Постанова

від 11.09.2012 по справі 5023/10189/11

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" вересня 2012 р. Справа № 5023/10189/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Плюшка І.А., суддівКочерової Н.О., Самусенко С.С., розглянувши касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 21.06.2012 року у справі№ 5023/10189/11 господарського суду Харківської області за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Металокомплект" дотериторіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області, провизнання дій незаконними за участю представників сторін:

від позивача: не з'явились

від відповідача: не з'явились

від третьої особи: не з'явились

від прокуратури: Рудак О.В.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Металокомплект" звернулось до господарського суду з позовом до територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради про визнання дій Харківської міської ради незаконними та зобов'язання видати дозвіл на розробку технічної документації на виробничий будинок нежитлову будівлю літ. "Ж-1", загальною площею 981, 1 кв.м., виробничий будинок нежитлову будівлю літ. "У-1", загальною площею 11,8 кв.м., та виробничий будинок нежитлову будівлю літ. "Ф-1", загальною площею 30,7 кв.м., які знаходяться за адресою: м.Харків, вул. Греківська, 81-А.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що Харківська міська рада, не надаючи дозвіл на розробку технічної документації на об'єкти нерухомого майна, що були створені позивачем в результаті реконструкції придбаного за договором купівлі-продажу від 24.12.2004 р. виробничого будинку, діє неправомірно та порушує права позивача на володіння, користування та розпорядження своїм майном, у зв'язку з чим позивач відповідно до ч.2 ст. 386 Цивільного кодексу України вимушений звернутися до господарського суду з вимогою про визнання дій Харківської міської ради незаконними та зобов'язання видати дозвіл на розробку технічної документації на новостворені об'єкти нерухомого майна.

В подальшому позивач уточнив позовні вимоги та просив визнати за ним право власності на виробничий будинок нежитлову будівлю літ. "Ж-1", загальною площею 981, 1 кв.м., виробничий будинок нежитлову будівлю літ. "У-1", загальною площею 11,8 кв.м., та виробничий будинок нежитлову будівлю літ. "Ф-1", загальною площею 30,7 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Греківська, 81-А.

Крім того, позивач відмовився від позову в частині визнання дій Харківської міської ради незаконними та зобов'язання видати дозвіл на розробку технічної документації на виробничий будинок нежитлову будівлю літ. "Ж-1", загальною площею 981, 1 кв.м., виробничий будинок нежитлову будівлю літ. "У-1", загальною площею 11,8 кв.м., та виробничий будинок нежитлову будівлю літ. "Ф-1", загальною площею 30,7 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Греківська, 81-А.

Рішенням господарського суду Харківської області від 12.12.2011 р. (суддя Прохоров С.А.) прийнято до розгляду заяву позивача про уточнення позовних вимог. Прийнято відмову позивача від позову в частині визнання дій Харківської міської ради незаконними та зобов'язання видати дозвіл на розробку технічної документації на виробничий будинок нежитлову будівлю літ. "Ж-1", загальною площею 981, 1 кв.м., виробничий будинок нежитлову будівлю літ. "У-1", загальною площею 11,8 кв.м., та виробничий будинок нежитлову будівлю літ. "Ф-1", загальною площею 30,7 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Греківська, 81-А.

Позовні вимоги задоволено частково.

Визнано за ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Металокомплект" право власності на виробничий будинок нежитлову будівлю літ. "Ж-1", загальною площею 981, 1 кв.м., виробничий будинок нежитлову будівлю літ. "У-1", загальною площею 11,8 кв.м., та виробничий будинок нежитлову будівлю літ. "Ф-1", загальною площею 30,7 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Греківська, 81-А.

В частині визнання дій Харківської міської ради незаконними та зобов'язання видати дозвіл на розробку технічної документації на виробничий будинок нежитлову будівлю літ. "Ж-1", загальною площею 981, 1 кв.м., виробничий будинок нежитлову будівлю літ. "У-1", загальною площею 11,8 кв.м., та виробничий будинок нежитлову будівлю літ."Ф-1", загальною площею 30,7 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Греківська, 81-А, припинено провадження у справі на підставі п. 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відмовою позивача від позову.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання за позивачем права власності на самовільно збудовані об'єкти нерухомого майна, місцевий господарський суд виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог. При цьому, суд взявши до уваги технічний висновок та проведену Харківським МБТІ технічну інвентаризацію, визнав доведеним факт того, що самовільно збудовані позивачем об'єкти є цілісними, завершеними та відповідають технічним нормам та стандартам, що дозволяє використовувати їх за призначенням.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.06.2012 р. (судді: Ільїн О.В. -головуючий, Терещенко О.І., Тихий П.В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

При цьому, погодившись з висновками суду першої інстанцій, апеляційний господарський суд також послався на те, що чинне законодавство України допускає виникнення права власності на нерухоме майно у спеціальному порядку -за рішенням суду, яке у такому випадку є окремим правовстановлюючим документом, а дії відповідача у даній справі порушують право власності позивача на належні йому реконструйовані нежитлові будівлі, оскільки обмежують позивача у праві розпоряджатися ними.

В касаційній скарзі заступник прокурора Харківської області просить рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. При цьому, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права .

Заслухавши пояснення представника Генеральної прокуратури України, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Зі змісту ст.111 7 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, 24.12.2004 р. товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Металокомплект" (позивач) придбало у власність нежитлову будівлю літ. "Ж-1", загальною площею 842,0 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Греківська, 81-а.

На протязі 2006-2008 р.р. позивач здійснив реконструкцію зазначеної нежитлової будівлі та будівництво нових нежитлових приміщень: літ. "У-1" та літ. "Ф-1".

Комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" проведено інвентаризацію вказаних вище реконструйованого та добудованих нежитлових приміщень та видано технічний паспорт, згідно якого загальна площа реконструйованої нежитлової будівлі літ. "Ж-1" складає 981, 1 кв.м., загальна площа нежитлової будівлі літ. "У-1" - 11,8 кв.м., загальна площа нежитлової будівлі літ "Ф-1" - 30,7 кв.м.

Відповідно до висновку від 2010 р. про технічний стан будівельних конструкцій та можливість експлуатації нежилих добудов до існуючої будівлі літ. "Ж-1" та окремих будівель літ. "Ф-1" та "У-1" по вул. Греківській, 81-а в м. Харкові, виконаного ТОВ "ПСФ Стройсервис", всі основні будівельні конструкції перебувають у задовільному технічному стані й придатні для подальшої експлуатації. Зроблена реконструкція нежитлового приміщення літ. "Ж-1" та добудова нових нежитлових приміщень літ. "Ф-1" та літ. "У-1" не вплинула негативно на стан основних будівельних конструкцій будівлі та не порушує санітарно-епідеміологічних та протипожежних норм.

Відтак, предметом позову у даній справі (з урахуванням уточнень) є вимога позивача про визнання за ним права власності на реконструйований виробничий будинок нежитлову будівлю літ. "Ж-1", загальною площею 981, 1 кв.м., на самовільно збудовані виробничий будинок нежитлову будівлю літ. "У-1", загальною площею 11,8 кв.м. та виробничий будинок нежитлову будівлю літ. "Ф-1", загальною площею 30,7 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Греківська, 81-А.

Згідно зі ст.4 7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до п. 1, п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Однак, прийняті судами попередніх інстанцій у даній справі рішення та постанова вказаним вимогам не відповідає з огляду на наступне.

Порядок набуття права власності на самочинне будівництво передбачений ст. 376 Цивільного кодексу України, яка є спеціальною нормою в регулюванні спірних правовідносин, оскільки унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли загальний порядок будівництва був порушений.

Разом з цим, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що при застосуванні статті 376 Цивільного кодексу України стаття 331 цього кодексу не застосовується, оскільки вказаною статтею регулюється набуття права власності на новостворене майно, якщо воно побудоване з дотриманням встановленого діючим законодавством порядку.

Такої правової позиції дотримується і Верховний суд України при здійсненні перегляду судових рішень про визнання права власності на об'єкти самочинного будівництва, яка викладена в постанові Верховного суду України від 12.02.2008 р. у справі № 11/30-07.

Проте, вказана правова позиція не була врахована судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим судами неправильно було застосовано норми матеріального права.

Відповідно до ч.1 ст. 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Таким чином, можна виділити наступні ознаки самочинного будівництва:

- об'єкт нерухомого майна збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети у встановленому порядку;

- відсутність належного дозволу чи належно затвердженого проекту для будівництва;

- створення об'єкта з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Кожна із зазначених ознак є самостійною і достатньою для того, щоб визнати об'єкт нерухомого майна самочинним будівництвом.

Частиною 2 статті 376 Цивільного кодексу України передбачено загальне правило про те, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Виключення з цієї норми визначено частиною 3 зазначеної статті ЦК України, якою встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Відтак, для визнання за позивачем права власності суди мали встановити, що самовільно збудовані приміщення завершені будівництвом, а також те, що земельна ділянка, надана йому в установленому законом порядку.

Відповідно до ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво або за її рахунок.

Разом з цим, власник (користувач) земельної ділянки може набути право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (ч.5 ст. 376 ЦК України).

Статтею 5 Закону України "Про основи містобудування" передбачені основні вимоги до містобудівної діяльності, якими, зокрема, є:

- розробка містобудівної документації, проектів конкретних об'єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням державних стандартів, норм і правил;

- розміщення і будівництво об'єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об'єктів;

- раціональне використання земель та територій для містобудівних потреб, підвищення ефективності забудови та іншого використання земельних ділянок;

- урахування державних та громадських інтересів при плануванні та забудові територій; - урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва, та ін.

Згідно зі ст. 9 Закону України "Про архітектурну діяльність", будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Аналіз наведених норм дає можливість дійти висновку, що самочинно збудований об'єкт нерухомості може бути оформлений у власність особи як такий, що споруджений правомірно, за умов:

- надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже самочинно збудоване нерухоме майно;

- якщо набуття власником (користувачем) земельної ділянки права власності не порушує прав інших осіб;

- додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією при веденні будівництва.

Дослідження вказаних умов має істотне значення для правильного вирішення справи та визначення законних підстав щодо можливості визнання за позивачем права власності на об'єкти нерухомого майна, що були ним реконструйовані та самочинно побудовані. Однак, приймаючи рішення та постанову у даній справі, ні місцевий господарський суд, ні суд апеляційної інстанції не з'ясували наявність або відсутність таких умов.

Так, зокрема, судами попередніх інстанцій:

- не з'ясовано правовий статус земельної ділянки, на якій здійснено будівництво, не досліджено, чи надавалась позивачу земельна ділянка, на якій здійснено реконструкцію нежитлового приміщення та будівництво нових нежитлових приміщень, у встановленому порядку під уже збудоване майно;

- не враховано, що відповідно до ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію, а експлуатація не прийнятих об'єктів забороняється та у зв'язку з цим не досліджено обставин стосовно прийняття спірного об'єкту до експлуатації в установленому порядку;

- не досліджено питання відповідності реконструйованого та збудованих об'єктів нерухомого майна, на які позивач просить визнати право власності, будівельним нормам, правилам і стандартам, оскільки в технічному висновку ТОВ "ПСВ Стройсервис" лише вказано, що стан будівельних конструкцій є задовільним, реконструйовані та новозбудовані будівлі можуть експлуатуватися за призначенням, не погіршують технічного стану існуючої будівлі, не порушують санітарно-епідеміологічних та протипожежних норм.

Таким чином, всупереч покладеному на суди обов'язку щодо повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи, суди попередніх інстанцій на вищевказане уваги не звернули, а тому судові акти попередніх інстанцій не можна визнати законними та обґрунтованими.

Враховуючи викладене, рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, всім доказам дати оцінку в їх сукупності і в залежності від встановленого вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягає застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 12.12.2011 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.06.2012 р. у справі № 5023/10189/11 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий І. Плюшко

Судді Н. Кочерова

С. Самусенко