Постанова

від 24.09.2012 по справі 2а-9034/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 вересня 2012 року письмове провадження № 2а-9034/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. розглянувши адміністративну справу

за позовом Малого колективного підприємства "Власта" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання недійсниим податкових повідомлень-рішень Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 20.06.2012 р. №№ 0000222220, 0000232220.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України, були прийняті протиправні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств і застосовані штрафні (фінансові) санкції, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

Відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, винесеними на підставі та на виконання норм податкового законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

18.09.2012 р. відповідач в судове засідання не з'явився, хоча й був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду. Позивач подав до суду клопотання про розгляд справи без його участі у порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи зазначене, суд ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

За результатами розгляду документів і матеріалів поданих сторонами, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:

Відповідачем, згідно із пп.78.1.11. п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, на виконання постанови старшого слідчого з ОВС ГСУ ДПС України Борисенко В.М. про призначення позапланової документальної перевірки від 11.04.2012 р., була проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань достовірності нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ "Ньюмодуль-2011", ТОВ "БС Консалтінг Юкрейн".

Взаємовідносини позивача з контрагентами ґрунтувалися на договірних взаємовідносинах, а саме: з ТОВ "Ньюмодуль-2011" на договорі на надання юридичних послуг від 01.11.2011 р. № 2011/11-4 та договорі на надання консалтингових послуг від 01.11.2011 р. № 2011/11; з ТОВ "БС Консалтінг Юкрейн" на договорі на надання юридичної допомоги від 28.07.2011 р. № 28-07/3 та договорі на надання консалтингових послуг від 01.08.2011 р. № 01-08/1.

На підтвердження виконання умов зазначених договорів, включення позивачем витрат на оплату наданих контрагентами послуг до складу валових витрат підприємства, а також сплати ним податку на додану вартість у складі ціни за надані послуги, контрагентами були виписані позивачу відповідні первинні документи -акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податкові накладні, які на думку позивача, є документами, що дають йому право на податковий кредит, а також, включення до складу валових витрат підприємства відповідних витрат на оплату наданих контрагентами послуг.

В той же час, в ході перевірки встановлено, що слідчим управлінням податкової міліції ДПА України розслідується кримінальна справа № 69-116, порушена, крім іншого, відносно засновника та директора ТОВ "Оптдевайс" , за ознаками злочинів, передбачених ст.ст. 27 ч.5 ст.212 ч.3, 205 ч.2 КК України (фіктивне підприємництво, ухилення від сплати податків). Досудовим слідством у даній кримінальній справі встановлено, що ТОВ "Оптдевайс" мало фінансово-господарські взаємовідносини з рядом підприємств, які, в свою чергу, мали взаємовідносини з ТОВ "Ньюмодуль-2011" та ТОВ "БС Консалтінг Юкрейн", через що від укладачів акту вони отримали ознаки фіктивності. Саме з цими підприємствами мало взаємовідносини підприємство позивач - МКП "Власта".

Відповідно до протоколів допиту свідків ОСОБА_2 від 18.03.2012 р. та ОСОБА_3 від 05.03.2012 р., директорів і засновників, відповідно, ТОВ "БС Консалтінг Юкрейн" та ТОВ "Ньюмодуль-2011", встановлено, що вказані підприємства зареєстрували на своє ім'я на прохання сторонніх осіб за грошову винагороду без мети здійснення фінансово-господарської діяльності та отримання від неї прибутку, первинні документи від імені товариств не підписували, податкову звітність не подавали.

Крім того, відносно ТОВ "Ньюмодуль-2011" податковою службою до ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей про місцезнаходження за адресою реєстрації, свідоцтво платника ПДВ анульоване 12.03.2012 свідоцтво платника ПДВ ТОВ "БС Консалтінг Юкрейн" анульоване 21.02.2012 р.

Враховуючи зазначене, на думку відповідача, фінансово-господарська діяльність ТОВ "БС Консалтінг Юкрейн" та ТОВ "Ньюмодуль-2011" здійснювалась ними «поза межами правового поля», зроблено висновок про не набуття належним чином цивільної право -дієздатності, про нікчемність всіх правочинів (договорів), укладених з контрагентами, неможливість прийняття первинних бухгалтерських документів від них.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 05.06.2012 р. № 1188/22-222-21589497, яким зафіксовані порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток в розмірі 696015,00 грн., в т.ч. по періодам: ІІІ кв. 2011 року на суму 14135,00 грн., ІV кв. 2011 року на суму 486930,00 грн., І кв. 2012 року на суму 194950,00 грн.; п.198.3., п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість всього на суму 637584,00 грн., а саме: за серпень 2011 року в сумі 18500,00 грн., за вересень 2011 року в сумі 10000 грн., за листопад 2011 року в сумі 211000,00 грн., за грудень 2011 року в сумі 212417,00 грн., за січень 2012 року в сумі 185667,00 грн.

Доказів про те, що акт був спрямований до матеріалів кримінальної справи, в рамках якої призначалась перевірка позивача, або використаний з метою за для якої він складався, відповідач суду не надав.

У той же час, у порушення п.86.9. ст.86 Податкового кодексу України, на підставі акта перевірки позивача від 05.06.2012 р. № 1188/22-222-21589497, відповідачем були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 20.06.2012 р. № 0000222220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 696015,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 48738,00 грн.; 20.06.2012 р. № 0000232220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 637584,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 159396,00 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про помилковість позиції відповідача та обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків, отже, доводи відповідача щодо нікчемності (фіктивності) правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, судом до уваги не приймаються.

На момент укладання договорів, на яких ґрунтувалися взаємовідносини позивача з контрагентами, а також під час здійснення господарських операцій, контрагенти були зареєстровані в податкових органах як платники ПДВ. Зазначене спростовує доводи про порушення порядку заповнення податкових накладних через те, що вона підписана не тією особою, яка мала її підписати.

Більше того, на даний час обвинувальних вироків в рамках кримінальної справи № 69-116 не постановлено.

Суд критично сприймає доводи відповідача сформовані на поясненнях свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3, світлокопії протоколів допиту яких від 18.03.2012 р. та від 05.03.2012 р. містяться в матеріалах справи, оскільки зазначені світлокопії не відповідають вимогам, що ставляться до доказів статтями 70, 79 Кодексу адміністративного судочинства, ст.83 Податкового Кодексу України. На думку суду наявність протиправного умислу позивача не може бути підтверджена наданими документами.

Окремо слід зазначити, що чинним законодавством України, відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) із застосуванням відповідних наслідків їх нікчемності (недійсності).

Відповідно до пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Кодексу, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). До складу витрат підприємства включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Згідно пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Кодексу, не належать до складу витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Кодексу, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Згідно п.198.1, п.198.3. ст.198 Кодексу, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2. ст.198 Кодексу).

Згідно п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи (видаткові накладні, податкові накладні, акти виконаних робіт тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі-Закон).

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п.6.2. зазначеного Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентами, які на момент здійснення господарських операцій були належним чином зареєстровані як платники податку на додану вартість, оформлені договорами, які не були визнані в судовому порядку недійсними, а також підтверджені виданими ними актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податковими накладними, отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на отримання податкового кредиту та включення витрат, понесених ним за відповідними договорами до складу валових витрат.

Відповідно до ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд також критично сприймає доводи відповідача, сформовані на підставі даних, викладених в постанові про призначення позапланової документальної перевірки позивача, оскільки ці дані спрямовані відповідачу саме для перевірки та пошуку доказів у кримінальній справі. У той же час, замість перевірки ця інформація, була фактично переписана відповідачем в акт перевірки позивача від 05.06.2012 р. № 1188/22-222-21589497, без належного дослідження та надання оцінки первинним документам, як того вимагають норми податкового законодавства України.

Згідно вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. В акті перевірки не допускається відображення необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.

Крім того, суд звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи. Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

Відповідно до п.86.9. ст.86 Кодексу, у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

В той же час, відповідачем у порушення п.86.9. ст.86 Кодексу, були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Малого колективного підприємства "Власта " задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС від 20.06.2012 р. № 0000222220.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС від 20.06.2012 р. № 0000232220.

Судові витрати в сумі 2 146,00 грн. присудити на користь Малого колективного підприємства "Власта" за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Держаної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій