Рішення

від 02.12.2008 по справі 11/189пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

11/189пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.12.08                                                                                 Справа № 11/189пд.

За позовом   Заступника прокурора Луганської області в інтересах держави в особі Міністерства вугільної промисловості України та Державного акціонерного товариства „Ремонтно-механічний завод”, м. Лисичанськ Луганської області

до   Приватного підприємства „Ремонтно-механічний завод”, м. Лисичанськ Луганської області

про   визнання інвестиційного договору недійсним та повернення майна у державну власність  

                                                    суддя  Москаленко М.О.

секретар судового засідання Краснопольська Т.Б.

в присутності представників сторін:

від позивача -   Анушкевич О.І., посв. № 553 від 27.08.2008

від 1-го відповідача  –Вінник В.В., дов. б/н від 15.09.2008

від 2-го відповідача – Дубровін А.В., дов. № 16-09/08 від 16.09.2008

в с т а н о в и в:

Суть спору: прокурором в інтересах позивача заявлено вимогу про   визнання недійсним  інвестиційного договору від 19.05.2004, укладеного між сторонами у справі, та зобов'язання відповідача повернути у власність позивача майно, отримане за даним договором згідно акта приймання –передачі, а також про зобов'язання позивача повернути  відповідачеві внесені за договором інвестиції у  розмірі                     730000 грн. 00 коп.  

Позовні вимоги мотивовані заявником фактом порушення під час укладення оспореної угоди норм чинного законодавства. Так, у позовній заяві, а також у додаткових письмових поясненнях заявник послався  на те, що на укладення оспореної угоди, предметом якої стало відчуження майна позивача, не було надано згоду  Міністерства палива та енергетики України або Фонду державного майна України, що є порушенням приписів Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України                  № 1477 від 30.07.1999, а також Закону України «Про приватизацію державного майна»та ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», оскільки вказані державні органи уповноважені здійснювати функції управління державним майном, що є предметом оспореної угоди. Оскільки  позивач є державним підприємством, заснованим на державній власності, та є підпорядкованим Міністерству вугільної промисловості України (згідно першої редакції статуту позивача) (в подальшому –Міністерству палива та енергетики України), то укладення договорів, пов'язаних з відчуженням державного майна, повинно здійснюватися виключно за погодженням  з уповноваженими на це органами ( у тому числі з органом приватизації –Фондом державного майна України). З підстав відсутності такої згоди під час укладення сторонами у справі інвестиційного договору   від 19.05.2004 завник звернувся до суду з позовом про визнання вказаної угоди недійсною та застосування наслідків недійсності  угоди.

Також, крім вимог позовної заяви, прокурором було подано письмову заяву  про відновлення строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом (том справи 1, а.с. 51). В обгрунтування поважності причин пропуску строку позовної давності для звернення до суду з вимогою про визнання недійсною угоди, укладеної  19.05.2004, заявник зазначив факт надходження 20.08.2008 на адресу прокуратури Луганської області завдання Генеральної прокуратури України щодо поновлення строків позовної давності, пред'явлення позову та повернення до державної власності майна позивача.  Також заявник зазначив, що  ухвалу господарського суду Луганської області від 22.04.2004. якою було затверджено зміни та доповнення до плану санації позивача, було скасовано Вищим господарським суом України відповідною постановою лише 15.02.2006.

В процесі судового розгляду справи позивачем суду було  надане письмове клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на належне відповідачеві майно (том справи 1, а.с. 77).

Вказане клопотання позивача задоволенню не підлягає з таких підстав.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 №9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" роз'яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб, дозволяється забезпечення позову майнового характеру.

Педметом позову в даній справі є немайнова вимога про визнання недійсним інвестиційного договору, а такий захід забезпечення позову як накладення арешту на майно відповідача можливо застосовувати лише  при пред'явленні позовів майнового характеру (стягнення коштів чи витребування майна з володіння відповідача тощо), в той час як такі вимоги  заявником та позивачем у даній справі не пред'являлися.

Крім того, вимогу по накладення арешту на майно відповідача позивачем взагалі не конкретизовано, майно, на яке слід накласти арешт, не зазначене, підстави для висновку про те, що вимога про накладення арешту заявлена саме стосовно майна, що є предметос спірної угоди, у суду відсутні.

За таких обставин у задоволенні вимоги позивача про забезпечення позову слід відмовити за необгрунтованістю.

Письмовим відзивом на позовну заяву  (том справи 1, а.с. 54) відповідач проти позовних вимог заперечив, посилаючись на такі обставини:

-  оспорена угода за своєю правовою природою не є договором купівлі-продажу і порядок її укладення не регламентується законодавчими актами, що регулюють питання відчуження та приватизації державного майна;

- згоду на укладення інвестиційного договору було надано комітетом кредиторів відповідача, оскільки останній на момент укладення угоди знаходився у процедурі банкрутства та господарським судом було винено ухвалу про введеня процедури санації підприємства;

-  пункт 4 Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 30.07.1999 № 1477 у редакції, що діяла на момент укладення спірної угоди, відчуження майна державного підприємства, його структурного підрозділу, функції управління яким у встановленому порядку передані державним органам приватизації, здійснюється безпосередньо підприємством після отримання погодження державного органу приватизації, який здійснює функції управлння цим підприємством; таким органом є Фонд державного майна України та його регіональні віддділення, проте такі функції щодо відповідача вказаним органам ніким не передавалися.

Також відповідачем суду надано письмову заяву  (том справи 1, а.с. 58) про застосування до позовних вимог позовної давності відповідно до приписів ст. 267 Цивільного кодексу України.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, вислухавши присутніх в судових засіданнях представників заявника, позивача та відповідача, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають, з таких підстав.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 11.04.2000 порушене  провадження у  справі № 11/9б про банкрутство Державного відкритого акціонерного товариства «Ремонтно-механічний завод», ухвалою господарського суду від 10.04.2001 у вказаній справі введено процедуру санації боржника, керуючим санацією призначений Мамруков  О.А. (ухвала господарського суду Луганської області від 17.07.2003 у справі № 11/9б).

19.05.2004 між Державним відкритим акціонерним товариством «Ремонтно-механічний завод»(Боржником)  та Приватним підприємством «Ремонтно-механічний завод»(Інвестором)  був укладений інвестиційний договір (далі за текстом –договір) (том справи 1, а.с. 11-18), у відповідності з умовами пункту 1.1 якого Інвестор зобов'язався за власні кошти у відповідності з умовами договору забезпечити реалізацію пунктів 3.1, 3.4 Плану санації із змінами та доповненнями  до нього шляом здійснення інвестиційної діяльності, направленої на погашення заборгованості із заробітної плати перед працівниками підприємства –боржника, а також на відновлення його платоспроможності. Боржник, в свою чергу,  зобов'язався створити усі умови для здійснення такої інвестиційної діяльності. Згідно з умовами укладеного сторонами договору сума інвестицій склала 729658 грн. 83 коп.

Умовами пункту 3.1 договору у випадку своєчасного та належного виконання відповідачем інвестиційної програми позивач повинен був здійснити розрахунки за внесені інвестиції шляхом передачі у власність відповідача  відповідно до пункту 3 ст. 18 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», пунктів 3, 3.1 Плану санації позивача майно на суму, еквівалентну розміру внесених інвестицій, а саме майно, перелічене у пункті 3.1 договору, на суму 718806 грн. 00 коп. з урахуванням ПДВ.

Факт виконання відповідачем у  справі зобов'язань з внесення інвестицій в обумовленому договором розмірі підтверджений фактичними обставинами справи та сторонами у справі не заперечується.

Рішенням господарського суду Луганської області від 16.08.2004 у справі                      № 18/316пн, що набрало законної сили, визнане право власності відповідача на майно, що є предметом інвестиційного договору (том справи 1, а.с. 78-82).

До спірних правовідносин внаслідок знаходження позивача у процедурі банкрутства слід застосовувати норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

За приписами ч. 5 ст. 18 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" керуючий санацією зобов'язаний попередньо погоджувати план санації боржника з органом, уповноваженим управляти державним майном, стосовно підприємства-боржника, у майні якого частка державної власності перевищує п'ятдесят відсотків.

Згідно з наявним у матеріалах справи наказом Міністерства палива та енергетики України № 717 від 29.12.2001 позивач увійшов до переліку підприєсмтв, що належать до сфери управління Міністерства палива та енергетики України.

План санації позивача був узгоджений з Міністерством палива та енергетики України. Зміни та доповнення до плану санації з вказаним Міністерством узгоджені не були (лист Міністерства від 05.05.2004 № 21/01-1059 - том справи 1, а.с. 112), проте були схвалені комітетом кредиторів боржника (позивача) протоколом від 31.05.2001.

Також комітетом кредиторів ДВАТ «Ремонтно-механічний завод»вказаним протоколом було надано згоду на укладення  спірного інвестиційного договору.

Відповідно до приписів ст. 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»з дня винесення ухвали про санацію припиняються повноваження органів управління боржника, повноваження органів управління передаються керуючому санацією.

Відповідно до пункту 9 ст. 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності   боржника   або   визнання   його   банкрутом»  власник      майна боржника (орган управління майном боржника) не може обмежувати повноваження  керуючого санацією щодо розпорядження майном боржника.  Значні угоди   та угоди, щодо яких є заінтересованість, укладаються керуючим санацією  тільки за згодою комітету кредиторів, якщо інше не передбачено вказаним законом або планом санації.

Листом № 12-3/717 від 08.07.2005 (том справи 1, а.с. 83) Міністерство палива та енергетики України повідомило про те, що пакет акцій позивача у розмірі 100% належить державі в особі Міністерства палива та енергетики України, проте повноваження з управління вказаною вище державною власністю Міністерством не здійснюються у зв'язку  з призначенням господарським судом Луганської області процедури санації ДВАТ «Ремонтно-механічний завод», що передбачено приписами ст. 17 Закону України «Про відновлення платоспоможності боржника або визнання його банкрутом».

Під час судового розгляду даної справи  Міністерство вугільної промисловості України жодного разу не надало відповіді стосовно порушених судом у відповідних процесуальних документах, надісланих на адресу Міністерства, питань, зокрема, щодо органу, уповноваженого управляти корпоративними правами держави у ДВАТ «Ремонтно-механічний завод»та органу, уповноваженого  надавати погодження на укладення позивачем угод щодо розпорядження майном товариства.

Листом №  10-08-05370 від 01.12.2008 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Луганській області   повідомило, що рішення про приватизацію ДВАТ «Ремонтно-механічний завод»регіональним відділенням не приймалось, продаж акцій товариства не здійснювалася.   

Пунктом 4 Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 30.07.1999 № 1477 у редакції, що діяла на момент укладення спірної угоди, встановлено, що відчуження майна державного підприємства, його структурного підрозділу, функції управління яким у встановленому порядку передані державним органам приватизації, здійснюється безпосередньо підприємством після отримання погодження державного органу приватизації, який здійснює функції управління цим підприємством; таким органом є Фонд державного майна України та його регіональні віддділення, проте такі функції щодо відповідача вказаним органам ніким не передавалися.

Відповідно до п. 3 ст. 7 Закону України "Про приватизацію державного майна" державні органи приватизації здійснюють повноваження власника державного майна тільки в процесі його приватизації. Тобто такі функції передаються органам приватизації  після прийняття рішення про приватизацію підприємства органом, що здійснює управління майном цього підприємства.           Врахувавши приписи, запроваджені ст.ст.1, 6, 23 Закону України "Про приватизацію державного майна", ч.6 ст.11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", суд доходить  висновку, що розпорядження майном позивача у процедурі санації не є процедурою приватизації, оскільки провадження у справі про банкрутство та приватизація є різними процедурами, які не можуть ототожнюватися.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач, встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Як роз'яснено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 №3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" (із змінами і доповненнями), угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити вказаному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

З урахуванням встановлених під час розгляду справи її фактичних обставин, за результатами повного та всебічного дослідження наданих сторонами доказів  суд доходить висновку про відсутність факту порушення сторонами оспореної угоди на момент  її укладення вимог чинного законодавства.

Разом з цим суд доходить висновку про недоведеність обгрунтованості причин пропуску строку позовної давності та необхідність відмови у задоволенні клопотання заявника про його відновлення.

Перебіг загальної позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Згідно з приписами ч. 1ст. 261 Цивільного кодексу України  воно виникає з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 268 ЦК України встановлено перелік вимог, на які позовна давність не поширюється, і до цього переліку не входять вимоги про визнання угод (правочинів) недійсними. Наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду рішень у справах, пов'язаних із застосуванням позовної давності (постанова ВСУ від 25.05.2004 у справі №14/278).

Як причини пропуску строку позовної давності заявником зазначено факт надходження на адресу прокуратури Луганської області відповідного завдання Генеральної прокуратури України щодо подання позову та факт скасування Вищим господарським судом України ухвали господарського суду Луганської області від 22.04.2004 у справі № 11/9б про затвердження змін та доповнень до плану санації позивача.

Як вбачається із завдання Генеральної прокуратури України від 15.08.2008                        № 05/2/1-14467-01 (том справи 1, а.с. 41), відомості про факт укладення спірного договору були наявні у прокуратури Луганської області у травні 2005 року, проте заходи до оспорювання договору у встановленому чинним законодавством порядку ані позивачем, ані  заявником не вживалися.

Крім того, наявність ухвали господарського суду Луганської області від 22.04.2004 у справі № 11/9б не була перешкодою для захисту порушеного, на думку заявника, права та не позбавляла заявника права звернення до господарського суду про визнання недійсним інвестиційного договору.

Відповідно ч.4 ст.267 ЦК України закінчення строку позовної давності є підставою для відмови в позові.

Разом з цим згідно із частиною 5 статті 267 Цивільного кодексу України якщо суд визнає поважними причини пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Згідно з ч.2 ст.29 Господарського процесуального кодексу України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Отже, виходячи з системного аналізу змісту ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України та ч.2 ст.29 Господарського процесуального кодексу України істотне значення має обізнаність ДВАТ «Ремонтно-механічний завод»з порушенням своїх прав оспорюваним договором, а, відтак, посилання заявника на дату отримання відповідного завдання з Генеральної прокуратури  та дату скасування хували господарського суду про затвердження змін та доповнень до плану санації позивача не має значення для застосування судом позовної давності.

Крім того, завдання Генеральної прократури України не є єдиною умовою, за наявності якої заявник міг звернутися до суду з вимогою про визнання угоди недійсною. Законом України «Про прокуратуру», а саме ст. 20, встановлено, що прокурор або його заступник при виявленні порушень закону має право звертатися до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридинчих осіб. Таким чином, заявник з моменту укладення оспреної угоди не був позбавлений права та можливості звернення до суду з позовом про визнання вказаної угоди недійсною.

За такизх обстаивн у задоволенні клопотання заявника про поновлення строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом слід відмовити за необгрунтованістю, а до позовних вимог за заявою відповідача застосувати позовну давність, встановлену ст. 267 Цивільного кодексу України.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному  розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З урахуванням викладеного у задоволенні позовних вимог слід відмовити.  

          Питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується, оскільки заявник у встановленому законом порядку звільнений відїх сплати.  

          Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

                                                                  в и р і  ш и в :

     1.У задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Дата підписання повного тексту рішення, оформленого у відповідності з приписами ст. 84 Господарського процесуального кодексу України –08.12.2008.

Суддя                                                                                           М.О. Москаленко

Спеціаліст І категорії                                                                      С.В. Агафонова