Ухвала

від 14.09.2012 по справі 2/471-41/119-62/188

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

14 вересня 2012 р. № 2/471-41/119-62/188

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Плюшка І.А., Демидової А.М., Малетича М.М., Панової І.Ю., Шевчук С.Р., розглянувши заявуТовариства з обмеженою відповідальністю "Автохелп" про перегляд Верховним Судом України постанови у справі за позовом до третя особа про за зустрічним позовом до проВищого господарського суду України від 16.07.2012 № 2/471-41/119-62/188 Товариства з обмеженою відповідальністю "Автохелп" 1. Публічного акціонерного товариства "Есма" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Експерементальна виробничо-будівельна фірма "ПСП" Добровольна Надія Миколаївна визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, Публічного акціонерного товариства "Есма" Товариства з обмеженою відповідальністю "Автохелп" визнання відсутнім права спільної сумісної власності та визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

Справа розглядалася судами неодноразово, останнім рішенням господарського суду міста Києва від 15.02.2012 у справі № 2/471-41/119-62/188 у задоволенні первісного позову відмовлено; зустрічний позов задоволено частково: визнано відсутнім у Товариства з обмеженою відповідальністю "Автохелп" право спільної сумісної власності на будівлю прохідної, будівлю колишнього дворового туалету, приміщення СВЧ, що розташовані за адресою: м. Київ, бул. Лепсе, 26; в іншій частині зустрічного позову відмовлено, вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2012 у справі № 2/471-41/119-62/188 рішення господарського суду міста Києва від 15.02.2012 скасовано частково; первісний позов задоволено: визнано недійсним договір купівлі-продажу № 202, укладений 05.02.2001 Закритим акціонерним товариством "Есма" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Експериментальна виробничо-будівельна фірма "ПСП" (зі змінами та доповненнями); в іншій частині в задоволенні зустрічного позову відмовлено; в іншій частині рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.07.2012 у справі

№ 2/471-41/119-62/188 постанову суду апеляційної інстанції скасовано, рішення суду першої інстанції залишено в силі.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Автохелп" звернулась із заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 16.07.2012 у даній справі, в якій заявник просить дану постанову скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції, мотивуючи свої вимоги неоднаковим застосуванням Вищим господарським судом України положень частини першої статті 20 Господарського кодексу України, внаслідок чого ухвалені різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. Крім того, заявник вказує на неоднаковість практики Вищого господарського суду України при визнанні договорів удаваними.

В обґрунтування своїх вимог заявником подано постанови Вищого господарського суду України від 07.04.2010 у справі № 20/196пн, від 15.11.2007 у справі № 5/271, від 26.10.2010 у справі № 33/194-08, від 23.08.2006 у справі № 51/367-05 та від 07.12.2009 у справі № 22/141-09-4212.

Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, Вищий господарський суд України не вбачає підстав для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України з огляду на таке.

Відповідно до статті 111 16 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно на таких підставах: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 цієї статті) матиме місце тоді, коли суд касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за подібних предмета і підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

При вирішенні питання допуску справи до провадження Верховного Суду України враховується сукупність всіх наявних складових ознак неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Як вбачається зі змісту заяви та доданих до неї документів, у постанові від 16.07.2012 у справі № 2/471-41/119-62/188, про перегляд якої подано заяву, Вищий господарський суд України визнав обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо задоволення зустрічного позову в частині визнання відсутнім у відповідача права спільної сумісної власності (в частині, що стосується доводів заявника). При цьому суд касаційної інстанції виходив з встановлених судом першої інстанції обставин справи стосовно того, що договір про сумісну діяльність, укладений сторонами, є удаваним, оскільки останній вчинено сторонами з метою приховання іншої угоди, а саме угоди про безоплатне відчуження частини майнового комплексу, у зв'язку з чим у позивача за первісним позовом право власності на нерухоме майно не виникло. Доказів перебування спірного майна у спільній сумісній власності станом на момент укладання спірного договору позивачем за первісним позовом не надано, з огляду на що зустрічний позов про визнання відсутнім у позивача права спільної сумісної власності підлягає задоволенню.

Водночас у постанові від 07.04.2010 у справі № 20/196пн суд касаційної інстанції погодився з висновком судів попередніх інстанцій щодо відмови у позові про визнання відсутності у позивача прав та обов'язків за договором про переведення боргу, оскільки обраний в даному випадку позивачем спосіб захисту прав та законних інтересів не призводить до поновлення порушеного права та реального захисту його прав у випадку їх задоволення. Крім того, зі змісту позовної заяви та матеріалів справи не вбачається, що відповідачі будь-яким чином порушили, не визнали або оспорювали якесь право позивача або охоронюваний законом інтерес. Судом касаційної інстанції також відзначено, що за своєю правовою суттю вимоги позивача фактично зводяться лише до намагань надати оцінку діям сторін при відсутності спору про право .

У постанові від 15.11.2007 у справі № 5/271 Вищий господарський суд України погодився з рішенням суду першої інстанції про відмову у позові щодо визнання за позивачем права здійснювати управління майном, зазначеним в акті приймання-передачі до договору оренди цілісного майнового комплексу та про визнання відсутності права власності на зазначене майно у відповідача, оскільки позивач не надав належних доказів щодо наявності у нього прав на спірне майно, а також не вказав у своїх вимогах та не надав доказів щодо особи, яка, на його переконання, є власником спірного майна. Крім того, суд касаційної інстанції визнав необґрунтованим посилання позивача на положення частини другої статті 20 Господарського кодексу України з огляду на те, що звертаючись до суду з вимогою визнати відсутність у іншої особи права власності на певне майно, позивач повинен легітимувати себе в якості заінтересованої особи, тобто довести наявність права власності на це майно саме йому або ж належність йому спірного майна на іншому правовому титулі, однак таких доказів позивачем надано не було.

У постанові від 26.10.2010 у справі № 33/194-08 суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позову про визнання відсутнім права у відповідача припиняти електропостачання за договором на підставі акту порушень Правил користування електричною енергією припинено, прийняв нове рішення, яким провадження у справі в цій частині припинив. При цьому суд касаційної інстанції виходив з того, що заявлена позивачем вимога про встановлення певного факту (визнання відсутнім права припиняти електропостачання) не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки ця вимога є нічим іншим як встановлення факту, що має юридичне значення. Встановлення такого факту, як визнання відсутнім у відповідача права припиняти електропостачання, може бути встановлений господарським судом у спорі, пов'язаним з зобов'язанням відповідача поновити електропостачання.

У постанові від 23.08.2006 у справі № 51/367-05 Вищий господарський суд України погодився з судом апеляційної інстанції про відмову у позові щодо визнання договору недійсним та зобов'язання повернути майно, виходячи з встановлених судами попередніх інстанцій обставин щодо виконання оспорюваного договору обома сторонами у передбачений спосіб, а тому відсутні підстави вважати, що сторони не досягли згоди по всіх істотних умовах та мали на меті приховати інший договір. Крім того, суд касаційної інстанції вказав на те, що неузгодження сторонами діяльності по виконанню проектів не свідчить в даному випадку про невиникнення між сторонами зобов'язальних відносин, не свідчить про удаваність або фіктивність правочину, не є перешкодою для здійснення сторонами цивільних прав та може бути усунуто сторонами в порядку статті 188 Господарського кодексу України шляхом внесення в договір про сумісне використання майна відповідних змін або шляхом укладення нового договору.

У постанові від 07.12.2009 у справі № 22/141-09-4212 суд касаційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та залишив без розгляду позов про визнання недійсним та удаваним договору про спільну виробничу діяльність. При цьому суд касаційної інстанції виходив з того, що місцевий господарський суд не перевірив і не встановив правильність визначення прокурором позивача у даній справі (органів, які уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах), та, всупереч приписам процесуального законодавства, не залишив позов без розгляду, а виніс рішення по суті позовних вимог, зробивши висновки виключно на підставі аналізу змісту зобов'язань сторін, викладених у спірному договорі, що є помилковим і передчасним з огляду на вимоги статті 235 Цивільного кодексу України.

З урахуванням викладеного зазначені постанови не дають підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду України в порядку пункту першого статті 111 16 ГПК України з огляду на відмінність встановлених судом фактичних обставин, покладених в основу постанов суду касаційної інстанції, в порівнянні з постановою Вищого господарського суду України від 16.07.2012 у справі № 2/471-41/119-62/188.

За таких обставин відсутні визначені статтею 111 16 ГПК України підстави для допуску справи № 2/471-41/119-62/188 до провадження Верховного Суду України.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 86, 111 16 , 111 21 ГПК України, Вищий господарський суд України

У Х В А Л И В:

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Автохелп" у допуску справи № 2/471-41/119-62/188 до провадження Верховного Суду України.

Головуючий суддяІ.Плюшко Судді: А.Демидова М.Малетич І.Панова С.Шевчук

KAСАЦІЯ до ВСУ (03.14.04 - розгляд)