарної групи) - потенційних конкурентів, покупців, які можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку;

2.1.10. визначення бар'єрів вступу на ринок та виходу з ринку для суб'єктів господарювання, які продають (постачають, виробляють), придбавають (споживають, використовують) або можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку;

2.1.11. встановлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання на ринку.

Отже, пункт 2.1 Методики містить перелік можливих дій для визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання, та є диспозитивною нормою. Означений перелік дії застосовується в залежності від конкретних порушень законодавства про захист економічної конкуренції, а також в залежності від фактичних обставин, зокрема, особливостей товару, структури ринку, тощо.

Відповідно до п. 2.2 Методики, етапи визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання, їх кількість та послідовність проведення можуть змінюватись залежно від фактичних обставин, зокрема особливостей товару, структури ринку, обсягів наявної інформації щодо ринку тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, відділенням Антимонопольного комітету України встановлено наступне.

Об'єктом аналізу для визначення монопольного (домінуючого) становища є державне підприємство «Сквирський завод по виробництву м'ясокісткового борошна «Ветсанутильзавод».

Відповідно до Методики товар - будь-який предмет господарського обороту, в тому числі продукція, роботи, послуги, документи, що підтверджують зобов'язання та права.

Утилізація відходів - використання відходів як вторинних матеріальних чи енергетичних ресурсів.

Товаром визначено - послуги утилізації відходів тваринного походження. З огляду на особливість даного товару, взаємозамінні товари (товарні групи) відсутні.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про захист економічної конкуренції», ринок товару (товарний ринок) - сфера обороту товару (взаємозамінних товарів), на який протягом певного часу і в межах певної території є попит і пропозиція.

У відповідності до п. 1.3 Методики визначення монопольного становища, товарні межі ринку - це товар (товарна група), сукупність схожих, однорідних предметів господарського обороту, в межах якої споживач за звичайних умов може перейти від споживання певного виду предметів господарського обороту до споживання іншого, при цьому згідно п. 5.1 Методики визначення монопольного становища, товарні межі ринку визначаються шляхом формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп), у межах якої споживач за звичайних умов може легко перейти від споживання одного товару до споживання іншого.

Згідно з п. 4.1 Методики перелік товарів, щодо яких має визначатися монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання, складається з товарів (товарних груп), які обертаються в Україні чи на відповідній частині її території і які мають для продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів, користувачів) ознаки одного (подібного, аналогічного) товару (товарної групи).

Визначення ознак одного (подібного, аналогічного) товару (товарної групи) здійснюється, виходячи з подібності, в тому числі: перелік основних продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів, користувачів) може складатися шляхом визначення суб'єктів господарювання, які мають значні обсяги продажу (постачання, виробництва), придбання (споживання, використання) товарів (товарних груп), які обертаються в Україні чи на відповідній частині її території.

Таким чином, взаємозамінним товаром для споживача (за ознаками взаємозамінності) може бути лише той інший товар на споживання якого споживач за звичайних умов може легко перейти в силу подібності його споживних властивостей, експлуатаційних властивостей і характеристик та якісних показників, а також, за відсутності суттєвої різниці в цінах.

Одними з показників взаємозамінності товару є: подібність фізичних, технічних, експлуатаційних властивостей і характеристик, якісних показників та відсутність суттєвої різниці в цінах.

Надання послуги утилізації відходів тваринного походження чітко регламентовано державою, тому застосування взаємозамінних товарів в даному випадку неможливо.

Товарними межами ринку визначено послуги.

Споживачами товару є фізичні та юридичні особи, які замовляють послуги з утилізації відходів тваринного походження за цінами, що складаються залежно від попиту і пропозицій.

Відповідно до Методики, територіальні (географічні) межі ринку - межі ринку певного товару (товарної групи), які визначаються шляхом установлення мінімальної території, за межами якої з точки зору споживача придбання товарів (товарної групи), що належать до групи взаємозамінних товарів (товарної групи), є неможливим або недоцільним.

Територіальними (географічними) межами ринку визначено межі території Київської області.

Відповідно до методики, часові межі ринку визначаються як проміжок часу, протягом якого відповідна сукупність товарно-грошових відносин між продавцями (постачальниками, виробниками) і споживачами утворює ринок товару із сталою структурою.

Часовими межами визначено 2009 рік - перше півріччя 2011 року.

Конкуренти на ринку - це суб'єкти господарювання, які отримали відповідні дозволи на здійснення діяльності з надання послуг утилізації відходів тваринного походження, отримали відповідні ліцензії та атестати.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України про утворення Державного концерну «Укрветсанзавод» від 12.01.2011 року № 13 ДП «Сквирський завод по виробництву м'ясокісткового борошна «Ветсанутильзавод» входить до складу державного концерну «Укрветсанзавод».

Учасники концерну зберігають господарську самостійність з урахування обмежень, передбачених законодавством. Концерн відповідно до законодавства регулює провадження наукової, виробничої, фінансової, цінової, інвестиційної, інноваційної, зовнішньоекономічної та іншої діяльності учасників, пов'язаної з утилізацією та переробкою відходів тваринного походження.

Виробничі відносини між учасниками формуються на підставі договорів з урахуванням рішень правління Концерну.

Всі учасники ринку, які входять до складу зазначено концерну, зокрема і ДП «Сквирський завод по виробництву м'ясокісткового борошна «Ветсанутильзавод», розглядаються як єдиний суб'єкт господарювання у розумінні статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та не є конкурентами.

Так, у спірному рішенні № 94 міститься висновок про те, що ДП «Сквирський завод по виробництву м'ясокісткового борошна «Ветсанутильзавод» згідно з ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» за підсумками роботи протягом 2009 року - першого півріччя 2011 року, є таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг утилізації відходів тваринного походження в межах Київської області, з часткою, що перевищує 35 %.

Нормами статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» регламентовано, що суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Місцевим господарським судом під час розгляду справи достовірно було встановлено правильності застосування відповідачем за первісним позовом Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням названого Комітету від 05.03.2002 року № 49-р (далі - Методика).

У роз'ясненні Вищого господарського суду України, яке викладено у підпункті 15.5 пункту 15 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 року № 15 визначено, що господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами Антимонопольного комітету України, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» суб'єкт господарювання, який заперечує зайняття ним монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, має довести, що він зазнає значної конкуренції. Натомість, як свідчать матеріали справи, позивачем за первісним позовом не надано суду належних та допустимих доказів того, що він зазнає значної конкуренції на ринку товару.

Матеріали справи свідчать, що в рішенні адміністративної колегії Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №94 від 26.08.2011 року «Про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та накладення штрафу», монопольне становище позивача на досліджуваному ринку визначено Київським обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України відповідно до ст. 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та Методики.

Позивач також заперечує встановлений в рішенні адміністративної колегії Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №94 від 26.08.2011 року факт зловживання позивачем монопольним становищем.

Пунктом 2 частини 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачено, що зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин.

У пункті 11 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 року № 15 «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства» визначено, що застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин згідно з пунктом 2 частини другої статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначено як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку. Відповідна норма не ставить висновок про наявність/відсутність таких рівнозначних угод у залежність від оформлення відносин письмовим договором (договорами). Зазначений висновок (за відсутності договорів) може бути зроблено й за результатами аналізу поведінки учасників відповідних правовідносин. При цьому обов'язок обґрунтувати існування об'єктивно виправданих причин такого застосування покладається на особу, яка застосовує згадані ціни чи інші умови.

Матеріали справи свідчать, що згідно з наказами директора ДП «Сквирський завод по виробництву м'ясокісткового борошна «Ветсанутильзавод» від 03.01.2010 року № 24 та від 04.01.2011 року №12 на послуги утилізації 1 т відходів тваринного походження затверджено мінімальну ціну на рівні (без урахування затрат на доставку) 542,00 грн. з ПДВ.

На підставі рішення Правління концерну від 15.03.2011 року № 1 ДК «Укрветсанзавод» зобов'язав в 2011 році підприємство встановити мінімальну ціну на послуги утилізації 1 т відходів тваринного походження на рівні: II квартал - 342,0 грн. з ПДВ, III квартал - 388,00 грн. з ПДВ, IV квартал - 434,00 грн. з ПДВ.

Ціни на утилізацію відходів тваринного походження державою не регулюються та є договірними, але не меншими за встановлені концерном мінімальні ціни.

За результати дослідження, яке було проведено комісією відповідача за первісним позовом було встановлено, що протягом 2009 року вартість послуги утилізації 1 т відходів тваринного походження складала 342,10 грн/1т.

Протягом 2010 року - І кварталу 2011 року підприємство отримувало державні кошти на виконання функцій збирання, транспортування, заготівлі та утилізації трупів загиблих тварин, боєнських, інших відходів тваринного походження та вилученої з обігу неякісної і небезпечної продукції та продуктів переробки її на сухі білкові корми, органічні добрива, запобігання розповсюдженню інфекційних захворювань серед людей і тварин, забезпечення поліпшення екології довкілля у розмірі: I квартал 2010 року - 120 000, 00 грн., II квартал 2010 року - 83 000,00 грн., ІІІ квартал 2010 року - 1 669 597,00 грн., ІV квартал 2010 року - 1 901 703,00 грн., І квартал 2011 року - 95 000,00 грн. Всього за період: - 3 869 300,00 грн.

Також, комісією вибірковим методом було проаналізовано договори, укладені між підприємством та суб'єктами господарювання - споживачами послуг. За результатами проведеного аналізу було встановлено, що договори мають типову форму (окрім тих випадків, коли договір надійшов зі сторони «Замовника»).

Таким чином, відповідач за первісним позовом дійшов висновку, що умови надання послуг для всіх споживачів послуг однакові. Разом з тим, проаналізувавши ціни, за якими надається послуга, було встановлено що вони є різними та коливаються від 5,00 грн./т до 2 000,00 грн./т.

За результатами оцінки сукупності доказів, зібраних під час розгляду справи доведено, що дії позивача за первісним позовом, які полягають у встановленні для споживачів різної вартості послуги утилізації відходів тваринного походження, яка коливається від 5,00 грн. до 2 000,00 гри. є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, яке передбачене пунктом 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг утилізації відходів тваринного походження, шляхом застосування різних цін до рівнозначних угод із суб'єктами господарювання, без об'єктивно виправданих на те причин, що передбачено пунктом 2 частини другої статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Разом з цим, позивач зазначив, що органи Антимонопольного комітету України не уповноважені контролювати порядок і спосіб встановлення суб'єктами господарювання цін (тарифів) на свої товари (послуги), оскільки згідно із законодавством органи Антимонопольного комітету України не уповноважені здійснювати контроль за дотриманням суб'єктами господарювання законодавства про бухгалтерський облік та фінансову звітність, а також здійснювати контроль за ціноутворенням у сфері застосування вільних цін і тарифів.

Проте судова колегія зазначає, що закон не покладає на Антимонопольний комітет України та його органи здійснення контролю за ціноутворенням у сфері застосування вільних цін і тарифів. Водночас за пунктом 1 частини другої статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» встановлення, зокрема, таких цін, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку, кваліфікується як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку. Отже, господарським судам у вирішенні спорів слід мати на увазі, що зазначені органи можуть здійснювати контроль за дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції і у встановленні та застосуванні вільних цін, і тарифів (п. 10 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 року № 15 «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства»).

Отже, відділення Антимонопольного комітету України може здійснювати контроль за дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції у встановленні та застосуванні вільних цін і тарифів.

Нормами статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» регламентовано, що економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Відповідно до ст. 41 Закону України «Про захист економічної конкуренції» доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, які дають можливість встановити наявність або відсутність порушення. Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, поясненнями службових осіб та громадян, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів. Усні пояснення сторін, третіх осіб, службових чи посадових осіб та громадян, які містять дані, що свідчать про наявність чи відсутність порушення, фіксуються у протоколі.

На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, місцевим господарським судом достовірно було встановлено, що при прийнятті спірного рішення адміністративною колегією Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України було дотримано вимоги ст. 1, 41 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку.

Згідно ч. 1 ст. 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що підстав для визнання спірного рішення недійсним на підставі ст. 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» немає, а тому вимоги позивача за первісним позовом до відповідача про визнання недійсним спірного рішення є необґрунтованими, матеріалами справи не підтверджуються та задоволенню не підлягають.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги ДП «Сквирський завод по виробництву м'ясокісткового борошна «Ветсанутильзавод» про визнання недійсним/скасування рішення не підлягають задоволенню.

Окрім цього, судовою колегією встановлено, що відповідно до рішення № 94 від 26.08.2011 року у справі № 561/91-р-02-05-11 ДП «Сквирський завод по виробництву м'ясокісткового борошна «Ветсанутильзавод» накладено штраф у розмірі 30 000,00 грн.

Однак, відповідачем рішення не виконано, у зв'язку із чим позивач звернувся до господарського суду міста Києва з вимогою про стягнення суми штрафу з ДП «Сквирський завод по виробництву м'ясокісткового борошна «Ветсанутильзавод».

Відповідно до ст. 238 ГК України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Нормами статті 239 ГК України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції: вилучення прибутку (доходу); адміністративно-господарський штраф; стягнення зборів (обов'язкових платежів); застосування антидемпінгових заходів; припинення експортно-імпортних операцій; застосування індивідуального режиму ліцензування; зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання певних видів господарської діяльності; анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання окремих видів господарської діяльності; обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання; скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання; інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Частиною 2 статті 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов'язковими до виконання.

Згідно ч. 3 ст. 56 зазначеного Закону особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.

Матеріали справи свідчать, що кінцевий термін сплати відповідачем штрафу є 03.11.2011 року.

Згідно п. 8 ст. 56 цього ж Закону, протягом п'яти днів з дня сплати штрафу суб'єкт господарювання зобов'язаний надіслати відповідно до Антимонопольного комітету України або його територіального відділення документи, що підтверджують сплату штрафу.

Матеріали справи свідчать, що станом на день розгляду спору відповідачем не виконано рішення від 26.08.2011 року № 94 та не сплачено суму штрафу, доказів зворотного ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надано.

Таким чином відповідач за зустрічним позовом, всупереч вимогам ч. 2 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» ухилився від виконання рішення Адміністративної колегії Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що зустрічні позовні вимоги щодо стягнення суми штрафу з ДП «Сквирський завод по виробництву м'ясокісткового борошна «Ветсанутильзавод» є обґрунтованими, законними та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що доводи державного підприємства «Сквирський завод по виробництву м'ясокісткового борошна «Ветсанутильзавод», викладені в апеляційній скарзі та надані ним докази, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 12.03.2012 року прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким, що відповідає нормам закону.

Зважаючи на те, що доводи позивача за первісним позовом законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 12.03.2012 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу державного підприємства «Сквирський завод по виробництву м'ясокісткового борошна «Ветсанутильзавод» - без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу державного підприємства «Сквирський завод по виробництву м'ясокісткового борошна «Ветсанутильзавод» на рішення господарського суду міста Києва від 12.03.2012 року у справі № 5011-59/632-2012 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 12.03.2012 року у справі № 5011-59/362-2012 залишити без змін.

3. Справу № 5011-59/632-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя Майданевич А.Г.

Судді Мальченко А.О.

Гаврилюк О.М.