Постанова

від 22.08.2012 по справі 1170/2а-2296/12

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

1170/2а-2296/12 КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 25006,  м. Кіровоград,  вул. Велика Перспективна, 40 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И 22 серпня 2012 року                                                             Справа № 1170/2а-2296/12 Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомПриватного підприємства «Арзаміт» доКіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області проскасування наказу та податкового повідомлення-рішення, - В С Т А Н О В И В: 05 липня 2012 року Приватне підприємство «Арзаміт»звернулось до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби, в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ №36 від 10.01.2012 року та податкове повідомлення-рішення від 27.01.2012р. №0000172310. Позивач свої вимоги мотивував тим, що господарські операції з ПП «Зітекс»є реальними та відповідають дійсному економічному змісту. Оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено відповідачем на підставі висновку акта перевірки про встановлення відсутності надання робіт (послуг) та укладання угоди з метою настання реальних наслідків - ст.203,215,216,228 Цивільного кодексу України –встановлено нікчемні правочини та порушення позивачем п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість у розмірі             29 374 грн. Позивач не погоджуючись з доводами відповідача, з посиланням на норми Податкового кодексу України, вказує, що право на податковий кредит підтверджується належним чином складеними первинними документами, які дають право на формування податкового кредиту. Відповідачем подано до суду письмові заперечення, позов не визнається, вказується, що оскаржуване рішення прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб визначені Податковим кодексом України, Законом України "Про державну податкову службу в Україні" у зв'язку з порушення позивачем законодавства під час здійснення господарських операцій без мети настання реальних наслідків, а тому прийняте податкове повідомлення-рішення є правомірним. Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками акта перевірки. В судових засіданнях неодноразово оголошувалась перерва у зв'язку з необхідністю надання додаткових доказів. В судове засідання 22 серпня 2012 року представники позивача та відповідача не прибули. Від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності. Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Враховуючи неприбуття представника позивача та положення частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 22 серпня 2012 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні. Суд не погоджується з висновками акта перевірки, що стали підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, виходячи з наступних мотивів. Ухвалою суду від 20.07.2012р. здійснено заміну первинного відповідача –Кіровоградську об'єднану державну податкову інспекцію на належного відповідача –Кіровоградську об'єднану державну податкову інспекцію Кіровоградської області Державної податкової служби. Судом встановлено, що податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Арзаміт»з питань дотримання вимог податкового законодавства, в частині правомірності нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість та правомірності декларування валових витрат з податку на прибуток по взаємовідносинах із ПП «Зітекс»за період березень, серпень 2011 року. За результатами перевірки відповідачем складено акт від 18 січня 2012 року               №13/23-1/31562841 (т. 1, а.с. 20 - 34). В ході перевірки відповідачем встановлено порушення, в т.ч. п. 198.2., п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, Податкового кодексу України в результаті чого занижено суму податку на додану вартість за березень, серпень 2011 року всього в розмірі 29 374 грн. На підставі вищезазначеного акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.01.2012р. №0000172310, яким ПП «Арзаміт»збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 29 374,00 грн. основного платежу та                          6 510,00 грн. штрафних (фінансовими) санкцій (т. 1, а.с. 35). Суд зазначає, що в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між ПП «Арзаміт»та ПП «Зітекс», обставини використання придбаного товару (робіт, послуг) у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (чи були платниками податку на додану вартість). З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (покупець) та ПП «Зітекс»(продавець) був укладений контракт №09 від 11.02.2011 року (т.1 а.с. 102). На виконання умов вищезазначеного договору протягом березня та серпня 2011 року                    ПП «Зітекс»здійснено постачання позивачеві електротехнічну, кабельно-проводникову та автозаправочну продукцію, що підтверджується видатковими накладними до договору. Оплату вартості поставленого товару здійснено в безготівковому порядку, що підтверджується копіями платіжних доручень. Згідно видаткових накладних, копії яких знаходяться в матеріалах справи,                    ПП «Зітекс»поставило позивачеві електротехнічну, кабельно-проводникову та автозаправочну продукцію. Всього поставлено продукції на загальну суму 176 247,42 грн. в тому числі ПДВ на суму 29 374,57 грн. ПП «Зітекс»виписано позивачеві податкові накладні, на підставі яких ним до складу податкового кредиту у відповідний період віднесено суми ПДВ сплачені у складі вартості отриманих товарів. В оплату за поставлену електротехнічну, кабельно-проводникову та автозаправочну продукцію позивач перерахував на рахунок ПП «Зітекс»грошові кошти, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, копії яких знаходяться в матеріалах справи. Всі документи підписані відповідальними особами та скріплені печатками як позивача так і ПП «Зітекс».           Згідно з підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі по тексту-Кодекс), податковий кредит —це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.           Відповідно до статті 198.3 Кодексу, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище  рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;  придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. З аналізу вказаної правової норми та обставин справи суд дійшов висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів та послуг; використання зазначених товарів та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням. Відповідно до статті 201 Кодексу, підставою для нарахування податкового кредиту, є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.           За приписом статті 198.2 Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася  раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.           Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Кодексу, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а)порядковий номер податкової накладної; б)дата виписування податкової накладної; в)повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах  юридичної  особи  або  прізвище, ім'я  та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г)податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ)місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д)повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е)опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є)ціна постачання без урахування податку; ж)ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з)загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и)вид цивільно-правового договору; і)код товару згідно з УКТ ЗЕД. Відповідно до вимог пункту 201.8 статті 201 Кодексу право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 183 Кодексу. Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ПП «Зітекс»- був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних на кожну поставку робіт; в свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам встановленим Податковим кодексом України. При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї. При цьому слід враховувати вимоги статті 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості. Вирішуючи питання про реальність господарських операцій та придбання позивачем підрядних робіт з метою їх використання у власній господарській діяльності, суд зазначає про наступне. Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Кодексу визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Судом встановлено, що одним із видів діяльності ПП «Арзаміт»є електромонтажні роботи, оптова торгівля матеріалами, оптова торгівля машинами та установками та інші види оптової торгівлі. Придбана у ПП «Зітекс»в березні та серпні 2011 року електротехнічна, кабельно-проводникова та автозаправочна продукція  позивачем була в подальшому реалізована. На підтвердження реальності здійснених господарських операцій з реалізації придбаної у ПП «Зітекс»продукції позивач надав в матеріали справи копії видаткових накладних, довіреностей, податкових накладних та рахунки-фактури. Таким чином, викладене підтверджує, що господарські операції ПП «Арзаміт»з              ПП «Зітекс»здійснювались в межах господарської діяльності позивача, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та намірам сторін, підтверджені необхідними первинними, розрахунковими, платіжними документами, а товари (меблі) придбавалися позивачем з метою використання та були використані у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Верховним Судом України та Вищим адміністративним судом України неодноразово наголошувалося, що у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття “добросовісний платник податків”. Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві. У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Враховуючи викладене, суд вважає, що ПП «Арзаміт»правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за березень, серпень 2011 року, а висновки Акта перевірки про порушення є помилковими, відтак збільшення ПП «Арзаміт»суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та накладення штрафу є протиправним. Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 27.01.2012 р. №0000172310 є протиправним та підлягає скасуванню. На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Позивач також просить визнати протиправним та скасувати наказ про проведення перевірки №36 від 10.01.2012 року, котра вже відбулась. Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Відтак, суд зобов'язаний не тільки встановити протиправність дій, бездіяльності та рішень суб'єкта владних повноважень, а й обрати реальний спосіб захисту порушеного права. Оскільки перевірка господарської діяльності позивача проведена, тому, навіть за умови наявності підстав для визнання оскаржуваного наказу протиправним та його скасування, суд не зможе захистити порушене право, так як це не є підставою для спростування даних акту перевірки та можливого скасування податкового повідомлення-рішення. Суд зазначає, що оперативний захист порушеного права при винесені протиправного наказу про проведення перевірки можливий лише за умови звернення до суду з позовом до початку її проведення, в даному ж випадку позивач звернувся 05.07.2012 року, тобто вже після проведення перевірки та складення податковим органом акту за результатами перевірки позивача. Отже, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають. Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: 1.Адміністративний позов задовольнити частково. 2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби від 27.01.2012р. №0000172310. 3.В решті позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України –протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.             Суддя                                                                                 Р.В. Жук