Рішення

від 22.05.2012 по справі 2-5924/11

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 2-5924/11

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"22" травня 2012 р.Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Виниченко Л.М.

при секретарях Гура А.А., Кошова Я.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на ? частку квартири в порядку поділу спільного майна подружжя,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулась з позовом в якому просить визнати за нею право власності на 1\2 частку квартири АДРЕСА_1, посилаючись на те, що з 05.09.2002 р. по 02.04.2009 р. з відповідачем перебувала шлюбі, від якого мають доньку ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1

В період шлюбу за спільні кошти ними була придбана двокімнатна квартира АДРЕСА_1, яка належить їй та відповідачу, відповідно ст. 60 СК України, на праві спільної сумісної власності. Договір купівлі-продажу квартири від 16 квітня 2004 р. укладено на ім»я відповідача. Після розірвання шлюбу з ОСОБА_2 вона з двома дітьми проживає окремо в спірній квартирі, донька ОСОБА_12 знаходиться на її утриманні, позов про стягнення аліментів з відповідача на утримання дитини вона не подавала.

В серпні 2009 р. відповідач зареєстрував шлюб з ОСОБА_3 та проживає в її помешканні. Без погодження з нею відповідач у вересні 2010 р. зареєстрував місце проживання своєї новонародженої дитини від другого шлюбу в спірній квартирі, а у вересні 2011 р. зареєстрував також свою дружину, чим порушив її права, як співвласника квартири.

В судовому засіданні позивачка та її представник підтримали позов та обставини, викладені у заяві, позивачка додатково пояснила, що з відповідачем з 2002 р. знімали квартиру за яку сплачували щомісячно 100 дол. США, ОСОБА_2 за перші два роки проживання змінив три роботи, отримував по 50 дол. США; вона до 29.12.2002 р. працювала в обмінному пункті, її заробітна плата становила 300 дол. США. У лютому 2003 р. з квартири вони переїхали до її батьків з якими мешкали до купівлі спірної квартири. Коли не працювала вона була на фінансовій опіці ОСОБА_4 - батька її першої дитини, який надавав матеріальну допомогу. Разом з відповідачем прожила шість років, вели спільне господарство, виховували двох дітей, мали спільний бюджет. Спірну квартиру купили за 24700 дол. США, так як їм зробили знижку за двері на 300 дол. США, вартість квартири була 25000 дол. США. Кошти в неї були, проте не на всю квартиру, тому ще 15000 дол. США на її прохання за тиждень до купівлі спірного житла дав ОСОБА_4, про що відповідачу відомо не було. Також ОСОБА_4 дав ще на ремонт 1500 дол. США. Батьки відповідача кошти на квартиру не давали, лише 100 дол. США на лінолеум.

Відповідач та його представник проти задоволення позову заперечували, відповідач пояснив, що коштів з позивачкою для придбання спірної квартири вони не мали, заощаджень у них не було, жили лише на його доходи, він отримував заробітну плату по 500-600 грн. на місяць, дружина не працювала, була студенткою, тому й залишили орендовану квартиру та переїхали жити до матері позивачки. На купівлю квартири на вул. П.Запорожця йому дали гроші його батьки, які продали свою трикімнатну квартиру на вул. Луначарського, що отримувала його мати, так як 15 років пропрацювала в будівельній організації, де раніше жив він, його батько, мати та сестра. З 2009 р. він не проживає у спірній квартирі, проте за неї сплачує, там мешкають відповідачка з двома дітьми та її співмешканець. Після розлучення він щомісячно через банк на дитину перераховує кошти по 500 грн., купує доньці речі. Його дружина з м. Біла Церква, тому він знімає квартиру в м. Києві. Договір дарування на спірну квартиру на нього батьки не оформляли, тоді це питання обговорювали, проте позивачка запевнила, що не буде пред»являти претензій на квартиру та за час сумісного проживання визнавала, що квартира є лише його. ОСОБА_4 сплачував позивачці на свою дитину аліменти десь по 300 дол. США, які витрачались позивачкою, та після купівлі квартири ОСОБА_4 дав якусь невелику частку не ремонт, проте врахував це як сплата аліментів і в подальшому деякий час грошей на дитину не давав.

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні засвідчив, що знає позивачку з 1994 р., мають з нею спільну дитину. Спірну квартиру сторони купляли навесні 2004 р. за ціною близько 30000 дол. США. На прохання позивачки він дав їй на купівлю квартири 15000 дол. США, крім того, влітку 2004 р. також ще позичив 1500 дол. США на ремонт квартири. Десь з 1996 р. він передавав позивачці щомісячно близько 200 дол. США на утримання дитини, а з 2003-2005 р.р. давав 300 дол. США.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснила, що є матір»ю відповідача, у квітні 2004 р. вони поміняли трикімнатну квартиру на вул. Луначарського на чотирьохкімнатну на вул. Курчатова та двокімнатну на вул. П.Запорожця. Відразу домовлялись з брокером, яка є знайома позивачки, щоб купити квартиру їм та сину. Після продажу своєї квартири віддали ОСОБА_2 25000 дол. США, тоді ОСОБА_1 всі гроші перерахувала та сказала, що їй квартира не потрібна; гроші поклали в банківську ячейку. Вона робила ремонт у спірній квартирі. Квартиру на Луначарського, яка належала їхній сім»ї -чотирьом особам, продали за 62500 дол. США, на Курчатова купили за 33000 дол. США.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні засвідчив, що відповідач є його сином; на вул. Луначарського вони продали квартиру десь за 63000 дол. США, з яких хватило купити дві квартири. ОСОБА_2 виділили 25000 дол. США в ОСОБА_1 присутності, син з невісткою поклали гроші в банк. Спочатку їхня дочка заперечувала, що вони ОСОБА_2 виділяють більшу вартість його частини в квартирі, проте з дочкою домовились, що квартира на Курчатова в подальшому буде її, документально цього не оформляли. ОСОБА_1 на квартиру ОСОБА_2 тоді не претендувала.

Свідок ОСОБА_8 суду засвідчила, що відповідач є її рідний брат, у них була спільна квартира на вул. Луначарського, яку вони продали, з частини грошей купили квартиру на вул. Курчатова та гроші дали ОСОБА_2 десь 26000 дол. США на купівлю ним квартири на вул. П.Запорожця в її присутності. Вона згодилась жити з батьками, щоб ОСОБА_2 мав своє окреме житло. Брату дали більше грошей, ніж його 1\4 частина у їхній квартирі, на що вона погодилась. Отримавши гроші від продажу квартири на вул. Луначарського їх відразу віддали ОСОБА_2, тоді ОСОБА_1 гроші поклала в сумку. У відповідачки доходів не було, вона не працювала і їй перший чоловік лише платив аліменти на дитину, які витрачали на проживання; заощаджень у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не було. Батьки повірили ОСОБА_1, яка настояла на тому, щоб віддали ОСОБА_2 гроші та дарування не оформляти, говорила, що вона не претендуватиме на квартиру і її оформлять лише на ОСОБА_2.

Вислухавши пояснення сторін по справі, їхніх представників, свідків, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Сторони перебували в шлюбі в період часу з 05 вересня 2002 р. по 02 квітня 2009 р. (а.с. 5, 6).

Спірна квартира АДРЕСА_1 була придбана під час перебування сторін в шлюбі на ім"я ОСОБА_2, згідно договору купівлі-продажу від 16.04.2004 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9, зареєстрованого у реєстрі за № 2382 (а.с. 8).

Відповідно п. 10 даного договору купівлі-продажу, спірну квартиру за домовленістю сторін було куплено за 12000 грн.

Позивачка суду пояснила, що спірна квартира була придбана за 24700 дол. США; відповідач повідомив суд про те, що квартира куплена за ціною 22544 дол. США, в підтвердження чого надав розписку продавця квартири ОСОБА_10, з якої вбачається, що останній отримав від відповідача 119936 грн., що еквівалентно 22544 дол. США (а.с. 32).

Згідно ч. 1 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу).

Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

З пояснень відповідача, спірна квартира була куплена за кошти, які надали йому його батьки від реалізації квартири АДРЕСА_2.

Як вбачається із договору купівлі-продажу квартири від 08.04.2004 р., посвідченого державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори, зареєстрованим у реєстрі за № 6-2249, квартира АДРЕСА_2 належана на праві власності в рівних частках ОСОБА_7, відповідачу, його матері ОСОБА_5 та сестрі відповідача ОСОБА_8 (а.с. 24). Відчужена зазначена квартира була за ціною 325950 грн. (п. 5 договору купівлі-продажу квартири).

В день відчуження квартири на вул. Луначарського ОСОБА_7 та ОСОБА_5 придбали квартиру АДРЕСА_3, згідно договору купівлі-продажу квартири від 08.04.2004 р., посвідченого державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори, зареєстрованим у реєстрі за № 6-2252, відповідно якого вартість купленої квартири становить 10751 грн. (а.с. 23). Відповідач суду пояснив, що фактично квартира по вул. Курчатова у м. Києві його батьками була куплена за 31462 дол. США, що еквівалентно 166750 грн., про що надав розписку продавців квартири (а.с. 31).

Факт передачі 08.04.2004 р. коштів відповідачу в сумі 25000 дол. США після отримання від продажу квартири АДРЕСА_2 для купівлі спірної квартири в судовому засіданні підтверджено показами свідків ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які також пояснили, що ці гроші перерахувала позивачка та поклали їх в банківську ячейку.

За повідомленням ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»від 08.05.2012 р., між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ) 08 квітня 2004 р. було укладено Договір № 170 на користування індивідуальним депозитним сейфом НОМЕР_1 терміном дії до 16.04.2004 р. включно. Відповідно до «Книги видачі та повернення ключів від наданих клієнтам у тимчасове користування індивідуальних сейфів», датою видачі ключів від сейфу НОМЕР_1 являється 08.04.2004 р., датою повернення -16.04.2004 р. (а.с. 39).

За викладених обставин, беручи до уваги надані суду докази в їх сукупності, суд приймає до уваги пояснення відповідача про те, що спірна квартира була куплена за належні йому особисто кошти, а саме кошти від продажу квартири АДРЕСА_2, 1\4 частки якої належала відповідачу на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Відділом приватизації державного житлофонду Ватутінської районної держадміністрації м. Києва 12.07.1993 р., згідно з розпорядженням № 3277 від 12.07.1993 р., зареєстрованого в Київському міському БТІ 20.07.1993 р. за реєстровим № 3450 (а.с. 23).

При цьому, окрім показів свідків, суд також враховує те, що квартира АДРЕСА_2 була відчужена за кошти в сумі 325950 грн., що значно перевищує вартість спірної квартири та придбаної батьками відповідача квартири АДРЕСА_3, а також те, що відповідачем надані його батьками кошти на купівлю спірної квартири вносились 08.04.2004 р. в банківський сейф, звідки забирались 16.04.2004 р., тобто в день придбання спірного нерухомого майна.

Згідно п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»від 21.12.2007 р. № 11, не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

Пояснення позивачки про те, що на купівлю квартири, серед іншого, було витрачено 10000 дол. США, які були заощадженнями за час спільного проживання з відповідачем, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, так як будь-якими доказами дані обставинами не підтверджені, до того ж як пояснила сама позивачка, з 29.12.2002 р. вона не працювала, відповідач змінював місяця роботи та отримував невелику заробітну плату.

До пояснень свідка ОСОБА_4 про те, що він надав позивачці гроші у розмірі 15000 дол. США для купівлі спірної квартири суд відноситься критично, оскільки даний свідок є зацікавленою особою, так як має з позивачкою спільну дитину, до того ж у разі надання коштів він не був позбавлений можливості оформити відповідний договір на купівлю частки квартири на ім»я своєї дитини, якій він сплачує аліменти. Крім того, природа надання вказаних коштів судом достовірно не встановлена, у показах позивачки та свідка вбачаються розбіжності, так як позивачка пояснила, що 15000 дол. США їй ОСОБА_4 подарував, останній пояснив, що ОСОБА_1 у нього позичала ці гроші.

Будь-яких угод між сторонами по справі, в тому числі з третіми особами, про розміри внесених коштів чи визначення відповідних частин щодо власності нерухомого майна не укладалось, покупцем спірної квартири в договорі купівлі-продажу зазначений лише відповідач, позивачка при підписанні угоди була присутня.

Вищезазначені договори купівлі-продажу квартир недійсними не визнавались, вказана в них вартість нерухомого майна не оспорювалась.

За наведених обставин суд вважає, що позов не знайшов свого підтвердження в судовому засіданні, у зв»язку з чим задоволенню не підлягає, оскільки спірна квартира в період шлюбу купувалась за кошти з відчуженої квартири, яка належала відповідачу на праві спільної часткової власності до укладення шлюбу.

На підставі викладеного, керуючись ст. 57 СК України, п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»від 21.12.2007 р. № 11, ст. ст. 10, 11, 57 - 64, 88, 158, 208, 209, 212 - 215, 218 ЦПК України суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на ? частку квартири в порядку поділу спільного майна подружжя відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя