Постанова

від 01.10.2012 по справі 2а/1770/3016/2011

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а/1770/3016/2011

01 жовтня 2012 року 15год. 10хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зозулі Д. П. за участю секретаря судового засідання Минько Н.З. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Долбієв Олександр Володимирович,

відповідача: представник Троянчук Дмитро Миколайович,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю - фірма "В.К. та Ф.-ЛТД" до Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень № 0004462342/1 та № 0004472342/1 від 24.12.2010 року ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю - фірма "В.К. та Ф.-ЛТД" (далі - ТОВ фірма "В.К. та Ф.-ЛТД") звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівне про скасування податкових повідомлень-рішень № 0004462342/1 та № 0004472342/1 від 24.12.2010 року.

Усною ухвалою суду від 08 серпня 2012 року було допущено заміну відповідача - Державної податкової інспекції у м. Рівне, її правонаступником - Державною податковою інспекцією у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у м. Рівному).

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав. В обґрунтування позову зазначив, що податковий кредит з податку на додану вартість (далі - ПДВ) та валові витрати по взаємовідносинах з ТОВ "Рівне-Метал" позивачем сформовано відповідно до вимог Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Закону України "Про податок на додану вартість". Пояснив, що в акті перевірки № 1899/23-100/21095022 від 24 листопада 2010 року ДПІ у м. Рівне покликається на довідку ДПА у Рівненській області, щодо контрагента позивача - ТОВ "Рівне-Метал". У вказаній довідці податковий орган зазначає, що в результаті вчинення дій щодо створення громадянином ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ТОВ "Рівне-Метал' СПД "замовники", могли отримати незаконне право віднесення до складу податкового кредиту та валових витрат значних сум, що призвело до несплати підприємствами "користувачами" послуг ТОВ "Рівне-Метал" податку на додану вартість в загальній сумі 9787308,05 грн. та податку на прибуток в загальній сумі 12234135,06 грн., чим державі завдано збитків в особливо великих розмірах. Так, ігноруючи фактичні обставини справи, із посиланням на довідку ДПА у Рівненській області та матеріали кримінальної справи, відповідач, із посиланнями на ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України визнає правочини, здійснені позивачем із зазначеним контрагентом нікчемними. Разом із тим, ДПІ у м. Рівне у акті перевірки № 1899/23-100/21095022 від 24 листопада 2010 року, констатовано, що господарські операції між позивачем та контрагентом - ТОВ "Рівне-Метал", підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, зокрема, видатковими та податковими накладними. Стверджує, що єдиною підставою для визнання податкової накладної недійсною, відповідно до положень Податкового кодексу України є випадок, коли така накладна заповнена та видана особою, що не зареєстрована платником податку на додану вартість на момент видачі такої накладної. На час існування взаємовідносин між ТОВ фірма "В.К. та Ф.-ЛТД" та ТОВ "Рівне-Метал", останній мав цивільну правоздатність, чинну державну реєстрацію, реєстрацію платника податку на додану вартість та не був позбавлений права укладати будь-які угоди у відповідності із вимогами чинного законодавства.

Також, пояснив суду, що висновки акта перевірки № 1899/23-100/21095022 від 24 листопада 2010 року, щодо нікчемності правочинів, укладених між ТОВ фірма "В.К. та Ф.-ЛТД" та ТОВ "Рівне-Метал", ґрунтуються виключно на припущеннях працівників податкового органу, що проводили перевірку та інформації інших податкових органів. ДПІ у м. Рівне під час проведення перевірки не доведено що сторони, укладаючи правочини, мали умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

В зв'язку з наведеним, представник позивача вважає висновки акта перевірки № 1899/23-100/21095022 від 24 листопада 2010 року про порушення ТОВ фірма "В.К. та Ф.-ЛТД" пп. 5.2.1 п. 5.2, абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12. 1994 р. № 334/94-ВР та пп. 7.4.1, пп. 7.4.5. п. 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04. 1997 р. безпідставними, а податкові повідомлення-рішення № 0004462342/1 та № 0004472342/1 від 24.12. 2010 року таким, що підлягають скасуванню. З таких підстав, просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача надав суду письмові заперечення на позовну заяву, позов не визнав. В обґрунтування заперечень пояснив суду, що Управлінням боротьби з відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом ДПА в Рівненській області направлено лист від 01.10. 2010 року № 18944/35-40/7 на адресу ТзОВ "В.К. та Ф. - лтд" з проханням підтвердження проведення взаємовідносин з ТОВ "Рівне-Метал", на що отримано відповідь (лист від 21.10. 2010 р. № 9) та надано завірені копії документів (видаткові накладні, податкові накладні, виписки банку). Протягом періоду, що підлягав перевірці, ТзОВ "В.К. та Ф. - лтд" обмінювалось документами на товари з ТОВ "Рівне-Метал", в результаті такої діяльності правлінням боротьби з відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом ДПА в Рівненській області складено довідку про можливу легалізацію, в якій встановлено, що в результаті вчинення дій щодо створення громадянином ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ТОВ "Рівне-Метал", різні суб'єкти підприємницької діяльності "замовники", могли отримати незаконне право віднесення до складу податкового кредиту та валових витрат значних сум, що призвело до несплати підприємствами "користувачами" послуг ТОВ "Рівне-Метал" податку на додану вартість в загальній сумі 9787308,05 грн. та податку на прибуток в загальній сумі 12234135,06 грн., чим державі завдано збитків в особливо великих розмірах. Як свідчать матеріали перевірки, по факту фіктивного підприємництва, створення ТОВ "Рівне-Метал" з метою прикриття незаконної діяльності, за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України, слідчим в ОВС СВ "ОЗ" СУ УМВС України в Рівненській області відносно ТОВ "Рівне-Метал" порушено кримінальну справу (лист УМВС України в Рівненській області від 24.03. 2009 року № 18/1713). 21.11. 2008 року ст. о/у в ОВС УБОЗ УМВС України в Рівненській області проведено допит в якості свідка засновника та директора ТОВ "Рівне-Метал" ОСОБА_5 З його свідчень встановлено, що на розрахунковий рахунок ТОВ "Рівне-Метал" перераховувалися грошові кошти за господарські операції та товари, які фактично не виконувалися та не постачались, так як підприємство фінансово-господарської діяльності не здійснювало оскільки директор сам не здійснював ніякої діяльності і не мав намір здійснювати, прибутки від підприємства як засновник та директор ТОВ "Рівне-Метал" він не отримував, не підписував ні накладних, ні податкових накладних та ніколи не заключав і не підписував договорів, а також нікого не уповноважував здійснювати та проводити фінансово-господарську діяльність ТОВ "Рівне-Метал". Таким чином не виконувались умови, передбачені в статуті товариства, а саме отримання прибутку шляхом здійснення підприємницької діяльності. Натомість ОСОБА_4 у змові з ОСОБА_5 було засновано ТОВ "Рівне-Метал", яке використовувалось протягом 2007-2008 років для імітації здійснення підприємницької діяльності, а фактично дане підприємство функціонувало для отримання грошових коштів, приховування та маскування незаконного походження коштів, володіння ними, джерела їх походження, місцезнаходження, та подальшого переміщення. Враховуючи викладене, така діяльність ТОВ "Рівне-Метал" спрямована на завдання збитків державі в особливо великих розмірах, залучення грошових коштів в тіньову економіку шляхом отримання неконтрольованих готівкових грошових коштів. Вважає податкові повідомлення-рішення № 0004462342/1 та № 0004472342/1 від 24.12. 2010 року обґрунтованими і такими, що не підлягають скасуванню. У зв'язку з наведеним, просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд вважає, що позовні вимоги ТОВ фірма "В.К. та Ф.-ЛТД" слід задовольнити повністю з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 28.04. 1994 року Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "В.К. та Ф.-ЛТД" зареєстроване юридичною особою, що підтверджується довідкою Головного управління статистики у Рівненській області № 000637 від 12.05. 2006 року (т. 1 а.с. 28).

ДПІ у м. Рівне була проведена документальна невиїзна перевірка ТОВ - фірма "В.К. та Ф. - ЛТД", код ЄДРПОУ 21095022, щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ "Рівне-Метал", код ЄДРПОУ 34643802, за період з 01.09. 2007 р. по 31.08. 2010 р. За наслідком перевірки був складений акт № 1899/23-100/21095022 від 24.11. 2010 року (т. 1 а.с. 9 -13).

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Р" № 0004462342/1 від 24 грудня 2010 року, яким, у зв'язку з порушенням пп. 5.2.1 п. 5.2 абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12. 1994 року, збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 21858,00 грн., з яких 14572,00 грн. - основного платежу, 7286,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції та прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Р" № 0004472342/1 від 24 грудня 2010 року, яким, у зв'язку з порушенням пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 17487,00 грн., з яких 11658,00 грн. - основного платежу, 5829,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції (т. 1 а.с. 14).

Позивач у відповідності до ст. 56 Податкового кодексу України, звертався із скаргами на названі податкові повідомлення-рішення в порядку адміністративного оскарження. Рішеннями про результати розгляду скарг дані податкові повідомлення рішення залишено без змін, а скарги залишено без задоволення (т. 1 а.с. 19-27).

Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню форми "Р" № 0004472342/1 від 24 грудня 2010 року, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що спірний податковий кредит в розмірі 11658,00 грн. задеклароване в деклараціях за грудень 2007 року, квітень 2008 року та сформовано за рахунок віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ по операції з придбання позивачем металу у ТОВ "Рівне-Метал" (т. 1 а.с. 129-133, 152-155).

Оспорюване податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі висновків відповідача про безпідставне включення позивачем до податкового кредиту з ПДВ, сум по господарським операціям з придбання у ТОВ "Рівне-Метал" сталі та швелерів. Вказані заключення зроблені податковим органом на підставі аналізу господарських операцій ТОВ - фірма "В.К. та Ф. - ЛТД" з ТОВ "Рівне-Метал", висновків, викладених у інформації податкових органів, щодо контрагента позивача - ТОВ "Рівне-Метал". Зокрема, у акті перевірки від 24.11. 2010 року № 1899/23-100/21095022, податковим органом, за місцем реєстрації контрагента позивача, вказується, що протягом періоду, який підлягав перевірці, ТзОВ "В.К. та Ф. - лтд" обмінювалось документами на товари з ТОВ "Рівне-Метал", в результаті такої діяльності правлінням боротьби з відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом ДПА в Рівненській області складено довідку про можливу легалізацію, в якій встановлено, що в результаті вчинення дій щодо створення громадянином ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ТОВ "Рівне-Метал", різні суб'єкти підприємницької діяльності "замовники", могли отримати незаконне право віднесення до складу податкового кредиту та валових витрат значних сум, що призвело до несплати підприємствами "користувачами" послуг ТОВ "Рівне-Метал" податку на додану вартість в загальній сумі 9787308,05 грн. та податку на прибуток в загальній сумі 12234135,06 грн., чим державі завдано збитків в особливо великих розмірах. Отже, ТОВ-фірми "В.К. та Ф-ЛТД" перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкта оподаткування, несплати податків, в зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Таким чином, підприємством порушено ст. 228 Цивільного кодексу України щодо укладення правочинів, які суперечать моральним засадам суспільства, а також порушують публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемними. Крім того, зазначено, що операції з отримання ТОВ-фірми "В.К. та Ф-ЛТД" від ТОВ "Рівне-Метал" сталі та швелерів не підтверджуються при врахуванні реального часу здійснення операцій, наявності трудових ресурсів, та іншого майна, які економічно необхідні для виконання даних операцій. Враховуючи вищевикладене угоди - укладені та такі що виконувались протягом перевіряємого періоду - ТОВ-фірми "В.К. та Ф-ЛТД" з ТОВ "Рівне-Метал'' не спричиняють реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними. В ході проведення перевірки встановлено, що ТОВ "Рівне-Метал" на момент укладення нікчемних договорів не мало цивільної правоздатності формування будь-яких фінансово-господарських документів, тобто договора та інші документи складені з порушенням цивільної правосуб'єктності, всі документи видані на виконання таких договорів, у тому числі накладні, податкові накладні, не створюють правових наслідків (не можуть вважатись первинними документами, які фіксують та підтверджують здійснення господарських операцій), що в свою чергу говорить про їх нікчемність з підстав описаних вище.

З такими висновками податкового органу суд не погоджується з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15 травня 2003 року № 755-IV - якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

З Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 03.09. 2012 року, вбачається, що контрагент позивача ТОВ "Рівне-Метал" зареєстрований 26.10. 2006 року та на даний момент має стан юридичної особи "припинено". Види діяльності ТОВ "Рівне-Метал" за КВЕД: 37.10.0 Оброблення металевих відходів та брухту, 51.52.2 Оптова торгівля чорними та кольоровими металами в первинних формах та напівфабрикатами з них,28.51.0 Оброблення та нанесення покриттів на метали (т. 2 а.с. 83-84). Згідно реєстраційних даних ТОВ "Рівне-Метал" датою скасування державної реєстрації є 03.10. 2011 року (т. 2 а.с. 112). .

Крім того, ТОВ "Рівне-Метал" у встановленому порядку було зареєстроване платником податку на додану вартість із правом виписування податкових накладних, та мало свідоцтво платника податку на додану вартість за № 24742912 видане 06.11. 2006 року. Як вбачається із витягу з офіційного сайту ДПС України, вказане свідоцтво було дійсне на момент вчинення господарських операцій та анульовано 29.10. 2009 року (т. 2 а.с. 113).

Вказані обставини доводять, що контрагент ТОВ "Рівне-Метал" володів необхідною право та дієздатністю для вчинення господарських операцій, що ставляться податковим органом під сумнів.

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ "Рівне-Метал" було укладено договори № ДГ-13 від 11.03. 2008 р. та № 000144 від 01.11. 2007 р.

На виконання Договорів ТОВ "Рівне-Метал" поставило позивачу сталь та швелера на загальну суму 69946,00 грн. у тому числі ПДВ - 11657,00 грн. Вказані обставини підтверджуються:

- видатковою накладною: № 121801 від 18.12. 2007 року на загальну суму 17856,00 грн., у т.ч. ПДВ - 2976,00 грн.;

- податковою накладною: № 121801 від 18.12. 2007 року на загальну суму 17856,00 грн., у т.ч. ПДВ - 2976,00 грн. Вказана податкова накладна була включена позивачем до реєстру отриманих та виданих податкових накладних за грудень 2007 року та відображена у податковій декларації з податку на додану вартість за грудень 2007 року (т. 1 а.с. 15, 17, 129-133);

- видатковою накладною: № 031103 від 11.03. 2008 року на загальну суму 52090,80 грн., у т.ч. ПДВ - 8681,80 грн.;

- податковою накладною: № 31101 від 11.03. 2008 року на загальну суму 52090,80 грн., у т.ч. ПДВ - 8681,80 грн. Вказана податкова накладна була відображена у податковій декларації з податку на додану вартість за квітень 2008 року (т. 1 а.с. 16, 18, 152-155).

Придбану сталь та швелера було отримана представником позивача, на підставі довіреностей № 85516 від 18.12. 2007 року та № 485531 від 14.02. 2008 року, виданих ОСОБА_7 Вказані довіреності відображені у журналі реєстрації довіреностей за 2007 та 2008 роки (т. 1 а.с. 113, 114). Крім того, придбані сталь та швелера зберігалися у приміщенні оптового складу товарів позивача, що підтверджено копіями інвентаризаційних описів № 12 від 18.12. 2007 року та № 15 від 11.03. 2008 року та копією журналу обліку товарно-матеріальних цінностей на складі (т. 1 а.с. 54, 57, т. 2 а.с. 78-81).

Розрахунки за отриманий товар були проведені повністю відповідно до платіжних доручень № 319 від 24.12. 2007 року на суму 17 856 грн. та № 399 від 21.03. 2008 р. на суму 52 090,8 грн.

Перевезення сталі і швелерів від ТОВ "Рівне-Метал" відбувалося за рахунок позивача відповідно до заявок на перевезення вантажу від 15.12. 2007 року та від 06.03. 2008 року (т. 1 а.с. 44, 48).

Факт здійснення перевезення товарно-матеріальних цінностей підтверджено актами виконаних робіт від 18.12. 2007 року та від 18.03. 2008 року (т. 1 а.с. 47, 51).

Можливість вчинення перевезення товарно-матеріальних цінностей придбаних позивачем у ТОВ "Рівне-Метал" перевізником ВТзОВ "Аутлук" підтверджено копіями Ліцензійних карток (т. 1 а.с. 108-111).

Щодо відсутності товарно-транспортних накладних, то це свідчить лише про недотримання норм законодавства про автомобільний транспорт, а не податкового законодавства. Згідно з наказом Міністерства транспорту України "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні" № 363 від 14.10.1997 року, товарно-транспортна накладна - це необхідний юридичний документ для всіх учасників транспортного процесу, а учасники транспортного процесу - це вантажовідправники, вантажоодержувачі, перевізники та особи, що здійснюють вантажні і (або) складські операції з вантажем. Вказаний нормативно-правовий акт визначає, як вантажовідправника - фізичну або юридичну особу, що подає перевізнику вантаж для перевезення, а як вантажоодержувача - фізичну або юридичну особа, що здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку.

Оскільки податковим органом в ході перевірки не було взято до уваги пояснення позивача про переміщення сталі та швелерів за допомогою найманого транспорту, із формуванням подорожніх листів, то відсутність у документообігу позивача товарно-транспортних накладних за певний період, при наявності інших документів, якими підтверджено факт відпуску та приймання товарно-матеріальних цінностей, не може спростовувати факту придбання позивачем товару.

Більше того, ні в Податковому кодексі України, ні в інших нормативних актах не згадується про товарно-транспортну накладну, як документ на підставі якого податковий орган має право визначати суму податкового зобов'язання або податкового кредиту з ПДВ платнику податків.

Разом з тим, відповідно до довідки ВТзОВ "Аутлук" зазначено, що згідно "Переліку типових документів, які створюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, організацій і підприємств з вказанням термінів зберігання документів" затвердженим наказом № 41 ГАУ при Кабінеті Міністрів України від 20.07. 1998 р. термін збереження шляхових листів автомобілів за грудень 2007 - березень 2008 року станом на 06.09. 2011 року закінчився, а тому надати їх копій не має можливості (т. 1 а.с. 112).

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.2.1 п. 7.2. ст. 7 Закону "Про податок на додану вартість" визначені обов'язкові вимоги до змісту податкової накладної.

Законодавством України, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, зокрема п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05. 1997 р. № 165 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 р. за №233/2037 (із змінами, далі - Порядок № 165) встановлено вичерпний перелік підстав для встановлення факту недійсності чи фіктивності податкової накладної. Так, відповідно до п. 5 Порядку № 165, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Згідно п. 2 Порядку № 165, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі i якій присвоєно iндивiдуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Тобто, єдиною підставою для визнання податкової накладної недійсною, відповідно до положень Закону "Про ПДВ" та Порядку № 165 є випадок, коли така накладна заповнена та видана особою, що не зареєстрована платником ПДВ.

Відповідачем не надано відомостей щодо скасування реєстрації платника ПДВ контрагента Позивача на момент здійснення правочинів.

Отже, доводи Відповідача про те, що Позивач не підтвердив своє право на податковий кредит з ПДВ не можуть бути взяті до уваги (без інших обґрунтувань, а не простих тверджень Відповідача), оскільки на час здійснення господарських операцій контрагент позивача був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та був внесений до реєстру платників ПДВ.

Таким чином, відповідно до положень ст. 7 Закону "Про податок на додану вартість", Позивач на підставі проведених оподатковуваних господарських операцій та належним чином оформлених контрагентом-постачальником податкових накладних мав право відносити суми витрат на сплату ПДВ до складу податкового кредиту звітного періоду, і виходячи з цього, визначати суму свого податкового зобов'язання з ПДВ за звітний період.

Крім того, згідно ч. 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-XIV від 16.07. 1999 р., підставою для бухгалтерського обліку господарських, операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, визначальним фактором, для формування податкового кредиту з ПДВ, є зв'язок придбаних товарів (робіт, послуг) із господарською діяльністю платника податків та наявність підтверджуючих первинних документів, що відображають реальність таких господарських операцій.

Судом встановлено, що факт використання позивачем у власній господарській діяльності придбаної у ТОВ "Рівне-Метал" сталі і швелерів та отримання доходу від їх використання, підтверджується долученими до матеріалів справи документами та поясненнями позивача. Так, згідно довідки Головного управління статистики у Рівненській області № 000637 від 12.05. 2006 року видами діяльності ТОВ-фірма "В.К. та Ф-ЛТД" є оптова торгівля залізними виробами, водопровідним та опалювальним устаткуванням, а також оптова торгівля чорними та кольоровими металами в первинних формах та напівфабрикатами з них.

Згідно долучених до матеріалів справи видаткових, податкових накладних та рахунків-фактур придбані позивачем у ТОВ "Рівне-Метал" сталь та швелера, з метою отримання доходу, були реалізовані іншим суб'єктам господарювання (т. 1 а.с. 58-97, 115-120, 166-243).

Таким чином, придбання позивачем матеріальних цінностей у ТОВ "Рівне-Метал" здійснювалось для подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Стосовно ж обставин, визнання правочинів, вчинених позивачем із контрагентом ТОВ "Рівне-Метал", нікчемними, слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до ст.203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правова природа договорів купівлі-продажу визначає наступне волевиявлення сторін цих договорів (правочинів): у продавця - на передачу покупцеві товару, у покупця - на прийняття товару та його оплату. Жодної іншої мети (завдання збитків державі шляхом несплати податків, штучне зменшення бази оподаткування тощо) ці правочини не містять і містити не можуть, оскільки зобов'язання припиняється його виконанням. Тобто, після виконання договорів внаслідок отримання кожною зі сторін бажаного результату, всі правовідносини між ними завершуються. Після цього у кожної зі сторін правочину (договору) виникають правовідносини вже з іншим суб'єктним складом. Поза увагою відповідача залишився той факт, що як позивач, так і його контрагент виконали умови укладених між ними угод, чим і підтвердили факт їх укладення.

Наявними первинними документами, долученими до матеріалів справи, що описані вище, підтверджуються обставини реального придбання позивачем, сталі та швелерів у ТОВ "Рівне-Метал", а не лише документальне оформлення господарських операцій з перерахуванням коштів постачальнику, на чому наполягає відповідач.

Що ж до доводів Відповідача, про те, що правочини Позивача з ТОВ "Рівне-Метал" порушують публічний порядок та направлені на незаконне заволодіння майном держави у вигляді несплати ПДВ, внаслідок формування "штучного" податкового кредиту на підставі правочинів, що відображені у первинних документах лише для виду, без фактичного їх виконання, то такі висновки можуть мати місце лише при встановленні обставин щодо наявності вини та умислу у платника податку на незаконне заволодіння майном держави.

Вина та умисел на заволодіння майном держави юридичних осіб у вчиненні таких діянь може бути доведена не інакше, як через встановлення обвинувальним вироком суду обставин щодо наявності вини та названого умислу у фізичних осіб, котрі діяли, як уповноважені особи від імені названих вище юридичних осіб.

У вироку Рівненського міського суду Рівненської області у справі № 1-475/11 від 01.03. 2012 року не знайшли відображення обставини щодо наявності вини та умислу на заволодіння шкоди майну держави у фізичних осіб, котрі діяли, як уповноважені особи від імені ТОВ-фірма "В.К. та Ф-ЛТД" та ТОВ "Рівне-Метал" при здійсненні вищезазначених господарських операцій (т. 2 а.с. 2-32).

Таким чином, суд, при вирішенні даної адміністративної справи не бере до уваги вищезазначений вирок суду, оскільки він не доводить вини та умислу на заподіяння шкоди майну держави у фізичних осіб, котрі діяли, як уповноважені особи від імені ТОВ-фірма "В.К. та Ф-ЛТД" та ТОВ "Рівне-Метал".

Крім того, ч. 2 ст. 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

У рішенні ж Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Отже, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, не подав звітність, або не знаходиться за місцем своєї реєстрації, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого податкового кредиту та має всі документальні підтвердження його розміру.

Судом були досліджені первинні документи, що містять відомості про обставини, які є предметом доказування у цій справі, та пов'язані з рухом активів, виконанням зобов'язань, що описані вище, останні відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, та підтверджують обґрунтованість визначення податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За наведених обставин, суд прийшов до висновку, що відповідач при прийнятті податкового повідомлення-рішення форми "Р" № 0004472342/1 від 24 грудня 2010 року, діяв не на підставі, не в межах повноважень та не в спосіб, визначений чинним законодавством, а вказане податкове повідомлення-рішення є протиправним, таким, що прийняте без урахування всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, а тому підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог в частині визнання нечинним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Рівненському районі форми "Р" № 0004462342/1 від 24.12. 2010 року, то суду слід зазначити наступне.

Визначення грошового зобов'язання по податку на прибуток ґрунтується на висновках органу державної податкової служби про заниження податку на прибуток на суму 14572,00 грн. внаслідок порушення позивачем пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме завищення валових витрат у зв'язку з придбанням салі та швелерів у ТОВ "Рівне-Метал", що не підтверджено необхідними документами.

Однак, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позиції органу державної податкової служби та безпідставність визначення грошового зобов'язання по податку на прибуток в загальній сумі 21858,00 грн.

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 08.12. 1994 року (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що до складу валових витрат включається сума будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З аналізу вищенаведених норм права слідує, що підставою для формування валових витрат є наявність первинного документа, що підтверджують понесені підприємством валові витрати. При цьому слід враховувати, що в податковому обліку відображаються виключно господарські операції, вчинені підприємством в рамках господарської діяльності.

Як було встановлено судом, купівля та реалізація позивачем придбаних у ТОВ "Рівне-Метал" товарно-матеріальних цінностей відповідає виду господарської діяльності позивача та мала реальний характер і підтверджена належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку. Таким чином, позивач правомірно та обґрунтовано відніс витрати за отримані послуги до складу валових витрат за IV квартал 2007 року та за І квартал 2008 року (т. 2 а.с. 104-111).

Що ж до доводів Відповідача, про те, що правочини Позивача з ТОВ "Рівне-Метал" порушують публічний порядок та направлені на незаконне заволодіння майном держави у вигляді несплати податку на прибуток, внаслідок формування "штучних" валових витрат на підставі правочинів, що відображені у первинних документах лише для виду, без фактичного їх виконання, то такі висновки можуть мати місце лише при встановленні обставин щодо наявності вини та умислу у платника податку на незаконне заволодіння майном держави.

Вина та умисел на заволодіння майном держави юридичних осіб у вчиненні таких діянь може бути доведена не інакше, як через встановлення обвинувальним вироком суду обставин щодо наявності вини та названого умислу у фізичних осіб, котрі діяли, як уповноважені особи від імені названих вище юридичних осіб.

У вироку Рівненського міського суду Рівненської області у справі № 1-475/11 від 01.03. 2012 року не знайшли відображення обставини щодо наявності вини та умислу на заволодіння шкоди майну держави у фізичних осіб, котрі діяли, як уповноважені особи від імені ТОВ-фірма "В.К. та Ф-ЛТД" та ТОВ "Рівне-Метал" при здійсненні вищезазначеної господарської операції (т. 2 а.с. 2-32).

Таким чином, суд, при вирішенні даної адміністративної справи не бере до уваги вищезазначений вирок суду, оскільки він не доводить вини та умислу на заподіяння шкоди майну держави у фізичних осіб, котрі діяли, як уповноважені особи від імені ТОВ-фірма "В.К. та Ф-ЛТД" та ТОВ "Рівне-Метал".

Крім того, ч. 2 ст. 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Неналежне звітування до контролюючих органів, або інші будь-які протиправні дії одних платників податків не може покладати обов'язку щодо відповідальності за дії таких платників на інших осіб.

Доводи та висновки Відповідача викладені у Акті перевірки, щодо безтоварності та нікчемності господарських операцій Позивача та ТОВ "Рівне-Метал" є такими, що ґрунтуються на припущеннях Відповідача та осіб, що проводили перевірку та не підтверджені відповідними доказами.

Таким чином, судом були досліджені первинні документи, що містять відомості про обставини, які є предметом доказування у цій справі, та пов'язані з рухом активів, виконанням зобов'язань, що описані вище, останні відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, та підтверджують обґрунтованість визначення валових витрат.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За наведених обставин, суд прийшов до висновку, що відповідач при прийнятті податкового повідомлення-рішення форми "Р" № 0004462342/1 від 24.12. 2010 року, діяв не на підставі, не в межах повноважень та не в спосіб, визначений чинним законодавством, а вказане податкове повідомлення-рішення є протиправним, таким, що прийняте без урахування всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, а тому підлягає скасуванню.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу. У відповідності до п. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень № 0004472342/1 та № 0004462342/1 від 24 грудня 2010 року.

При зазначених обставинах, вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають до задоволення, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Враховуючи викладене та те, що позов задоволено повністю на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, позивачу слід присудити із Державного бюджету України 06 (шість) грн. 80 коп. судового збору, сплаченого згідно квитанції № 21 від 07.07. 2011 р. (а.с. 2).

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівне № 0004462342/1 та № 0004472342/1 від 24.12. 2010 року.

Присудити на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю - фірма "В.К. та Ф.-ЛТД" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 06 (шість) грн. 80 коп.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Зозуля Д. П.