Ухвала

від 13.09.2012 по справі 2а-4909/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-4909/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І.

Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"13" вересня 2012 р. м. Київ

колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого -судді Земляної Г.В.

суддів Горбань Н.І., Межевича М.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вентиляція України" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 липня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вентиляція України" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м.Києва про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Вентиляція України»звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.01.2012 р. № 0000032201..

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 липня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою Товариство з обмеженою відповідальністю «Вентиляція України» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення

Відповідно до ч.1 ст.197 КАС України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відділом контролю за фінансовими установами управління контролю за фінансовими установами та операціями у сфері ЗЕД Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва, на підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 ст.75, підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78, статті 79 Податкового Кодексу України, було здійснено невиїзну позапланову перевірку ТОВ «Вентиляція України»(код ЄДРПОУ 35524726) з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинах із ТОВ «Колмир»(код ЄДРПОУ 37292661) за період з 01.04.2011 року по 31.05.2011 року.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт від 30.12.2011 року № 16900/22-01/35524726, в якому зазначено про порушення позивачем п.185.1 ст.185, п. 188.1 ст.188, п.198.3 ст.198, п.201.4, п.201.6, п.201.7, п.201.10 ст.201 Податкового Кодексу України при відображені в податковому обліку результатів господарських відносин відповідно до відомостей, отриманих за результатами перевірки ТОВ «Колмир», що призвело до заниження ТОВ «Вентиляція України»суми податку на додану вартість за квітень, травень 2011 року на загальну суму 365 000 грн., в т.ч.: за квітень 2011 р. - 158 333 грн.; травень 2011 р. - 206 667 грн.

На підставі висновків Акту перевірки, відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000032201/0 від 16.01.2012 року, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 365 001,00 грн., в т.ч. за основним платежем на 365 000,00 грн., та на суму штрафних (фінансових) санкцій - 1 грн.

03.02.2012 р. вказане податкове повідомлення-рішення було оскаржене позивачем до Державної податкової служби м. Києва.

16.02.2012 р. Державною податковою службою м. Києва було винесено рішення № 534/10/12-114 про залишення скарги позивача без розгляду.

01.03.2012 р. позивачем була подана скарга до ДПА України про скасування податкового повідомлення-рішення у зв'язку з неправомірними висновками викладеними в Акті перевірки.

19.03.2012 р. позивачем було отримано відповідь від ДПА України, якою скаргу позивача було залишено без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення без змін.

Зважаючи на викладене, не погоджуючись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва від 16.01.2012 року № 0000032201, позивач оскаржив його до суду.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог прийшов до висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення, натомість позивач не надав суду допустимих доказів щодо протиправності прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

Так, під час проведенні невиїзної позапланової перевірки ТОВ «Вентиляція України»(код ЄДРПОУ 35524726) з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинах із ТОВ «Колмир»(код ЄДРПОУ 37292661) за період з 01.04.2011 року по 31.05.2011 року, контролюючим органом було встановлено порушення позивачем вимог п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.3 ст.198, п.201.4, п.201.6, п.201.7, п.201.10 ст.201 Податкового Кодексу України при відображені в податковому обліку результатів господарських відносин відповідно до відомостей, отриманих за результатами перевірки ТОВ «Колмир», що призвело до заниження ТОВ «Вентиляція України»суми податку на додану вартість за квітень, травень 2011 року на загальну суму 365 000 грн., в т.ч.: за квітень 2011 р. - 158 333 грн.; травень 2011 р. - 206 667 грн.

Так, згідно з поданою ТОВ «Вентиляція України»до ДПІ у Солом'янському районі м. Києва податковою звітністю з ПДВ за період квітень, травень 2011 та за даними наданих до перевірки документів фінансово-господарської діяльності ТОВ «Вентиляція України»по взаємовідносинах із ТОВ «Колмир», платником податків - позивачем задекларовано податковий кредит з контрагентом ТОВ «Колмир»у загальній сумі 365 000 гри., в т.ч.: за квітень 2011 р. - 158 333 грн.; за травень 2011 р. - 206 667 грн.

З матеріалів справи вбачається, що до ДПІ у Солом'янському районі м. Києва надійшов Акт ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 13.09.2011 р. № 5105/23-322-37292661 документальної невиїзної перевірки контрагента позивача ТОВ «Колмир»(код за ЄДРПОУ 37292661) з питання правомірності визначення сум податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ.

Згідно висновків зазначеного Акта встановлено порушення ТОВ «Колмир»ч.1,5 ст.203, п.1, п.2 ст.215, ст.228, ст.234 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів. які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, та вбачаються нікчемні правочини ТОВ «Колмир»з контрагентами-покупцями та постачальниками.

Також, в наведеному Акті ДПІ у Дніпровському районі м. Києва зазначено про відсутність по контрагенту позивача ТОВ «Колмир»будь-якої інформації про наявні матеріальні ресурси, складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

Враховуючи вищезазначене, ДПІ у Дніпровському районі м. Києва було направлено запит № 13192/10/15-411 від 17.06.2011 р. на адресу ТОВ «Колмир»(код ЄДРПОУ 37292661) щодо надання документальних підтверджень з питань взаємовідносин з постачальником СП ТОВ «І.А.С. АЕРО СИСТЕМЗ ІНТЕР, ЛТД»та покупцем ТОВ «Вентиляція України».

Вищезазначені документи до ДПІ Дніпровського району м. Києва ТОВ «Колмир»надані не були.

Таким чином, в наведеному Акті перевірки контрагента позивача контролюючим органом було зроблено висновок, що зазначені операції ТОВ «Колмир»та контрагентів-покупців не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності. Наслідком діяльності ТОВ «Колмир»є виключно чи переважно формування податкових зобов'язань та податкового кредиту на адресу контрагентів.

За таких обставин, відповідач прийшов до висновку, що позивачем не доведено використання товарів у власній господарській діяльності, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 365 000 грн.

Між тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи відповідача про заниження позивачем податку на додану вартість на загальну суму 365 000 грн. обґрунтовані та зазначає наступне.

Як встановлено з матеріалів справи, між позивачем ТОВ «Вентиляція України»(Покупцем) та контрагентом ТОВ «Колмир»(Постачальником) було укладено договір № 04-0111 від 04.01.2011 р., предметом якого є постачання товару.

Згідно рахунків-фактур по договору № 04-0111 від 04.01.2011 р., що були надані позивачем до матеріалів справи, за вказаним договором Постачальником постачався Покупцю такий товар, зокрема: вентилятори, кондиціонери, очищувачі повітря, зовнішні блоки та інші комплектуючі до таких товарів.

Загальна сума поставленого товару (згідно рахунків-фактур до договору) разом з ПДВ становить 2 190 000 грн., крім того ПДВ - 365 000 грн.

Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що перевіркою ТОВ «Колмир»не було встановлено наявності в останнього будь-яких складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, та інші матеріальні ресурси, що необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність у ТОВ «Колмир»адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладених угодах із позивачем (щодо постачання товару суму 2 190 000 грн.), а отже і відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань.

Згідно вимог п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового Кодексу визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит -сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до вимог п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, під час здійснення контролю за правомірністю формування платником податку податкового кредиту підлягає перевірці фактичне придбання товару чи отримання послуги.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем ТОВ «Вентиляція України»(Покупцем) та контрагентом ТОВ «Колмир»(Постачальником) було укладено договір № 04-0111 від 04.01.2011 р., предметом якого є постачання товару.

Разом з тим, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що вказаними господарськими договорами не визначено конкретних предметних, кількісних, якісних чи вартісних характеристик замовлених позивачем послуг

На підтвердження фактичного надання і придбання позивачем послуг (робіт) та правомірності формування податкового кредиту позивач надав: документи подальшої реалізації отриманих товарів, однак колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що надані позивачем документи не підтверджують подальшу реалізацію саме того товару, що був передбачений договором.

За нормами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99р. №996-ХІУ (далі Закон України № 996-ХІУ), бухгалтерський та податковий облік базується на даних первинних документів, які підтверджують здійснення господарських операцій.

Згідно визначення, яке наведено у статті 1 Закону України № 996-ХІУ, із змінами і доповненнями, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В статті 9 даного Закону зазначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємства, установи, від імені яких складений документ, назву документа (форми), код форми, дату і місце складання; зміст господарської операції, вимірювачі господарської операції (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Вищевказані накладні, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-ХІУ та "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704,

Проте, суд першої інстанції правомірно зазначає, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною.

Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то придбання таких товарів або послуг не відбулося. Відповідно право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності. Зазначене стосується також і випадків, коли певні товари чи послуги придбаваються не в межах господарської діяльності платника податків.

Оскільки, у разі підтвердження доводів податкового органу про безтоварність операцій визначення податкового кредиту було б безпідставним і податок на додану вартість не підлягав би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з податком на додану вартість.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження фактичного отримання послуг від контрагента та подальшого використання його у господарській діяльності.

В порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України позивачем не надано зрозумілих і аргументованих пояснень ні господарської мети та комерційної необхідності подвійного замовлення у вказаного контрагента подібних послуг протягом одного й того ж звітного періоду, ні фактичних обставин здійснення консультування, ні призначення та використання послуг в господарській діяльності позивача.

Крім цього, суд першої інстанції правомірно зазначає, що з досліджених в суді першої інстанції доказів, не вбачається наявності і достатності організаційних, матеріально-технічних чи кадрових ресурсів ТОВ «Колмир», які б підтверджували потенційну можливість і дійсну спроможність забезпечити фактичне надання послуг позивачу.

Крім того, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (послуг, основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку.

Згідно з пунктом 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

З огляду на вищевикладене, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Суд звертає увагу, що Позивачем не надано суду жодних доказів подальшої реалізації товару та використання послуг у своїй господарській діяльності, отриманих відповідно до умов спірного договору.

Враховуючи викладене, колегія суддів критично ставиться до первинних бухгалтерських документів, а саме податкових накладних та актів приймання-передачі, наданих позивачем на підтвердження використання товару у власній господарській діяльності.

Статтею 86 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З аналізу викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Позивачем не надано належних доказів на підтвердження реального здійснення господарських операцій відповідно до спірного договору.

Пунктом 1.32. ст. 1 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

За змістом визначення, наведеного в Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, як випливає з визначень даних термінів, господарська операція є дія або подія, яка викликає зміни в структурі ресурсів, контрольованих підприємством, у результаті минулих подій, виконання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигод у майбутньому, та зобов'язань, у власному капіталі підприємства.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оспорювана господарська операція лише документально оформлена.

Формування податкового кредиту на підставі правочинів, у межах яких було здійснено виключно обмін податковими накладними, актами приймання -передачі товару та договорами, без реального використання в своїй господарській діяльності товару чи послуг чинним законодавством не передбачено.

Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджено, а позивачем, в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не доведено факту сплати податку на додану вартість в якості оплати за товар, колегія суддів погоджується з доводами податкового органу, що товариством безпідставно сформований податкових кредит.

У разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень суд перевіряє чи вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією і законами України.

Колегія суддів зазначає, що при винесені рішення про застосування фінансових санкцій податкових повідомлень-рішень від 21 травня 2009 року № 0000882311/ від 21 травня 2009 року № 0000892311/2 та в ході перевірки повноваження державної податкової інспекції використовувалися з тією метою, з якою вони надані; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та вчинення дії; неупереджено; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

З огляду на вищезазначене, судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вентиляція України" не підлягають задоволенню.

При цьому апеляційна скарга не містить інших посилання на обставини, передбачені статтями 202 -204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції -без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 197, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вентиляція України" -залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 липня 2012 року -залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 статті 254 КАС України). Касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Горбань Н.І.

Межевич М.В.