Постанова

від 27.09.2012 по справі 9-19-33-3/24-08-288

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" вересня 2012 р.Справа № 9-19-33-3/24-08-288 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Л.В. Поліщук,

суддів С.В. Таран (на підставі розпорядження голови суду №701 від 24.09.2012р.), В.Б. Туренко,

при секретарі судового засідання -С.В. Гавричкові,

за участю представників сторін :

від позивача: не з'явився,

від відповідачів:

1)ФОП ОСОБА_3: не з'явився,

2)Одеської міської ради: О.І. Асташенкової,

3)КП «ОМБТІ та РОН»: А.Г. Палій,

від третьої особи: В.В. Пахомова,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, Одеської міської ради, Комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості»

на рішення господарського суду Одеської області від 13.08.2012р.

у справі № 9-19-33-3/24-08-288

за позовом Всеукраїнського державного багатопрофільного видавництва «Маяк»

до відповідачів:

1)Фізичної особи -підприємця ОСОБА_3;

2)Одеської міської ради;

3)Комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача -Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

про визнання права власності,

встановив:

У січні 2008 р. Всеукраїнське державне багатопрофільне видавництво «Маяк»звернулось до господарського суду з позовом та уточненнями до нього до Фізичної особи -підприємця ОСОБА_3 про визнання права власності на нежитлове приміщення загальною площею 370 кв.м., розташованого на другому поверсі будинку АДРЕСА_1, згідно технічного паспорту від 12.01.2008 р., виданого КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості».

В обґрунтування позовних вимог видавництво послалося на те, що 19.09.2007 р. між позивачем та ФОП ОСОБА_3 було укладено договір №1 про сумісну діяльність, відповідно до якого сторони прийняли на себе зобов'язання шляхом об'єднання своїх зусиль та майна, що належить сторонам на відповідних правових підставах, сумісно діяти для досягнення спільної мети: проведення комплексу заходів по ремонту та відновленню нежитлових приміщень та подальшої передачі цих приміщень в орендне користування з метою здійснення підприємницької діяльності. Обов'язки з проведення комплексу робіт в строк до 19 листопада 2007 року прийняв на себе відповідач. В свою чергу, позивач зобов'язався фінансувати проведення всіх обумовлених робіт на об'єкті, а також після завершення робіт передати приміщення в оренду відповідачу. Крім того, умовами договору передбачено, що право власності на вказане приміщення розподіляється наступним чином : позивач є власником 90% об'єкта нерухомості, а відповідач -10%. Однак, після проведення обумовлених договором ремонтних робіт відповідач повідомив позивача про відмову від участі в договорі та вимагав виділити йому 10% належного йому нерухомого майна. Позивач, вважаючи себе добросовісною стороною, що виконала всі договірні зобов'язання, звернувся з даним позовом про визнання за ним права власності на весь зазначений об'єкт нерухомості.

Рішенням господарського суду Одеської області від 07.02.2008 р. позов задоволено з мотивів обґрунтованості та доведеності позовних вимог. Приймаючи рішення суд виходив з того, що ремонтні та відновлювальні роботи проводились за рахунок позивача, невиконання умов договору сталось не з вини останнього, відтак, посилаючись на положення статті 328 Цивільного кодексу України, суд визнав правомірним набуття позивачем права власності на зазначений об'єкт нерухомості (т.1 а.с.51-52).

Постановою Вищого господарського суду України від 10.12.2009р. вищевказане рішення суду скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Одеської області (т.1 а.с.86-88). Постанову мотивовано тим, що судом першої інстанції не з'ясовано, до якої форми власності належить спірне майно; не залучено до участі у справі осіб, на яких може вплинути рішення суду.

Ухвалою Верховного Суду України від 18.03.2010 р. відмовлено Всеукраїнському державному багатопрофільному видавництву «Маяк»у порушенні провадження з перегляду постанови касаційної інстанції від 10.12.2009р. (т.1 а.с.107).

При новому розгляді справи позивач уточнив позовні вимоги, відповідно до яких просив визнати за ним право власності на спірний об'єкт нерухомості на підставі статті 344 Цивільного кодексу України у зв'язку з набувальною давністю (т.1 а.с.134-135).

Ухвалою господарського суду Одеської області від 23.06.2010 р. залучено до участі у справі Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача (т.1 а.с.111).

Ухвалою суду від 31.08.2010 р. провадження у справі зупинено у зв'язку з призначенням судової будівельно-технічної експертизи та ухвалою від 11.11.2010р. було поновлено (т.2 а.с.82).

Ухвалою суду від 17.01.2011р. залучено до участі у справі в якості іншого відповідача Одеську міську раду (т.2 а.с.124).

Ухвалою суду від 01.04.2011 р. замінено Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради його правонаступником -Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (т.3 а.с.105).

Ухвалою господарського суду Одеської області від 01.04.2011р., залишеною без змін постановами Одеського апеляційного господарського суду від 27.05.2011р. та Вищого господарського суду України від 28.07.2011р., за клопотанням позивача вжито заходи до забезпечення позову, а саме: накладено арешт та заборонено Одеській міській раді та будь-яким іншим особам відчужувати нежитлове приміщення другого поверху площею 373,5 кв. м. у будинку АДРЕСА_1, а також вчиняти угоди щодо передачі його в оренду, заставу та укладати інші цивільно-правові угоди щодо вказаного нежитлового приміщення (т.3 а.с.111, т.4 а.с.52-57, 86-87).

Ухвалою суду від 18.04.2011р. провадження у справі зупинялось у зв'язку з призначенням судової будівельно-технічної експертизи (т.4 а.с.40-41). Ухвалою від 28.11.2011р. провадження було поновлено у зв'язку з надходженням клопотання експерта про надання додаткових матеріалів (т.4 а.с.97).

17.02.2012р. позивач уточнив позовні вимоги і просив визнати за ним право власності на спірний об'єкт нерухомості також на підставі статті 332 Цивільного кодексу України у зв'язку з набуттям права власності на перероблену річ (т.5 а.с.20-25).

Ухвалою суду від 28.03.2012р. за клопотанням позивача залучено до участі у справі іншого відповідача -Комунальне підприємство «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості»(т.5 а.с.63).

Ухвалою від 20.04.2012р. провадження у справі зупинялось у зв'язку з призначенням будівельно-технічної експертизи та ухвалою від 20.06.2012р. поновлено з підстав надходження листа експерта щодо неможливості проведення експертизи (т.5 а.с.75-77, 82).

Рішенням господарського суду Одеської області від 13.08.2012р. позовні вимоги задоволено з мотивів обґрунтованості та доведеності позовних вимог, на підставі статей 344, 332 Цивільного кодексу України.

Не погодившись з рішенням суду, Департамент комунальної власності Одеської міської ради, Одеська міська рада, КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості»звернулись з апеляційними скаргами, в яких просили рішення суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права; неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи. Апеляційні скарги мотивовані тим, що спірне приміщення є комунальною власністю Одеської міської Ради на підставі свідоцтва про право власності від 22.04.2009р., виданого на підставі рішення виконкому Одеської міської ради від 19.03.2009р. №201, тоді як позивач користувався ним на підставі рішень виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих №408 за травень 1958р. та №693 від 03.12.1970р., що виключає визнання за позивачем права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 Цивільного кодексу України. Крім того, позивачем не доведено того, що внаслідок проведення ремонтно-будівельних робіт ним створено нову річ, а тому судом безпідставно визнано право власності за видавництвом на підставі статті 332 Цивільного кодексу України.

27.09.2012р. від позивача надійшло клопотання (вх.№2632/12/Д2) про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням директора видавництва на лікуванні та необхідністю особистої присутності в судовому засіданні апеляційної інстанції.

Судова колегія відхиляє зазначене клопотання з огляду на те, що участь представників сторін при розгляді апеляційної скарги не є обов'язковою в силу норм Господарського процесуального кодексу України, а також не визнана такою судом апеляційної інстанції. Крім того, заявлене клопотання не підтверджено будь-якими доказами. Водночас, юридичні особи не позбавлені права направити до суду іншого представника для забезпечення захисту своїх інтересів, надавши при цьому згідно із статтею 28 Господарського процесуального кодексу України відповідну довіреність.

ФОП ОСОБА_3 про дату, час та місце розгляду апеляційних скарг повідомлений належним чином, проте не скористався своїм правом участі в судовому засіданні апеляційної інстанції.

Заслухавши представників скаржників, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

У травні 1958 року рішенням виконавчого комітету Одеської міської Ради депутатів трудящих №408 Обласному видавництву надано частину приміщення площею 152 кв.м. (6 кімнат) в будинку АДРЕСА_1 і зобов'язано виконком Сталінської райради оформити користування приміщенням договором оренди з видавництвом (т.2 а.с.11).

21.10.1970р. видавництво «Маяк»звернулося до виконкому Одеської міської Ради депутатів трудящих з листом за вих. № 1304\6, в якому зазначило, що в лютому 1970 року були відселені із займаних квартир по АДРЕСА_1 чотири родини, яким надані житлові площі на АДРЕСА_2, за рахунок пайової участі видавництва і вся площа зайнята видавництвом. У зв'язку з цим видавництво звернулося з клопотанням про винесення рішення стосовно закріплення за ним площі (74 кв.м.), що звільнилася за вищевказаною адресою (т.2 а.с.13).

Рішенням виконавчого комітету Одеської міської Ради депутатів трудящих № 693 від 03.12.1970 р. «Про закріплення за видавництвом «Маяк»приміщення, що звільнилося, по АДРЕСА_1, площею 74 кв.м.»зазначене приміщення було закріплено за видавництвом та зобов'язано виконком Жовтневої райради включити в орендний оговір додаткову площу (т.2 а.с.12).

Позивач в якості підстав для визнання за ним права власності послався на набувальну давність, закріплену в статті 344 Цивільного кодексу України, відповідно до частини першої якої особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. При цьому, позивач зазначив, що спочатку видавництво мало назву Одеське обласне газетно-журнальне видавництво, з 1960 року - Одеське книжкове видавництво. У квітні 1964 року згідно постанови ЦК КПУ від 15.11.1963р. (мовою оригіналу) «Об упорядочении издательского дела в республике и повышения роли издательств в хозяйственном и культурном строительстве»і Ради Міністрів УРСР від 07.02.1964р. №135 «Вопросы организации Государственного Комитета Совета Министров Украинской ССР по печати»воно реорганізовано у Республіканське видавництво «Маяк»Державного Комітету Ради Міністрів Української PCP по пресі. Як зазначив позивач, спірне приміщення він займає вже більше шістдесяти років, про що свідчать вищенаведені рішення виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих №408 за травень 1958р. та №693 від 03.12.1970р., яким за видавництвом було закріплено це приміщення. Видавництво володіє і користується спірним приміщенням, реалізовуючи всі права, характерні для власника (зокрема, здійснює витрати по утриманню приміщення, укладає договори на водопостачання, теплопостачання, електропостачання та здійснює оплату за надані на підставі цих договорів послуги), у зв'язку з чим просить визнати за ним право власності.

Крім того, позивач, обґрунтовуючи вимоги про визнання за ним права власності на нежитлове приміщення загальною площею 370 кв.м., розташованого на другому поверсі будинку АДРЕСА_1, послався на те, що у спірному приміщенні ним були здійснені ремонтні роботи за власні кошти. Згідно технічного висновку щодо приміщень за адресою: АДРЕСА_1, конструктивні елементи приміщень мають достатню несучу здатність; комплекс виконаних робіт дозволив в приміщеннях організувати офіс відповідно до вимог будівельних норм і правил; площі приміщень відповідають чинним будівельним нормам та правилам. У зв'язку з цим проведені позивачем ремонтно-будівельні роботи у приміщеннях фактично є не ремонтом, а суттєвим його поліпшенням, внаслідок чого шляхом переробки майна воно отримало нові фізичні властивості, тобто створено нову річ, тоді як відповідно до частин 1, 4 статті 332 Цивільного кодексу України переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ; якщо вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість матеріалу, право власності на нову річ набуває за її бажанням особа, яка здійснила таку переробку. За таких обставин позивач дійшов висновку про те, що існує додаткова підстава для визнання за ним права власності на приміщення згідно із статтею 332 Цивільного кодексу України, тобто набуття права власності на перероблену річ.

Проте, у Всеукраїнського державного багатопрофільного видавництва «Маяк»відсутні підстави для задоволення позову про визнання права власності на спірне приміщення з огляду на наступне.

Рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991р. №226-ХХІ «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування і районів області»у комунальну власність територіальної громади м.Одеси був переданий весь житловий і нежилий фонд місцевих рад, розташований у територіальних межах міста.

22.04.2009р. виконавчим комітетом Одеської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 19.03.2009р. №201 було видано свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення другого поверху загальною площею 373,5 кв.м., відповідно до якого власником вказаних приміщень є територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради (т.1 а.с.68).

На підставі зазначеного свідоцтва Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості»13.05.2009р. здійснено реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради (т.1 а.с.69).

Відповідно до статті 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Частинами 5, 6, 8 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»передбачено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Таким чином, нежитлове приміщення загальною площею 370 кв.м., розташоване на другому поверсі будинку АДРЕСА_1, є комунальною власністю територіальної громади м.Одеси, і рішеннями виконкому Одеської міської Ради депутатів трудящих №408 за травень 1958р. та №693 від 03.12.1970р. позивачу спірне приміщення передалось лише у користування.

Також судова колегія зазначає, що рішенням виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів від 27.12.1991р. №580 затверджено список об'єктів, які підлягають взяттю під охорону як пам'ятники архітектури і містобудування місцевого значення, до переліку якого увійшов будинок по АДРЕСА_1. Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини»об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками (за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

Апеляційна інстанція відхиляє посилання позивача на статтю 344 Цивільного кодексу України, яка регулює набуття права власності за набувальною давністю, оскільки за набувальною давністю у власність можуть набути майно лише особи, які є незаконними добросовісними володільцями цього майна протягом встановленого строку. При цьому, володілець є добросовісним, якщо він не знав і не міг знати про те, що ця річ належить іншій особі. Оскільки позивач займав спірне приміщення на підставі вищевказаних рішень виконкому депутатів трудящих, це передбачає обізнаність позивача про належність майна певному власникові і виключає можливість визнання права власності за набувальною давністю.

Стосовно посилань позивача як на ще одну підставу для визнання за ним права власності на спірне приміщення на статтю 332 Цивільного кодексу України судова колегія зазначає наступне. Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно із частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Отже, позивачем не доведено належними та допустимими доказами вартості будівельно-ремонтних робіт, виконаних при реконструкції спірних приміщень. Також зазначена вартість не встановлена будівельно-технічними експертизами, що призначались у даній справі.

Вищевикладене не враховано місцевим господарським судом при прийнятті рішення про визнання права власності на спірне нерухоме майно, а тому його слід скасувати, в позові відмовити, а апеляційні скарги -задовольнити.

Керуючись ст.ст. 99, 103 -105 Господарського процесуального кодексу

України, суд -

постановив:

Апеляційні скарги задовольнити.

Рішення господарського суду Одеської області від 13.08.2012р. у справі №9-19-33-3/24-08-288 скасувати, в позові відмовити.

Стягнути з Всеукраїнського державного багатопрофільного видавництва «Маяк»судовий збір за апеляційний перегляд справи на користь:

-Одеської міської ради в сумі 536,50грн.;

-Департаменту комунальної власності Одеської міської ради в сумі 536,50грн.;

Комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості»в сумі 536,50грн.;

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідні накази.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постанови законної сили.

Повний текст постанови підписано 02.10.2012р.

Головуючий суддя Л.В. Поліщук

Суддя С.В. Таран

Суддя В.Б. Туренко