ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 2/471-41/119-62/188 15.02.12
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Автохелп», м.Київ, ЄДРПОУ 24941339
до відповідача 1: Публічного акціонерного товариства «Есма», м.Київ, ЄДРПОУ 01267886
до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Експериментальна виробничо-будівельна фірма «ПСП», м.Київ, ЄДРПОУ 16307315
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1: ОСОБА_1, м.Київ, ІН НОМЕР_1
про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна
а також за зустрічною позовною заявою: Публічного акціонерного товариства «Есма», м.Київ, ЄДРПОУ 01267886
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Автохелп», м.Київ, ЄДРПОУ 24941339
про визнання відсутнім права спільної сумісної власності та визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна
Головуючий суддя Любченко М.О.
Суддя Підченко Ю.О.
Суддя Пригунова А.Б.
Представники:
Від позивача: ОСОБА_2 -по дов.
Від відповідача 1: ОСОБА_3 -по дов.
Від відповідача 2: не з'явився
Від третьої особи: ОСОБА_4 -по дов.
СУТЬ СПРАВИ:
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Автохелп», м.Київ звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача 1, Публічного акціонерного товариства «Есма», м.Київ, відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Експериментальна виробничо-будівельна фірма «ПСП», м.Київ про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна №202 від 05.02.2001р., укладеного між Закритим акціонерним товариством «Есма»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Експериментальна виробничо-будівельна фірма «ПСП», в частині продажу будівлі СВЧ, дворового санвузла та будівлі прохідної за адресою: м.Київ, бул.І.Лепсе, 26.
Ухвалою господарського суду від 05.10.2010р. до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору залучено ОСОБА_1.
Рішенням господарського суду міста Києва від 09.11.2010р. у справі №2/471, яке постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2011р. залишено без змін, в позові відмовлено повністю.
Постановою Вищого господарського суду України від 06.04.2011р. у справі №2/471 попередні судові рішення скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Скасовуючи рішення від 09.11.2010р. та постанову від 18.01.2011р., суд касаційної інстанції зазначив, що суди попередніх інстанцій застосували до договору про сумісну діяльність положення про договір дарування та разом з тим, дійшли непослідовного висновку про те, що об'єкти нерухомості передані обдарованому у користування; даючи оцінку предмету спору, суд апеляційної інстанції не навів жодної норми матеріального права на підтвердження або спростування доводів сторін.
Крім того, Вищий господарський суд України вказав на те, що суд першої інстанції дійшов висновку про удаваність договору про спільну діяльність №1 від 03.03.1998р., визнавши його фактично договором дарування, вийшовши за межі предмету спору.
При новому розгляді справи №2/471-41/119 рішенням господарського суду міста Києва від 03.06.2011р. позов задоволено повністю, визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна №202 від 05.02.2001р., укладений між Закритим акціонерним товариством «Есма»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Експериментальна виробничо-будівельна фірма «ПСП», в частині продажу будівлі СВЧ (ТВЧ) і дворового туалету загальною площею 158,6 кв.м та будівлі прохідної загальною площею 28,8 кв.м, що розташовані в м.Києві по бул.І.Лепсе, 26.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.08.2011р. апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Експериментальна виробничо-будівельна фірма «ПСП», Публічного акціонерного товариства «Есма», ОСОБА_1 залишені без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 03.06.2011р. у справі №2/471-41/119 -без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 23.11.2011р. рішення господарського суду міста Києва від 03.06.2011р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.08.2011р. у справі №2/471-41/119 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
У постанові від 23.11.2011р. суду касаційної інстанції вказано про те, що висновок судів попередніх інстанцій щодо відсутності у Закритого акціонерного товариства «Есма»належного обсягу повноважень на відчуження майна є передчасним та прийнятим без належного вивчення матеріалів справи.
Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю «Автохелп»просило визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна №202 від 05.02.2001р., укладений між Закритим акціонерним товариством «Есма»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Експериментальна виробничо-будівельна фірма «ПСП», посилаючись на порушення ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України, тобто, зазначило, що підставами позову є відсутність необхідних повноважень у співвласника на відчуження нерухомого майна.
Одночасно, Вищим господарським судом вказано на те, що судами попередніх інстанцій не було перевірено та надано правової оцінки документам, які посвідчують повноваження відповідача 1 на укладання оспорюваного договору купівлі-продажу.
Відповідно до ст.111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Ухвалою від 30.11.2011р. господарського суду міста Києва справу прийнято до провадження та призначено судове засідання на 12.10.2011р., зобов'язано учасників судового процесу надати пояснення по суті спору з урахуванням постанови від 23.11.2011р. Вищого господарського суду України.
У додаткових поясненнях б/н від 13.12.2011р. позивач повністю підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, посилаючись на приписи договору про спільну діяльність №1 від 10.03.1998р., відповідно до п.9.2 якого з 01.08.2001р. вклад відповідача 1, до якого відноситься, у тому числі, спірне майно, переходить у власність позивача, внаслідок чого укладений відповідачами договір купівлі-продажу нерухомого майна №202 від 05.02.2001р. є недійсним.
Відповідач 1 надав клопотання б/н та дати, яке надійшло на адресу господарського суду міста Києва 14.12.2011р., в якому заявив про застосування строку позовної давності до вимог позивача.
Відповідач 2 у письмових поясненнях б/н від 27.01.2012р. проти задоволення позову заперечив з підстав недоведеності вимог позивача, розгляд справи просив здійснити без участі представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Експериментальна виробничо-будівельна фірма «ПСП».
Третя особа у відзиві б/н та дати, який надійшов на адресу господарського суду 14.12.2011р., проти задоволення вимог позивача заперечила, враховуючи, що відповідач 1 не передав Товариству з обмеженою відповідальністю «Автохелп»спірного майна, внаслідок чого з огляду на приписи ч.2 ст.243 Цивільного кодексу Української РСР 1963р. договір дарування вважається неукладеним, а право власності на майно не перейшло до позивача.
Одночасно, за твердженням ОСОБА_1, виходячи з того, що угода про дарування позивачу майна не була посвідчена нотаріально, як цього вимагають положення ст.244 Цивільного кодексу Української РСР 1963р., вона є недійсною в силу положень ст.47 вказаного Кодексу.
Також третьою особою у відзиві б/н та дати, який надійшов на адресу господарського суду 14.12.2011р., заявлено про застосування строку позовної давності до вимог позивача.
Клопотанням б/н та дати, яке надійшло на адресу господарського суду 14.12.2011р., ОСОБА_1 просила надати правову оцінку договору про спільну діяльність №1 від 10.03.1998р.
Ухвалою від 08.02.2012р. прийнято до сумісного розгляду з первісним позовом по справі зустрічну позовну заяву Публічного акціонерного товариства «Есма», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автохелп», м.Київ про:
- визнання відсутнім у Товариства з обмеженою відповідальністю «Автохелп»права спільної сумісної власності на будівлю прохідної, будівлю колишнього дворового туалету, приміщення СВЧ, що розташовані за адресою: м.Київ, бул.Лепсе, 26;
- визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна №202 від 05.02.2001р., укладеного між Закритим акціонерним товариством «Есма»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Експериментальна виробничо-будівельна фірма «ПСП».
В обґрунтування зустрічних позовних вимог відповідач 1 посилається на те, що договір купівлі-продажу нерухомого майна №202 укладено 05.02.2001р., тобто, до дати, встановленої у п.9.2 договору про спільну діяльність №1 від 10.03.1998р., внаслідок чого позивач не набув право власності на спірне майно, а його відчуження було здійснено законним власником - Закритим акціонерним товариством «Есма». Одночасно, договір купівлі-продажу нерухомого майна №202 від 05.02.2001р. укладено сторонами у відповідності до вимог діючого законодавства та виконано належним чином.
Позивач у відзиві б/н від 15.02.2012р. на зустрічну позовну заяву проти задоволення вимог Публічного акціонерного товариства «Есма»заперечив, посилаючись на те, що, на його думку, позивачем невірно обрано способи захисту прав, внаслідок чого позов не підлягає задоволенню.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача, відповідача 1 та третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, прийнявши до уваги вказівки Вищого господарського суду України, господарський суд, встановив:
Відповідно до ст.151 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963р. (враховуючи, що правовідносини сторін стосовно купівлі-продажу майна виникли під час дії цього Кодексу) в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.
Згідно із ст.224 вказаного Кодексу за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Як свідчать матеріали справи, 05.02.2001р. між Закритим акціонерним товариством «Есма»(найменування якого змінено на Публічне акціонерне товариство «ЕСМА») (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Експериментальна виробничо-будівельна фірма «ПСП»(покупець) був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна №202 (зі змінами та доповненнями).
За змістом п.1.1 вказаної угоди продавець передає, а покупець придбаває нерухоме майно, а саме належне продавцеві на праві власності нерухоме майно, що входить до складу майнового комплексу, розташованого за адресою: м.Київ, бул.І.Лепсе, 26, на умовах та в порядку, визначених договором.
Згідно із додатком №1 до договору №202 від 05.02.2001р. до складу нерухомого майна, придбання якого складає предмет договору, входять, у тому числі: будівлі ТВЧ та дворовий санвузол площею 158,6 кв.м, будівля прохідної площею 28,8 кв.м.
Пунктом 1.3 спірного договору встановлено, що право власності продавця на нерухоме майно, придбання якого складає предмет цього договору, підтверджується наступними документами, завірені копії яких передаються покупцеві в момент підписання акту прийому-передачі нерухомого майна:
- договір купівлі-продажу №45 від 30.12.1993р.,
- свідоцтво про власність №28 від 25.03.1994р.,
- витяг із статуту та установчого договору Закритого акціонерного товариства «Есма».
За змістом п.п.5.1, 5.2 договору №202 від 05.02.2001р. загальна вартість нерухомого майна складає 1195700 грн. у т.ч. ПДВ. В рахунок оплати вартості нерухомого майна протягом трьох банківських днів з моменту підписання договору покупець сплачує продавцеві 200000 грн., у т.ч. ПДВ. Решта вартості відчужуваного майна в сумі 995700 грн., у т.ч. ПДВ, сплачується покупцем на розрахунковий рахунок продавця протягом 10 днів з моменту набрання договором чинності.
Пунктами 6.1, 6.2 вказаної угоди передбачено, що фактична передача відчужуваного майна оформлюється актом прийому-передачі нерухомого майна, який підписується уповноваженими представниками сторін протягом п'яти робочих днів з моменту виконання покупцем своїх зобов'язань, визначених статтею 5 договору, і є невід'ємною частиною договору.
Згідно із актом від 20.03.2001р. відповідач 1 передав, а відповідач 2 прийняв визначене договором №202 від 05.02.2001р. нерухоме майно, у тому числі: будівлю ТВЧ та дворовий санвузол площею 158,6 кв.м, будівлю прохідної площею 28,8 кв.м.
Як вказує позивач, у відповідності до п.9.6 договору про сумісну діяльність №1 від 03.03.1998р., додаткової угоди №3 до нього майно, продане за договором №202 від 05.02.2001р. у вказаній вище частині, підлягало відчуженню лише за взаємною згодою позивача та відповідача 1, внаслідок чого Товариством з обмеженою відповідальністю «Автохелп»заявлено вимоги про визнання договору купівлі-продажу недійсним.
Як зазначалося вище, у постанові від 23.11.2011р. Вищого господарського суду України було надано вказівки, які в силу ст.111-12 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, відповідно до яких судами попередніх інстанцій не було перевірено та надано правової оцінки документам, які посвідчують повноваження відповідача 1 на укладання оспорюваного договору купівлі-продажу.
Дослідивши зміст договору №202 від 05.02.2001р., судом встановлено, що від Закритого акціонерного товариства «Есма»його було підписано в.о. генерального директора ОСОБА_5, що діяв на підставі статуту та рішення спостережної ради відповідача 1 (протокол №17 засідання спостережної ради від 12.01.2001р.), а від Товариства з обмеженою відповідальністю «Експериментальна виробничо-будівельна фірма «ПСП»генеральним директором ОСОБА_6, що діяв на підставі статуту.
Відповідно до ст.29 Цивільного кодексу Української РСР 1963р. юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням). Порядок призначення або обрання органів юридичної особи визначається їх статутом (положенням).
Пунктом 9.1 статуту Закритого акціонерного товариства «Есма»в редакції 2000р., яка за твердженням відповідача 1 діяла на момент підписання спірного договору, встановлено, що органами управління акціонерного товариства є: вищий орган -загальні збори акціонерів, спостережна рада, виконавчий орган -правління товариства, контролюючий орган - ревізійна комісія.
Роботою виконавчого органу товариства керує генеральний директор, який призначається спостережною радою терміном на 5 років (п.9.5.2 статуту Закритого акціонерного товариства «Есма»).
Згідно із п.9.5.9 статуту відповідача 1 генеральний директор, у тому числі, діє без довіреності від імені товариства у межах своєї компетенції, керує поточними справами товариства, забезпечує виконання рішень вищого органу та спостережної ради товариства, видає в межах своєї компетенції накази, розпорядження, підписує фінансові, звітні та інші документи, видає доручення тощо, укладає угоди на суму, що не перевищує 25% розміру статутного фонду товариства.
Зміст вказаного пункту повністю узгоджується з повноваженням спостережної ради щодо затвердження угод (договорів), укладених на суму, що перевищує 25% статутного фонду товариства, балансова вартість якого перевищує вказану суму (п.9.4.5 статуту відповідача 1).
За таких обставин, приймаючи до уваги, що вартість майнового комплексу, розташованого за адресою: м.Київ, бул.І.Лепсе, 26, перевищувала 25% статутного фонду товариства, протоколом №17 засідання спостережної ради Закритого акціонерного товариства «Есма»від 05.02.2001р. було надано згоду на купівлю-продаж майнового комплексу, розташованого за адресою: м.Київ, бул.І.Лепсе, 26, загальною вартістю 1195700 грн.; надано ОСОБА_5 -в.о. генерального директора Закритого акціонерного товариства «Есма»повноваження на укладення та підписання договору купівлі-продажу майнового комплексу, розташованого за адресою: м.Київ, бул.І.Лепсе, 26, загальною вартістю 1195700 грн.
Суд приймає до уваги пояснення відповідача 1 б/н та дати, які надійшли на адресу господарського суду міста Києва 01.02.2012р., про припущення у спірному договорі купівлі-продажу помилки при визначенні дати протоколу спостережної ради та враховує протокол №17 від 05.02.2001р. як належний доказ надання спостережною радою Закритого акціонерного товариства «Есма»згоди на відчуження майна юридичної особи та уповноваження в.о. генерального директора на підписання договору купівлі-продажу.
Таким чином, суд дійшов висновку, що дії в.о. генерального директора Закритого акціонерного товариства «Есма»ОСОБА_5, направлені на відчуження спірного майна, були вчинені у повній відповідності до повноважень, наданих статутом та протоколом №17 від 05.02.2001р.
Тобто, судом встановлено, що з боку відповідача 1 спірний договір купівлі-продажу нерухомого майна №202 від 05.02.2001р. був підписаний уповноваженою особою.
Одночасно, твердження позивача про те, що вказаний договір був укладений між відповідачами з порушенням прав та інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «Автохелп», як співвласника майна, що розташовано за адресою: м.Київ, бул.І.Лепсе, 26, суд вважає безпідставними з урахуванням наступного:
Відповідно до ст.430 Цивільного кодексу Української РСР 1963р. за договором про сумісну діяльність сторони зобов'язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети, як-то: будівництво і експлуатація міжколгоспного або державно-колгоспного підприємства або установи (що не передається в оперативне управління організації, яка є юридичною особою), будування водогосподарських споруд і пристроїв, будівництво шляхів, спортивних споруд, шкіл, родильних будинків, жилих будинків і т.ін.
03.03.1998р. між Закритим акціонерним товариством «Есма»в особі директора підприємства ОСОБА_7, що діяв на підставі статуту, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автохелп» в особі директора ОСОБА_8, що діяла на підставі статуту, було укладено договір про сумісну діяльність №1 (з урахуванням змін та доповнень).
Відповідно до п.1.1 договору №1 від 03.03.1998р., об'єктом договору є здійснення сумісної діяльності з метою вирішення задач з різноманітних боків господарської діяльності, здійснення фінансової, комерційної, виробничої та інших видів діяльності на взаємовигідних умовах здійснення спільних інвестицій, вивчення ринку, надання інформаційних, маркетингових, агентських та інших послуг в межах цього договору.
Згідно із п.1.3 вказаного договору, кожний спільний проект здійснюється у відповідності з окремими угодами, оформленими документально, які є невід'ємним додатком до цього договору.
Пунктом 2.1 підписаного сторонами правочину передбачено, що сторони мають право передавати один іншому матеріальні цінності у встановленому порядку в постійне або тимчасове користування.
Статтею 432 Цивільного кодексу Української РСР 1963р. встановлено, що для досягнення мети, зазначеної у статті 430 цього Кодексу, учасники договору про сумісну діяльність роблять внески грошима чи іншим майном або трудовою участю. Грошові внески та інші майнові внески учасників договору, а також майно створене або придбане в результаті їх спільної діяльності є їх спільною власністю. Учасник договору про сумісну діяльність не вправі розпоряджатися своєю часткою у спільному майні без згоди інших учасників договору.
Відповідно до п.2.2 цього договору Закрите акціонерне товариство «Есма»прийняло на себе наступні зобов'язання: надати Товариству з обмеженою відповідальністю «Автохелп»територію 2550 кв.м і будівлі (які знаходяться в аварійному стані на вказаному майданчику), забезпечити доступ до користування електроенергією та водою; суворо дотримуватись умов договору, протоколів погоджень і доповнень до них. Позивач зобов'язався обладнати майданчик і реставрувати будівлі, що знаходяться в аварійному стані (які розташовані на вказаному майданчику); сплачувати фактичні витрати за користування електроенергією, водою, згідно виставлених рахунків.
Згідно із протоколом від 03.03.1998р., який є додатком №1 до договору про сумісну діяльність, Київське колективне підприємство «Есма»приймає малі архітектурні форми, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Автохелп», на майданчик металобрухту і передає в експлуатацію будівлі, що знаходяться на цьому майданчику, для відкриття міні-ринку продовольчих товарів. Товариство з обмеженою відповідальністю «Автохелп»зобов'язується виконати за власний рахунок всі роботи, пов'язані з перереконструкцією складського майданчику і капітальний ремонт будівель, що знаходяться на ньому; щомісячно перераховувати на розрахунковий рахунок Колективного підприємства «Есма»частку прибутку від спільної діяльності, пов'язану з функціонуванням ринку непродовольчих товарів в сумі 5 (п'ять) відсотків чистого прибутку з моменту його отримання.
Додатком №2 до договору про сумісну діяльність №1 є акт, відповідно до якого Закрите акціонерне товариство «Есма»передає в експлуатацію для відновлення, капітального ремонту і користування, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Автохелп»приймає в експлуатацію для відновлення, капітального ремонту і подальшого користування будівлю прохідної, будівлю колишнього дворового туалету, приміщення СВЧ (струму високої частоти). Після поновлення і капітального ремонту будівлі можуть використовуватись позивачем для реалізації цілей, визначених договором про спільну діяльність.
За змістом додатку №3 від 10.03.1998р. спірний договір був доповнений статтею 8 «ОСОБА_5 спільних справ», статтею 9 «Вклади сторін», стаття 3 договору доповнена пунктами 3.3, 3.4, 3.5, 3.6, пункт 2.2 доповнений підпунктом «е», виключений п.2.4, останній абзац додатку №1 до договору та п.6.1 договору викладені в іншій редакції, внесено зміни в п.п.«а»п.2.2 договору №1 від 03.03.1998р.
Відповідно до п.9.1 додатку №3 до договору №1 від 03.03.1998р. внеском Закритого акціонерного товариства «Есма»є територія площею 2850 кв.м і приміщення, які на ній знаходяться: склад фарби (колишній дворовий туалет), ділянка термообробки (приміщення ділянки СВЧ (струму високої частоти), колишня прохідна. Внесок Товариства з обмеженою відповідальністю «Автохелп»визначений в п.п.«г»п.2.2 договору №1, а саме -зобов'язання благоустрою ділянки і реставрації будівель, що знаходяться в аварійному стані (які знаходяться на даній ділянці). В процентному співвідношенні внески складають 50% - відповідач 1, 50% - позивач.
Згідно із п.9.2 додатку №3 до договору №1 від 03.03.1998р. внески сторін і результати спільної діяльності є спільною власністю сторін, крім випадку, передбаченого п.9.3 цього договору.
В пункті 9.3. додатку №3 до вказаної угоди сторони домовились, що внесок Закритого акціонерного товариства «Есма»переходить у власність Товариства з обмеженою відповідальністю «Автохелп»з 01.08.2001р.
Відповідно до п.9.6 додатку №3 до договору №1 від 03.03.1998р. внески сторін належать відчуженню тільки за взаємною згодою сторін.
Пунктом 6 додатку №3 до договору №1 від 03.03.1998р. останній абзац додатку №1 до цього договору викладений в наступній редакції: «Товариство з обмеженою відповідальністю «Автохелп»до 31.07.2001р. (включно) перераховує на розрахунковий рахунок Закритого акціонерного товариства «Есма»частину прибутку від спільної діяльності».
В п.7 додатку №3 до договору №1 від 03.03.1998р. сторони виклали п.6.1 договору в наступній редакції : «Цей договір набуває чинності з дня його підписання і діє до 01.01.2010р.».
Пунктом 2 ст.83 Господарського процесуального кодексу України господарському суду при прийнятті рішення надано право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.
Господарський суд може реалізувати це право за наявності таких умов:
- це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору;
- про це є клопотання заінтересованої сторони.
Необхідною є наявність двох зазначених умов одночасно. Клопотання заінтересованої сторони повинно бути викладено письмово.
Наразі, Вищий господарський суд України в п.11 інформаційного листа №01-8/2351 від 20.10.2006р. «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року»на запитання, чи може господарський суд вирішити спір за вимогами, які не були заявлені під час судового провадження, відповів наступне: згідно з пунктом 2 статті 83 ГПК господарський суд вправі виходити за межі позовних вимог за одночасної наявності двох умов: по-перше, якщо це потрібно для захисту прав і законних інтересів позивача або третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору і, по-друге, за наявності відповідного клопотання заінтересованої сторони.
У судовому засіданні 15.02.2012р. Публічним акціонерним товариством «Есма»було надано клопотання б/н та дати, відповідно до якого відповідач 1 при прийнятті рішення по справі №2/471-41/119-62/188 просив суд вийти за межі позовних вимог та надати правову оцінку договору про спільну діяльність №1 від 03.03.1998р. Аналогічне за змістом клопотання б/н та дати, яке надійшло на адресу господарського суду 14.12.2011р., було надано третьою особою ОСОБА_1
За таких обставин, приймаючи до уваги зміст клопотання Публічного акціонерного товариства «Есма», яке є позивачем за зустрічним позовом, а також враховуючи визначені Товариством з обмеженою відповідальністю «Автохелп»підстави позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу №202 від 05.02.2001р., суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог позивача та надати правову оцінку договору про спільну діяльність №1 від 03.03.1998р.
Згідно із ст.431 Цивільного кодексу Української РСР 1963р. істотною умовою договору про спільну діяльність є ведення спільних справ учасниками договору. Ведення спільних справ учасників договору про сумісну діяльність здійснюється за їх загальною згодою. Якщо учасники договору про сумісну діяльність за згодою між собою доручили керівництво їх сумісною діяльністю одному з учасників договору, на нього ж покладається і ведення спільних справ. Особа, якій доручено ведення спільних справ учасників договору про сумісну діяльність, діє на підставі довіреності, підписаної іншими учасниками договору.
В додатку №3 до договору №1 про сумісну діяльність від 03.03.1998р. міститься доповнення до договору статтею 8, згідно з якою:
- кожна сторона самостійно веде справи, які визначені цим договором (п.8.1 додатку №3),
- ведення спільних справ за визначеними проектами визначається окремими угодами (п.8.2 додатку №3),
- в разі не досягнення згоди між сторонами про порядок ведення спільних справ за визначеними проектами, сторони ведуть ці справи в порядку, передбаченому п.8.1 цього договору (п.8.3 додатку №3),
Матеріали справи не містять окремих угод про ведення спільних справ за визначеними проектами.
За таких обставин, відповідно до ст.ст.43, 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінивши наданий позивачем доказ -договір про сумісну діяльність №1 від 03.03.1998р. та додатки №1, №2, №3 до цього договору керуючись ст.58 Цивільного кодексу Української РСР 1963р., дійшов висновку про удаваність вказаного договору, оскільки договір вчинено сторонами з метою приховати іншу угоду, а саме угоду безоплатного відчуження частини майнового комплексу (дарування) на підставі наступного.
Закрите акціонерне товариство «Есма», передавши внесок у сумісну діяльність, який сторонами договору визначений в процентному співвідношенні як 50% (п.9.1 договору, додаток №3) отримує 5 (п'ять) відсотків від чистого прибутку (додаток №1 останній абзац), а при укладанні додатку №3 від 10.03.1998р. частина прибутку, що має перераховуватись на рахунок відповідача 1 взагалі не визначена. Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю «Автохелп»має перераховувати невизначену частину прибутку на розрахунковий рахунок Закритого акціонерного товариства «Есма»лише до 31.07.2001р. (п.6 додатку №3) при тому, що договір про сумісну діяльність діє до 01 січня 2010р. (п.7 додатку №3). В той же час внесок відповідача 1 у сумісну діяльність переходить у власність позивача з 01.08.2001р. і Товариство з обмеженою відповідальністю «Автохелп»має виключне право оформити право власності на земельну ділянку площею 2850 кв.м, на якій знаходяться будівлі, що передані Закритим акціонерним товариством «Есма»за цим договором, як внесок в сумісну діяльність (п.9.7 додатку №3).
Тобто, фактично «сумісна діяльність»за умовами договору №1 від 03.03.1998р., мала припинитись з 01.08.2001р. Саме з цього часу у Закритого акціонерного товариства «Есма»перестає існувати майновий внесок у сумісну діяльність та право на отримання прибутку від сумісної діяльності, в той же час у позивача залишається лише обов'язок сплачувати фактичні витрати за користування електроенергією, водою, згідно виставлених рахунків (п.2.2 договору №1). Таким чином, положення п.6.1 договору №1 в редакції від 10.03.1998р. щодо дії договору до 01.01.2010р. має суто декларативний характер.
Позивачем не надано інших доказів фактичного здійснення сумісної діяльності після 01.08.2001р.
За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» за удаваного правочину настають інші права та обов'язки, ніж ті, що передбачені правочином. За удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.
За таких обставин, суд дійшов висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положень закону про сумісну діяльність та спільну власність, оскільки мають застосовуватися правила, що регулюють ту угоду, яку сторони мали на увазі - договір дарування нерухомого майна.
Відповідно до ст.243 Цивільного кодексу Української РСР 1963р. за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.
Будь-які докази підписання між позивачем та відповідачем 1 акту приймання-передачі спірного майна, позивачем всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України до матеріалів справи не представлено.
Враховуючи вищевикладене, за висновками суду, у Товариства з обмеженою відповідальністю «Автохелп»не виникло право власності (в тому числі, спільної сумісної) на будівлю СВЧ, дворового санвузла та будівлю прохідної на момент відчуження цього майна Закритим акціонерним товариством «Есма»на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Експериментальна виробничо-будівельна фірма «ПСП».
Таким чином, враховуючи висновки суду стосовно того, що договір про спільну діяльність №1 від 03.03.1998р. є удаваним правочином (внаслідок чого між сторонами відсутні відносини спільної сумісної власності), приймаючи до уваги, що у позивача не виникло право власності на спірне майно з огляду на те, що у матеріалах справи відсутні докази передання майна у власність позивачу, за висновками суду зустрічний позов підлягає задоволенню в частині вимог про визнання відсутнім у позивача права спільної сумісної власності на будівлю прохідної, будівлю колишнього дворового туалету, приміщення СВЧ, що розташовані за адресою: м.Київ, бул.Лепсе, 26.
При цьому, твердження позивача про ті обставини, що позивачем у даному випадку невірно обрано спосіб захисту, суд вважає безпідставними з огляду на те, що положеннями ст.20 Господарського кодексу України до способів захисту віднесено, зокрема, визнання наявності або відсутності прав.
Крім того, згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
За змістом ст.6 Цивільного кодексу Української РСР 1963р. захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом, арбітражем або третейським судом.
Тобто, відповідно до приписів ст.1 Господарського процесуального кодексу України, ст.6 Цивільного кодексу Української РСР 1963р. застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу ; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).
Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство, на підставі якого подається позов.
За таких обставин, враховуючи зміст ст.ст.4-3, 33, 54 Господарського процесуального кодексу України при зверненні до суду з розглядуваним позовом позивачем повинно бути доведено належними та допустимими доказами факт порушення його прав та законних інтересів внаслідок укладання відповідачами договору купівлі-продажу спірно майна, а також відповідність обраного способу захисту порушеного права/інтересу вимогам закону.
Наразі, як встановлено судом вище, договір про спільну діяльність №1 від 03.03.1998р. є удаваним правочином, тобто, за висновками суду, на підставі вказаного договору між сторонами не виникли правовідносини щодо спільної сумісної власності на будівлю СВЧ, дворового санвузла та будівлю прохідної. Будь-яких інших доказів перебування вказаного майна у спільній сумісній власності станом на 05.02.2001р. позивачем до матеріалів справи не надано, а судом не встановлено.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що позивачем не доведено факту порушення його прав та законних інтересів внаслідок укладання відповідачами договору купівлі-продажу нерухомого майна №202 від 05.02.2001р., позовні вимоги за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автохелп»є неправомірними та такими, що підлягають залишенню без задоволення.
Наразі, відповідно до п.п.2, 5 Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків недійсного правочину може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою стороною, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
За таких обставин, суд зазначає, що посилання позивача на приписи ст.ст.215, 216, 217, 369 Цивільного кодексу України в обґрунтування вимог про визнання недійсним договору №202 від 05.02.2001р., укладеного під час дії Цивільного кодексу Української РСР 1963р. є необґрунтованими, оскільки вказані норми не були чинними під час підписання правочину купівлі-продажу.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що Цивільним кодексом Української РСР 1963р. був передбачений спеціальний спосіб захисту прав особи при відчуженні майна, що перебувало у спільній власності.
Так, статтею 114 Цивільного кодексу Української РСР 1963р. передбачено, що при продажу частки в спільній власності сторонній особі решта учасників спільної часткової власності має право привілеєвої купівлі частки, що продається по ціні, за якою вона продається, і інших рівних умовах, крім випадку продажу з прилюдних торгів. Продавець частки в спільній власності зобов'язаний повідомити в письмовій формі решту учасників спільної часткової власності про намір продати свою частку сторонній особі з зазначенням ціни та інших умов, на яких продає її. Якщо решта учасників спільної часткової власності відмовиться від здійснення права привілеєвої купівлі або не здійснить цього права щодо будинків протягом одного місяця, а щодо іншого майна протягом десяти днів з дня одержання повідомлення, продавець вправі продати свою частку будь-якій особі. При продажу частки з порушенням права привілеєвої купівлі інший учасник спільної власності протягом трьох місяців може звернутися до суду з позовом про перевід на нього прав і обов'язків покупця.
Таким чином, якби майно дійсно знаходилося у спільній власності позивача та відповідача 1 (що фактично не відповідає викладеним вище висновкам суду), право позивача на нього підлягало б захисту шляхом звернення до суду з позовом про перевід прав і обов'язків покупця за договором у визначеному ст.114 Цивільного кодексу Української РСР 1963р. порядку.
Клопотання відповідача 1 та третьої особи про застосування строку позовної давності судом до уваги не приймаються, з огляду на те, що позивачем взагалі не доведено факту порушення права або інтересу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автохелп».
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку, що вимоги відповідача 1 про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна №202 від 05.02.2001р., укладеного між Закритим акціонерним товариством «Есма»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Експериментальна виробничо-будівельна фірма «ПСП»підлягають залишенню без задоволення, з огляду на те, що договір купівлі-продажу нерухомого майна №202 було укладено відповідачами 05.02.2001р., тобто, під час дії Цивільного кодексу Української РСР 1963р., який взагалі не визначав такого способу захисту порушеного права, як визнання договору дійсним.
Наразі, положення Цивільного кодексу України можливість визнання договору дійсним пов'язують виключно з ухиленням однієї із сторін у вчиненні дій стосовно нотаріального посвідчення договору.
За таких обставин, зустрічний позов Публічного акціонерного товариства «Есма»у викладеній частині підлягає залишенню без задоволення через невірно обраний позивачем спосіб захисту.
Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.11.2004р. на підставі ст.66 Господарського процесуального кодексу України було накладено арешт на будівлі СВЧ, дворового санвузла та прохідної, що розташовані за адресою: м.Київ, бул.І.Лепсе, 26 та заборонено відповідачам у справі, а саме Закритому акціонерному товариству «Есма»(м.Київ, вул.М.Краснова, 27, код 01267886) та Товариству з обмеженою відповідальністю «Експериментальна виробничо-будівельна фірма «ПСП»(м.Київ, вул.А.Барбюса, 40, код 16307315) та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії, що перешкоджали б Товариству з обмеженою відповідальністю «Автохелп»(м.Київ, бул.І.Лепсе, 26, код 24941339) у користуванні будівлями СВЧ, дворового санвузла та будівлі прохідної, що знаходяться за адресою: м.Київ, бул.І.Лепсе, 26.
Відповідно до ст.68 Господарського процесуального кодексу України питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, що розглядає справу, із зазначенням про це в рішенні чи ухвалі.
Одночасно, в п.10 постанови №16 від 26.12.2011р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову»зазначено, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, господарський суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення.
За таких обставин, враховуючи приписи ст.68 Господарського процесуального кодексу України, п.10 постанови №16 від 26.12.2011р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», приймаючи до уваги висновки суду про залишення без задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Автохелп», заходи до забезпечення позову, які було вжито ухвалою господарського суду міста Києва від 12.11.2004р., підлягають скасуванню в повному обсязі.
Згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за первісним позовом підлягають віднесенню на позивача, судовий збір за зустрічним позовом підлягає розподілу між Публічним акціонерним товариством «Есма» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автохелп»пропорційно задоволеним вимогам.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 68, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
Відмовити повністю у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Автохелп», м.Київ до Публічного акціонерного товариства «Есма», м.Київ, відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Експериментальна виробничо-будівельна фірма «ПСП», м.Київ про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна №202 від 05.02.2001р., укладеного між Публічним акціонерним товариством «Есма»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Експериментальна виробничо-будівельна фірма «ПСП», в частині продажу будівлі СВЧ, дворового санвузла та будівлі прохідної за адресою: м.Київ, бул.І.Лепсе, 26.
Задовольнити частково зустрічні позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Есма», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автохелп», м.Київ про:
- визнання відсутнім у Товариства з обмеженою відповідальністю «Автохелп»права спільної сумісної власності на будівлю прохідної, будівлю колишнього дворового туалету, приміщення СВЧ, що розташовані за адресою: м.Київ, бул.Лепсе, 26;
- визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна №202 від 05.02.2001р., укладеного між Закритим акціонерним товариством «Есма»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Експериментальна виробничо-будівельна фірма «ПСП».
Визнати відсутнім у Товариства з обмеженою відповідальністю «Автохелп»(м.Київ, бул.І.Лепсе, 26, код 24941339) право спільної сумісної власності на будівлю прохідної, будівлю колишнього дворового туалету, приміщення СВЧ, що розташовані за адресою: м.Київ, бул.Лепсе, 26.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автохелп»(03115, м.Київ, бул.І.Лепсе, 26, ЄДРПОУ 24941339) на користь Публічного акціонерного товариства «Есма»(03115, м.Київ, вул.Краснова, 27, ЄДРПОУ 01267886) судовий збір в сумі 1609,50 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині зустрічний позов залишити без задоволення.
Скасувати в повному обсязі заходи до забезпечення позову, які було вжито ухвалою господарського суду міста Києва від 12.11.2004р.
У судовому засіданні 15.02.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Головуючий суддя Любченко М.О.
Суддя Підченко Ю.О.
Суддя Пригунова А.Б.
Повне рішення складено 20.02.2011р.
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 15.02.2012 |
Оприлюднено | 04.09.2015 |
Номер документу | 49421187 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Любченко М.О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні