Рішення

від 26.09.2012 по справі 5017/2499/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" вересня 2012 р.Справа № 5017/2499/2012

Господарський суд Одеської області у складі:

судді Зайцева Ю.О.

при секретарі судового засідання Чебан К.В.

за участю представників сторін:

від позивача : Султанов Т.З., довіреність №б/н від 20.09.2012 р.;

від відповідача : не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Злата"

до відповідача Міністерства економічного розвитку Придністровської Молдавської Республіки

про визнання договору дійсним, визнання права власності

Суддя Зайцев Ю.О.

Суть спору: 22.08.2012 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Злата" (далі - Позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Міністерства економічного розвитку Придністровської Молдавської Республіки (далі - Відповідач) про визнання дійсним договору та визнання права власності.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 27.08.2012 р. порушено провадження за вказаним позовом з призначенням справи до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Відповідач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, у судові засідання не з'явився, надав до суду відзив на позовну заяву (вх.№. 29301/2012 від 25.09.2012 р.), відповідно до змісту якого відповідач підтвердив факт укладання договору купівлі-продажу спірного майна та просив розглядати справу за відсутності представника відповідача.

Відповідно до п. 32 Інформаційного листа ВГСУ від 29 вересня 2009 року № 01-08/350 "Про деякі питання, порушені в доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" викладена правова позиція, згідно якої відмітка про відправку процесуального документа суду на зворотньому аркуші у лівому нижньому куті першого примірника процесуального документа є підтвердженням розсилання процесуального документа сторонам у справі та іншим особам, які брали участь у справі, а коли йдеться про ухвалу, де зазначено про час і місце судового засідання, - підтвердженням повідомлення про час і місце такого засідання.

При цьому, суд зазначає, що необґрунтоване затягування розгляду справи суперечить вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Приймаючи до уваги, що судові відправлення скеровувалися на адресу відповідача визначену в позовній заяві та договорі купівлі-продажу №2 від 30.06.2006 р., суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

У судовому засіданні 26.09.2012 р. після повернення з нарадчої кімнати було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду в порядку статті 85 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне:

30.06.2006 р. Позивач уклав з Відповідачем (Міністерством економіки Придністровської Молдавської Республіки, яке станом на теперішній час є Міністерством економічного розвитку Придністровської Молдавської Республіки) письмовий договір № 2 купівлі-продажу майна державної власності, розташованого за межами Придністровської Молдавської Республіки (далі -ПМР) (база відпочинку "Тирас", Одеська область, Білгород-Дністровський район, с/рада Шабівська, територія Будакської коси (смт. Затока) (далі -Договір купівлі-продажу), за яким Відповідач продав, а Позивач купив майно державної власності, що знаходилось на момент укладення вказаного договору на балансі Державного унітарного підприємства "Тираспольська автоколона-2809" (правонаступником якого станом на теперішній час є Відкрите акціонерне товариство "Тираспольська автоколона-2809", що підтверджується пунктом 1.1. Статуту товариства, ВАТ "Тираспольська автоколона-2809" створено шляхом реорганізації у формі перетворення).

Зазначене нерухоме майно за договором складається з:

- шістнадцяти дерев'яних будинків, площею по 18 кв. м. кожен;

- павільйону споруди, площею 483 кв. м.

Відповідно до Договору купівлі-продажу зазначене майно належить державі (ПМР) в особі Міністерства промисловості ПМР на підставі свідоцтва про внесення до реєстру державного та муніципального майна від 13.01.2006 р. (серія АГ № 000373, реєстровий номер -01:09:01/2006/3).

Згідно із п. 2.1., п. 2.2., п. 4.2. Договору купівлі-продажу вартість майна складає 16 000,00 доларів США (що станом на момент подання позову до суду за офіційним обмінним курсом української гривні до долару США складає 127888,00 грн.), відповідно до рішення Комісії з оцінки та приватизації майна державної власності ПМР. Покупець сплачує ціну об'єкта продажу на протязі п'ятнадцяти банківських днів із дня укладення вказаного договору, а саме, в строк до 10.07.2006 р.

Відповідно до п. 4.1. Договору купівлі-продажу Відповідач зобов'язався з моменту надходження на розрахунковий рахунок коштів протягом трьох робочих днів передати об'єкт Позивачу за актом прийому-передачі, який є невід'ємною частиною вказаного договору. Так 07.07.2006 р.

Позивач сплатив Відповідачу обумовлену Договором купівлі-продажу вартість майна, а саме 16 000,00 доларів США, шляхом перерахування зазначеної суми грошових коштів на відповідний розрахунковий рахунок Державного казначейства ПМР в Придністровському республіканському банку, що підтверджується банківськими платіжними документами. 30.06.2006 між Позивачем та Відповідачем укладений та підписаний акт прийому-передачі майна державної власності, за яким Відповідач передав, а Позивач прийняв таке майно бази відпочинку «Тирас».

Таким чином Позивач своєчасно та в повному обсязі виконав свої зобов'язання за Договором купівлі-продажу 30.06.2006 р. № 2, проте Відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення даного договору.

При цьому Відповідач посилається на те, що національним законодавством ПМР не передбачена нотаріальна форма договору купівлі-продажу нерухомого майна (відповідно до Довідки Голови Республіканської нотаріальної палати ПМР, приватного нотаріуса Бендерського нотаріального округу Коломійця С.С. (від 24.09.2010 р. вих. № 01.35)

Відповідачем надано відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що відповідач заявлені позовні вимоги не заперечує та покладається на розсуд суду.

Досліджуючи матеріали справи, аналізуючи норми чинного законодавства, що стосується суті спору, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з ст.1 ГК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Господарський суд порушує справи за позовними заявами: підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів; державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України; прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави, відповідно до ст. 2 ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язаний вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно з ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу.

У п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вище встановлено господарським судом, між 30.06.2006 р. позивач уклав з відповідачем письмовий договір № 2 купівлі-продажу майна державної власності ПМР, в вигляді бази відпочинку "Тирас", Одеська область, Білгород-Дністровський район, с/рада Шабівська, територія Будакської коси (смт. Затока).

Згідно статті 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, жилого будинку (квартири) чи іншого нерухомого майна укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.

Судом досліджено та встановлено, що спірний договір купівлі-продажу був укладений у простій письмовій формі та нотаріального посвідчення Договору купівлі-продажу не відбулось.

Позивач дізнався про відмову відповідача від нотаріального посвідчення вказаного договору купівлі-продажу саме з вищезазначеної Довідки Голови Республіканської нотаріальної палати ПМР, приватного нотаріуса Бендерського нотаріального округу Коломійця С.С. (від 24.09.2010 р. вих. № 01.35), тобто після 24.09.2010 р.

Позивач зі свого боку виконав умови Договору купівлі-продажу, а саме: повністю сплатив вартість майна в розмірі 16 000,00 доларів США (що станом на момент подання позову до суду за офіційним обмінним курсом української гривні до долару США складає 127888,00 грн.), відповідно до розділу 2 Договору купівлі-продажу, що підтверджується платіжним дорученням № 57 від 07.07.2006 р. та прийняв майно, що підтверджується актом приймання-передачі майна від 30.06.2006 р.

Також позивач уклав Договір оренди земельної ділянки (що знаходиться під базою відпочинку "Тирас") з Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією від 25.10.2004 р., терміном на 49 років та сплачує орендну плату в грошовій формі у розмірі 5215,60 грн. за кожен рік оренди, що складає 255564,00 грн. за весь строк оренди.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовились відносно всіх важливих умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулось повне чи часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому випадку наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Зважаючи на те, що між позивачем і відповідачем було досягнуто згоди відносно всіх важливих умов договору купівлі-продажу, позивачем були повністю виконані умови договору купівлі-продажу, відповідач передав у власність позивача, а позивач прийняв будівлі та споруди, що підтверджується матеріалами справи, та оплатив вартість майна бази відпочинку "Тирас", але відповідач ухилився від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, цей договір підлягає визнанню дійсним судом.

Статтею 317 Цивільного кодексу України, встановлено, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Здійснення права власності передбачено ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Згідно із ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно із ст. 392 ЦК України, власник може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Господарський суд дійшов висновку, що оскільки сторонами визнано договір купівлі-продажу майна державної власності, розташованого за межами Придністровської Молдавської Республіки (далі -ПМР) (база відпочинку "Тирас", Одеська область, Білгород-Дністровський район, с/рада Шабівська, територія Будакської коси (смт. Затока) - дійсним, то відповідно до умов вищезазначеного договору, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Злата" переходить визнання права власності на нерухоме майно бази відпочинку "Тирас", яке знаходиться на земельній ділянці загальною площею 0,7670 га. та розташоване за адресою: Україна, Одеська область, Білгород-Дністровський район, Шабівська с/рада, комплекс будівель та споруд № 65, і зазначено в Договорі купівлі-продажу № 2 від 30 червня 2006 року.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно зі ст. ст. 44,49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 33,34,43,44-49,75,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати дійсним договір № 2 від 30.06.2006 р. купівлі-продажу майна державної власності (бази відпочинку «Тирас», Одеська область, Білгород-Дністровський район, Шабівська с/рада, комплекс будівель та споруд № 65), укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Злата»(код ЄДРПОУ 32129195) та Міністерством економіки Придністровської Молдавської Республіки.

3. Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Злата»(код ЄДРПОУ 32129195) право власності на нерухоме майно - базу відпочинку «Тирас», розташоване за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, Шабівська с/рада, комплекс будівель та споруд № 65, та складається з: шістнадцяти дерев'яних будинків, площею по 18 кв. м. кожен; павільйону споруди, площею 483 кв. м.

Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 01.10.2012 року.

Суддя Зайцев Ю.О.