Постанова

від 12.09.2012 по справі 2а-10090/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 вересня 2012 року № 2а-10090/12/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Каракашьяна С.К., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1

до відповідача Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень рішень

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа -підприємець ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва Державної податкової служби. В позовній заяві позивач просить :

визнати протиправними дії державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва щодо призначення ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС наказом № 63 від 09.02.2012 р. проведення документальної позапланової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1, фактичне проведення цієї перевірки та, відповідно, складання ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС Акту № 6/1704-2620811949 від 23.07.2012 року.

скасувати Податкові повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС № 0000/21704 від 06 березня 2012 р. та № 0000/31704 від 06 березня 2012 р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не мав права призначати та проводити перевірку, а донарахування сум податку позивачу здійснено протиправно. При цьому позивач посилається на те, що ним не було отримано запитів, які стали підставою для призначення перевірки, а до суми виручки відповідачем безпідставно зараховані кошти, які позивачем отримувалися для відшкодування витрат на оплату транспортування вантажів.

В наданому запереченні відповідач проти позову заперечує, посилаючись на правомірність призначення перевірки та прийняття оспорюваного рішення. Представник відповідача в судове засідання 10.09.12р. не з'явився, у зв'язку з чим справа розглядається в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

На підставі направлення на перевірку від 09.02.2012р. №47/17-227 та наказу ДПІ у Печерському районі м. Києва від 09.02.2012р. № 63 співробітниками позивача на підставі п.78.1.1 ст. 78 Податкового Кодексу України було проведено документальну позапланову виїзну перевірку підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1. За результатами вказаної перевірки було складено Акт № 6/1704-2620811949 від 23.02.2012 р. «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за період з 01.01.2009р. по 31.12.2011р.» (далі -Акт перевірки).

Відносно позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо проведення перевірки та складання акту, суд відзначає наступне.

Вчинення зазначених дій прямо передбачено нормами Податкового кодексу України, та було здійснено відповідачем на підставі чинного на момент перевірки наказу про призначення перевірки .

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Зазначений принцип полягає у захисті порушеного права від порушення, що вже відбулося, тобто в наявності матеріально -правового інтересу позивача відносно дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.

Виключення з такої передумови для оскарження рішень (дій, бездіяльності), як наявність порушеного права, нормами Кодексу адміністративного судочинства України передбачена для справ щодо оскарження нормативно -правових актів, які можуть оскаржувати ті особи, щодо яких можливе застосування акту.

Згідно з абз. 1 п. 86.1 ст. 86 Податкового кодексу України, результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Відповідно до змісту п. 3 р. I Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 984 від 22.12.2010, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 за № 34/18772 (далі -Порядок оформлення результатів перевірок), результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка. Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Зважаючи на викладене, дії відповідача щодо складання акту документальної позапланової невиїзної перевірки як службового документу, що підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства, не впливають на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов'язків позивача, а також встановлених законом умов їх реалізації.

Відповідно до пункту 14.1.7 статті 14.1 вищезазначеного Кодексу, оскарження рішень контролюючих органів - оскарження платником податку податкового повідомлення - рішення про визначення сум грошового зобов'язання платника податків або будь-якого рішення контролюючого органу в порядку і строки, які встановлені цим Кодексом за процедурами адміністративного оскарження, або в судовому порядку.

Натомість, щодо акту перевірки Податковим кодексом передбачено лише надання заперечень. Так, норми статті 86.7 передбачають, що у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами та даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються органом державної податкової служби протягом п'яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях.

Складання акту судом вбачається обставиною, що не порушує охоронюваних Законом прав та інтересів позивача з огляду на те, що висновки акту перевірки є службовим документом, є носієм доказової інформації, проте, акт не може бути визнаний рішенням чи дією суб'єкта владних повноважень.

В позовній заяві відсутні посилання на те, чим саме відповідачем порушено порядок проведення перевірки та заподіяно шкоди інтересам позивача. В судовому засіданні представник позивача такою обставиною навів необхідність відволікання позивача від здійснення господарської діяльності. При цьому позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що проведення перевірки потягло за собою для позивача необхідність вчинення дій -копіювання документів, надання пояснень, проведення інвентаризацій, тощо.

Отже, в процесі розгляду справи не встановлено порушення прав та охоронюваних Законом інтересів позивача у зв'язку з призначенням перевірки, складанням акту перевірки та вчинення в процесі складання даного акту відповідачем дій, які б порушували інтереси позивача.

Крім того, суд доходить висновків, що станом на момент розгляду справи відсутнє порушене право позивача, оскільки перевірку, призначену оспорюваним наказом вже проведено. Отже, право позивача не може бути відновлено скасуванням наказу, тому суд доходить висновків, що позивачем невірно обрано засіб захисту порушеного права.

Розглядаючи можливість закриття провадження у справі, суд виходить з такого.

Однією з Конституційних засад судочинства є поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, згідно з частиною другою статті 124 Конституції України.

На підставі викладеного, суд доходить висновків, що у випадку оскарження позивачем рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які не порушують прав або охоронюваних Законом інтересів позивача, або не підлягають судовому оскарженню взагалі, суд повинен відмовити у задоволенні позову.

Закриття провадження судом вбачається можливим тільки у випадку відсутності владних повноважень відповідача, або у випадку прямого визначення Законом іншої юрисдикції заявлених вимог.

Оскільки іншого порядку оскарження дій органів ДПС України чинним законодавством не встановлено, суд доходить висновків про відсутність підстав для закриття провадження у справі.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем 6 березня 2012 р. прийнято податкове повідомлення-рішення №0000/21704 , яким, за порушення п.187.1 ст. 187 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 107271,12 грн. і нараховано штрафні санкції на суму 6 120,21 грн.; та податкове повідомлення-рішення №0000/31704, яким, за порушення ст. 13 р. IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок громадян»та п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 8710,36 грн.

Підставою для винесення зазначених рішень стало те, що в ході перевірки було з'ясовано, що за 2010 рік позивачем було отримано дохід в сумі 741088,84грн., протягом цього періоду позивач був платником Єдиного податку та перевищив суму в 500000 гривень з початку року.

Зокрема, перевіркою було встановлено, що задекларовано відповідно до звіту платника єдиного податку позивачем за 2010 рік 424563,12грн. виручки, натомість фактично отримано 741088,84грн. Даний обсяг виручки сформовано по надходженню коштів у безготівковій формі на розрахунковий рахунок, які надійшли з призначенням платежу "за перевезення вантажу", "за транспортні послуги", "за автотранспортні послуги".

Розбіжності між задекларованим обсягом виручки за 2010р. та фактичним у розмірі 316525,72грн. виникла внаслідок включення не в повному обсязі до складу виручки доходу, отриманого на розрахунковий рахунок за послуги з організації перевезень згідно відповідей з додатками (договори; акти виконаних робіт; банківські виписки) ТОВ "Глобал технології" (ЄДРПОУ34432273) від 05.01.2012р. вх.№692/10; МБФ "Україно! Я за тебе!" (ЄДРПОУЗ5137539) від 03.01.2012р. вх.№158/10; ПП "Трансферейт логістик" (ЄДРПОУ36582349) від 22.12.2011р. вх.№78072/10; Національною телекомпанією України (ЄДРПОУ23152907) від 19.12.2011р. вх.№76490/10; ТОВ "Укріталтехнології", ДРПОУ35533919) від 20.12.2011р. вх.№77260/10; ПП "Томас і Сімонова" (ЄДРПОУ25286121) від 20.12.2011р. вх.№77162/10; ТОВ "Стамар - крокус" (ЄДРПОУ21532356) від 13.12.2011р. вх.№75447/10 та виписок з банківського рахунку фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, чим порушено п. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва».

Проаналізувавши обставини справи, пояснення представників сторін, ознайомившись з доказами, які наявні у матеріалах справи, суд приходить до висновку, про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Статтею 1 Указу Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" передбачено, що для суб'єктів малого підприємництва запроваджено спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, зокрема для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень. Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Відповідно до статті 5 Указу Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" у разі порушення вимог, встановлених статтею 1 цього Указу, зокрема при перевищенні обсягу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік (500 тисяч гривень) платник єдиного податку, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу), повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, порядок якої регулюється IV розділом Декрету Кабінету Міністрів України „Про прибутковий податок з громадян", починаючи з наступного звітного періоду (кварталу), шляхом подання до податкового органу за місцем проживання податкової декларації за наслідками звітного кварталу, наступного за тим, в якому виникло перевищення обсягу виручки, та сплатити відповідну суму податку в порядку, встановленому Декретом Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян", який діє в частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю. Відповідні роз'яснення з цього питання викладено листом Міністерства юстиції України від 15 серпня 2007 року № 20-9-7599.

З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України „Про податок з доходів фізичних осіб", яким у пункті 22.10 статті 22 визначено, що Декрет Кабінету Міністрів України „Про прибутковий податок з громадян" втратив чинність крім розділу IV у частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, який застосовується з урахуванням положень пункту 9.12 статті 9 цього Закону та діє до набрання чинності спеціальним закон з питань оподаткування фізичних осіб - суб'єктів господарської діяльності.

Згідно із підпунктами 9.12.1 і 9.12.2 пункту 9.12 статті 9 зазначеного Закону, оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту. Якщо фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності отримує інші доходи, ніж визначені у підпункті 9.12.1 цього пункту, то такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Законом для платників податку, що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності.

Підпунктом 4.2.8 пункту 4.2 статті 4 вищезазначеного Закону визначено, що до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається оподатковуваний дохід (прибуток), не включений до розрахунку загальних оподатковуваних доходів попередніх податкових періодів та самостійно виявлений у звітному періоді платником податку або нарахований податковим органом згідно із законом.

Відповідно до статті 13 зазначеного Декрету, оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

Пунктом 7.1 статті 7 „Про податок з доходів фізичних осіб" визначено, що ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування.

Згідно з пунктом 22.3 статті 22 вищезазначеного Закону, починаючи з 1 січня 2004 року та до 31 грудня 2006 року ставка оподаткування, визначена пунктом 7.1 статті 7 цього Закону, встановлюється на рівні 13 відсотків від об'єкта оподаткування.

Відповідно до підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону України „Про податок на додану вартість", особа, підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі, коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Згідно із статтею 9 зазначеного Закону, особи, які підпадають під визначення пункту 2.3 статті 2 цього Закону, зобов'язані зареєструватися як платник податку у податковому органі за їх місцезнаходженням (місцем проживання). Форма заяви про реєстрацію визначається у порядку, визначеному центральним податковим органом. Якщо обсяг оподатковуваних операцій особи протягом звітного податкового періоду перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, не більше ніж у два рази, така особа зобов'язана надіслати податковому органу заяву про реєстрацію протягом двадцяти календарних днів, наступних за таким звітним податковим періодом. Особа, що не надсилає таку заяву у таких випадках та у такі строки, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування. Заява про реєстрацію направляється на адресу податкового органу з повідомленням про вручення або вручається особисто представником такої особи службовій особі податкового органу. Податковий орган зобов'язаний видати заявнику (відправити поштою) свідоцтво про податкову реєстрацію такої особи протягом десяти днів від дня отримання реєстраційної заяви. З урахуванням положень пункту 9.5 цієї статті заява про реєстрацію має бути подана (надіслана) податковому органу особами, що підлягають реєстрації згідно з підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, не пізніше двадцятого календарного дня з моменту досягнення суми оподатковуваних операцій, визначеної зазначеним пунктом. Форми заяви про реєстрацію та свідоцтва про реєстрацію визначаються центральним податковим органом.

Відповідно до підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість", датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Пунктом 10.1 статті 10 Закону України „Про податок на додану вартість" визначено, що платники податку несуть відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення податку до бюджету відповідно до законодавства України.

Згідно з п.п.17.1.3. п.17.1. ст.17 Закону №2181, у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2. пункту 4.2. статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Суд доходить висновків, що спеціальним законодавством, зокрема, Указом запроваджено спеціальний режим оподаткування, обліку та звітності, спрямований на підтримку суб'єктів малого підприємництва. За змістом статті 1 зазначеного Указу, єдиний податок сплачується виключно з доходів, одержаних фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності з додержанням вимог Указу, зокрема, якщо виручка платника єдиного податку за рік не перевищує 500 тис. грн. Згідно зі статтею 5 Указу в разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

У той же час, зазначений Указ не містить положень, які б регулювали питання оподаткування сум, що перевищують граничний обсяг виручки, встановлений законодавцем.

За таких обставин, оподаткування доходів, отриманих платником єдиного податку з порушенням умов перебування на спрощеній системі оподаткування, повинно здійснюватися із застосуванням правил загальної системи оподаткування, врегульованих, зокрема, Законом N 889-IV з урахуванням загальних принципів оподаткування, закріплених Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року N 1251-XII "Про систему оподаткування" (чинним на час виникнення спірних відносин), якими встановлювалися засади податкових відносин в Україні.

Суд не погоджується з посиланнями позивача, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язана за дорученням іншої сторони (комітента) за винагороду здійснити одну або декілька угод від свого імені за рахунок комітента.

Пунктом 1.31 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що продаж товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Згідно Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва", фізична особа - платник єдиного податку сплачує єдиний податок у фіксованому розмірі, який встановлюється місцевими радами за місцем державної реєстрації цього платника залежно від виду діяльності в межах від 20 до 200 грн. на місяць і розмір єдиного податку не залежить від результатів підприємницької діяльності, тобто від розміру чистого доходу при умові, що обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не перевищує 500 тис. грн. на календарний рік.

Отже, оскільки комісіонер (фізична особа - платник єдиного податку) здійснює саме продаж (реалізацію) товару покупцю, тому сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності - платником єдиного податку на розрахунковий рахунок за здійснення операції з продажу комісійного товару, яка включає в себе і суму винагороди, вважається виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) та враховуючи положення Указу, не повинна перевищувати протягом календарного року 500 тис. грн.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про правомірність прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень.

Позивач не надав суду належних доказів, які б свідчили про правомірність заявлених позовних вимог

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 71, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1.В задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України.

Суддя С.К. Каракашьян