Ухвала

від 25.09.2012 по справі 2а/0270/1914/12

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/1914/12

Головуючий у 1-й інстанції: Альчук М.П.

Суддя-доповідач: Боровицький О. А.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого-судді: Боровицького О. А., суддів: Гонтарука В. М. Сушка О.О. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22 червня 2012 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства "Рембудкомфорт" до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві про скасування рішення , -

В С Т А Н О В И В :

В квітні 2012 року приватне підприємство «Рембудкомфорт» звернулось в суд з позовом до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві, в якому просить скасувати рішення Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві про анулювання ліцензії приватного підприємства «Рембудкомфорт» (код ЄДРПОУ 30836465, ліцензія АВ №479213) згідно наказу від 23.12.2011 року №18-Л.

Позов мотивовано протиправністю прийнятого відповідачем рішення про анулювання ліцензії на провадження господарської діяльності у будівництві, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, адже позивач стверджував, що заява та інші відповідні документи про переоформлення ліцензії на будівельну діяльність у зв'язку із зміною місцезнаходження юридичної особи були оформлені та надані Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві у встановлені строки та у відповідності зі статтею 16 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (із змінами та доповненнями), пунктом 17 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.12.2007 року №1396 «Про ліцензування господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, Стандарту адміністративної послуги переоформлення, внесення змін до переліків робіт діючих ліцензій, анулювання та видачі дублікатів ліцензій, на провадження господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, затвердженого наказом Мінрегіонбуду 08.09.2009 року №367.

Відповідно до постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 22 червня 2012 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві № 18-л від 23.12.2011 року в частині анулювання ліцензії АВ № 479213 приватного підприємства "Рембудкомфорт".

Не погодившись з ухваленим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій порушено питання про скасування постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 22.06.2012 року у справі №2а/0270/1914/12 та постановлення нового рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог приватному підприємству «Рембудкомфорт». Аргументуючи доводи апеляційної скарги апелянт, зокрема, зауважує на тому, що при винесенні акта №128/12 від 19.12.2011 року та видачі наказу №18-л від 23.12.2011 року Інспекція керувалась Порядком ліцензування господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.12.2007 року №1396 у редакції, що була чинна на момент складання акта.

Позивач скористався правом регламентованим положеннями статті 191 КАС України та надав заперечення на апеляційну скаргу ( вх. № 35524/12 від 08.08.2012 року), в яких просив відхилити апеляційну скаргу і залишити постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22.06.2012 року по справі №2а/0270/1914/12 - без змін, вважаючи, що рішення суду є обґрунтованим і законним оскільки ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи у їх сукупності.

В судове засідання призначене на 25 вересня 2012 року учасники процесу не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що не перешкоджає слуханню спірного питання відповідно до вимог частини 4 статті 196 КАС України.

Відповідно до частини 6 статті 12, частини 1 статті 41 КАС України, у випадку неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі під час судового розгляду повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.

Перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно ліцензії АВ № 479213 від 23.06.2009 року ПП "Рембудкомфорт" по 23.06.2012 року здійснює господарську діяльність, пов'язану із створення об'єктів архітектури (а.с. 14).

Керівником ПП "Рембудкомфорт" на підставі договору оренди не житлового приміщення № 02.11/11 від 22.11.2011 року (а.с. 54-57) прийнято рішення про зміну місцезнаходження підприємства.

В зв'язку з цим, 23.11.2011 року внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, що підтверджується відповідною випискою (а.с. 9).

15.12.2011 року ПП "Рембудкомфорт" на виконання вимог статті 16 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000 року № 1775-ІІІ (далі - Закон № 1775) та пункту 17 Постанови Кабінету Міністрів України № 1396 від 05.12.2007 року "Про ліцензування господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури" (далі - Постанова № 1396) звернулося до відповідача з відповідною заявою та доданими до неї необхідними документами для переоформити ліцензію у разі зміни місцезнаходження юридичної особи. (а.с. 34).

За результатами проведеної перевірки поданих позивачем документів, посадовими особами відповідача встановлено факт неподання позивачем в установлений строк документів про переоформлення ліцензії, про що складено акт № 128/12 від 19.12.2011 року (а.с. 35), який з урахуванням протоколу засідання ліцензійної комісії № 9 від 21.12.2011 року (а.с. 36-37) став підставою для прийняття відповідачем наказу № 18-л від 23.12.2011 року про анулювання ліцензії позивача АВ № 479213 від 23.06.2009 року (а.с. 38).

Незгода позивача з зазначеним наказом, з підстав наведених в позовній заяві, слугувала зверненню з цим позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що незважаючи на порушення позивачем 10-ти денного термін, передбаченого Законом № 1775 та Постановою № 1396, щодо подання заяви про переоформлення ліцензії та інших необхідних документів, відповідач, приймаючи оскаржений наказ № 18-л від 23.12.2011 року не дотримався передбаченого законодавством порядку анулювання ліцензії. Зокрема, судом першої інстанції в оскаржуваній постанові, вказується на те, що постанова Кабінету Міністрів України № 1396, на обов'язковість виконання якої вказує відповідач, на час виникнення спірних правовідносин, тобто прийняття оскарженого рішення про анулювання ліцензії позивача, суттєво суперечила Закону № 1775, який має вищу юридичну силу.

Колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на таке.

Так, частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з статтею 10 Закону України «Про архітектурну діяльність» № 687-XIV від 20.05.1999р., для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об'єктів архітектури додержання суб'єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд.

Державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд здійснює центральний орган виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури. Державний контроль та нагляд у системі центрального органу виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури здійснює Державна архітектурно-будівельна інспекція України та її територіальні органи (далі - інспекції державного архітектурно-будівельного контролю).

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 №549, територіальні органи, які утворюються згідно з пунктом 1 цієї постанови, є правонаступниками прав та обов'язків територіальних органів Державної архітектурно-будівельної інспекції - урядового органу, що діяв у системі Міністерства регіонального розвитку та будівництва.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 №549 утворено територіальний орган - Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві (далі - Інспекція) та наказом Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 02.06.2011 № 22 затверджено Положення про Інспекцію.

Згідно Положення про Інспекцію основними завданнями Інспекції є участь у реалізації державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю, контролю у сфері житлово-комунального господарства, одним з яких є виконання дозвільних та реєстраційних функцій у будівництві, ліцензування господарської діяльності, пов'язаної зі створенням об'єктів архітектури.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» однією з підстав для переоформлення ліцензії є зміна найменування юридичної особи.

Так за правилами зазначеної статті Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ліцензіат зобов'язаний переоформити ліцензію у разі зміни місцезнаходження юридичної особи або місця проживання фізичної особи - підприємця протягом 10 робочих днів з моменту настання підстав для її переоформлення, шляхом подання заяви про переоформлення ліцензії разом з ліцензією, що підлягає переоформленню, та відповідними документами або їх нотаріально засвідченими копіями, які підтверджують зазначені зміни.

Згідно пункту 17 Постанови Кабінету Міністрів України № 1396 від 05.12.2007 року "Про ліцензування господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури" для переоформлення ліцензії заявник зобов'язаний протягом 10 робочих днів з дати виникнення підстав для її переоформлення подати органу ліцензування:

- заяву;

- ліцензію, яка підлягає переоформленню;

- виписку або витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і копію довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчені нотаріально або органом, який видав оригінал документа.

Згідно абзацу 9 пункту 21 Постанови № 1396, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, акт про встановлення факту неподання в установлений строк повідомлення про зміну даних, зазначених у документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії, був підставою для анулювання ліцензії.

Як вірно знайшло своє відображення в оскаржуваній постанові суду першої інстанції, вказаний факт також був підставою для анулювання ліцензії, згідно абзацу 8 частини 1 статті 21 Закону № 1775. Згідно ж Закону України № 1759-VI від 15.12.2009 року "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні", абзац 8 частини 1 статті 21 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" виключено.

При цьому, згідно частини 2 статті 24 Прикінцевих положень Закону № 1775 передбачено, що до приведення законодавства у відповідність із Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Також на підставі частини 2 цієї ж статті Кабінет Міністрів України у місячний строк після набрання чинності зобов'язано привести свої рішення у відповідність з цим Законом.

Всупереч викладеного, Постанова № 1396 приведена у відповідність Закону № 1775 лише 18.01.2012 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 43, згідно якої абзац 9 пункту 21 Постанови № 1396 виключено.

За правилами статті 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого:

суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

В силу частини 4 статті 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Таким чином, на день винесення оскаржуваного наказу № 18-л від 23.12.2011 року про анулювання ліцензії позивача АВ № 479213 від 23.06.2009 року, Закон №1775, який має вищу юридичну силу в порівнянні Постанови №1396, не містив такої підстави для анулювання ліцензії, як акт про встановлення факту неподання в установлений строк повідомлення про зміну даних, зазначених у документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії.

За вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування наказу інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві № 18-л від 23.12.2011 року в частині анулювання ліцензії АВ № 479213 приватного підприємства "Рембудкомфорт".

Колегія суддів зазначає, що посилання відповідача, які знайшли своє відображення в апеляційній скарзі, а саме: стосовно видачі наказу №18-л від 23.12.2011 року на підставі Порядку №1396 у редакції, що була чинна на момент складання акта, спростовуються наявними в справі доказами та встановленими вище обставинами, і не свідчать про правомірність оскаржуваного наказу, хоча, відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач як суб'єкт владних повноважень має довести суду правомірність свого рішення.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно із статтею 86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до статті 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 198 та частини 1 статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 22 червня 2012 року по справі № 2а/0270/1914/12 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22 червня 2012 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Боровицький О. А.

Судді Гонтарук В. М.

Сушко О.О.