Постанова

від 26.09.2012 по справі 2а-3588/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-3588/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції:

Суддя-доповідач: Петрик І.Й.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"26" вересня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Петрика І.Й., Суддів:Борисюк Л.П., Собків Я.М., При секретарі судових засідань:Валяєвій Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лібеті Стайл»на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 червня 2012 року у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лібеті Стайл», приватного підприємства «Український центр проблем екології»про стягнення в дохід держави коштів отриманих за нікчемними правочинами , -

В С Т А Н О В И В:

ДПІ у Подільському районі м. Києва пред'явила позов до товариства з обмеженою відповідальністю «Лібеті Стайл», приватного підприємства «Український центр проблем екології»про стягнення з приватного підприємства «Український центр проблем екології»на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Лібеті Стайл» 971 066,4 грн., отриманих за нікчемними правочинами та стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Лібеті Стайл»на користь держави 971 066,4 грн. за нікчемними правочинами.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 червня 2012 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким у задоволені позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача та осіб, що з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду -скасуванню з ухваленням нового рішення у справі з таких підстав.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 198, 202, п. 4 ч. 1ст. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, з 20.09.11 р. по 26.09.11 р. Державною податковою інспекцією у Подільському районі м. Києва проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Лібеті Стайл»з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за період з 01.01.11 р. по 31.08.11 р. за результатами якої складено акт №381/23-404/37195372 від 05.10.11 р.

В ході перевірки встановлено, що ТОВ «Лібеті Стайл»мало господарські взаємовідносини із ПП «Український центр проблем екології», які в період з 01.05.11 по 31.06.11 р. вплинули на формування податкового кредиту ТОВ «Лібеті Стайл».

В ході перевірки також встановлено, що протягом квітня 2011 року «Лібеті Стайл»із ПП «Український центр проблем екології»мало взаємовідносини на підставі угоди «Про співробітництво та організацію взаємовідносин»від 03.03.2011р. №01/03-03, в якій зазначено наступне: сторона - 1: ТОВ «Лібеті Стайл», в особі директора ОСОБА_5, що діє на підставі статуту, і сторона - 2: ПП «Український центр проблем екології», в особі директора ОСОБА_6, що діє на підставі статуту, надалі -«Сторони», підписали дану угоду в. м.Києві про те, що сторони у відповідності до даної угоди виходять з того, що інтересам кожної з них відповідає реалізація проектів у сфері: інформаційно-маркетингові; взаємовигідної реалізації товарів; реклами; надання різноманітних послуг в інших сферах. Які відповідають статутам Сторін та чинному законодавству України.

Ціна товару, виконаних робіт та послуг обумовлюється накладними та актами виконаних робіт.

До складу податкового кредиту ТОВ «Лібеті Стайл»віднесло суму ПДВ по взаємовідносинам з ПП «Український центр проблем екології»в червні 2011 року на підставі податкових накладних. Оплата за придбані товари проводилась по безготівковому рахунку.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Із такою правовою позицією суду першої інстанції колегія суддів не може погодитись із огляду на наступне.

Висновок суду першої інстанції ґрунтується на поясненнях засновника та директора ПП «Український центр проблем екології»ОСОБА_6, з яких вбачається, що він до фінансово-господарської діяльності даного підприємства відношення не має, а згідно висновку спеціаліста №1638 від 29.09.11 року зображення підписів ОСОБА_6 в представлених на дослідження документах фінансово- господарських взаємовідносин між відповідачами виконані іншими особами.

Так, судом першої інстанції було встановлено, що протягом червня 2011 року TOB «Лібеті Стайл»мало взаємовідносини з ПП «Український центр проблем екології»на підставі угоди «Про співробітництво та організацію взаємовідносин» від 03.03.2011 року №01+03-03, ціна товару та виконаних робіт за якою обумовлюється накладними та актами виконаних робіт.

Оплата за придбані товари проводилась по безготівковому рахунку.

На підставі наданих сторонами документів встановлено, що ПП «Український центр проблем екології»зареєстроване 26.11.2009 року управлінням державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Харківської міської ради, свідоцтво про державну реєстрацію від 26.11.2009 №14801020000045498, стан платника 8 «До ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням», але на момент здійснення оспорюваного правочину підприємство знаходилось за своєю реєстраційною адресою.

Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість ПП «Український центр проблем екології»від 10.12.2009 року №100258811, видане ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова, анульоване 16.08.2011 року у зв'язку з внесенням до ЄДР запису про відсутність за місцезнаходженням, тобто на момент здійснення фінансово-господарських відносин між відповідачами було платником ПДВ.

Тобто, ПП «Український центр проблем екології»зареєстрований в установленому законом порядку мало необхідний обсяг цивільної правоздатності.

Відповідно до наданих первинних фінансово-господарських документів вищевказана угода була виконана, товар на адресу TOB «Лібеті Стайл»був поставлений, а передбачені роботи виконані.

Реальність виконаних робіт та наданих послуг підтверджується також наданими відповідачем бухгалтерськими документами, з яких вбачається, що отримані від ПП «Український центр проблем екології»товари та послуги були передані замовникам TOB «Лібеті Стайл», яке в даному випадку виступало посередником.

Крім того, колегія суддів зазначає, що матеріалами справи не підтверджено належними доказами, а в оспорюваному рішенні суду не встановлено фактів фіктивності укладеного між відповідачами правочину, тобто такого, що не був направлений на реальне настання правових наслідків вигляді поставки товару та надання послуг.

Таким чином, висновки суду першої інстанції про порушення відповідачем під час укладення спірного правочину вимог ст.ст.203, 215, 228 Цивільного кодексу України та ст.ст. 207-208 Господарського кодексу Украіни не підтверджуються належними доказами.

Зі змісту ст.215 ЦК України вбачається, що нікчемним правочином визнається лише той правочин, недійсність якого встановлена законом, зокрема, ст.228 ЦК України визначено, що правочин, який порушує публічний порядок, тобто такий який був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, є нікчемним, а відтак визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За змістом ч.3 ст.228 ЦК Украіни правочин, при здійсненні якого недодержуються вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, може бути визнаний недійсним судом, тобто такий правочин не є нікчемним відповідно до законодавства. Вимог про визнання укладеного між відповідачами правочину недійсним позивач не звертався, суд в своєму рішенні його недійсним не визнавав.

Крім того, лише до таких правочинів може бути застосовані правові наслідки у вигляді стягнення в дохід держави отриманого за правочинами.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча 6 одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що є завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом або за довіреністю.

В матеріалах справи докази, які б підтверджували те, що укладення спірного договору, на підставі якого виникли взаємовідносини між відповідачами не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків, чи свідчило б про намір сторін ухилитися від оподаткування або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів зазначає, що враховуючи відсутність рішень податкових органів, винесених в установленому законом порядку про стягнення податків з відповідачів по спірному правочину, твердження про наявність умислу у відповідачів про ухилення від сплати податків є припущенням.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»роз'яснює, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст.228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автаномної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правові норми, які прямо передбачають нікчемність правочину містяться: у частині 1 статті 219 ЦК України, згідно з якою у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним; у частині 1 статті 220 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним; у абзаці 1 частини 2 статті 221 ЦК Украйни, відповідно з якою у разі відсутності схвалення правочину, який вчинено малолітньою особою за межами іі цивільної дієздатності батьками (усиновлювачами) малолітньої особи або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном, цей правочин є нікчемним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Крім того, в статті 228 ЦК України мова йде про незаконне заволодіння саме майном, а не коштами, держави. Згідно ст. 190 ЦК України майном вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю і визнаються речовими правами. Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Враховуючи, що укладені між відповідачами правочини не були направлені на заволодіння саме майном, держави, чого не відбулось і за наслідками їх виконання, будь-яких підстав визнання угод недійсними або вважати їх нікчемними відповідно до ст. 228 ЦК України, немає.

В матеріалах справи відсутнє рішення суду про визнання зазначених вище правочинів недійсним через недодержання вимог щодо їх невідповідності інтересам держави і суспільства, яке набрало законної сили, а тому правових підстав застосовувати наслідки, на якій у своєму позові наполягає позивач та застосував суд, немає.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що частинами другою та третьою ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

На підтвердження реальності та товарності господарської операції, позивачем надано копії договору, актів виконаних робіт, видаткових накладних, податкових накладних, складених за наслідками діяльності відповідачів, а відповідачем-1 - аналогічні документи, які видано після продажу своїм замовникам отриманих від відповідача-2 товарів та послуг

Як вбачається з наявних у справі доказів, відповідач сплатив вартість товарів та наданих послуг, що підтверджується матеріалами перевірки. Факт виконання робіт та поставки товарів підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів про приймання виконаних робіт та видатковими накладними.

Податковим органом не надано доказів невиконання відповідачами своїх зобов'язань по спірному договору.

Що стосується припущень позивача про те, що договір від імені контрагента TOB «Лібеті Стайл»підписаний не уповноваженою особою, посилаючись при цьому на листи ДПА у м. Києві та нібито пояснення засновника, а також висновок спеціаліста, то слід зазначити наступне.

По-перше, згідно статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Як свідчать матеріали справи після підписання оспорюваних правочинів відповідачами вчинялися дії, направлені на його виконання, а отже правочин можна вважати схваленим. Крім того, висновок спеціаліста, який дослідив підписи директора TOB «Український центр проблем екології»на предмет їх справжності, проте не дав однозначної відповіді, що такі підписи є підробленими і не був предметом дослідження по кримінальній справі в суді.

Що стосується пояснень, наданих засновником та директором ОСОБА_6, то оцінку такому доказу можливо дати лише в порядку кримінально - процесуального судочинства, відповідно до якого відібрано таке пояснення, при цьому згідно ст. 65 КПК України таку оцінку можливо дати лише в сукупності з іншими доказами і лише під час винесення вироку по кримінальній справі. В будь-якому випадку наявність умислу відповідачів не може бути підтверджена лише поясненнями засновників-директорів контрагентів.

Реальність же здійснення господарських операцій між відповідачами підтверджена первинними фінансово-господарськими документами, доданими до справи, які містять всі необхідні реквізити для надання цим документам юридичної доказовості.

Підписання спірного Договору та відсутність заперечень проти договору жодної із сторін свідчать про те, що волевиявлення сторін є вільним, відповідач-1 прийняв це виконане зобов'язання, тому, відповідно, вартість виконаних робіт була відображена в податкових звітах.

Крім того, на даний час обвинувальних вироків стосовно посадових осіб контрагентів не постановлено, кримінальні справи за фактом фіктивного підприємництва та ухилення від сплати податків не порушені.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що на дату укладення і фактичного виконання зазначених вище договорів, укладених позивачем із контрагентами, останні були зареєстровані в передбаченому законодавством порядку юридичними особами.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців»встановлено, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Тобто, враховуючи факт належного оформлення вчинених фінансово- господарських операцій, не заперечення фактичного виконання робіт та поставки товару з боку відповідачів, а також відсутність доказів про недійсність правочинів, як таких, що протирічять інтересам держави, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції при ухваленні постанови було порушено норми матеріального та процесуального права, а висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню є передчасним та не обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, тому вбачаються підстави для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нової постанови про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 94, 160, 185, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лібеті Стайл»на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 червня 2012 року -задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 червня 2012 року -скасувати та ухвалити нову постанову.

В задоволені позовних вимог Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лібеті Стайл», приватного підприємства «Український центр проблем екології»про стягнення в дохід держави коштів отриманих за нікчемними правочинами -відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Петрик І.Й.

Судді: Борисюк Л.П.

Собків Я.М.