Постанова

від 03.09.2012 по справі 5004/454/12

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2012 р. Справа № 5004/454/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Коломис В.В.

суддів Огороднік К.М.

суддів Тимошенко О.М.

при секретарі судового засідання Вовчко К.Я.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача Приватної фірми "Ельбе" на рішення господарського суду Волинської області від 20.06.12 р.

у справі № 5004/454/12 (суддя Якушева Інна Олександрівна )

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Хьорман-УА"

відповідач Приватна фірма "Ельбе"

про стягнення 225 944,97 грн.

за участю представників сторін:

позивача - Жукова О.В. (довіреність б/н від 06.09.2011р.);

відповідача - Давидов О.В.(довіреність № 04/12 від 23.07.2012р.).

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 20.06.2012 року у справі №5004/454/12 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Хьорман-УА" до Приватної фірми "Ельбе" задоволено частково. Присуджено до стягнення з приватної фірми "Ельбе" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Хьорман-УА" 198325,50 грн. заборгованості, 13812,15 грн. пені, 4483,31 грн. процентів річних та 2166,20 грн. судового збору. В позові про стягнення 9324,01 грн. пені відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач ПФ "Ельбе" звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Волинської області норм матеріального та процесуального права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду, обставинам справи.

Зокрема, апелянт зазначає, що видаткову накладну від 07.07.2010 року № К-0708 Пастухов К.А. не підписував, а товар, зазначений у ній позивачем відповідачу не передавався.

Також посилається на те, що вищевказана видаткова накладна, на яку посилається позивач як на доказ проведення господарської операції з поставки товару, не відповідає вимогам ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Крім того зазначає, що саме оригінал довіреності, а не її копія є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Всупереч викладеному, судом першої інстанції як доказ поставки товару були взяті до уваги копія довіреності, оригінал якої, в свою чергу, був надісланий директором ПФ "Ельбе" лише у 2012 році, а не у 2010 році, коли відбулась поставка товару.

Крім того звертає увагу апеляційної інстанції на те, що товар не був поставлений на баланс підриємства та не був оприбуткований, що підтверджується податковою декларацією з ПДВ за липень 2010 року та серпень 2010 року.

02.08.2012 року представником апелянта через канцелярію Рівненського апеляційного господарського суду подано клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року №4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи", судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Враховуючи викладене, з огляду на фактичні обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів не вбачає підстав для призначення такої експертизи.

Позивач - ТОВ "Хьорман-УА" у відзиві на апеляційну скаргу вважає рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити, рішення місцевого господарського суду - скасувати, прийнявши нове рішення про відмову в позові.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 11 січня 2010 року між ТзОВ "Хьорман-УА" (постачальник/позивач) та ПФ "Ельбе" (покупець/відповідач) був укладений договір поставки товару №02/0110 (далі-договір, т.1, а.с.9-11), відповідно до п.1.1. якого, постачальник зобов'язувався передати у власність покупця "Вироби фірми "Horman" Німеччина (товар) і комплектуючі до них, а покупець, в свою чергу, зобов'язувався своєчасно прийняти та оплати товар на умовах цього договору.

11 червня 2010 року між сторонами була підписана додаткова угода до вищевказаного договору, якою сторони визначили строки оплати поставленого товару (т.1, а.с.12).

Так, ТОВ "Хьорман-УА" звертаючись до господарського суду Волинської області з позовом до ПФ "Ельбе" про стягнення 225944,97 грн. заборгованості, в тому числі 198325,50 грн. основного боргу, 4483,31 грн. відсотків річних, 23136,16 грн. пені, посилалось на те, що відповідно до вищевказаного договору, додаткової угоди від 11.06.2010 року, рахунку-фактури (специфікації) № К-0912 від 15.06.2010 року ним було поставлено останньому товар на суму 198325,50 грн., що в свою чергу підтверджується видатковою накладною № К-0708 від 07.07.2010 року.

Місцевий господарський суд з огляду на те, що подані позивачем та наявні в матеріалах справи докази підтверджують позовні вимоги задоволив останні частково, присудивши до стягнення з відповідача 198 325,50 грн. заборгованості, 13 812,15 грн. пені, 4 483,31 грн. процентів річних та 2 166,20 грн. судового збору.

Натомість, з такими доводами і власне висновками місцевого господарського суду колегія суддів погодитись не може з огляду на таке.

Нормами ч.1 ст.179 Господарського кодексу України передбачено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до норм ч.ч. 1,2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей відноситься, зокрема, накладна, форма якої є типовою формою первинного обліку, затвердженою відповідними нормативно-правовими актами.

Як вбачається, видаткова накладна № К-0708 від 07.07.2010 року (т.1, а.с.15), яка була надана ТОВ "Хьорман-УА" при подачі позову, не відповідає вимогам ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки на останній міститься прізвище, ім'я, по-батькові особи, яка передала товар, однак в ній відсутній особистий підпис особи, яка отримала товар, що в свою чергу робить неможливим встановити, що товар отримав саме відповідач, а також відсутня печатка підприємства..

Крім того, в процесі розгляду справи в суді першої інстанції, позивачем був наданий оригінал видаткової накладної № К-0708 від 07.07.2010 року (т.1, а.с.55).

Як вбачається, копія і оригінал видаткової накладної № К-0708 від 07.07.2010 року містять різні відомості, зокрема, на копії видаткової накладної, яка була надана позивачем разом з позовною заявою, відсутній підпис Пастухова К.А., тоді як, на оригіналі останньої, міститься підпис колишнього директора ПФ "Ельбе".

Також, оригінал видаткової накладної не містить відбитку печатки (штампу) підприємства відповідача, якою особа, що прийняла товар, повинна була завірити на супровідних документах (в даному випадку -в накладній) свій підпис про одержання товару.

Крім того, слід зазначити, що на копії видаткової накладної та на її оригінали містяться різні підписи однієї і тієї ж уповноваженої особи від позивача - Бізюка А.М.

Натомість, суд першої інстанції на вищевикладене уваги не звернув, та відповідно, не надав належної правої оцінки порядку складання та вихідним даним у видаткових накладних, що містяться в матеріалах справи і на які, в свою чергу, посилався позивач, як на підставу своїх позовних вимог.

Крім того, Положенням про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р. (далі - Положення), господарські операції визначено як факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні ж документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це не можливо, безпосередньо після її завершення. (п. 2.2. Положення).

Згідно з п.2.4 Положення, первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

За відсутності таких реквізитів документи не можуть бути доказом того, що господарська операція (в даному випадку - передача товару) фактично відбулась, і, відповідно - доказом наявності зобов'язання відповідача перед позивачем відповідно до ст.ст. 509, 610 ЦК України та ст.193 ГК України.

Отже, видаткова накладна № К-0708 від 07.07.2010 року не містить необхідних реквізитів, визначених Положенням та Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (печатки або інших даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції з боку отримувача), а тому не є первинним документом, який в розумінні ст.ст.33, 34 ГПК України може бути допустимим доказом (фіксувати факт) проведення господарської операції з поставки/передачі товарів.

Видаткова накладна є двостороннім документом, яка підписується обома сторонами договору, скріплюється печаткою і повинна передбачати та конкретизувати основні умови поставки продукції згідно договору.

Також апеляційний суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи містяться дві довіреності на отримання товару, а саме, копія, яка була надана ТОВ "Хьорман-УА" при подачі позову, та оригінал, наданий в процесі розгляду справи в суді першої інстанції (т.1, а.с.16,56), які відрізняються між особою, а саме, на копії міститься підпис керівника підприємства та головного бухгалтера, а на оригіналі - підпис лише керівника підприємства, а в графі "головний бухгалтер" заначено, що посада відсутня та відсутня печатка підприємства.

Відповідно до п.2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України №99 від 16.05.1996 року (далі - Інструкція), сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безоплатно тільки за довіреністю одержувача.

З викладеного слідує, що саме довіреність на одержання цінностей, а не її копія, є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей.

Згідно пункту 13 Інструкції, довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. У разі відпуску цінностей частинами на кожний частковий відпуск складається накладна (акт приймання-здачі або інший аналогічний документ) з поміткою на ній номера довіреності та дати її видачі. В цих випадках один примірник накладної (або документа, що її заміняє) передається одержувачу цінностей, а другий - додається до залишеної у постачальника довіреності і використовується для спостереження і контролю за відпуском цінностей згідно довіреності, а також для проведення розрахунків з одержувачем.

Відповідно до Інструкції, бланки довіреностей видаються після їх реєстрації у Журналі реєстрації довіреностей, який має бути пронумерований, прошнурований та скріплений печаткою і підписами керівника і головного бухгалтера підприємства. Нумерація виданих протягом року довіреностей є наскрізною.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що без довіреності не може бути створено інший первинний документ - накладну на відпуск цінностей, який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей і відповідно до ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є підставою для її бухгалтерського обліку. Оформлення накладної здійснюється після подання довіреності.

Як передбачено п.6 Інструкції, довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей. У разі, коли довірена особа повинна одержувати потрібні цінності в одному місці (з одного складу), але за декількома нарядами, рахунками та іншими документами, що їх замінюють, їй може бути видана одна довіреність із зазначенням у ній номерів і дат видачі усіх нарядів, рахунків та інших аналогічних документів або декілька довіреностей, якщо цінності мають бути одержані на різних складах. При виписуванні довіреності перелік цінностей, які належить отримати по ній (графа "Найменування цінностей" у бланку довіреності), наводиться обов'язково із зазначенням назви і кількості цінностей для одержання, незалежно від того, чи є такі відомості у документах на відпуск (наряді, рахунку, договорі, замовленні, угоді тощо) цінностей. Незаповнені рядки довіреності прокреслюються.

Однак, всупереч вищевикладеним нормам законодавства, оригіналу довіреності на момент відвантаження товару у позивача не було, що не заперечується останнім.

При цьому, довіреність (оригінал), яка була надана позивачем лише під час розгляду справи в суді першої інстанції, колегією суддів не береться до уваги, оскільки не відповідає вимогам Інструкції, а саме, не завірена печаткою відповідача та не містить перелік цінностей, які належить отримати довіреній особі по ній.

Відтак, враховуючи, що саме довіреність, а не її копія є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей, то дублікат довіреності №2 від 07.07.2010 року, який був виписаний директором ПФ "Ельбе" в 2012 року і наданий позивачем лише під час розгляду справи в суді першої інстанції, не може бути доказом уповноваження Пастухова К.А. на одержання товару.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до п.12 Інструкції забороняється відпускати цінності у випадках: а) подання довіреності, виданої з порушенням встановленого порядку заповнення або з незаповненими реквізитами; б) подання довіреності, яка має виправлення і помарки, що не підтверджені підписами тих же осіб, які підписали довіреність; в) відсутності у довіреної особи вказаного у довіреності паспорта або іншого документа, що засвідчує довірену особу; г) закінчення строку дії довіреності; д) одержання повідомлення підприємства-одержувача цінностей про анулювання довіреності.

Поряд з цим будь-яких інших доказів поставки відповідачу товару, зазначеного в рахунку-фактурі від 15.06.2010 року за № К-0912, позивачем не надано, а факт отримання вказаного товару на підставі видаткової накладної від 07.07.2010 року оспорюється відповідачем.

Крім того, як вбачається з наявних в матеріалах справи податкових декларацій з податку на додану вартість за липень-серпень 2010 року, наданих на вимогу суду Луцькою ОДПІ Волинської області, в Розділі ІІ - Податковий кредит відповідачем не зазначено будь-яких відомостей щодо обсягу поставки товару ТОВ "Хьорман-УА", що в свою чергу свідчить про те, що даний товар не був поставлений на баланс підприємства та не був оприбуткований (т.2, а.с.5-12).

Твердження позивача, що товар згідно спірної видаткової накладної був поставлений безпосередньо на адресу ТОВ "Тигрес-люкс" колегією суддів до уваги не беруться, оскільки ТОВ "Тигрес-люкс" не є стороною договору поставки.

При цьому, лист від 07.07.2010 року за №254, написаний на бланку ПФ "Ельбе" і підписаний менеджером з питань регіонального розвитку Киричук Інною, на який посилається позивач, не є належним доказом, оскільки відправлений електронною поштою, а особа, яка направила вказаний лист, на момент його відправлення не працювала на даному підприємстві, що в свою чергу підтверджується наявним в матеріалах справи Наказом про звільнення від 16.06.2010 року за №47/ОС (т.2, а.с.75).

Крім того, в вищевказному листі не зазначено адресу, куди мав поставлятися товар, а усна домовленність, на яку посилається позивач, не може розцінюватись апеляційним судом як допустимий і належний доказ в розумінні ст.ст. 33,34 ГПК України.

Більше того, згідно ст.43 ГК України, Статуту (т.1, а.с.32-43) ТОВ "Хьорман-УА" має право самостійно здійснювати свою підприємницьку діяльність, зокрема, щодо поставки товару безпосередньо покупцям без посередників.

Доводи позивача, що зазначені зобов'язання відображені також у податкових деклараціях та податкових накладних не може розцінюватися як беззаперечний та безспірний факт поставки товару (т1, а.с.98-105).

Законом України "Про податок на додану вартість" (на момент виникнення спірних правовідносин) надавалося право виписки податкової накладної із дати виникнення податкових зобовязань.

Датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку (п.п.7.3.1. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість").

Відтак, сформувавши податкову накладну, в даному випадку, на підставі події щодо відвантаження товарів, не оформивши належним чином первинні бухгалтерські документи, позивач не мав правових підстав зазначену операцію відносити до податкових зобов'язань.

Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

При цьому, згідно ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак з урахуванням всіх матеріалів справи, на думку колегії суддів, позивач не обґрунтував та належним чином не довів належними та допустимими доказами правомірність своїх позовних вимог до відповідача.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що факт отримання товару відповідачем за вищезазначеною видатковою накладною в розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України позивачем не доведений, в зв'язку з чим, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 225944,97 грн. є не обґрунтованою, та такою, що не підлягає задоволенню.

З огляду на викладене, колегія Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що скаржником доведено невідповідність висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Відтак, апеляційну скаргу ПФ "Ельбе" слід задоволити; рішення господарського суду Волинської області - скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,104,105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватної фірми "Ельбе" задоволити.

Рішення господарського суду Волинської області від 20.06.2012 року скасувати.

Прийняти нове рішення.

В позові відмовити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хьорман-УА" на користь Приватної фірми "Ельбе" 1129,73 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Огороднік К.М.

Суддя Тимошенко О.М.