Постанова

від 05.09.2012 по справі 5011-36/7730-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.09.2012 № 5011-36/7730-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кропивної Л.В.

суддів: Мартюк А.І.

Новікова М.М.

при секретарі Помаз І.А.

за участю представників:

від позивача: Дорогань О.М. - дов. № б/н від 02.03.2012 року;

від відповідача: Рудаков Р.Є. - дов. № б/н від 11.01.2012 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська нафтова компанія «Капітал»

на рішення господарського суду м.Києва

від 10.07.2012р. (дата підписання - 12.07.2012р.)

у справі №5011-36/7730-2012 (суддя -Трофименко Т.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «М'ясопереробний комбінат «Традиція»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська нафтова компанія «Капітал»

про стягнення 95 550,00 грн.

встановив:

У червні 2012р. Товариство з обмеженою відповідальністю «М'ясопереробний комбінат «Традиція» звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська нафтова компанія «Капітал» про стягнення 95 550,00 грн. за дизельне паливо у кількості 9 100,00 літрів, передане відповідачу Приватним акціонерним товариством «Касан Україна» на зберігання з правом реалізації по ринковій ціні з наступним розрахунком із ТОВ «М'ясопереробний комбінат «Традиція».

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що він, як власник переданого відповідачу за актом від 19.07.2011р. дизельного палива, має право вимагати від ТОВ «М'ясопереробний комбінат «Традиція» відшкодування вартості реалізованого відповідачем палива у кількості 9 100,00 літрів за ціною, за якою відповідач здійснював продаж палива.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 14.06.2012р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі за №5011-36/7730-2012.

Відповідач позов не визнав. В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначив, що 30.06.2011р. між ТОВ «Українська нафтова компанія «Капітал» та ПрАТ «Касан Україна» був укладений договір оренди ПММ №300611 складу, який складався із шести цистерн ємністю 60 000 літрів кожна. На момент передачі складу в оренду, вказував відповідач, в одній із цистерн знаходились залишки дизельного палива, що залишив попередній орендар - позивач, який відмовився забрати це дизельне паливо при припиненні правовідносин оренди та просив ПрАТ «Касан Україна» та відповідача прийняти це паливо на тимчасове безоплатне зберігання. Оскільки передача складу в оренду новому орендарю - ПрАТ «Касан Україна» була можлива тільки у кількості всіх шести цистерн одночасно, ТОВ «Українська нафтова компанія «Капітал», змушене було прийняти чуже дизельне пальне на тимчасове безоплатне зберігання.

Таким чином, вказував відповідач, між сторонами був укладений договір тимчасового безоплатного зберігання, оформлений Актом від 19.07.2011р.

Утім, обов'язку реалізувати це дизельне пальне для проведення подальших розрахунків із ТОВ «М'ясопереробний комбінат «Традиція» відповідач на себе не приймав, адже зазначена в акті можливість зберігача реалізувати дизельне паливо у обсязі 9 100,00 літрів є правом останнього, а не його обов'язком, тому заявлені позивачем вимоги відповідач вважав безпідставними та просив у їх задоволенні відмовити.

Водночас, відповідач зауважив, що станом на 02.07.2012р. дизельне пальне у кількості 9 100,00 літрів, що належить позивачеві, не було реалізоване та продовжує знаходитися на зберіганні у відповідача, оскільки вимоги про його повернення відповідач від позивача не отримував.

Рішенням господарського суду м. Києва від 10.07.2012р. у справі №5011-36/7730-2012 (суддя - Трофименко Т.Ю.) позовні вимоги задоволено повністю, визначено до стягнення із ТОВ «Українська нафтова компанія «Капітал» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «М'ясопереробний комбінат «Традиція» 95 550,00 грн. заборгованості.

Зі змісту прийнятого господарським судом рішення вбачається, що за оцінкою суду першої інстанції наявних у справі документів, а саме: підписаного між ТОВ «Українська нафтова компанія «Капітал» та ПрАТ «Касан Україна» Акту від 19.07.2011р. про передачу відповідачу на зберігання дизельного пального у кількості 9 100,00 літрів, довідки позивача про ринкову вартість дизельного пального - 10,50 грн. за 1 літр, направленої позивачем на адресу відповідача копії вимоги від 14.05.2012р. про сплату заборгованості за пальне у розмірі 95 550,00 грн., та відсутність у матеріалах справи доказів її сплати, достатньо для визнання заявлених позивачем вимог обґрунтованими та документально підтвердженими.

Не погоджуючись із висновками місцевого господарського суду та мотивами прийнятого рішення, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення господарського суду м. Києва від 10.07.2012р. у даній справі скасувати та прийняти новий судовий акт, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

У доводах апеляційного оскарження відповідач вказував на невірне застосування господарським судом положень цивільного законодавства, які регулюють правовідносини зберігання, зокрема, ст.ст. 936-938 ЦК України, а також на неповне з'ясування судом першої інстанції фактичних обставин справи, що призвело до прийняття неправомірного судового рішення, яке підлягає скасуванню.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2012р. №5011-36/7730-2012 (колегія суддів у складі: Кропивної Л.В. (доповідач), Тищенко О.В., Пашкіної С.А.) апеляційну скаргу прийнято до провадження, судовий розгляд справи призначено на 15.08.2012р.

15.08.2012р. через канцелярію суду від позивача надійшли письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких він просив оскаржений судовий акт залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2012р. у зв'язку із перебуванням судді Пашкіної С.А. у відпустці та велику завантаженість судді Тищенко О.В. здійснено заміну у складі колегії суддів по даній справі на наступний: головуючий суддя - Кропивна Л.В. (доповідач), судді: Мартюк А.І., Новіков М.М.

У порядку ст.77 ГПК України у судових засіданнях від 15.08.2012р. та від 29.08.2012р. оголошувалась перерва до 05.09.2012р.

У призначене судове засідання з'явилися представники обох сторін. Апелянт просив рішення господарського суду скасувати, прийняти нове судове рішення, за яким у задоволенні позову на підставах, зазначених у скарзі, відмовити. Позивач просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін та скасування.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, не заперечується відповідачем, внаслідок прийняття 19.07.2011 р. Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська нафтова компанія "Капітал" дизельного палива в кількості 9100 літрів на зберігання з правом реалізації по ринковій вартості і наступними розрахунками з Товариством з обмеженою відповідальністю "М'ясопереробний комбінат "Традиція", між відповідачем та ТОВ "М'ясопереробний комбінат "Традиція", в майнових інтересах якого діяло ПрАТ "Касан - Україна", виникли зобов'язальні відносини схову.

При цьому, за поясненнями відповідача, належне позивачу дизпаливо було передано разом із цистерною, у якій воно зберігалося, серед інших цистерн, які ПрАТ "Касан - Україна", як орендодавець, передавав відповідачу, як орендарю, на виконання укладеного між ними договору оренди складу ПММ від 10.06.2011 р. ( а.с. 33-38).

Метою оренди є користування належними орендодавцю ємкостями для розміщення нафтопродуктів орендаря ( п. 2.1. Договору).

Отже з огляду на мету оренди, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що, прийнявши на зберігання з правом реалізації належне позивачу дизпаливо, відбулося змішування однорідних речей відповідача з речами поклажодавця.

Заперечуючи заявлені до нього вимоги, відповідач вважав, що позивач не довів наявності у нього права власності на дизпаливо ,яке зберігав відповідач, а тому не вправі вимагати від відповідача сплати вартості дизпалива, тим більше, що з аналогічними вимогами до відповідача щодо цього дизпалива і у тій же кількості зверталася інша особа - ТОВ «Український торговий дім «Асторг», якій судом у задоволенні позову було відмовлено.

З доводами відповідача про недоведеність позивачем права власності на дизпаливо і як наслідок безпідставності його вимог до відповідача, погодитися не можна, адже зберігач та покладожавець зв'язані не речовими, а зобов'язальними відносинами, що впливає на різні предмету доказування.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст. ст. 948- 949 ЦК України за договором схову поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання, а зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцю річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Разом з тим сторони вільні у визначенні умов та сторін договору відповідно до ст. 3 ЦК України.

За умовами договору між позивачем, в майнових інтересах якого виступав ПрАТ "Касан - Україна", та відповідачем передбачалося не лише зберігання, а й право розпорядження зберігача дизпаливом шляхом його реалізації по ринковій вартості і з наступними розрахунками з Товариством з обмеженою відповідальністю "М'ясопереробний комбінат "Традиція".

Отже, до правовідносин сторін за аналогією підлягають застосуванню норми, які регулюють зберігання на товарному складі з правом розпорядження речами , визначеними родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 958 ЦК України, якщо товарний склад має право розпоряджатися речами, визначеними родовими ознаками, до відносин сторін застосовуються положення про договір позики, а час і місце повернення товарів визначаються загальними положеннями про зберігання.

За договором позики позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві речі, визначені родовими ознаками такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем, ( ч. 1 ст. 1049 ЦК України) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позикодавцеві протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

За умовами договору він укладений без зазначення строку зберігання.

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Як випливає з матеріалів справи ( а.с. 72-74), позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути йому залишки дизпалива в кількості 9 100 літрів протягом семи днів з моменту отримання цього листа для наступної його передачі ТОВ «Український торговий дім «Асторг».

У цей же день Товариством з обмеженою відповідальністю «Український торговий дім «Асторг» були відібрані на орендованому ТОВ «Українська нафтова компанія Капітал» складі за адресою, м. Київ, вул. Довбуша, 32, з дотриманням вимог Інструкції з контролювання якості нафти та нафтопродуктів на підприємствах та організаціях України, проби дизпалива з цистерни за пломбою 2864775 у кількості 1 літр, яку передано випробувальному центру з паливно-мастильних матеріалів. За висновком цього центру «за температурою спалаху та наявністю води зразок палива не відповідає вимогам ДСТУ 3868-99 до дизельного палива літньої марки Л-0,20-62».

Доводи апелянта з приводу того, що розпорядження ним дизпаливом, шляхом реалізації, було правом, а не обов'язком зберігача при недоведеності позивачем обставин реалізації пального та у відсутність доказів про передання на схов відповідачу дизпалива належної якості, судом апеляційної інстанції відхиляються з тих мотивів, що доведення відсутності своєї вини у невиконанні зобов'язань або виконання його з порушенням визначених договором або законом умов, покладається на зобов'язану сторону.

В силу ч.2 ст.218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

При прийманні на схов дизпалива, розміщеного у одній із шести цистерн, переданих для використання у підприємницькій діяльності відповідача, останній не був позбавлений можливості перевірити якість дизпалива шляхом вчинення письмового застереження про це на акті від 19.07.2011 р.

Відсутність такого застереження, як і доказів на підтвердження відсутності своєї вини у неналежному виконанні зобов'язання з повернення речей, визначених родовими ознаками такого самого роду та такої самої якості, що були передані відповідачу, на вимогу останнього з дня її пред'явлення, у сукупності стало підставою для виникнення у позивача права на вимогу про стягнення з відповідача вартості дизпалива у кількості 9100 літрів за ринковими цінами.

Позивач при розрахунках майнової вимоги засновувався на ціні, за якою сам реалізовував дизпаливо третім особам. Ці доводи позивача не були документально спростованими відповідачем у суді першої інстанції, як і доводи позову стосовно того, що ціна реалізації палива, вказана позивачем, перевищувала ринкову. Неможливість подання таких доказів підчас розгляду справи по першій інстанції відповідач не обґрунтував, а тому додаткові докази, подані ним суду апеляційної інстанції, на обґрунтування доводів апеляційної скарга, а тому цим судом прийнятими бути не можуть в силу приписів ст. 101 ГПК України.

Доводи відповідача про неотримання ним вимоги про повернення дизпалива зі зберіганням в натурі до уваги не приймаються, адже матеріалами справи доведено, що така вимога направлена на адресу відповідача рекомендованим листом з описом вкладення, засвідченим відтиском печатки відділення поштового зв'язку ( а.с.72-74). Обставини вручення цієї вимоги відповідачу органами зв'язку знаходяться поза контролем позивача, тим більше, що листи позивача на адресу відповідача поверталися по закінченню терміну їх зберігання відправнику, що підтвердив додатково сам апелянт з посиланням на відповіді на його запит органам зв'язку.

Беручи до уваги, що 14.05.2012 р. позивач направив відповідачеві вимогу про сплату відповідачем вартості дизельного палива переданого Товариству з обмеженою відповідальністю «М'ясопереробний завод "Традиція» в кількості 9100 літрів в розмірі 95 550, 00 грн., відповідач в силу положень ст. 530 Цивільного кодексу України повинен виконати свій обов'язок щодо сплати вказаної заборгованості у семиденний строк від дня отримання вимоги.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, у добровільному порядку вимога позивача відповідачем не виконана, отже, висновок місцевого господарського суду про наявність підстав для примусового виконання відповідачем зобов'язань у натурі є вірним .

За таких обставин справи, підстав для скасування чи зміни судового рішення не встановлено, через що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Відповідно до ст.49 ГПК України судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покладається на відповідача.

У судовому засіданні 05.09.2012р. оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Керуючись ст.ст. 12, 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська нафтова компанія «Капітал» на рішення господарського суду м. Києва від 10.07.2012р. у справі №5011-36/7730-2012 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду м. Києва від 10.07.2012р. у справі №5011-36/7730-2012 без змін.

3. Матеріали справи №5011-36/7730-2012 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів.

Повний текст виготовлено та підписано 12.09.2012р.

Головуючий суддя Кропивна Л.В.

Судді Мартюк А.І.

Новіков М.М.