Постанова

від 19.09.2012 по справі 5011-40/1247-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.09.2012 № 5011-40/1247-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Буравльова С.І.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від ПП «Альянс-СВ» - Батюсь Т.В.(довіреність б/н від 27.08.2012 р.)

від Шевченківського РУГУ МВС України - Тараненко О.В. (довіреність №59/5305 від 09.04.2012 р.); Томашевич О.А. (довіреність №59/810 від 18.01.2012 р.)

від Громадського формування з охорони громадського порядку в Шевченківському районі міста Києва «Захист» - не з'явився

від Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради - не з'явився

від Київської міської ради - не з'явився

від Шевченківської районної у місті Києві ради - не з'явився

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного підприємства «Альянс-СВ»

на рішення

господарського суду міста Києва

від 13.06.2012 р.

у справі № 5011-40/1247-2012 (суддя Бойко Р.В.)

за позовом Приватного підприємства «Альянс-СВ»

до 1. Шевченківського районного управління Головного

управління МВС України в місті Києві

2. Громадського формування з охорони громадського порядку в

Шевченківському районі міста Києва «Захист»

про виселення з приміщення

за зустрічним позовом Шевченківського районного управління Головного

управління МВС України в місті Києві

до 1. Приватного підприємства «Альянс-СВ»

2. Управління з питань комунального майна,

приватизації та підприємництва Шевченківської районної у

місті Києві ради

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1. Київської міської ради

2. Шевченківської районної у місті Києві ради

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ :

Приватне підприємство «Альянс-СВ» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Шевченківського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві про виселення Шевченківського РУГУ МВС України в місті Києві з нежилих приміщень загальною площею 61,60 кв.м., розташованих за адресою: м. Київ, вул. Грінченка Бориса, №4 (літера А).

Ухвалою господарського суду міста Києві від 21.03.2012 р. залучено в якості відповідача 2 Громадське формування з охорони громадського порядку в Шевченківському районі міста Києва «Захист».

24.04.2012 р. Шевченківське районне управління Головного управління МВС України в місті Києві звернулось до господарського суду міста Києва з зустрічним позовом до Приватного підприємства «Альянс-СВ», Київської міської ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилого приміщення на аукціоні від 01.12.2010 р. між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради та Приватним підприємством «Альянс-СВ».

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.04.2012 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Шевченківську районну у місті Києві раду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.05.2012 р. замінено відповідача 2 за зустрічним позовом Київську міську раду на Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради. Залучено Київську міську раду до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за зустрічним позовом.

30.05.2012 р. Приватним підприємством «Альянс-СВ» було подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій останній просив виселити Шевченківське РУГУ МВС України в місті Києві та Громадське формування з охорони громадського порядку в Шевченківському районі міста Києва «Захист» з нежилих приміщень загальною площею 61,60 кв.м., розташованих за адресою: м. Київ, вул. Грінченка Бориса, №4 (літера А).

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.06.2012 р. у справі №5011-40/1247-2012 в задоволенні позову Приватного підприємства «Альянс-СВ» відмовлено повністю. Зустрічний позов Шевченківського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві задоволено повністю. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилого приміщення на аукціоні, укладений 01.12.2010 р. між Приватним підприємством «Альянс-СВ» та Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради. Стягнуто з Приватного підприємства «Альянс-СВ» в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 536,50 грн. Стягнуто з Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 536,50 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Приватне підприємство «Альянс-СВ» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким позов Приватного підприємства «Альянс-СВ» задовольнити повністю, в задоволенні зустрічного позову Шевченківського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві відмовити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням, неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду обставинам справи та підлягає скасуванню.

Представник Приватного підприємства «Альянс-СВ» в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Представники Шевченківського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили залишити скаргу без задоволення, а рішення - без змін.

Представники Громадського формування з охорони громадського порядку в Шевченківському районі міста Києва «Захист», Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради, Київської міської ради та Шевченківської районної у м. Києві ради в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 102 ГПК України, колегія суддів, вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників Громадського формування з охорони громадського порядку в Шевченківському районі міста Києва «Захист», Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради, Київської міської ради та Шевченківської районної у м. Києві ради.

Колегія суддів зазначає, що ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2012 р., 16.07.2012 р., 30.07.2012 р., 28.08.2012 р. та від 10.09.2012 р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників Приватного підприємства «Альянс-СВ» та Шевченківського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Рішенням Шевченківської районної у м. Києві ради VIІІ сесії V скликання від 20.05.2010 р. № 851 «Про приватизацію об'єктів комунальної власності та внесення змін до деяких рішень Шевченківської районної у м. Києві ради» затверджено перелік об'єктів комунальної власності Шевченківського району м. Києва, що підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні згідно додатку 2, відповідно до позиції 101 якого до відповідних об'єктів віднесено нежитлове приміщення площею 61,60 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Грінченка, 4 (літ. А).

За наслідками проведення аукціону з продажу спірного майна 01.12.2010 р. між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради (продавець) та Підприємством (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення на аукціоні, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федоренко О.Б. та зареєстрований в реєстрі за №527, відповідно до умов якого продавець продав, а покупець придбав спірне майно.

Спір у справі за первісним позовом стосується наявності підстав користування Шевченківським РУ ГУ МВС України в м. Києві та Громадським формуванням з охорони громадського порядку в Шевченківському районі міста Києва «Захист» спірним майном, а за зустрічним позовом - законності приватизації спірного майна.

В обґрунтування первісних позовних вимог позивач вказує на те, що користування відповідачами 1, 2 за первісним позовом спірним майном порушує його права, як власника такого майна, набутого ним на підставі Договору, а позивач за зустрічним позовом вказує на наявність підстав для визнання такого Договору недійсним, у зв'язку із незаконністю приватизації спірного майна, оскільки таке майно підпадає під перелік об'єктів, які за змістом» не підлягають приватизації.

Відповідач за зустрічним позовом вказує про прийняття рішення щодо приватизації спірного майна не уповноваженою особою, оскільки особою, уповноваженою на прийняття рішень щодо приватизації об'єктів комунальної власності міста Києва, є Київська міська рада, а не Шевченківська районна у місті Києві рада.

В якості підстави для задоволення зустрічного позову та визнання зазначеного договору недійсним судом першої інстанції зазначено, зокрема, невідповідність рішення ради вимогам ч. 5 ст. 7 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та з посиланням на ч. 2 ст. 4 ГПК України вказано на відсутність правових підстав для його застосування при розгляді справи.

Статтею 143 Конституції України та ч. 5 ст. 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом. Частиною 1 ст. 7 Закон України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» визначено, що з державної у комунальну власність передаються, зокрема, житлові будинки разом з вбудованими та прибудованими нежитловими приміщеннями.

Згідно ч. 1 ст. 11 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ», питання організацїї управління районами в місті Києві належать до компетенції Київської міської ради і вирішуються відповідно до Конституції, цього та інших законів України, рішень міської ради про управління районами міста.

Рішенням Київради від 27.12.2001 р. № 208/1642 «Про формування

комунальної власності територіальних громад районів міста Києва» затверджені переліки об'єктів права комунальної власності територіальних громад районів м. Києва. Додатком №11 до даного рішення визначений перелік об'єктів права комунальної власності територіальної громади Шевченківського району м. Києва, в якому зазначений будинок площею 587,00 кв.м за адресою м. Київ, вул. Б.Грінченка, 4 (п. 328 таблиці 7 додатку № 11).

Приміщення, передане за оспорюваним договором купівлі-продажу, входить до загальної площі нежилих приміщень будинку за вищевказаною адресою.

Відповідно до ст. 327 ЦК України, управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», доцільність, порядок та відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою.

Згідно ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органом місцевого самоврядування є виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділений правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення. При цьому, під комунальною власністю розуміється право територіальної громади володіти, доцільно, економічно, ефективно користуватись і розпоряджатись на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Згідно ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах, договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Стаття 1 Закону України «Про приватизацію державного майна» визначає, що приватизацією державного майна є відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного майна», відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Згідно ч. 1 ст. 2 вказаного Закону, до об'єктів малої приватизації також відноситься окреме індивідуально визначене майно.

Приватизація об'єктів малої приватизації, відповідно до ст. 3 вказаного Закону, здійснюється шляхом викупу або продажу на аукціоні, за конкурсом.

Орган приватизації розглядає подану покупцем заяву і в разі відсутності підстав для відмови у приватизації включає підприємство до переліків, зазначених у частині 1 вказаної статті.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», місцеві ради затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які перебувають у комунальній власності і підлягають продажу на аукціоні, за конкурсом, або викупу.

Статтею 2 Закону України «Про приватизацію державного майна» визначені пріоритети та принципи приватизації, зокрема застосування переважно конкурсних способів.

Статтею 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Конституційним Судом України в мотивувальній частині рішення від 16.04.2009 р. №7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) встановлено наступне.

У Конституції України зазначено, що рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду. Цьому конституційному положенню відповідають Закон «Про місцеве самоврядування в Україні», у ч. 10 ст. 59 якого визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку та інші закони України, зокрема, «Про столицю України - місто-герой Київ», згідно з ч. 3 ст. 8 якого рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України зупиняються в установленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Зі змісту ч. 2 ст. 144 Конституції України та ч. 10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або Законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку.

На час розгляду справи та прийняття оскаржуваного рішення, рішення Шевченківської районної у м. Києві ради чинне, не скасоване та не визнано недійсним в судовому порядку, що вказує на обов'язковість врахування судом вказаного рішення при розгляді справи як доказу на підтвердження законності укладення (правомірної підстави для укладення) оспорюваного договору-купівлі-продажу.

Крім того, судом першої інстанції не враховано той факт, що оспорюваний договір купівлі-продажу, укладений внаслідок проведення процедури продажу об'єктів малої приватизації на аукціоні, за конкурсом, визначеної розділом IV Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Статтею 20 вказаного розділу Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» встановлені підстави та порядок припинення та визнання недійсними угод, укладених на аукціоні, конкурсі, а саме, зазначено, що заява про визнання угод недійсними подається будь-ким з учасників аукціону, конкурсу або органом приватизації у місячний строк з дати проведення аукціону, завершення конкурсу. Частиною 1 ст. 20 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» визначено перелік підстав для визнання судом недійсними угод, укладених на аукціоні, конкурсі:

не виконано вимог щодо змісту інформації, передбаченої статтею 15 цього Закону, та терміну її опублікування;

об'єкт включено до відповідного переліку об'єктів, що підлягають приватизації, з порушенням чинного законодавства;

покупець не визнається як такий згідно з законодавством про приватизацію; істотно порушувались інші правила оголошення та проведення аукціону, конкурсу, передбачені цим Законом.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації, а також актом приймання-передачі зазначеного майна.

На час розгляду даної справи та пред'явлення зустрічного позову відсутні рішення судів або інші докази щодо наявності порушень вимог законодавства при проведенні аукціону, на якому відчужене приміщення за адресою м. Київ, вул. Б.Грінченка, 4, (літ. А), що безпосередньо вказує на відсутність правових підстав для визнання договору купівлі-продажу недійсним.

В якості підстави визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу суд першої інстанції посилається на ч. 5 ст. 7 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна».

Відповідно ч. 5 ст. 7 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», відмова у приватизації можлива лише у випадках, коли особа, яка подала заяву, не може бути визнана покупцем підприємства згідно з цим Законом; є законодавчо встановлене обмеження на приватизацію цього підприємства; не затверджено переліків, передбачених частиною першою цієї статті.

Частиною 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» встановлено, що приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення. Загальнодержавне значення мають: а) об'єкти, які забезпечують виконання державою своїх функцій, забезпечують обороноздатність держави, її економічну незалежність, та об'єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема, майно органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, майно Збройних Сил України (крім майна, щодо якого цим Законом встановлено особливості приватизації), Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, правоохоронних і митних органів.

Вищим арбітражним судом України в ч. 5 Інформаційного листа N 01-8/500 від 25.04.2001 р. «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів законодавства про приватизацію державного майна» визначено, що перелік об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, визначено частиною першою статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна». Разом з тим у частині другій цієї ж статті визначено об'єкти, які не підлягають приватизації у зв'язку з їх загальнодержавним значенням. Вирішуючи питання про неналежність конкретного об'єкта до одного з відповідних переліків, арбітражні суди повинні виходити також з вимог Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації».

Судом першої інстанції, в порушення вимог ст. 34, 43 ГПК України, за відсутності будь-яких доказів визначено, що об'єкт, відчужений за оспорюваним договором, має загальнодержавне значення. При цьому, в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції зазначено, що ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» встановлено заборону на приватизацію об'єктів, що мають загальнодержавне значення, зокрема майна правоохоронних органів. При цьому, суд зазначає, що за змістом наведеної норми встановлена заборона не ставиться в залежність від того чи безпосередньо належить таке майно відповідному правоохоронному органу, чи перебуває лише у його користуванні, оскільки стосується безпосередньої мети використання такого майна, якою є забезпечення державою своїх функцій, обороноздатності держави, її економічної незалежності.

Натомість, судом не враховано, що за змістом наведеної норми її положення стосуються лише майна, що перебуває в державній власності, а не в комунальній.

Проте, як зазначено вище, відповідно до ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного майна», відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Як вбачається з вищевикладеного та підтверджується матеріалами справи, на момент прийняття Шевченківською районною у м. Києві радою рішення щодо відчуження приміщення за адресою: м. Київ, вул. Б.Грінченка, 4, останнє перебувало у власності територіальної громади Шевченківського району м. Києва.

Статтями 326, 327 ЦК України визначено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

У комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить

територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Будь-яких доказів на підтвердження загальнодержавного значення відчужуваного приміщення Шевченківським районним управлінням Головного управління МВС України в місті Києві не надано, зокрема, в матеріалах справи не міститься доказів щодо зміни статусу відчужуваного приміщення з окремого індивідуально визначеного майна територіальної громади району на об'єкт загальнодержавного значення.

Факт укладення з правоохоронними органами договору про передачу нерухомого майна в користування не дає правових підстав вважати останнє майном правоохоронних органів та набуття таким майном загальнодержавного значення.

В матеріалах справи містяться наступні договори: договір оренди нежилих приміщень територіальної громади Шевченківського району м. Києва № 482/7 від 21.01.2005 року, укладений Шевченківською районною у м. Києві радою та Шевченківським районним управлінням внутрішніх справ м. Києва; договір оренди нежилих приміщень територіальної громади Шевченківського району м. Києва № 1777/7 від 11.09.2006 р., укладений Шевченківською районною радою та Шевченківським РУ ГУ МВС України в м. Києві.

Умовами зазначених договорів встановлено, що Шевченківському РУ ГУ МВС України в м. Києві передаються в тимчасове платне користування (оренду) нежилі приміщення площею 18,4 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Б.Грінченка, 4 (п.п. 1.1.4 договорів).

Пунктом 8.2 договорів визначені строки їх дії - до 20.01.2006 р. та до 10.09.2007 р. відповідно.

Продовження строку дії договору оренди на об'єкт оренди можливе лише у разі видання нових розпорядчих документів (розпорядження), тобто в порядку укладання договору ( п. 8.3 договорів).

Згідно п.п. 8.4.1, 8.4.15 договорів, договір припиняє дію або розривається достроково у разі закінчення строку, на який його було укладено, а також з інших підстав передбачених законодавством.

Зазначені договори оренди укладені на підставі розпоряджень Шевченківської районної у м. Києві ради № 1825 від 30.10.2003 p., № 904 від 09.06.2003 p., № 102 від 19.08.2004 р., № 93 від 11.09.2006 р.

В подальшому Шевченківською районною у м. Києві радою прийняте розпорядження № 311 від 05.12.2007 р., п. 1.27 якого вирішено продовжити Шевченківському РУ ГУ МВС оренду вищезазначеного нежитлового приміщення шляхом переукладення договору на новий строк до 06.12.2008 р.

Відповідний договір оренди, переукладений на новий строк, в матеріалах справи відсутній.

Слід зауважити, що Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», представницький орган місцевого самоврядування - виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення. Статтею 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Таким чином, питання щодо надання в оренду комунального майна району має бути оформлено у вигляді рішення місцевої ради, а не розпорядження.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України, господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Отже, оскільки вищезазначені розпорядження Шевченківської районної у м. Києві ради про надання в оренду приміщення не відповідають викладеним вимогам законодавства, враховуючи вимоги ст. 4 ГПК України, останні не є належними доказами у справі на підтвердження правомірності користування Шевченківським РУ ГУ МВС вказаним приміщенням та порушення його прав при укладенні оспорюваного договору.

Також, в обґрунтування зустрічного позову Шевченківським РУ ГУ МВС України в м. Києві надані суду договори позички (передачу в безоплатне тимчасове користування комунального майна):

- № 63/7 від 01.02.2008 р., укладений Шевченківською районною у м. Києві радою та Шевченківським РУ ГУ МВС України в м. Києві на підставі рішення Шевченківської районної у м. Києві ради № 395 від 31.01.2008 р.

- № 90/7 від 24.04.2009 р., укладений Шевченківською районною у м. Києві радою та Шевченківським РУ ГУ МВС України в м. Києві на підставі рішення Шевченківської у м. Києві ради № 642 від 16.04.2009 р.

- № 147/7 від 23.07.2010 р., укладений Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради та Шевченківським РУ ГУ МВС України в м. Києві на підставі рішення Шевченківської районної у м. Києві ради № 883 від 23.07.2010 р.

Пунктами 3.1. договорів визначені терміни позички - до 20.01.2009 р., до 23.04.2010 р. та до 31.12.2010 р. відповідно.

Відчужене за оспорюваним договором купівлі-продажу приміщення площею 18,4 кв.м. передане в позичку Шевченківському РУ ГУ МВС України в м. Києві згідно п. 7 Додатків № 1 до договорів.

Відповідно до ст. 827 ЦК України, за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними. До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.

Пунктом 4.4 договорів встановлений обов'язок користувача повернути об'єкт позички після закінчення строку дії договору, в такому самому стані, в якому його було передано, що також кореспондується з приписами ст. 833 ЦК України.

Статтею 832 ЦК України визначено, що позичкодавець має право на відчуження речі, яка передана ним у користування. До набувача речі переходять права та обов'язки позичкодавця.

Користувач не має переважного права перед іншими особами на купівлю речі, переданої йому у користування.

Отже, згідно вимог ст. 832 ЦК України, об'єкт позички відчужений правомірно, а права та обов'язки позичкодавця за договором № 147/7 перейшли до покупця приміщення - ПП «Альянс-СВ».

Статтею 764 ЦК України передбачено, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Як вбачається з п. 3.1 договору № 147/7 - строк позички сплив 01.01.2011 р.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи заперечень ПП «Альянс-В» протягом місяця після спливу строку позички - 01.01.2011 року, договір позички є продовженим на той самий строк та на тих самих умовах.

Відповідно до п.п. 5.1.1.1 договорів, правом позичкодавця є вимагати повернення об'єкту позички, якщо об'єкт позички став потрібним позичкодавцю.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що 09.06.2011 р. та 24.06.2011 р. на адресу Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві Приватним підприємством «Альянс-СВ» надіслані вимога та пропозиція-повідомлення щодо добровільного повернення приміщення власнику, які залишені Шевченківським РУ ГУ МВС України в м. Києві без задоволення. (Докази направлення та вручення містяться в матеріалах справи).

Згідно ст. 836 ЦК України та п. 6.2 договору № 147/7, якщо після припинення договору користувач не повертає річ, позичкодавець має право вимагати її примусового повернення, а також відшкодування завданих збитків.

Статтею 1 ГПК України передбачено право підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Цивільним кодексом України у ст. 15 визначене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Водночас частиною 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину».

Як зазначено вище, невід'ємним правом позичкодавця, визначеним ст. 832 ЦК України, є право відчужувати об'єкт позички, що прямо вказує на відсутність у випадку продажу об'єкта позички порушення прав особи, в безоплатному користуванні якої знаходиться об'єкт на момент продажу.

В ч. 17 Інформаційного листа Вищого арбітражного суду України N 01-8/500 від 25.04.2001 р. «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів законодавства про приватизацію державного майна» визначено, що із заявою про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного за результатами аукціону або конкурсу, вправі звернутись до арбітражного суду потенційний покупець, якому державний орган приватизації, що організував проведення аукціону чи конкурсу, відмовив у праві брати участь в аукціоні, конкурсі.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку порушення прав та інтересів Шевченківського РУ ГУ МВС в м. Києві при укладенні оспорюваного договору відсутнє.

Згідно обставин справи, договір купівлі-продажу, за яким ПП «Альянс-СВ» придбано у власність приміщення за адресою: м. Київ, вул. Б.Грінченка, 4, зареєстрований КП Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 18.03.2011 р. за номером 32076497, номер запису 2606-П в книзі: д.16п-18.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та п. 1.2 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 07.02.2002 р. № 7/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 28.07.2010 р. № 1692/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 р. за №157/6445, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п. 1.4. Тимчасового положення, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Згідно вимог ст. 4 Закону, обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить зокрема фізичним та юридичним особам, в тому числі право власності на нерухоме майно.

Статтею 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державна реєстрація прав проводиться зокрема на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом.

Отже, державна реєстрація договору купівлі-продажу є підставою виникнення у позивача права власності на об'єкт, відчужений за договором, а отже, і підставою первісного позову, предметом якого є усунення перешкод в користуванні власністю та виселення.

Як вбачається з матеріалів справи, на час розгляду даної справи право власності Позивача на приміщення зареєстровано у встановленому законодавством порядку, державна реєстрація цього права не скасована, тобто, саме Приватне підприємство «Альянс-СВ» на даний час є власником приміщення, а отже має всі правові підстави вимагати усунення перешкод в користуванні своєю власністю.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що первісні позовні вимоги про виселення Шевченківського РУГУ МВС України в місті Києві та Громадського формування з охорони громадського порядку в Шевченківському районі міста Києва «Захист» з нежилих приміщень загальною площею 61,60 кв.м., розташованих за адресою: м. Київ, вул. Грінченка Бориса, №4 (літера А) є обґрунтованими, документально доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо зустрічних позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилого приміщення на аукціоні від 01.12.2010 р. між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради та Приватним підприємством «Альянс-СВ», колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що зустрічні позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними та не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приватним підприємством «Альянс-СВ» обґрунтовано апеляційну скаргу належним чином, у зв'язку з чим остання підлягає задоволенню.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 13.06.2012 р. у справі №5011-40/1247-2012 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення первісних позовних вимог та відмові в задоволенні зустрічних позовних вимог.

Частиною 4 ст. 49 ГПК України, встановлено, що стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 2 ч. 1 ст. 103, п. 1 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Альянс-СВ» задовольнити.

Рішення господарського суду міста Києва від 13.06.2012 р. у справі №5011-40/1247-2012 скасувати.

Первісні позовні вимоги задовольнити.

Виселити Шевченківське РУГУ МВС України в місті Києві (04050, м. Київ, вул. Герцена, 9) та Громадське формування з охорони громадського порядку в Шевченківському районі міста Києва «Захист» (04119, м. Київ, вул. Білоруська, 36) з нежилих приміщень загальною площею 61,60 кв.м., розташованих за адресою: м. Київ, вул. Грінченка Бориса, №4 (літера А).

В задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити.

Стягнути з Шевченківського РУГУ МВС України в місті Києві (04050, м. Київ, вул. Герцена, 9) на користь Приватного підприємства «Альянс-СВ» (04073, м. Київ, проспект Московський, 21) 536 (п'ятсот тридцять шість) грн. 50 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з Громадського формування з охорони громадського порядку в Шевченківському районі міста Києва «Захист» (04119, м. Київ, вул. Білоруська, 36) на користь Приватного підприємства «Альянс-СВ» (04073, м. Київ, проспект Московський, 21) 536 (п'ятсот тридцять шість) грн. 50 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

Справу №5011-40/1247-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Алданова С.О.

Судді Буравльов С.І.

Пономаренко Є.Ю.