Постанова

від 15.11.2012 по справі 5004/454/12

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" листопада 2012 р. Справа № 5004/454/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддіУдовиченко О.С., Міщенко П.К. - доповідач у справі, Заріцька А.О. розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хьорман-УА"

на постанову у справі господарського судуРівненського апеляційного господарського суду від 03.09.2012 року №5004/454/12 Волинської області

за позовом доТовариства з обмеженою відповідальністю "Хьорман-УА" Приватної фірми "Ельбе" простягнення 225 944,97 грн. В судовому засіданні взяли участь представники: від Товариства з обмеженою відповідальністю "Хьорман-УА" -Жукова О.В.

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Хьорман-УА" звернулось до господарського суду Волинської області з позовною заявою про стягнення з Приватної фірми "Ельбе" заборгованості у сумі 225 944,97 грн. основного боргу, з них: 198 325,50 грн. заборгованості за переданий на підставі договору поставки № 02/0110 від 11.01.2010р. товар, 23 136,16 грн. пені, 4 483,31 грн. процентів річних за період з 01.07.2011р. по 01.04.2012р.

Рішенням господарського суду Волинської області від 20.06.2012 року у справі № 5004/454/12 (Суддя -Якушева І.О.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Приватної фірми "Ельбе" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хьорман-УА" 198 325, 50 грн. заборгованості, 13 812,15 грн. пені, 4 483,31 грн. процентів річних, 2 166,20 грн. 20 судового збору.

В позові про стягнення 9 324,01 грн. пені відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.09.2012 року у справі № 5004/454/12 (Головуючий суддя -Коломис В.В., судді Огороднік К.М. та Тимошенко О.М.) апеляційну скаргу Приватної фірми "Ельбе" задоволено. Рішення господарського суду Волинської області від 20.06.2012 року скасовано.

Прийнято нове рішення. В позові відмовлено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хьорман-УА" на користь Приватної фірми "Ельбе" 1 129,73 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Не погодившись із постановою суду другої інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.09.2012 року у справі № 5004/454/12 та залишити в силі рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги задоволено.

В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на порушення та невірне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 9 Закону України "Про облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.4, п 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України N 88 від 24.05.1995 року , ст. ст. 509, 610 Цивільного кодексу України, ст. ст. 43, 101, 104 Господарського процесуального кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши наявні матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 11.01.2010 pоку між ТОВ "Хьорман-УА", як постачальником, та ПФ "Ельбе", як покупцем, було укладено договір № 02/0110 поставки товару - виробів фірми "Hormann" (Німеччина) та комплектуючих до них, згідно з умовами якого постачальник зобов'язувався передати у власність покупця вказаний товар, а покупець зобов'язувався прийняти та оплати товар на умовах цього договору.

Покупець мав оплачувати поставлений товар відповідно до рахунку - фактури (специфікації), що формується постачальником на підставі замовлення покупця.

Порядок оплати за поставлений товар визначався розділом 3 договору № 02/0110 та додатковою угодою від 11.06.2010 до договору.

Згідно з п. 3.2.1 додаткової угоди, При поставці товару на замовлення (у випадку, якщо поставка товару здійснюється в період з дати укладення договору до 31.05.2010р.), покупець протягом 10-ти денного строку з моменту отримання рахунку-фактури здійснює 50% передоплату в національній валюті України шляхом перерахування на розрахунковий рахунок постачальника. Несплачені 50% вартості товару покупець зобов'язаний перерахувати постачальнику протягом 10-ти банківський днів з моменту надходження відповідного товару на склад.

Відповідно до п. 3.2.2 додаткової угоди, При поставці товару під замовлення, покупець з моменту отримання товару у відповідності до рахунку-фактури № К-0912 від 15.06.2010р., зобов'язаний оплатити постачальнику до 30 червня 2011р. в національній валюті України, шляхом перерахунку грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, вартість товару у відповідності до рахунку-фактури № К-0912 від 15.06.2010р..

Згідно з п. 3.2.3 додаткової угоди, При поставці товару на замовлення (у випадку, якщо поставка товару здійснюється після 01.07.2010 року, і якщо поставка товару здійснюється по рахунку-фактурі іншому від № К-0912), покупець протягом 10-ти денного строку з моменту отримання рахунку-фактури здійснює 100% передоплату в національній валюті України, шляхом перерахунку грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач стверджує, що на виконання умов договору поставки № 02/0110 від 11.01.2010р. на підставі узгодженого сторонами рахунку-фактури № К-0912 від 15.06.2010р. останній передав відповідачу товар на загальну суму 198 325,50 грн.

Вбачається, що факт поставки спірного товару позивач підтверджує Видатковою накладною №К-0708 від 07.07.2010 року, довіреністю №2 від 07.07.2010 року, виписану ПФ «Ельбе»на Пастухова К.А., на отримання товару від позивача на суму 198 325,50 грн., Рахунком-фактурою № К-0912 датованою 15.06.2010 року, отриманою відповідачем та узгодженою останнім щодо переліку товару шляхом нанесення відповідного напису на цьому рахунку-фактурі із скріпленням печаткою (а.с.14).

Оскільки відвантаження товару відбулось після 31.05.2010 року та не було іншого рахунку-фактури, який би відрізнявся від рахунку-фактури № К-0912, то оплата за товар мала відбуватися на умовах п. 3.2.2. п.3.2. договору №02/0110 від 11.01.2010 року.

Отже, згідно з п. 3.2.2. п.3.2. договору №02/0110 від 11.01.2010 року відповідач був зобов'язаний сплатити позивачу повну вартість товару до 30.06.2011року, проте, у строки, визначені договором, відповідну оплату не здійснив.

Як встановив суд першої інстанції, відповідач, заперечуючи проти позову, посилався на те, що 11.01.2010 року між ТОВ "Хьорман-УА" і колишнім директором ПФ "Ельбе" Пастуховим К.А. був укладений договір поставки товару № 02/0110, проте, 02.12.2010 року директором ПФ «Ельбе»було призначено Лис Н.А., отже, всі попередні дії ПФ «Ельбе»новому директору відомі не були.

Крім того, в бухгалтерській документації за попередні роки директором не було виявлено документів, а саме видаткової накладної №К-0708 від 07.07.2010р., яка б свідчила про отримання товарно-матеріальних цінностей від позивача - ТОВ «Хьорман-УА», тому стверджувати, що товар згідно видаткової накладної №К-0708 від 07.07.2010 року відповідачем був отриманий неможливо.

Крім того, в матеріалах справи є копія видаткової накладної №К-0708 від 07.07.2010р., яка не підписана відповідачем, і оригінал видаткової накладної №К-0708 від 07.07.2010р., який підписаний відповідачем.

Відповідач вважає, що наданий позивачем оригінал видаткової накладної №К-0708 від 07.07.2010р., який начебто підписаний директором ПФ «Ельбе»та підписаний ТОВ «Хьорман-УА»- Бізюком A.M. з поставленою печаткою товариства з однієї сторони, та з другої сторони поставлений підпис, який викликає сумнів, на підписі Пастухова К.А. відсутня печатка приватної фірми «Ельбе», та відсутній оригінал доручення з описом товару.

Долучена до матеріалів справи накладна про відпуск ТОВ «Хьорман-УА»ПФ «Ельбе»товарно-матеріальних цінностей, не містить всіх визначених чинним законодавством обов'язкових реквізитів та відповідних документів для таких операцій.

Крім того, відповідач вважає, що на наданій позивачем накладній №К-0708 від 07.07.2010р. не стоїть печатка приватної фірми «Ельбе», яка була втрачена лише на початку 2012 року, отже відсутність відтиску печатки у 2010 році під час виписки, видаткової накладної №К-0708 07.07.2010 року підтверджує факт неотримання відповідачем спірного товару.

У зв'язку з наведеним, судом першої інстанції зазначено, що відповідачем в процесі судового розгляду не доведено належними та допустимими доказами того факту, що підпис на видатковій накладній не належить Пастухову К.А., клопотань про призначення почеркознавчої експертизи до суду не надходило, отже, повноваження щодо дослідження підписів на документах у господарського суду, відсутні.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем, який є продавцем товару, надано суду належні та допустимі докази, які підтверджують факт здійснення поставки товару, отже, враховуючи те, що відповідач не оплатив переданий йому товар на умовах, визначених договором № 02/0110 від 11.01.2010року, позовна вимога про стягнення з нього 198 325,50 грн. заборгованості обґрунтована і підлягає задоволенню.

Згідно з п. 8.2 договору при несвоєчасній оплаті товару покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми договору за кожний день прострочення.

У відповідності із ст.ст. 610 , 611 , ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Відповідно до п.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Врахувавши порушення строків оплати товару, встановлених п.3.2.2. п.3.2. договору № 02/0110 від 11.01.2010 року, з відповідача, відповідно до ст.ст. 546 , 549 Цивільного кодексу України , Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»та п.6 ст. 232 Господарського кодексу України , судом першої інстанції стягнуто 13 812,15 грн. пені за період з 01.07.2011р. по 01.01.2012 року, виходячи з розрахунку: 198 325,50 х 2 х 7,75% : 365 х 164= 13 812,15 грн., відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України - 4483,31 грн. процентів річних за період з 01.07.2011року по 31.03.2012 року та, зважаючи на приписи п.6 ст. 232 Господарського кодексу України , в позові про стягнення 9324,01 грн.. пені за період з 02.01.2012року по 31.03.2012року відмовлено.

Рівненський апеляційний господарський суд у оскаржуваній постанові, дійшов протилежного висновку та вважає, що позивач не обґрунтував та належним чином не довів належними та допустимими доказами правомірність своїх позовних вимог до відповідача, факт отримання товару відповідачем за видатковою накладною №К-0708 07.07.2010 року, в розумінні ст.ст. 33 , 34 ГПК України , позивачем не доведений, в зв'язку з чим, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 225944,97 грн. є не обґрунтованою, та такою, що не підлягає задоволенню.

На думку апеляційного господарського суду, до документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей відноситься, зокрема, накладна, форма якої є типовою формою первинного обліку, затвердженою відповідними нормативно-правовими актами, проте, видаткова накладна № К-0708 від 07.07.2010 року (т.1, а.с.15), яка була надана ТОВ "Хьорман-УА" при подачі позову, не відповідає вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" , оскільки на останній міститься прізвище, ім'я, по-батькові особи, яка передала товар, однак в ній відсутній особистий підпис особи, яка отримала товар, що в свою чергу робить неможливим встановити, що товар отримав саме відповідач, а також відсутня печатка підприємства.

Як встановив апеляційний господарський суд, в процесі розгляду справи в суді першої інстанції, позивачем був наданий оригінал видаткової накладної № К-0708 від 07.07.2010 року (т.1, а.с.55), який містить інші відомості ніж копія, яка була надана позивачем разом з позовною заявою і на якій відсутній підпис Пастухова К.А., тоді як, на оригіналі останньої, міститься підпис колишнього директора ПФ "Ельбе".

Апеляційний господарський суд вважає, що підпис особи, що отримала товар повинен бути завірений на накладній відбитком печатки (штампу) підприємства, у даному випадку, відповідача, проте, оригінал видаткової накладної не містить такого відбитку печатки.

У зв'язку з наведеним, суд другої інстанції дійшов до висновку, що видаткова накладна № К-0708 від 07.07.2010 року не містить необхідних реквізитів, визначених Положенням про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р. та Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (печатки або інших даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції з боку отримувача), а тому не є первинним документом, який в розумінні ст.ст. 33 , 34 ГПК України може бути допустимим доказом (фіксувати факт) проведення господарської операції з поставки/передачі товарів.

На думку апеляційного господарського суду, видаткова накладна є двостороннім документом, яка підписується обома сторонами договору, скріплюється печаткою і повинна передбачати та конкретизувати основні умови поставки продукції згідно договору.

Поряд з тим, апеляційний суд звернув увагу на те, що в матеріалах справи містяться дві довіреності на отримання товару, а саме, копія, яка була надана ТОВ "Хьорман-УА" при подачі позову, та оригінал, наданий в процесі розгляду справи в суді першої інстанції (т.1, а.с.16,56), які відрізняються між особою, а саме, на копії міститься підпис керівника підприємства та головного бухгалтера, а на оригіналі - підпис лише керівника підприємства, а в графі "головний бухгалтер" зазначено, що посада відсутня та відсутня печатка підприємства.

Апеляційним господарським судом зазначено, що без довіреності не може бути створено інший первинний документ - накладну на відпуск цінностей, який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей і відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та є підставою для її бухгалтерського обліку. Оформлення накладної здійснюється після подання довіреності.

Суд другої інстанції дійшов до висновку, що оригінал довіреності яка була надана позивачем лише під час розгляду справи в суді першої інстанції, не відповідає вимогам Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України №99 від 16.05.1996 року , оскільки не завірений печаткою відповідача та не містить перелік цінностей, які належить отримати довіреній особі по ній, відтак, врахувавши, що саме довіреність, а не її копія є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей, то дублікат довіреності №2 від 07.07.2010 року, який був виписаний директором ПФ "Ельбе" в 2012 року і наданий позивачем лише під час розгляду справи в суді першої інстанції, не може бути доказом уповноваження Пастухова К.А. на одержання товару.

Поряд з наведеним, Рівненським апеляційним господарським судом, під час розгляду даної справи встановлено, що відповідачем до апеляційного господарського суду надано клопотання про призначення почеркознавчої судової експертизи, проте, у задоволенні такого клопотання було відмовлено з посиланням на те, що колегія суддів не вбачає підстав для призначення такої експертизи, оскільки, судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Колегія суддів Вищого господарського суду України із такими висновками апеляційного господарського суду не погоджується, вважає, що при винесенні оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції не з'ясував дійсних обставин справи, що вплинуло на правильність застосування норм матеріального та процесуального права, зокрема, вимог ст. 43 ГПК України щодо повного, всебічного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 526 , 599 , 655 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із ст. 655 ЦК України одна сторона - продавець передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання умов договору поставки № 02/0110 від 11.01.2010р. на підставі узгодженого сторонами рахунку-фактури № К-0912 від 15.06.2010р. позивач передав відповідачу товар на загальну суму 198 325,50 грн., що підтверджується видатковою накладною № К-0708 від 07.07.2010р. (а.с.55).

Як вірно встановлено господарським судом першої інстанції, видаткова накладна №К-0708 від 07.07.2010р. містить назву підприємства, від імені якого складено документ, прізвища і підписи осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і складання первинного документа, у накладній містяться підписи особи позивача, яка відвантажила товар, та підпис особи відповідача, яка отримала товар - як зазначено в накладній, Пастухова К.А. Зі сторони продавця товару підпис скріплено печаткою.

В накладній зазначено реквізити довіреності, на підставі якої передавався товар - довіреність № 2 від 07.07.2010 року.

Відповідно до норм ч. ч. 1,2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей відноситься, зокрема, накладна, форма якої є типовою формою первинного обліку, затвердженою відповідними нормативно-правовими актами.

Положенням про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995року, господарські операції визначено як факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні ж документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це не можливо, безпосередньо після її завершення. (п. 2.2. Положення).

Згідно з п.2.4 Положення, первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Отже, колегія суддів Вищого господарського суду України, вважає, що судом першої інстанції надано належну юридичну оцінку накладній №К-0708 від 07.07.2010року, яка містить необхідні реквізити, визначені ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" , п.2.4. Положення про документарне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р. , тому є первинним документом, який в розумінні ст.ст. 33 , 34 ГПК України є належним доказом того, що господарська операція з передачі товару від позивача відповідачу, відбулась.

При цьому, суд першої інстанції вірно встановив, що відбиток печатки на видатковій накладній згідно з п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку не є обов'язковим, а тому відсутність відбитку печатки відповідача на видатковій накладній №К-0708 від 07.07.2010 року не позбавляє її доказової сили.

Поряд з тим, у якості доказу факту поставки судом першої інстанції, правомірно взято до уваги довіреність на отримання товару, яка містить всі необхідні реквізити, зокрема, підпис керівника підприємства, при цьому, встановлено, що наведеною вище Інструкцією не передбачена обов'язкова наявність печатки на довіреності на отримання товару. При цьому, доказів анулювання довіреності №2 від 07.07.2010 року, в порядку, визначеному п. 9 Інструкції суду не подано.

В силу ст. 33 ГПК України , предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

При цьому, правило належності доказів, закріплене ст. 34 ГПК України передбачає, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, для вирішення питання про виникнення у покупця обов'язку з оплати вартості товару мають значення належні та допустимі докази - передбачені законом документи, якими стверджується сам факт здійснення господарської операції з передачі товару або товаророзпорядчого документу на товар. До таких доказів в силу чинного законодавства належать первинні документи.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в сукупності з іншими наданими позивачем доказами, накладна №К-0708 від 07.07.2010 року містить необхідні реквізити, визначені ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" , п.2.4. Положення про документарне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, а тому є первинним документом, який в розумінні ст.ст. 33 , 34 ГПК України є належним доказом того, що господарська операція з передачі товару від позивача відповідачу відбулась.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України , господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суд першої інстанції, на підставі належних та допустимих доказів, з урахуванням приписів ст. ст. 32-34, 43 ГПК України, дійшов правомірних висновків про доведеність зобов'язання відповідача сплатити позивачу вартість поставленого позивачем товару, відповідно до п. 3.2.2. п.3.2. договору №02/0110 від 11.01.2010 року, у зв'язку із чим, касаційна скарга позивача підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 03.09.2012 року у справі № 504/454/12, скасуванню.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хьорман-УА" задовольнити.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.09.2012 року у справі № 5004/454/12 скасувати.

Рішення господарського суду Волинської області від 20.06.2012 року у справі № 5004/454/12 залишити в силі.

Стягнути з будь-якого рахунку Приватної фірми "Ельбе" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хьорман-УА" 1129,73 грн. судового збору за подання касаційної скарги, доручивши господарському суду Волинської області видачу відповідного наказу.

Головуючий Удовиченко О.С.

Судді Міщенко П.К.

Заріцька А.О.