Постанова

від 29.11.2012 по справі 9-19-33-3/24-08-288

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2012 р. Справа № 9-19-33-3/24-08-288

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

Головуючий суддя

Судді: Могил С.К. (доповідач),

Борденюк Є.М.,

Вовк І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу всеукраїнського державного багатопрофільного видавництва "Маяк" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.09.2012 у справі № 9-19-33-3/24-08-288 господарського суду Одеської області

за позовом всеукраїнського державного багатопрофільного видавництва "Маяк"

до: фізичної особи-підприємця ОСОБА_3,

Одеської міської ради,

комунального підприємства "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості"

третя особа: Департамент комунальної власності Одеської міської ради

про визнання права власності,

за участю представників

позивача: не з'явились,

відповідачів: не з'явились,

третьої особи: Данілова Л.В.,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2008 року Всеукраїнське державне багатопрофільне видавництво "Маяк" звернулось до господарського суду з позовною заявою, в якій просило визнати право власності на нежитлове приміщення загальною площею 370 кв.м., розташоване на другому поверсі будинку АДРЕСА_1.

Під час неодноразового судового розгляду позовних вимог, заявлених до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, Одеської міської ради та комунального підприємства "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості", позивач неодноразово змінював їх правову підставу, і остаточно обґрунтував свої вимоги положеннями ст. 344 Цивільного кодексу України, яка регулює порядок набуття права власності за набувальною давністю, а також, посилаючись на факт здійснення переробки приміщення, просив суд врахувати передбачений ст. 332 Цивільного кодексу України порядок набуття права власності на перероблену річ.

Рішенням господарського суду Одеської області від 13.08.2012 позовні вимоги задоволено з мотивів їх обґрунтованості, доведеності та відповідності положенням ст.ст. 344, 332 Цивільного кодексу України.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27.09.2012 скасовано рішення місцевого суду, в позові відмовлено з огляду на встановлений факт належності спірного майна до комунальної власності і відсутності будь-яких підстав для набуття права власності на нього позивачем.

Не погоджуючись з постановою апеляційного суду, позивач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на невідповідність висновку апеляційного суду дійсним обставинам справи, наполягає на тому, що право власності на спірне майно набуто ним на законних підставах, зокрема, передбачених ст.ст. 332, 344 Цивільного кодексу України.

Переглянувши оскаржену постанову апеляційного господарського суду, а також рішення суду першої інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як встановлено судом апеляційної інстанції і залишено поза увагою місцевого господарського суду, спірне майно, починаючи з травня 1958 року -моменту прийняття виконавчим комітетом Одеської міської Ради депутатів трудящих рішення № 408 про передачу частини приміщень правопопереднику позивача, перебувало у користуванні позивача на умовах оренди.

При цьому, апеляційним судом з'ясовано, що право власності на вказане майно належить територіальній громаді міста Одеси відповідно до Рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 №226-ХХІ "Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування і районів області", яким у комунальну власність територіальної громади місто Одеси був переданий весь житловий і нежитловий фонд місцевих рад, розташований у територіальних межах міста.

Крім того, як встановив господарський суд другої інстанції, рішенням виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів від 27.12.1991 №580 затверджено список об'єктів, які підлягають взяттю під охорону як пам'ятники архітектури і містобудування місцевого значення, і будинок по АДРЕСА_1, в якому розташовано спірне приміщення увійшов до цього переліку, відтак, відчуження та передача такого майна має відбуватись з дотриманням приписів ч. 1 ст. 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини", згідно з якими об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками (за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

Таким чином, перевіривши доводи позивача про набуття ним права власності на спірні приміщення за набувальною давністю та у зв'язку зі здійсненням їх переробки, та дійшовши висновку про їх невідповідність дійсним обставинам справи, суд апеляційної інстанції скасував рішення місцевого суду та відмовив в безпідставних позовних вимогах.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного господарського суду, оскільки вони повністю підтверджуються наявними серед матеріалів справи доказами належності майна, на яке претендує позивач, до комунальної власності, і з яких не вбачається жодних підстав вважати, що позивач набув право власності на це майно на законних підставах.

Щодо викладених в касаційній скарзі доводів про набуття позивачем права власності за набувальною давністю у зв'язку з обставинами відкритого користування спірним майном протягом більш ніж 60 років, то вони спростовуються наявними матеріалами справи, з яких вбачається, що майном позивач користувався на умовах його оренди, при цьому, слід зазначити, що згідно з ч. 3 ст. 344 Цивільного кодексу України (який набрав чинності 01.01.2004), якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять років з часу спливу позовної давності.

Тобто, навіть якщо припустити, що позивач є добросовісним користувачем чужим майном, підстав для набуття ним права власності на це майно за набувальною давністю у 2009 році не виникло.

Крім того, як вже обґрунтовано зазначив апеляційний господарський суд, не заслуговують на увагу посилання позивача на здійснення реконструкції спірних приміщень як на обставину, що підтверджує факт набуття права власності в порядку ст. 332 Цивільного кодексу України, оскільки відповідні доводи щодо вартості та підстав здійснення будівельно-ремонтних робіт всупереч приписам Господарського процесуального кодексу України не підтверджені належними і достатніми доказами.

Враховуючи, що жодними доводами касаційної скарги не спростовано обґрунтованих висновків, викладених в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.09.2012 у справі № 9-19-33-3/24-08-288 -без змін.

Головуючий суддяМогил С.К. Судді:Борденюк Є.М. Вовк І.В.