Постанова

від 18.09.2013 по справі 5017/2499/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2013 року Справа № 5017/2499/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А. суддів Данилової М.В., Данилової Т.Б.

розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Злата" на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 21.05.2013 у справі№ 5017/2499/2012 господарського суду Одеської області за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Злата" доМіністерства економічного розвитку Придністровської Молдавської Республіки за участю третіх осіб, без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1. товариства з обмеженою відповідальністю "Тираспільська автоколона-2809", 2. Білгород-Дністровської районної державної адміністрації в Одеській області за участю 1.Білгород-Дністровської міжрайонної прокуратури, 2.Головного управління Держземагенства в Одеській області провизнання договору дійсним та визнання права власності

в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивачане з'явився - - відповідачане з'явився - - третьої особи-1Каназірський Ю.Ф. - - третьої особи-2не з'явився

- - ГУ Держземагенства в Одеській областіне з'явився - - Генеральної прокуратури УкраїниКозакова І.М.

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю "Злата" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Міністерства економічного розвитку Придністровської Молдавської Республіки, в якій просило суд визнати дійсним договір купівлі-продажу майна державної власності № 2 від 30.06.2006 та визнати за ним право власності на нерухоме майно бази відпочинку "Тирас", що складається з 16 дерев'яних будинків, площею по 18 кв.м. кожен, павільону споруди, площею 483 кв.м., та розташоване за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, Шабівська сільрада, комплекс будівель та споруд № 65.

Рішенням господарського суду Одеської області від 26.09.2012 (суддя Зайцев Ю.О.) у справі № 5017/2499/2012 позов задоволено повністю. Визнано дійсним договір № 2 від 30.06.2006 купівлі-продажу майна державної власності (бази відпочинку "Тирас", Одеська область, Білгород-Дністровський район, Шабівська с/рада, комплекс будівель та споруд № 65), укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Злата" та Міністерством економіки Придністровської Молдавської Республіки. Визнано за товариством з обмеженою відповідальністю "Злата" право власності на нерухоме майно - базу відпочинку "Тирас", розташоване за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, Шабівська с/рада, комплекс будівель та споруд № 65, та складається з: шістнадцяти дерев'яних будинків, площею по 18 кв. м. кожен; павільйону споруди, площею 483 кв. м.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 21.05.2013 до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено товариство з обмеженою відповідальністю "Тираспільська автоколона-2809" та Білгород-Дністровську районну державну адміністрацію в Одеській області.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.05.2013 (головуючий Мишкіна М.А., судді: Будішевська Л.О., Бєляновський В.В.) зазначене рішення суду скасовано. Прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою апеляційної інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю "Злата" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

У відзиві на касаційну скаргу товариство з обмеженою відповідальністю "Тираспільська автоколона-2809" не погоджується з доводами скаржника і просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову - залишити без змін.

Міністерство економічного розвитку Придністровської Молдавської Республіки не скористалося правом, наданим статтею 111 2 Господарського процесуального кодексу України, не надіслало відзив на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Сторони не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18.12.2003 між Державним унітарним підприємством "Тираспільська автоколона-2809" (продавцем) та товариством з обмеженою відповідальністю "ЗЛАТА" (покупцем) було укладено договір купівлі-продажу будівель та споруд, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю будівлі та споруди бази відпочинку "Тирас" у вигляді будівлі їдальні та п'ятнадцяти дерев'яних будинків, розташованих на території Будацької коси Білгород-Дністровського району, Одеської області на земельній ділянці розміром 0,767га, а покупець зобов'язався прийняти вказані будівлі та споруди та сплатити ціну, у відповідності з умовами договору та пройти державну реєстрацію будівель та споруд в бюро технічної інвентаризації.

01.03.2004 Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією прийнято розпорядження № 244 про оформлення права власності на будівлі та споруди бази відпочинку "Тирас" за товариством з обмеженою відповідальністю "Злата", на підставі чого останньому було видано свідоцтво про право власності САА № 893268 від 24.03.2004.

30.06.2006 між товариством з обмеженою відповідальністю "Злата" (покупцем; позивачем) Міністерством економіки Придністровської Молдавської Республіки (на теперішній час - Міністерство економічного розвитку Придністровської Молдавської Республіки; продавцем; позивачем) підписано в простій письмовій формі договір № 2 купівлі-продажу майна державної власності, що складається з шістнадцяти дерев'яних будинків, площею по 18 кв.м. кожен, павільйону споруди, площею 483 кв.м., розташованого за межами Придністровської Молдавської Республіки - база відпочинку "Тирас", Одеська область, Білгород-Дністровський район, (смт. Затока). Відповідно до умов цього договору, продавець передав у власність покупця майно державної власності, що знаходилось на момент підписання договору на балансі державного унітарного підприємства "Тираспільська автоколона-2809" (правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю "Тираспільська автоколона-2809"), про що було складено відповідний акт прийому-передачі майна.

Рішенням господарського суду Одеської області від 29.08.2011, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16.02.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 22.05.2012 по справі № 27/17-2389-2011 було визнано недійсним договір купівлі-продажу будівель та споруд бази відпочинку "Тирас" від 18.12.2003. Витребувано на користь відкритого акціонерного товариства "Тираспольська автоколона - 2809" у товариства з обмеженою відповідальністю "Злата" будівлі та споруди бази відпочинку "Тирас", які розташовані за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, с/рада Шабівська, "Тирас" база відпочинку, територія Будацької коси (біля селища Затока). Визнано недійсним розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області № 244 від 01.03.2004. Визнано недійсним свідоцтво про право власності серії САА № 893268. Зобов'язано комунальне підприємство "Білгород-Дністровське бюро технічної інвентаризації" скасувати державну реєстрацію права власності товариства з обмеженою відповідальністю "Злата" на будівлі та споруди бази відпочинку "Тирас", які розташовані за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, с/рада Шабівська, "Тирас" база відпочинку, територія Будацької коси (біля селища Затока).

Предметом судового спору у даній справі є визнання дійсним договору № 2 купівлі-продажу майна державної власності від 30.06.2006, що складається з шістнадцяти дерев'яних будинків, площею по 18 кв.м. кожен, павільйону споруди, площею 483 кв.м., розташованого за межами Придністровської Молдавської Республіки - база відпочинку "Тирас", Одеська область, Білгород-Дністровський район, (смт. Затока) та визнання права власності на зазначені об'єкти.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне майно було придбано у відповідача на підставі договору купівлі-продажу від 30.06.2006, однак відповідач ухиляється від його нотаріального посвідчення. В обґрунтування своїх вимог позивач послався на статтю 220 Цивільного кодексу України.

Частина 2 статті 220 Цивільного кодексу України надає суду право визнати дійсним нотаріально не посвідчений договір, якщо сторони домовилися про усі його істотні умови, підтверджені письмовими доказами і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від нотаріального посвідчення такого договору (недобросовісна сторона). Таке рішення може бути прийняте судом на вимогу добросовісної сторони, яка виконала повністю або частково договір.

При розгляді спору щодо визнання угоди дійсною на підставі частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України та встановлення факту ухилення від нотаріального посвідчення угоди крім іншого, суд повинен встановити чи було взагалі можливим нотаріальне посвідчення цієї угоди.

Статтею 657 Цивільного кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно частини 1 статті 210 Цивільного кодексу правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до частини 3 статті 640 Цивільного кодексу України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Отже, правила частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін права та обов'язки.

Така ж правова позиція викладена і у постанові Верховного суду України від 18.04.2011 у справі № 2-17/604-2009 та у постанові Вищого господарського суду України від 17.03.2009 у справі № 15/261(1/445-21/71) за позовом ТОВ "Центр Бізнес Сервісу" до ТОВ "Редакція "Галицькі контракти", треті особи ВАТ КБ "Надра", ПМП "Зільник", про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності, в перегляді якої ухвалою Верховного Суду України від 28.05.2009, відмовлено.

На підставі викладеного та враховуючи положення статей 210, 640 Цивільного кодексу України, колегія суддів приходить до висновку, що спірний договір купівлі-продажу № 2 від 30.06.2006 є неукладеним та не породжує для сторін прав та обов'язків.

Отже, в даному випадку висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для застосування до даних правовідносин положень статті 220 ЦК України, на яку послався позивач, є обґрунтованим, оскільки спірний договір підлягає державній реєстрації і є вчиненим ї моменту її проведення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що даний судовий спір стосується прав та обов'язків товариства з обмеженою відповідальністю "Тираспільська автоколона-2809", у зв'язку з чим вказана особа має бути залучена до участі у справі. Зазначеного суд першої інстанції не врахував.

За таких обставин, апеляційний господарський суд правомірно скасував рішення місцевого господарського суду, як таке, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, з прийняттям нового рішення про відмову у позові.

На думку колегії суддів, встановивши зазначені обставини, суд апеляційної інстанції правильно застосував до спірних правових відносин норми матеріального та процесуального права.

Таким чином, постанова апеляційного господарського суду у справі відповідає встановленим фактичним обставинам справи, прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права і передбачені законом підстави для її зміни або скасування, відсутні.

Відповідно до приписів статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Доводи, які викладені у касаційній скарзі вимогам зазначеної вище статті не відповідають, оскільки пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.05.2013 у справі № 5017/2499/2012 залишити без змін.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і М.В. Данилова

Т.Б. Данилова