Постанова

від 20.09.2012 по справі 20-4/025-03

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" вересня 2012 р. Справа № 20-4/025-03 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:С.Могил Є.Борденюк, І.Вовка, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргувиробничо-комерційного товариства "Аркадія-ЛТД" на постановувід 13.04.2012 р. Севастопольського апеляційного господарського суду у справі№ 20-4/025-03 за позовомвиробничо-комерційного товариства "Аркадія-ЛТД" дофізичної особи-підприємця ОСОБА_4 простягнення 63 186,26 грн.

В судове засідання представники сторін не з'явились Заслухавши суддю-доповідача -Є. Борденюк та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Виробничо-комерційне товариство "Аркадія ЛТД" просить стягнути із фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 за договором №5 від 01 січня 1996 року заборгованість за отриманий товар у розмірі 51439,00 грн., збитки від інфляції за період із травня 2000 року по жовтень 2002 року у розмірі 7797,70 грн. та 3% річних, розрахованих за період із 01 травня 2000 року по 20 листопада 2002 року у розмірі 3948,76 грн.

Крім того, позивач просив суд першої інстанції в порядку статті 83 Господарського процесуального кодексу України вийти за межі позовних вимог і здійснити індексацію суми боргу за період із листопада 2002 року по листопада 2011 року і нарахувати на вказану суму заборгованості 3% річних і таким чином винести рішення про стягнення з відповідача боргу з урахуванням індексації у сумі 165007,44 грн. та 3% річних у сумі 17845,53 грн.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 20.12.2011 (суддя Н.Шевчук) у задоволені позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, місцевий господарський суд дійшов висновку про їх необґрунтованість та зазначив, що суд не приймає наявні накладні в якості належних доказів відвантаження товару позивачем відповідачу, оскільки частина вказаних накладних підписана неповноважною особою, інша частина накладних також оформлена з порушенням.

Крім того, місцевий господарський суд дійшов висновку, що строк здійснення між сторонами розрахунку, за вказаними у позові накладними, не настав.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 13.04.2012 (колегія суддів: В.Голик, В.Сотула, І.Черткова) рішення господарського суду міста Севастополя від 20.12.2011 скасоване, прийняте нове рішення, яким позов задоволений частково; присуджено до стягнення із фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на користь виробничо-комерційного товариства "Аркадія ЛТД" 14666, 95 грн. основної заборгованості, збитки від інфляції у розмірі 2223,50 грн., 3% річних у розмірі 1126,00 грн.

Постанова суду мотивована таким.

Виробничо-комерційне товариство "Аркадія ЛТД" та фізична особа - підприємець ОСОБА_4 01 січня 1996 року уклали договір №5 на постачання товарів.

Відповідно до пункту 3.1. зазначеного договору виробничо-комерційне товариство "Аркадія ЛТД", як постачальник товару, зобов'язується здійснити поставку товару, кількість та ціна товару зазначається в накладній.

Так, позивач наполягає на тому, що на виконання зазначеного договору здійснена поставка товару на загальну суму 81209,30 грн., з яких проведена оплата за отриманий товар на суму 29770,00 грн., у зв'язку з чим заборгованість за відповідачем складає 51439,30 грн.

Відповідач не заперечує факт отримання від позивача товару за договором №5 від 01 січня 1996 року, проте наполягає на тому, що між сторонами проведений взаєморозрахунок. Крім того, відповідач не заперечує того, що в період здійснення поставки товару ОСОБА_4 знаходилась у трудових відносинах з позивачем, на посаді товарознавця, а тому видаткові накладні від імені виробничо-комерційне товариство "Аркадія ЛТД" заповнені самим відповідачем.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5, який діє від імені фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на підставі довіреності від 20 жовтня 1999 року за договором №5 від 01 січня 1996 року повернув на адресу позивача товар на загальну суму 23176,04 грн. а саме:

за накладною №21 від 20 жовтня 1999 року повернуто товар на суму 15172,21 грн.;

за накладною №20 від 20 жовтня 1999 року повернуто товар на суму 11003,83 грн.

Крім того, відповідач заперечує факт отримання товару за накладною №127 від 26 жовтня 1997 року на суму 8330,46 грн., за накладною №128 від 26 жовтня 1997 року на суму 1013,70 грн., за накладною №24 від 24 березня 1998 року на суму 1251, 85 грн., всього на суму 10595,31 грн.

Дослідивши копії зазначених накладних колегія суддів апеляційної інстанції встановила, що за вказаними накладними товар отриманий не відповідачем, а іншою особою. Проте, в матеріалах справи відсутні довіреності від імені відповідача на отримання матеріальних цінностей за такими накладними.

За такими обставинами, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 36772,05 грн. необґрунтовані, оскільки товар на суму 23176,04 грн. повернений на адресу позивача, що підтверджується накладними №20 та 21 від 20 жовтня 1999 року, а накладні №24, 127, 128 не є належним доказом отримання по ним товару саме відповідачем.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог лише в частині стягнення 14666,95 грн.

Вимоги про стягнення 3% річних визнані судом апеляційної інстанції правомірними та такими, що підлягають до задоволення за період із 01 травня 2000 року по 20 листопада 2002 року у розмірі 1126,00 грн.; вимоги про стягнення збитків від інфляції підлягають до задоволення за період із травня 2000 року по жовтень 2002 року у розмірі 2223,50 грн.

Заявлене позивачем клопотання про вихід суду за межі позовних вимог про присудження до стягнення інфляційних втрат, відсотків річних за період із листопада 2002 року по листопада 2011 року, судами відхилене, оскільки позивач вправі був заявити про збільшення позовних вимог у встановленому законом порядку.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, позивач посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій при ухвалені оскаржуваних судових рішень норм права та не повне встановлення обставин справи, просить рішення та постанову у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається виходячи з такого.

У поданій касаційній скарзі виробничо-комерційне товариство "Аркадія-ЛТД" посилається на порушення судом ст. 83 ГПК України, відповідно до якої господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Однак, згідно п.2 ст.83 ГПК України вихід за межі позовних вимог за клопотанням заінтересованої сторони є правом, а не обов'язком суду.

Місцевий господарський суд розглянув клопотання позивача, перевірив його доводи, дав оцінку доказам і відхилив таке клопотання за необґрунтованістю.

Суд апеляційної інстанції в своїй постанові дав оцінку зазначеному, повторно розглянувши справу у відповідності з вимогами ст.101 ГПК України.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що відхиляючи клопотання про вихід за межі позовних вимог, суд не порушив ст.83 ГПК України.

Доводи скаржника про неналежність доказів (довіреності на отримання товару від 20.10.1999 з відсутністю деяких обов'язкових реквізитів) відхиляються як такі, що виходять за межі юрисдикції касаційної інстанції.

Межі перегляду справи в касаційній інстанції визначені положенням ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України , які встановлюють, що касаційна інстанція не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням викладеного, колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваної постанови.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу виробничо-комерційного товариства "Аркадія-ЛТД" залишити без задоволення.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 13.04.2012 у справі №20-4/025-03 залишити без зміни.

Судді: С. Могил

Є. Борденюк

І.Вовк