Постанова

від 18.07.2012 по справі 2а-7480/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18 липня 2012 року 12 год. 11 хв. № 2а-7480/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого - судді Данилишина В.М., при секретарі судового засідання Стадницькій Ю.Є., за участю представника позивача Кидалова І.М., представника відповідача Колодяжної Л.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом приватного підприємства "Енергіястрой" до державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування рішень відповідача.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України (також далі за текстом - КАС України) у судовому засіданні 18 липня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 31 травня 2012 року надійшов позов приватного підприємства "Енергіястрой" (також далі за текстом - позивач, ПП "Енергіястрой") до державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби (також далі за текстом - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 18 травня 2012 року № 0001212302 та № 0001222302 (також далі за текстом - оскаржувані рішення) .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуваними рішеннями відповідач протиправно збільшив позивачу суми грошових зобов'язань за платежем "податок на додану вартість" (також далі за текстом - ПДВ) (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 3468485,00 грн. у зв'язку з порушенням ним п.п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (також далі за текстом - ПК України) та за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" у розмірі 3366295,00 грн., у зв'язку з порушенням ним підпункту 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, підпункту 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України.

Ухвалою суду від 05 червня 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

У судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх повністю.

Представник відповідача позовні вимоги не визнала та просила відмовити у їх задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду у судовому засіданні 03 липня 2012 року. Пояснила, що оскаржувані рішення відповідачем складено у зв'язку з виявленими у ході перевірки позивача порушеннями ним чинного податкового законодавства. Зазначила, що позивачем протиправно сформовано податковий кредит, оскільки правочини, на підставі яких виписані податкові накладні, що призвело до нарахування такого кредиту, є нікчемними, а суб'єкти підприємницької діяльності, з якими вони укладені, - фіктивними.

Відповідно до ст. 55 КАС України, у судовому засіданні 03 липня 2012 року судом здійснено заміну відповідача - державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва його правонаступником - державною податковою інспекцією у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем у період з 18 квітня 2012 року по 24 квітня 2012 року проведено перевірку позивача, за результатами якої складено акт від 28 квітня 2012 року № 790/23-222-32684082 про результати позапланової виїзної перевірки позивача з питань своєчасності, достовірності та повноти сплати ПДВ та податку на прибуток при взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельне управління 26" (також далі за текстом - ТОВ "Будівельне управління 26"), товариством з обмеженою відповідальністю "Збутпроект-1" (також далі за текстом - "Збутпроект-1") за весь період діяльності (також далі за текстом - акт перевірки) , згідно з висновками перевіркою встановлені порушення позивачем:

- підпункту 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, підпункту 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, у результаті чого встановлено заниження податку на прибуток у загальному розмірі 3366295,00 грн., у тому числі: за ІІ-ІІІ квартали 2011 року - у розмірі 1128972,00 грн.; за ІІ-ІV квартали 2011 року - у розмірі 3366295,00 грн.;

- п.п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198 ПК України, а саме завищення податкового кредиту у загальному розмірі 2774789,00 грн., у результаті чого встановлено заниження ПДВ у загальному розмірі 2774789,00 грн., у тому числі: за липень 2011 року - у розмірі 278733,00 грн.; за серпень 2011 року - у розмірі 72243,00 грн.; за вересень 2011 року - у розмірі 271752,00 грн.; за жовтень 2011 року - у розмірі 527888,00 грн.; за листопад 2011 року - у розмірі 858872,00 грн.; за грудень 2011 року - у розмірі 480323,00 грн.; за січень 2012 року - у розмірі 147285,00 грн.; за лютий 2012 року - у розмірі 137693,00 грн.

Перевірку проведено на підставі виданих відповідачем наказу від 18 квітня 2012 року № 330 та направлення від 18 квітня 2012 року № 455, відповідно до підпункту 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України.

Акт перевірки позивачем оскаржено в адміністративному порядку шляхом направлення відповідачу заперечень від 08 травня 2012 року № 08/05-1, за результатами розгляду яких відповідачем надано позивачу відповідь від 16 травня 2012 року № 3454/10/22-210 про залишення висновків акту перевірки без змін.

На підставі акту перевірки, 18 травня 2012 року відповідачем складено оскаржувані рішення, а саме: № 0001212302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "ПДВ" у розмірі 2774789,00 грн. за основним платежем та у розмірі 693696,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0001222302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" у розмірі 3366295,00 грн. за основним платежем.

Суд не погоджується з викладеними в акті перевірки висновками відповідача щодо нікчемності укладених між позивачем та ТОВ "Будівельне управління 26", ТОВ "Збутпроект-1" договорів та протиправності формування позивачем податкового кредиту, а також правомірністю складання оскаржуваних рішень, виходячи з наступних обставин та аналізу наявних у матеріалах справи документів.

Так, згідно з п. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України, документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: отримано постанову суду (ухвалу суду) про призначення перевірки або постанову органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.

З акту перевірки вбачається, що перевірку проведено, зокрема, на виконання постанови про призначення позапланової документальної перевірки від 26 березня 2012 року, прийнятої старшим слідчим з особливо важливих справ Головного слідчого управління Державної податкової служби України у кримінальній справі № 69-116 (також далі за текстом - постанова про призначення перевірки) , згідно з якою слідчим управлінням розслідується вказана кримінальна справа, порушена відносно засновників і директорів окремих юридичних осіб та відносно окремих фізичних осіб за фактом фіктивного підприємництва (придбання товариства з обмеженою відповідальністю "Буд АМВ Груп" з метою прикриття незаконної діяльності) та за фактом сприяння в ухиленні від сплати податків, за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України (також далі за текстом - КК України) .

У ході розслідування кримінальної справи встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю "Оптдевайс" мало фінансово-господарські взаємовідносини з товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Інтеграл" та рядом інших підприємств, які, у свою чергу, мали такі взаємовідносини з товариством з обмеженою відповідальністю "Мастергільдія", ТОВ "Будівельне управління 26", ТОВ "Збутпроект-1", з якими також мав такі взаємовідносини позивач.

Відповідно до протоколів допитів директорів і засновників ТОВ "Будівельне управління 26", ТОВ "Збутпроект-1", вказані товариства зареєстровано без мети здійснення фінансово-господарської діяльності та отримання від неї прибутку, отже мають ознаки фіктивності.

Таким чином, вбачається, що правочини та господарські зобов'язання, що проводились позивачем з ТОВ "Будівельне управління 26", ТОВ "Збутпроект-1", є нікчемними, вчиненими з метою ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах, тобто з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства.

У ході судового розгляду адміністративної справи з'ясовано, що на підставі даних, викладених у постанові про призначення перевірки, відповідач прийшов до наступних висновків.

Зокрема, укладені між позивачем та ТОВ "Будівельне управління 26" договори підряду від 30 червня 2011 року № 300601 та № 300602, від 30 липня 2011 року № 300702, від 31 липня 2011 року № 310701 та № 310702, від 31 серпня 2011 року № 310801, а також укладені між позивачем та ТОВ "Збутпроект-1" договори підряду від 30 вересня 2011 року № 300901, від 31 жовтня 2011 року № 31101, № 31102 та 31103, від 30 листопада 2011 року № 301101, № 301102 та № 301103 (також далі за текстом - договори підряду) , не відповідають вимогам закону, не спричиняють реального настання правових наслідків, тобто є нікчемними. На думку відповідача, викладене також свідчить про те, що акти приймання-виконання підрядних робіт, виписані на підставі договорів підряду, не можуть бути належним підтвердженням виконання сторонами прийнятих на себе договірних зобов'язань.

Поряд з цим, згідно з ч. 1 ст. 203, ст. 204, ч. 2 ст. 215, ч. 3 ст. 228, Цивільного кодексу України (також далі за текстом - ЦК України), зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

При цьому, в ухвалі Вищого адміністративного суду України № К-1470/09 від 15 квітня 2009 року викладено правову позицію стосовно того, що сам по собі факт допущення, на думку податкового органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України (також далі за текстом - ГК України) , господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Як зазначено в ухвалі Вищого адміністративного суду України № К/9991/69002/11 від 07 березня 2012 року, для висновку про нікчемність правочину, вчиненого відповідними підприємствами, необхідно встановити невідповідність такого правочину загальним умовам чинності правочину та наявність мети, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

У п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України, а саме: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо зниження, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", державним податковим інспекціям, у свою чергу, надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Тобто, відповідач, у разі необхідності, може звернутись до суду з позовом про визнання правочину недійним, а не самостійно давати правову оцінку таким правочинам, однак будь-яких доказів звернення до суду з таким позовом представником відповідача суду не надано.

У листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16 вересня 2011 року № 7319 зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, за переконанням суду, відповідач, роблячи висновок про нікчемність договорів підряду, укладених між позивачем та ТОВ "Будівельне управління 26", ТОВ "Збутпроект-1", вийшов за межі своїх повноважень.

Стосовно доводів відповідача щодо відповідальності позивача за можливі протиправні дії ТОВ "Будівельне управління 26", ТОВ "Збутпроект-1" суд зазначає наступне.

Так, у листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" зазначено, що для висновків про наявність порушень податкового законодавства у діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників ПДВ, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).

Однак, будь-яких доказів щодо обізнаності позивача про фіктивне підприємництво ТОВ "Будівельне управління 26", ТОВ "Збутпроект-1", а також здійснення ними незаконної фінансово-господарської діяльності представником відповідача суду не надано.

Таким чином, за переконанням суду, відповідач неправомірно поклав на позивача відповідальність за можливі протиправні дії ТОВ "Будівельне управління 26", ТОВ "Збутпроект-1".

Стосовно доводів відповідача щодо безпідставного нарахування позивачем податкового кредиту суд зазначає наступне.

Так, згідно з п. 187.1 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/ послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

В акті перевірки зазначено, що у ході перевірки встановлено протиправне завищення позивачем суми податкового кредиту з ПДВ у розмірі 2774789,00 грн., нарахованого на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ "Будівельне управління 26", ТОВ "Збутпроект-1".

Відповідно до підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно з п. 200.1. ст. 200, п.п. 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України К/9991/68389/11 від 22 лютого 2012 року зазначено, що підставою для включення сум ПДВ до складу податкового кредиту є належним чином оформлена податкова накладна, яка не позбавлена правового значення і в тому разі, якщо контрагентом покупця товарів (робіт, послуг) не виконується зобов'язання щодо декларування податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Недійсність чи неподання звітності з ПДВ контрагентами позивача не позбавляє права на податковий кредит, оскільки саме контрагенти несуть відповідальність за своєчасність сплати податку на додану вартість до Державного бюджету України та складення податкової звітності.

Тобто, чинним податковим законодавством передбачено лише один випадок не включення до складу податкового кредиту сплаченої суми ПДВ, яким є відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податків ПК України не передбачено.

Таким чином, за переконанням суду, позивач, нарахувавши податковий кредит на підставі податкових накладних, виданих ТОВ "Будівельне управління 26", ТОВ "Збутпроект-1", діяв у межах чинного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За переконанням суду, у ході судового розгляду справи представник позивача надав достатньо доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

Представник відповідача у ході судового розгляду справи, за переконанням суду, достатньо доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються заперечення проти позову, не надала.

На підставі викладених обставин, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги приватного підприємства "Енергіястрой" до державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування рішень відповідача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 7-12, 69-71, 86, 94, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Задовольнити повністю позов приватного підприємства "Енергіястрой" до державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування рішень відповідача.

2. Визнати протиправними та скасувати:

- податкове повідомлення-рішення від 18 травня 2012 року № 0001212302 державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби, яким приватному підприємству "Енергіястрой" (ідентифікаційний код 32684082) збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 3468485,00 грн. (Три мільйони чотириста шістдесят вісім тисяч чотириста вісімдесят п'ять гривень 00 копійок);

- податкове повідомлення-рішення від 18 травня 2012 року № 0001222302 державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби, яким приватному підприємству "Енергіястрой" (ідентифікаційний код 32684082) збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 3366295,00 грн. (Три мільйони триста шістдесят шість тисяч двісті дев'яносто п'ять гривень 00 копійок).

3. Присудити на користь приватного підприємства "Енергіястрой" (ідентифікаційний код 32684082) здійснений ним судовий збір у розмірі 2146,00 грн. (Дві тисячі сто сорок шість гривень 00 копійок) із Державного бюджету України.

4. Копії постанови у повному обсязі направити сторонам.

Відповідно до ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Згідно зі ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин

Постанова у повному обсязі складена 23 липня 2012 року