Рішення

від 29.08.2012 по справі 12/134

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 12/134 29.08.12 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фотомаг», м. Дніпропетровськ

До відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Артпроект», м.Київ.

відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю «А.В.В.А. -Трейд»

відповідача 3 Державної служби Інтелектуальної власності

Про визнання договору про передачу права власності на знак для товарів і послуг від 22.06.2009 року недійсним, та визнання права власності на знак для товарів і послуг otoMag».

Суддя Прокопенко Л.В.

Представники:

Від позивача Крекін М.Д. -предст. ( дов. б/н від 01.06.2012)

Від відповідача 1 не з»явився

Від відповідача 2 Іщенко І.Д. -предст. б/н від 13.04.2012)

Від відповідача 3 Лучка О.Ю. -предст. (дов. № 16-8/6276-с від 01.09.2011)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фотомаг»(далі Позивач) звернулось в лютому 2011 року із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Артпроект»(далі Відповідач), в якому з урахуванням поданих уточнень позовних вимог, просить господарський суд: визнати договір про передачу права власності на знак для товарів і послуг »- від 22.06.2009 року, укладений між позивачем і відповідачем -нікчемним, та визнати за Позивачем право власності на знак для товарів і послуг «FotoMag»(Свідоцтво на знак для товарів і послуг № 91691 від 12.05.2010 року). А також зобов'язати Державну службу інтелектуальної власності України внести до Державного реєстру України на знаки для товарів і послуг і опублікувати в офіційному бюлетені відомості щодо того, що ТОВ «Фотомаг» є власником знаку для товарів і послуг ».

Відповідач позовні вимоги не визнає, не погоджується з доводами та твердженнями викладеними у позовній заяві, та вважає позовні вимоги неправомірними та такими що не відповідають дійсним обставинам справи.

Стверджує, що є законним володільцем та власником Знаку для товарів і послуг ag». Й аргументує це тим, що ТОВ «А.В.В.А. -Трейд»було передано від ТОВ «Артпроект»право власності на знак для товарів і послуг »№ 91691 від 12.05.2008 року. Та згідно із поданою заявою проведена відповідна перереєстрація зміни власника знаку, про що прийнято рішення від 20.01.2010 року про публікацію в офіційному бюлетені «Промислова власність»та внесено відповідні відомості до державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг. Тобто Відповідач 2 є добросовісним набувачем. І тому просить відмовити у задоволенні вимог ТОВ «Фотомаг», оскільки вважає, що власник зобов'язаний довести, що майно вибуло із його володіння, чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі, а в даному випадку обставини дозволяють стверджувати про те, що Позивач знав про вказаний правочин, не заперечував його.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України , щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

В судовому засіданні 29.08.2012 оголошено вступну та резолютивну частину рішення відповідно до приписів ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи та з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фотомаг», зареєстроване з 10.05.2007 року виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, ід.к. 35112336, для ведення господарсько-підприємницької діяльності у відповідності до статутних цілей підприємства, та згідно із зареєстрованими видами діяльності, зокрема послуг посередництва в торгівлі товарами широкого асортименту.

Наказом ТОВ «Фотомаг» № 1 від 04.06.2007 року на посаду директора підприємства ТОВ «Фотомаг»призначено Лозицького Олександра Семеновича, що підтверджується довідкою з ЄДРПОУ № 11312, та довідкою головного міжрегіонального управління статистики у м. Києві, № 21-10/6032 від 01.11.2010 року з витягом з ЄДРПОУ станом на 15.10.2010 року, де визначено, що керівником ТОВ «Фотомаг»виступав і є - Лозицький Олександр Семенович, відповідно реєстраційних дій 10.05.2007 року.

Знак для товарів і послуг » 12 травня 2008 року зареєстрований в державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг згідно із Свідоцтвом № 91691. Згідно із Рішенням державного департаменту інтелектуальної власності від 02.03.2009 року реєстраційний номер 7910 -власником свідоцтва Лозицьким Олександром Семеновичем, право власності на знак передано правонаступнику власника - ТОВ «Фотомаг», а 25.03.2009 року опубліковано в офіційному бюлетені «Промислова власність»№ 6.

Однак, у вересні 2010 року ТОВ «Фотомаг»звернулось із запитом Інституту промислової власності (Укрпатент). Із надісланої відділенням забезпечення державної реєстрації, Інституту промислової власності (Укрпатент) відповіді на цей запит (листа-довідки №3011/11 від 24.11.2010 року) дізналось, що було здійснено передачу та перереєстрацію прав власності на знак для товарів та послуг »: від ТОВ «Фотомаг»- Товариству з обмеженою відповідальністю «АРТПРОЕКТ», про що було внесено до державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів та послуг реєстраційний запис №8 453 від 25.08.2009 року, і опубліковано в офіційному бюлетені «Промислова власність»№ 16. І в подальшому - 10.02.2010 року -було внесено до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів та послуг запис про передачу Свідоцтва на знак для товарів та послуг »(реєстраційний номер 9146) від власника ТОВ «АРТПРОЕКТ» - до Товариства з обмеженою відповідальністю «А.В.В.А.-Трейд»і опубліковано 10.02.2010 в офіційному бюлетені «Промислова власність» № 3.

При цьому підставою для прийняття рішення № 8454 та внесення відповідного запису до державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг про передачу права власності на знак для товарів та послуг «FotoMag»(по Свідоцтву № 91691) від ТОВ «Фотомаг»- до ТОВ «АРТПРОЕКТ»вказано договір від 22.06.2009 року про безоплатну передачу прав власності на знак. Однак, оскільки зазначеного договору з боку ТОВ «Фотомаг»не укладалось, то директор підприємства не підписував даний договір. Отримавши від відділення забезпечення державної реєстрації Інституту промислової власності (Укрпатент) з листом № 3010/10 -від 24.11.2010 року примірник (копію) договору (від 22.06.2009 року) ТОВ «Фотомаг» звернулось до суду за захистом свого порушеного права.

Стаття 492 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) визначає, що торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінація кольорів.

Відповідно до приписів ч.1 ст. 495 ЦК України, майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є: 1) право на використання торговельної марки; 2) виключне право дозволяти використання торговельної марки; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Згідно ч. 2 ст. 495 ЦК України, майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.

Отже, Позивачу, як власнику Свідоцтва України на знак для товарів і послуг » - по класам 9, 16, 35 МКТП, згідно зі Свідоцтвом № 91691 - належні виключні майнові права інтелектуальної власності на відповідну торговельну марку, зокрема, виключне право дозволяти використання торговельної марки та виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання.

За твердженням Позивача, під зареєстрованим товарним знаком підприємство працює вже понад 5 років, надаючи послуги. При цьому жодних договорів щодо передачі права власності на вказаний товарний знак для товарів і послуг », а тим більше договір від 22.06.2009 року, про безоплатну передачу прав власності на даний знак підприємством не укладалось. Крім того, в договорі від 22.06.2009 про безоплатну передачу прав власності на товарний знак »в якості особи керівника зазначено Лісковського Петра Миколайовича, і підписаний останній ніби також цією особою.

Однак у відповідності до п. 9.9. статуту Позивача лише директор підприємства наділений повноваженнями щодо розпоряджання майном товариства, в т.ч. правом укладати правочини щодо цього майна.

Директором (керівником) Товариства з обмеженою відповідальністю «Фотомаг»є Лозицький Олександр Семенович, згідно із реєстраційним записом від 10.05.2007 року, що підтверджується також відповіддю Головного регіонального управління статистики у м. Києві, № 21-10/6032 від 01.11.2010, довідкою ТОВ «Фотомаг»від 13.12.2011 № 13/12-1, де зазначено, що весь час протягом з дня заснування та по теперішній час працює у ТОВ «Фотомаг»на посаді директора.

Лісковський Петро Миколайович дійсно працював у ТОВ «Фотомаг», однак ніколи не перебував на посаді директора ТОВ «Фотомаг»і не мав прав на здійснення від імені товариства правочинів щодо передачі майнових прав на товарний знак. Та й станом на 22.06.2009 року (день «укладання»договору) він взагалі вже не працював у Товаристві.

Також із засвідченої нотаріально заяви самого Лісковського П.М. від 27.08.2012 випливає, що він ніколи не підписував зазначеного договору, а оригінальна печатка, відбиток якої стоїть в договорі, весь час перебувала у директора Позивача -Лозицького О.С., як у відповідальної особи, а тому Лісковський П.М. нею не міг користуватись. Беручі до уваги наведене вважає, що в договорі підроблені підпис і печатка.

Тобто за твердженнями Позивача, ТОВ «Фотомаг», як власник Свідоцтва на вказаний знак для товарів і послуг, не укладав із Відповідачем 1 ніяких договорів щодо передачі права власності на товарний знак »(Свідоцтво України № 91691). Та дії Відповідача 1 і Відповідача 2 оцінюються як неправомірні, згідно приписів ст. 20 Закону України „Про охорону прав на знаки для товарів та послуг". Вказуючи, що право власності на знак для товарів і послуг вибуло із володіння Позивача незаконно, без його волі. Враховуючи, що на попередження у добровільному порядку зупинити використання товарного знаку »та вимогу щодо повернення його Позивачу Відповідач, не реагував, він порушив право власності ТОВ «Фотомаг».

З викладених обставин Позивач просить визнати договір про передачу права власності на знак для товарів і послуг » від 22.06.2009 року нікчемним, й визнати за ТОВ «Фотомаг»право власності на знак для товарі і послуг «FotoMag»(Свідоцтво на знак для товарів і послуг 91691 від 12.05.2007 року), зобов'язати Державну службу інтелектуальної власності України внести до державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг і опублікувати в офіційному бюлетені відомості щодо того, що ТОВ «Фотомаг» є власником знаку для товарів і послуг otoMag».

Представник відповідача 2 проти заявлених позовних вимог заперечив. З наданих Відповідачем-2 пояснень та заперечень вбачається, що TOB «А.В.В.А.-Трейд»не погоджується з доводами та твердженнями, викладеними у позовній заяві, та заперечує позовні вимоги в повному обсязі у зв'язку із їх неправомірністю та невідповідністю дійсним обставинам справи. І в обґрунтування своєї позиції зазначає, що Позивач вимагає визнання договору нікчемним, керуючись ч. 2 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, відповідно до яких підставою визнання недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, зокрема особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Проте Відповідач 2 вважає, що Позивач не довів того факту, що Договір про передачу прав власності на знак від 22.06.2009 року був підписаний неуповноваженною особою. Відповідно до ч.1 ст.241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. І тому вважає, що навіть, якщо припустити, що дійсно мав місце випадок, за яким Договір був підписаний не уповноваженою особою, то в подальшій діяльності TOB «Фотомаг»схвалило даний правочин.

Відповідно до Листа Мінюсту від 10.10.2005 № 19-14-587 у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Відповідно до ч.м5 ст. 12 ЦК України якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Таким чином, Відповідач 2 вважає, що встановлена презумпція добросовісності та розумності дій особи, яка реалізує надане їй законом право. І виходячи зі змісту ст. 388 ЦК України, а також загальних принципів і засад цивільного права, добросовісним набувачем є набувач, який на час вчинення правочину не знав і не міг знати про перешкоди для його вчинення, в т.ч. про те, що набуває річ не від власника і стає його незаконним володільцем.

Враховуючи те, що при укладенні Договору з Відповідачем-1 про передачу прав на Знак Відповідач-2 цілком правомірно вважав та не мав підстав сумніватися в тому. що Відповідач 1 є законним власником знаку, в т.ч. має право розпоряджатися ним на власний розсуд. Відповідач 2 є добросовісним набувачем.

Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову. Вважає що позовні вимоги обґрунтовані, та вбачає їх доведеність наявними у справі доказами з огляду на обставини справи, та положення норм чинного законодавства в Україні.

Згідно ч. 1 ст. 493 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України ) суб"єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи.

Відповідно до ст. 319 ЦК України , власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 422 ЦК України право інтелектуальної власності виникає (набувається) з підстав, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.

Майнові права інтелектуальної власності (ст. 427 ЦК України ) можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково іншій особі. Умови передання майнових прав інтелектуальної власності можуть бути визначені договором, який укладається відповідно до ЦК України та іншого закону.

Судовий захист інтересів осіб, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України та ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України , здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема за позовами про визнання правочину недійсним.

Згідно ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу .

Вирішуючи по суті переданий на розгляд господарського суду спір про визнання недійсним договору, суд повинен з'ясувати, зокрема, підстави для визнання недійсним договору, оскільки недійсність правочину може наступати лише з певним порушенням закону.

Так згідно Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 - вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

При цьому, спір - це розбіжності або суперечності між суб'єктами правовідносин з питання факту або права.

Відповідно до ст. ст. 202 , 203 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов»язків. Зміст правочину не може суперечити Цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вичинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчинюється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Як передбачено п. 1 ст. 215 ЦК України, недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України є підставою недійсності правочину. Правочин, недійсність якого встановлена Законом, є нікчемним.

Угоди, які містять порушення закону, не породжують будь-яких бажаних сторонами результатів, незалежно від рішення суду і волі сторін та їх вини в укладенні протизаконної угоди. Правові наслідки таких угод настають лише у вигляді повернення сторін у початковий стан. Та підписання особою (органом юридичної особи) угоди без відповідних повноважень, а також з порушенням наданих їй повноважень може згідно зі статтею 48 Цивільного кодексу бути підставою для визнання укладеної угоди недійсною як такої, що не відповідає вимогам закону.

Згідно з ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою .

Представництвом відповідно до положень ст. 237 ЦК України є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Відповідно до п. 2 ст. 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, в т.ч. - особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до Листа Мінюсту України від 10.10.2005 № 19-14-587 - у відносинах із третіми особами обмеження повноважень, щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Однак відповідно до ч. 2 ст. 527 ЦК України - зазначена в ній норма регулює питання щодо виконання зобов'язання належними сторонами, і як випливає із зазначеної статті, кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги .

Так, згідно до п. 9.1. Роз'яснень ВАС України від 12.03.1999 № 02-5/111 - Угода, укладена представником юридичної особи або керівником її відособленого підрозділу без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень, повинна бути визнана недійсною як така, що не відповідає вимогам закону. Оскільки сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника другої сторони відповідних повноважень, то її засновані на цій угоді вимоги до другої сторони (від імені якої укладено угоду) задоволенню не підлягають. При цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника юридичної особи або керівника її відособленого підрозділу повноважень на укладення угоди, ґрунтується на її обов'язку перевіряти такі повноваження.

Наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.).

Частиною 3 ст. 215 ЦК України передбачено: "якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Така потреба може виникнути у разі, коли сторони виконали певні умови нікчемного правочину, чи він нотаріально посвідчений, або порушує права третіх осіб, зареєстрований у державних органах і т.д.

Позивач є заінтересованою стороною щодо Договору від 22.06.2009 року, оскільки внаслідок його укладення було порушено право власності Позивача на товарний знак «g», належний останньому на підставі Свідоцтва про реєстрацію № 91691.

І в даному випадку, право власності на товарний знак вибуло із володіння особи поза її волею, оскільки договір від 22.06.2009 року було укладено із значними порушеннями законодавства. Повноваження особи Лісковського П.М., як керівника чи власника ТОВ «Фотомаг»(в якості якого він зазначений в договорі від 22.06.2009 року), під час укладання договору від 22.06.2009 року не було перевірено. В т.ч. на наявність у останнього повноважень на укладання правочину від імені та в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю «Фотомаг», згідно до статутних документів, довіреності або що.

Відповідач 1, не здійснив пред'явлення такої вимоги, не перевірив сторону договору, не надав суду жодних доказів щодо перевірки повноважень особи Лісковського П.М. в якості директора (чи власника) ТОВ «Фотомаг» під час укладання договору про передачу прав на знак для товарів та послуг від 22.06.2009 року.

А Відповідач-2, відповідно укладаючи договір із Відповідачем 1, не міг знати фактично про будь які обмеження або недоліки договору від 22.06.2009 року між ТОВ «АРТПРОЕКТ»та ТОВ «Фотомаг».

Позиція вважається доведеною згідно до вищевикладених норм чинного законодавства, а також з урахуванням того, що згідно з нормами діючого законодавства та за загальними звичаями ділового обігу, підприємницько-господарська діяльність -є безпосередньо самостійною діяльністю господарюючого суб'єкта, яка здійснюється ним на свій власний розсуд та ризик , відповідно обов'язки щодо перевірки повноважень представника особи, що діє від імені та в інтересах іншої особи, покладається на господарюючого суб'єкта.

Аналогічною є позиція законодавця викладена в п .4 ст. 62 Закону України «Про господарські товариства» , де зазначено, що директор діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами.

Стаття 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначає, що в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості щодо юридичної особи: прізвище, ім'я, по батькові, дата обрання (призначення) та реєстраційні номери облікових карток платників податків, які обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори.

Пленум Верховного Суду України в п. п. 2, 12 Постанови № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" роз'яснив, що угода може бути визнана недійсною лише на підставі та за наслідками, передбаченими законом. В кожній справі про визнання угоди недійсною суд має встановити ті обставини, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, та настання визначених юридичних наслідків.

Тож виходячи з аналізу правовідносин що виникли, твердження Позивача обґрунтовані і доведена наявними в матеріалах справи доказами.

Зважаючи на те, що від імені Позивача договір від 22.06.2009 року про передачу прав власності на товарний знак «FotoMag»був підписаний не уповноваженою особою, що є грубим порушенням діючого законодавства, вимоги Позивача про визнання договору недійсним суд вважає обґрунтованими. Іншої протилежної позиції щодо наявності у Лисковського П.М. повноважень на укладання договору, або подальше ствердження Позивачем правочину - Відповідачем 1, чи Відповідачем 2 не доведено.

Щодо вимог Позивача про зобов'язання Відповідача 3 - Державну службу інтелектуальної власності України внести до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг і опублікувати в офіційному бюлетні відомості, щодо того що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фотомаг» є власником знаку для товарів і послуг «FotoMag»то відповідно до ч. 9 ст. 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" договір про передачу права власності на знак вважаються дійсними, якщо вони укладені згідно до вимог законодавства, у письмовій формі і підписані сторонами. При цьому сторона договору має право на інформування невизначеного кола осіб про передачу права власності на знак або видачу ліцензії на використання знака. Таке інформування здійснюється шляхом публікації в офіційному бюлетені відомостей в обсязі та порядку, встановлених Установою, з одночасним внесенням їх до реєстру.

Відповідно до ч.1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі визнання правочину недійсним, внаслідок його нікчемності такий правочин не створює для сторін прав чи обов'язків і відповідно є недійсним з моменту укладення.

Згідно зі ст. 432 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до ст. 16 цього Кодексу . Суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про:

1)застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;

2)зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;

3)вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності та знищення таких товарів;

4)вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності або вилучення та знищення таких матеріалів та знарядь;

5)застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;

6)опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині позовних вимог про визнання за ТОВ «Фотомаг»права власності на знак для товарів і послуг «FotoMag» згідно із Свідоцтвом № 91691, зареєстрованого в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів та послуг від 12.05.2008 року, та зобов'язання Державної служби інтелектуальної власності України опублікувати в офіційному бюлетені та внести до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомості про це.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України , право звернення до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів мають право підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Відповідно до ст. 16 ЦК України , способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 ГК України встановлено, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України, відповідно до якої судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, п. 1 ст. 80, ст. ст. 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір від 22.06.2009 року про передачу прав власності на знак для товарів та послуг, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фотомаг" та Товариством з обмеженою відповідальністю «Артпроект»

3.Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Фотомаг" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Артема, 14 код ЄДРПОУ 35112336) право власності на знак для товарів та послуг «FotoMag»(Свідоцтво для товарів і послуг № 91691, про реєстрацію в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів та послуг від 12.07.2008 року).

4.Зобов'язати Державну службу інтелектуальної власності України (03680, МСП, Київ-35, вул. Урицького, 45, код ЄДРПОУ 37552556) внести до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг, і опублікувати в офіційному бюлетені відомості щодо того, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фотомаг» є власником знаку для товари і послуги «FotoMag».

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Артпроект"(04210, м. Київ, вул.. Прирічна, 11-А, код ЄДРПОУ 32825099) та з Товариства з обмеженою відповідальністю "А.В.В.А.-Трейд" (08320, Київська обл., Бориспільський район, С. Велика Олександрівка, вул.. Гагаріна, 52, кв. 11, код ЄДРПОУ 31200088) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фотомаг" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Артема, 14 код ЄДРПОУ 35112336) 187 (сто вісімдесят сім) грн. 00 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу порівну.

6.Видати накази після набрання рішенням законної сили.

. 7. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Л.В.Прокопенко

Повне рішення складено 05.09.2012