Постанова

від 01.12.2008 по справі 10/307

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

10/307

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65  тел.(8-0412) 48-16-02

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 "01" грудня 2008 р.                                                          Справа №  10/307

Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого   судді                                                  Ляхевич А.А.

суддів:                                                                        Вечірка І.О

                                                                                    Зарудяної Л.О.

при секретарі                                                             Кулик О.А. ,

за участю представників сторін:

від позивача: Чорняка М.П. - представника за довіреністю №2007р.-15 від 15.02.06р.,

від відповідача: Алейникова О.С. - представника за довіреністю №27            від 01.09.2008 р., 

розглянувши апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Новоград-Волинський пивоварний завод", м.Новоград-Волинський   

на рішення господарського суду Житомирської області

від "04" липня 2008 р.  у справі № 10/307 (суддя Костриця О.О.)

за позовом Закритого акціонерного товариства "Виробничий комбінат "Лілея", м.Тернопіль   

до Відкритого акціонерного товариства "Новоград-Волинський пивоварний завод", м.Новоград-Волинський   

про  стягнення 52385,70 грн.

 ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 04.07.2008р. у справі №10/307 позов Закритого акціонерного товариства "Виробничий комбінат "Лілея", м.Тернопіль до Відкритого акціонерного товариства "Новоград-Волинський пивоварний завод", м. Новоград-Волинський про стягнення 52385,70 грн. задоволено частково:

- стягнуто з відповідача на користь позивача 5100,40грн. основного боргу, 893,16грн. пені, 2110,66грн. інфляційних нарахувань, 174,52грн. 3% річних, 20000,00грн. штрафу, 532,79грн. витрат по сплаті державного мита, 117,79грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу;

- провадження у справі в частині стягнення 5000,00 грн. заборгованості припинено за відсутністю предмета спору;

- в позові в частині стягнення 85,73 грн. пені, 8,35 грн. 3% річних відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане судове рішення та прийняти новий судовий акт, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій.

В апеляційній скарзі відповідач наголошує, що відповідно до банківської виписки від 03.07.2008 р. ВАТ "Новоград-Волинський пивоварний завод" сплатило Закритому акціонерному товариству "Виробничий комбінат "Лілея" ще частину боргу в сумі  2000,00 грн., що не було враховано місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення.

Крім того, посилаючись на умови договору №37 про виготовлення друкованої продукції від 07.12.2006 р., відповідач вказує, що штраф, який має бути нарахований відповідно до даного договору становить 3720,08 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, вважає рішення місцевого господарського суду прийнятим з порушенням норм процесуального та матеріального права, у зв"язку з чим просить його скасувати, задовольнивши вимоги апеляційної скарги. У своїх поясненнях представник, зокрема, зазначив, що штраф повинен нараховуватись від суми порушеного зобов"язання, а не від суми договору.

Позивач своїм правом надати письмовий відзив на апеляційну скаргу не скористався.

Представник позивача в засіданні суду заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення господарського суду Житомирської області від 04.07.2008р. законним та обґрунтованим, у зв"язку з чим просить його залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Представник позивача також пояснив, що за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань до стягнення з відповідача нараховано пеню, інфляційні, 3% річних та штраф, при цьому, вважає правомірним нарахування штрафу від суми договору.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, перевіривши в повному обсязі законність та обґрунтованість оскаржуваного судового акту, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, зважаючи на наступне.

08.04.2008 р. Закрите акціонерне товариство "Виробничий комбінат "Лілея" звернулось до господарського суду Житомирської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Новоград-Волинський пивоварний завод" про стягнення 52385,70 грн., з яких 10100,4 грн. боргу за виготовлену продукцію, 783,75 грн. пені, 40000,00 грн. штрафу 20% від суми договору, 134,50 грн. 3% річних та 1367,05 грн. інфляційних.

24.06.2008 р. позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, згідно якої він просив стягнути ще 195,14 грн. пені, 743,61 грн. інфляційних, 48,37 грн. 3% річних. Тобто, загалом, сума позовних вимог склала 48372,82 грн., а саме: 5100,40 грн. основного боргу, 978,89 грн. пені, 40000,00 грн. штрафу 20%, 182,87 грн. 3% річних, 2110,66 грн. інфляційних.

Рішенням місцевого господарського суду від 04.07.2008р. позов ЗАТ "Виробничий комбінат "Лілея" з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача 5100,40 грн. основного боргу, 893,16 грн. пені, 2110,66 грн. інфляційних, 174,52 грн. 3% річних, 20000,00 грн. штрафу та судові витрати; провадження у справі в частині стягнення 5000,00 грн. заборгованості припинено, в позові в частині стягнення 85,73 грн. пені,    8,35 грн. 3% річних відмовлено.

Розглядаючи питання щодо законності та обґрунтованості даного судового рішення, колегія суддів апеляційного господарського суду враховує наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами - Закритим акціонерним товариством "Виробничий комбінат "Лілея" (виконавець) та Відкритим акціонерним товариством "Новоград-Волинський пивоварний завод" (замовник) 07.12.2006р. укладено договір №37 (а.с.13-15), за яким виконавець зобов"язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, виготовити замовнику друковану продукцію, замовник зобов"язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти та оплатити вартість даної продукції (п.1.1.).

Згідно п.1.2. договору, назва продукції, кількість та її ціна за чим договором визначаються в додатку №1, який погоджується сторонами і є його невід"ємною частиною.

У відповідності до п.2.4.2. замовник зобов"язаний прийняти та провести стовідсоткову оплату за друковану продукцію в порядку та на умовах, визначених цим договором та додатком №1.

Відповідно до п.3.1. договору, у випадку порушення зобов"язання, що виникає з цього договору, сторона несе відповідальність, визначену цим договором та чинним в Україні законодавством.

Пунктом 3.4. договору визначено, що за порушення пункту 2.4. цього договору, пунктів 4 та 8 додатку №1, замовник виплачує виконавцеві за вимогою останнього штраф у розмірі 20% від загальної суми договору.

За прострочення в оплаті продукції замовник виплачує виконавцеві за вимогою останнього пеню у розмірі 0,5 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня  (п.3.5. договору).

Строк цього договору починає свій перебіг з моменту підписання сторонами цього договору та закінчується  07.12.2007 р. (п.6.2. договору).

Згідно п.6.3. договору, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

У додатку №1 до договору №37 від 07.12.2006 р. сторони встановили порядок розрахунків і суму договору, а саме, погодили, що оплата замовником здійснюється за загальною ціною продукції шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок виконавця. Розрахунки за цим договором здійснюються через установу банку згідно із правилами, передбаченими чинним в Україні законодавством для безготівкових розрахунків.

Згідно п.4. додатку №1 до договору, замовник перераховує на розрахунковий рахунок виконавця кошти згідно виписаного рахунка та накладної протягом 30 календарних днів з моменту отримання продукції.

Ціна продукції - комплекту етикетки на пиво (етикетка та кольоретка) тиражем в 1 млн. компл. становить 0,0182 грн. (п.7 додатку №1 до договору).

Відповідно до пункту 8 додатку №1, сума договору становить 200000,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання укладеного між сторонами договору, за накладною №1211 від 20.08.2007 р. та довіреністю серія ЯНЯ №212755 від 20.08.2007р. (а.с.10-12) позивач поставив, а відповідач - прийняв продукцію на загальну суму 18600,40 грн.

Водночас, відповідач свої зобов'язання по оплаті отриманої продукції виконав частково, що й стало підставою для звернення позивача з позовом у даній справі.

Так, як стверджується матеріалами справи, на день пред'явлення позову у справі, сума заборгованості відповідача перед позивачем за договором становила  10100,40 грн. Разом з тим, 17.04.2008 р., тобто після пред'явлення позову до суду, відповідач перерахував позивачу 5000,00 грн. боргу, що підтверджується банківською випискою (а.с.35).

З урахуванням наведеного, місцевий господарський суд приймаючи 04.07.2008р. оскаржуване рішення, стягнув суму основного боргу - 5100,40 грн., а в частині стягнення 5000,00 грн. заборгованості припинив провадження у справі за відсутністю предмета спору.

Водночас, згідно доданого до апеляційної скарги платіжного доручення №140 від 03.07.2008 р. (а.с.45) та банківської виписки, оригінали яких оглянуто судовою колегією у засіданні, вбачається, що відповідачем 03.07.2008 р. було сплачено позивачу за отриману згідно договору продукцію ще 2000,00 грн.

При цьому, зважаючи на те, що перерахунок грошових коштів відповідачу у вказаній сумі був проведений 03.07.2008 р., тобто згідно платіжного документа саме ця дата є датою валютування згідно Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою НБУ від 21.01.2004 р. №22, то погашення боргу відповідачем перед позивачем у сумі 2000,00грн. було здійснено до прийняття рішення у справі. Однак, при прийнятті рішення таке перерахування коштів не було враховано судом, як вважає судова колегія, з об"єктивних підстав, оскільки 04.07.2008 р. позивачу ще могло бути невідомо про перерахування йому вказаних коштів відповідачем.

Таким чином, рішення господарського суду у частині стягнення 2000,00 грн. боргу підлягає скасуванню, оскільки провадження у справі в цій частині слід припинити, з огляду на приписи п.1-1 ст.80 ГПК України та ст.99 ГПК України.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Відповідач, в порушення названих норм законодавства та умов договору №37 про виготовлення друкованої продукції від 07.12.2006 р., взятих на себе зобов'язань щодо оплати отриманої продукції в повному обсязі та своєчасно не виконав.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого  індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до наведеної норми закону, позивачем заявлено до стягнення з  відповідача 2110,66 грн. інфляційних та 182,87 грн. 3% річних (розрахунок, а.с.17,19,31).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, місцевий господарський суд правильно визначив суму інфляційних, які підлягають стягненню - 2110,66 грн. та 3% річних - 174,52 грн.

У відповідності ст.218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 цього Кодексу розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язальні правовідносини між кредитором та боржником.

Як уже зазначалось, пунктом 3.5. договору №37 сторони передбачили відповідальність відповідача за несвоєчасне виконання зобов'язання з оплати отриманої продукції у вигляді пені. Згідно позовних вимог (з урахуванням збільшення позовних вимог), відповідачу нарахована пеня за період з 20.09.2007р. по червень 2008р. у загальній сумі 978,89 грн. (розрахунок, а.с.18,31).

Водночас, з розрахунку позивача вбачається, що позивачем не було враховано вимоги п.6 ст.232 Господарського кодексу України, згідно якої нарахування штрафних  санкцій  за  прострочення  виконання зобов'язання,  якщо інше не встановлено  законом або договором, припиняється через шість місяців від дня,  коли зобов'язання  мало бути виконано.

Місцевий господарський суд зважаючи на приписи ч.6 ст.232 ГК України правомірно визначив необхідність нарахування пені за період з 20.09.2007 р. по 20.03.2008 р. у сумі 893,16 грн., яка і підлягає стягненню з відповідача.

Крім того, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, позивач нарахував відповідачу штраф у розмірі 20% від загальної суми договору, а саме в сумі         40000,00 грн.

Так, як вище зазначалось, у пункті 3.4 договору №37 від 07.12.2006 р. сторони передбачили відповідальність замовника за порушення взятих на себе за договором зобов"язань у вигляді штрафу у розмірі 20% від загальної суми договору.

Саме з посиланням на наведену умову договору позивач здійснив нарахування штрафу у сумі 40000,00 грн., що становить 20% від загальної суми договору -   200000,00 грн.

Водночас, у пункті 7.1. договору сторони встановили: усі правовідносини, що виникають з цього договору або пов"язані із ним, у тому числі пов"язані із дійсністю, укладенням, виконанням, зміною та припиненням цього договору, тлумаченням його умов, визначенням наслідків недійсності або порушення договору, регламентуються цим договором та відповідними нормами чинного в Україні законодавства, а також застосованими до таких правовідносин звичаями ділового обороту на підставі принципів добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно ч.ч.2 і 3 ст.6 Цивільного кодексу України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Тобто, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України).

Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм; спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо.

При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу).

Відповідно до частини другої статті 9 Цивільного кодексу України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Відповідні особливості передбачені Господарським кодексом України, який набрав чинності одночасно з Цивільним кодексом України та норми якого у регулюванні відносин суб'єктів господарювання є спеціальними стосовно норм Цивільного кодексу  України (відповідну правову позицію викладено й Верховним Судом України в постанові від 16.05.2006 № 22/197).

Ч.2 ст.175 Господарського кодексу України також встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.193 Господарського кодексу України:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно, зокрема, до закону та договору;

- до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених, зокрема, цим Кодексом.

Поняття "господарські санкції" визначене ч.1 ст.217 Господарського кодексу України як заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовується, зокрема, такий вид господарських санкцій, як штрафні (частина друга ст. 217 Кодексу).

Штрафними санкціями згідно із ч.1 ст.230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

При цьому, відповідно до ч.4 ст.231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не  визначено, санкції  застосовуються  в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором  у відсотковому  відношенні  до суми невиконаної частини зобов'язання або у  певній,  визначеній  грошовій  сумі, або у відсотковому відношенні до суми  зобов'язання  незалежно  від  ступеня  його виконання,  або у кратному розмірі  до  вартості  товарів  (робіт, послуг).

На думку судової колегії, застосування даної норми закону у вигляді встановлення штрафних санкцій у відсотковому відношенні до суми всього зобов"язання, незалежно від ступеня його виконання є виправданим та доцільним лише у правовідносинах за господарськими договорами, предметом яких є так звані комплекси робіт, послуг або поставок, оскільки, у такому випадку, часткове виконання зобов"язання не дозволяє одержувачеві таких робіт, послуг або поставок використати його результати у своїй господарській діяльності, тому що відсутній факт досягнення кінцевої мети договору. Проте, зазначені обставини відсутні у правовідносинах між сторонами у справі.   

Також, судом приймається до уваги, що в розумінні ст.549 Цивільного кодексу України, кваліфікуючою ознакою штрафу, крім можливості встановлення за майже будь-яке порушення зобов'язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов'язання неналежним способом тощо), є саме обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Крім того, поняття "сума зобов"язання" в розумінні ч.4 ст.231 ГК України та "загальна сума договору" (як вказано у договорі) не є ідентичними, а нарахування штрафу у відсотковому відношенні до загальної суми договору не передбачено чинним законодавством. А тому приймати визначену договором загальну суму договору - 200000,00 грн. в якості саме передбаченого п.4 ст.231 ГК України поняття "сума зобов"язання, незалежно від ступеня його виконання" є неможливим, оскільки такі твердження суперечать загальним засадам цивільного законодавства та, водночас, засадам, на яких має ґрунтуватися зобов"язання між сторонами - добросовісності, розумності і справедливості.

У даному випадку, сума неналежно виконаного відповідачем зобов"язання становить 18600,40 грн., а тому правомірним буде нарахування 20% штрафу саме від вказаної суми, що складає 3720,00 грн. Тому, з відповідача має бути стягнуто штраф у сумі 3720,00 грн., в позові щодо стягнення 36280,00 грн. слід відмовити.

Відповідно до Рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 03.09.2004 р. №04-5/1518 "Про внесення доповнення до роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. №04-5/366 "Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України" визначено: якщо у процесі перегляду справи апеляційним господарським судом буде встановлено, що суд першої інстанції, приймаючи рішення неправомірно відмовив у задоволенні частини позовних вимог, припинив провадження чи залишив без розгляду позов у певній частині або ж не розглянув одну чи кілька заявлених вимог, суд апеляційної інстанції повинен самостійно усунути відповідне порушення.

Беручи до уваги викладене, а також, що метою апеляційного господарського суду є перевірка законності та обґрунтованості рішень господарських судів першої інстанції та виправлення допущених цим судом помилок та повноваження, надані апеляційному господарському суду ст.103 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія вважає за необхідне скасувати оскаржуване рішення в частині стягнення штрафу у сумі 16280,00 грн. та боргу в сумі 2000,00 грн. з прийняттям нового рішення про відмову у позові щодо стягнення  36280,00 грн. штрафу та про припинення провадження у частині стягнення 2000,00 грн. боргу та змінити в частині стягнення судових витрат. В іншій частині рішення залишити без змін.

Витрати на сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, підлягають відшкодуванню пропорційно задоволеним позовним вимогам  відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.101,103-105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Новоград-Волинський пивоварний завод" (м. Новоград-Волинський) - задовольнити частково.

2. Рішення  господарського суду Житомирської області від 04.07.2008р. у справі №10/307 скасувати в частині стягнення штрафу у сумі 16280,00 грн. та боргу в сумі 2000,00 грн. з прийняттям нового рішення про відмову у позові щодо стягнення  36280,00 грн. штрафу та про припинення провадження у частині стягнення 2000,00 грн. боргу та змінити в частині стягнення судових витрат.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

"Позов задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Новоград-Волинський пивоварний завод" (м.Новоград-Волинський, вул.Радянська,74, код 05418359) на користь Закритого акціонерного товариства "Виробничий комбінат "Лілея" (м.Тернопіль, вул.Текстильна,7, код 30622600) - 3100,40 грн. основного боргу, 893,16 грн. пені,         110,66 грн. інфляційних нарахувань, 174,52 грн. 3% річних, 3720,00  грн.  штрафу, 169,98 грн. витрат по сплаті державного мита, 37,58 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Припинити провадження у справі в частині стягнення 7000,00 грн. боргу.

В решті позову відмовити."

3. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському  суду Житомирської області.

4. Справу №10/307 повернути до господарського суду Житомирської області.

Головуючий - суддя:                                                              Ляхевич А.А.

 судді:

                                                                                           Вечірко І.О  

                                                                                           Зарудяна Л.О.  

 віддрук.прим.:

1 - до справи

2 - позивачу

3 - відповідачу

4 - в наряд