Постанова

від 20.09.2012 по справі 17/5005/3986/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" вересня 2012 р. Справа № 17/5005/3986/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Грейц К.В., суддів :Бакуліної С.В., Глос О.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Проско Ресурси" на постановувід 31.07.2012 року Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі№ 17/5005/3986/2012 господарського суду Дніпропетровської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Рейлтранссервіс" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Проско Ресурси" простягнення 371170,33 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники : від позивача: Субота С.В. (довіреність №060/12 від 01.06.2012р.) від відповідача:не з'явились

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Суховаров А.В.) від 19.06.2012 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду (головуючий суддя -Прудніков В.В., судді -Широбокова Л.П., Орєшкіна Е.В.) від 31.07.2012 року, у справі №17/5005/3986/2012 позов задоволено; стягнуто з відповідача на користь позивача 325712,16 грн. заборгованості, 6514,24 грн. судового збору.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалені по справі судові акти та припинити провадження у справі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.22, 33, 43, 65, 77 ГПК України.

У відзиві на касаційну скаргу позивач повністю заперечує викладені в ній доводи.

Заслухавши заперечення на касаційну скаргу представника позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рейлтранссервіс" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, враховуючи уточнення (зменшення) позовних вимог просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Проско Ресурси" суму 325712,16 грн. заборгованості, у тому числі: 294733,68 грн. основного боргу, 3461,11 грн. інфляційних, 4453,55 грн. 3% річних, 23063,82 грн. пені, за порушення виконання грошових зобов'язань по договору на транспортно-експедиторське обслуговування №04-03/2011 від 29.03.2011 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суди правомірно виходили із такого.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рейлтранссервіс" (експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Проско Ресурси" (замовник) укладено договір №04-03/2011 від 29.03.2011 року на транспортно-експедиторське обслуговування, згідно з умовами якого виконавець зобов'язався організувати здійснення транспортно-експедиторського обслуговування вантажів та інших послуг, а замовник, в свою чергу, прийняти та оплатити наданні послуги.

Відповідно до п.4.1 договору відповідач перераховує позивачу на умовах 100% передоплати грошові кошти, необхідні для виконання його доручень щодо перевезення відповідних партій вантажу в узгодженій сторонами сумі та зазначеній в рахунку-фактурі, не пізніше 3-х днів з дати його виставлення.

При підписанні додаткових угод №1 від 29.03.2011 року та №2 від 15.09.2011 року, сторонами змінено порядок та строки оплати. Так, пунктом 2 зазначених угод визначено, що оплата за послуги експедитора, надані на підставі даних угод, здійснюється замовником на протязі 5-ти банківських днів з моменту підписання акта виконаних робіт.

Згідно приписів ч.1 ст.929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно зі ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно з умовами договору та вимогами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На виконання умов договору позивач належним чином виконав перед відповідачем взяті на себе зобов'язання щодо організації транспортно-експедиторського обслуговування вантажів та інших послуг, що підтверджується актами здачі-приймання послуг №9 від 29.04.2011 року, №15 від 31.05.2011 року з додатком, №22 від 30.06.2011 року, №27 від 27.07.2011 року, №34 від 31.08.2011 року з додатком, №44 від 30.09.2011 року з додатком, №50 від 30.09.2011 року, №53 від 27.10.2011 року з додатком, №61 від 31.10.2011 року, №66 від 25.11.2011 року з додатком до нього, №73 від 30.11.2011 року, копії яких містяться в матеріалах справи. Вищезазначені акти є належними доказами виконання позивачем свого зобов'язання з огляду на те, що вони підписані та завірені печатками обох сторін у справі. Загальна сума наданих послуг складає 1012811,50 грн.

Відповідачем в свою чергу зобов'язання щодо оплати вартості виконаних послуг були здійснені частково у розмірі 663077,82 грн. У зв'язку з чим позивачем направлено відповідачу вимогу на оплату заборгованості №1 від 19.03.2012 року на загальну суму 349733,68 грн., копія якої міститься в матеріалах справи. Докази оплати зазначеної суми боргу відповідачем не надано, тому правомірним є висновок судів, що вимоги в частині стягнення основного боргу обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пунктом 1 ст.216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п.1 ст.218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Згідно ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.5.2 договору за прострочку перерахування грошових коштів у встановлені сторонами строки, замовник сплачує експедитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період, за яким сплачується пеня, від несплаченої або несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочки.

Колегія суддів вважає вірним висновок судів, що у зв'язку з простроченням оплати наданих послуг позивач правомірно нарахував відповідачу пеню у розмірі 23063,82 грн., 3% річних у розмірі 4453,55 грн. та інфляційні витрати у розмірі 3461,11 грн.

Після подачі позову, в процесі розгляду справи, відповідачем сплачено борг у розмірі 45000 грн. Позивачем було заявлено клопотання про уточнення позовних вимог, в якому останній просить стягнути з відповідача заборгованість 325712,16 грн. з посиланням на норму ст.534 Цивільного кодексу України.

Відповідно до приписів ст. 534 Цивільного кодексу України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

На підставі вищезазначеної статті позивач зарахував оплачену відповідачем суму на погашення пені та процентів. Таким чином сума основної заборгованості з урахуванням інфляційних втрат складає 325712,16 грн. Докази оплати зазначеної суми відповідачем не надано.

Касаційна інстанція не бере до уваги доводи касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права щодо засад господарського судочинства, прав та обов'язків сторін, оцінки доказів, оскільки з матеріалів справи вбачається, що суди розглянули справу з повним дотриманням процесуальних процедур і ухвалили судове рішення всебічно, повно і об'єктивно розглянувши всі обставини справи в їх сукупності. Касаційна ж скарга не містить доводів про те, що суди не дали оцінки якимсь доказам, та, відповідно, не встановив певних обставин, які мають істотне значення для даної справи.

Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст.ст.111 5 , 111 7 , 111 8 , п.1 ч.1 ст.111 9 , ст.111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Проско Ресурси" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.07.2012 року у справі № 17/5005/3986/2012 залишити без змін.

Головуючий-суддя К.Грейц С у д д і С.Бакуліна О.Глос