Постанова

від 11.06.2009 по справі 11/189пд

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

11/189пд

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 11 червня 2009 р.                                                                                    № 11/189пд  

      Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В.

суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О.

розглянувши  матеріали касаційного поданняЗаступника прокурора Луганської області

на постанову

Луганського апеляційного господарського суду  від 12.02.09

у справі№ 11/189 пд

за позовомЗаступника прокурора Луганської області в інтересах держави в особі 1) Міністерства вугільної промисловості України, 2) Державного відкритого акціонерного товариства "Ремонтно-механічний завод"

до

Приватного підприємства "Ремонтно-механічний завод"

провизнання інвестиційного договору недійсним та повернення майна у державну власність

В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача-1: Вінник В.В. –за дов. від 27.01.09;

від  позивача-2:  Вінник В.В.- керівник;

від прокуратури: Сахно Н.А. –посв. №96, прокурор ГПУ;

від відповідача: не з'явилися, належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

          Заступником прокурора Луганської області в інтересах держави в особі Міністерства вугільної промисловості України, Державного відкритого акціонерного товариства "Ремонтно-механічний завод" у вересні 2008 року заявлений позов до Приватного підприємства "Ремонтно-механічний завод" про

визнання недійсним інвестиційного договору від 19.05.04. Водночас, прокурор просив  зобов'язати  відповідача  повернути  у  власність  позивача майно, отримане за договором згідно акта приймання –передачі, а позивача повернути відповідачеві внесені за договором інвестиції у розмірі 730 000,00 грн. Обґрунтовуючи свої вимоги прокурор вказував на те, що Державне відкрите акціонерне товариство "Ремонтно-механічний завод" засноване на державній власності та підпорядковане Міністерству вугільної промисловості України, проте, укладаючи оспорюваний договір, предметом якого стало відчуження майна позивача –2, ним не було отримано згоду Міністерства палива та енергетики України чи Фонду державного майна України. На  думку прокурора, відчуження державного майна без погодження з вказаними державними органами уповноваженими здійснювати функції управління державним майном є порушенням приписів Положення про порядок відчуження основних засобів, які є державною власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 30.07.99 №1477, Закону України "Про приватизацію державного майна" та статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Водночас, прокурор просив відновити строк позовної давності, враховуючи  необхідність захисту інтересів держави та завдання Генеральної прокуратури України, яке отримано ним 20.08.08 щодо поновлення строків позовної давності для пред'явлення позову у цій справі.  

Рішенням господарського суду Луганської області від 02.12.08, ухваленим суддею Москаленко М.О., у задоволенні позовних вимог відмовлено. Суд дійшов висновку про укладення спірного договору з дотриманням вимог чинного законодавства. При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що у випадку санації підприємства, угоди щодо яких є заінтересованість, укладаються керуючим санацією  лише за згодою комітету кредиторів, якщо інше не передбачено вказаним законом або планом санації, тому відсутність погодження з  органом уповноваженим управляти майном підприємства не є підставою для визнання такого договору недійсним. Водночас, судом установлено, що відповідачем виконані зобов'язання за інвестиційним договором, при цьому, рішенням господарського суду Луганської області від 16.08.04 у іншій справі (№18/316пн), що набрало законної сили, за відповідачем визнано право власності на майно, котре є предметом інвестиційного договору. Разом з цим, суд визнав, що відповідно до пункту  3 статті 7 Закону України "Про приватизацію державного майна" державні органи приватизації здійснюють повноваження власника державного майна тільки в процесі його приватизації, проте, в даному випадку, розпорядження майном позивача у процедурі санації є відмінним від процедури приватизації, оскільки провадження у справі про банкрутство та приватизація є різними процедурами, які не можуть ототожнюватися. Водночас, за заявою відповідача судом застосовано позовну давність, передбачену статтею 267 Цивільного кодексу України з відмовою у задоволенні клопотання прокурора про поновлення строку позовної давності з огляду на недоведеність обґрунтованості причин його пропуску.

           Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Журавльової Л.І.- головуючого, Єжової С.С., Парамонової Т.Ф., постановою від 12.02.09, перевірене рішення суду першої інстанції залишив без змін, а апеляційне подання Заступника прокурора Луганської області залишив без задоволення.

          Заступник прокурора Луганської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, в якому просить судові рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. В обґрунтування своїх доводів прокурор вказує на порушення судами приписів статей 17, 18, 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, статей 256, 261 Цивільного кодексу України, статті 53 Господарського процесуального кодексу України. Прокурор вважає, що судами попередніх інстанцій не було враховано того, що постановою Вищого господарського суду України від 15.02.06 у іншій справі (№11/9б), ухвалу від 22.04.04 про затвердження змін та доповнень до плану санації за участю інвестора  - відповідача  скасовано через не погодження керуючим санацією змін та доповнень до плану санації з органом уповноваженим управляти майном боржника –Міністерством палива та енергетики України. Прокурор вважає, що укладений на виконання плану санації договір, не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки такий захід відновлення платоспроможності боржника, як продаж частини майна, не узгоджено з органом, уповноваженим управляти майном. Водночас, прокурор не погоджується з  тим, що ним  пропущений строк позовної давності, вважає - його перебіг почався від дня, коли він довідався про порушення права. При цьому, прокурор наголошує на тому, що до вирішення по суті питання законності затвердження судом плану санації неможливо було вчинити таку процесуальну дію, як подання цього позову. Таким чином, прокурор вважає, що причина пропуску строку з огляду на необхідність захисту державних інтересів є поважною та  підлягає відновленню. На думку прокурора, судами не враховано і того, що при укладенні спірного договору було порушено приписи статті 17, частини 2 статті 20 Закону України "Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом ”, пункт 4 Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 30.07.99 №1477. Прокурор наголошує, що укладенню оспорюваного договору повинно передувати узгодження його з комітетом кредиторів, проте, органи управління боржника, повноваження яких передаються керуючому санацією, не можна ототожнювати з органами, уповноваженими управляти майном боржника.

          Від Приватного підприємства "Ремонтно-механічний завод" судом отримано відзив на касаційне подання, в якому останній просить судові рішення у справі залишити без змін, а касаційне подання –без задоволення.  

         Від Міністерства вугільної промисловості України,  Державного відкритого акціонерного товариства "Ремонтно-механічний завод"  відзивів на касаційне подання судом не отримано.

Вищий  господарський  суд  України  заслухавши  доповідь  судді  Добролюбової Т.В. і пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін,  переглянувши  матеріали  справи та доводи  касаційного подання, перевіривши  правильність  застосування  судами  приписів  чинного законодавства,  відзначає  наступне.

          Господарськими судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що предметом спору є вимога Заступника прокурора Луганської області в інтересах держави в особі Міністерства вугільної промисловості України, Державного відкритого акціонерного товариства "Ремонтно-механічний завод" до Приватного підприємства "Ремонтно-механічний завод" про визнання недійсним інвестиційного договору від 19.05.04. Водночас, прокурор просив зобов'язати відповідача повернути у власність позивача майно, отримане за договором згідно акта приймання –передачі, а позивача повернути відповідачеві внесені за договором інвестиції у розмірі 730 000,00 грн. Підставою позову прокурор зазначає те, що спірний договір укладений на виконання зміненого та доповненого плану санації боржника, який не узгоджений з Міністерством вугільної промисловості України  та  Фондом державного майна України. Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним. Статтею 215 вказаного Кодексу унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу  України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України  зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Судами попередніх інстанцій установлено, що ухвалою господарського суду Луганської області від 11.04.2000 порушене  провадження у іншій справі (№11/9б) про банкрутство Державного відкритого акціонерного товариства "Ремонтно-механічний завод". Ухвалами від 10.04.01 та від 17.07.03 у вказаній справі введено процедуру санації боржника. Установлено судами і те, що 19.05.04 між Державним відкритим акціонерним товариством "Ремонтно-механічний завод" - боржником  та Приватним підприємством "Ремонтно-механічний завод" –інвестором, укладено інвестиційний договір, за умовами якого, інвестор зобов'язався за власні кошти забезпечити реалізацію пунктів 3.1, 3.4 Плану санації із змінами та доповненнями  до нього шляхом здійснення інвестиційної діяльності, направленої на погашення заборгованості із заробітної плати перед працівниками підприємства –боржника, а також на відновлення його платоспроможності. Боржник, в свою чергу,  зобов'язався створити усі умови для здійснення такої інвестиційної діяльності. Пунктом 3.1 договору сторони визначили, що у випадку своєчасного та належного виконання відповідачем інвестиційної програми позивач повинен був здійснити розрахунки за внесені інвестиції шляхом передачі у власність відповідача майна,  переліченого у цьому пункті договору,  на суму, еквівалентну розміру внесених інвестицій, 718806, 00 грн з урахуванням ПДВ. Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір укладено 19.05.04, тобто на час знаходження у провадженні господарського суду справи про банкрутство позивача на стадії  проведення процедури санації боржника. Відповідно до частини 3 статті 18 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" інвестор за умови виконання зобов'язань, передбачених планом санації, може набувати права власності на майно боржника відповідно до законодавства та плану санації. Разом з тим, відповідно до частини 5 цієї статті керуючий санацією зобов'язаний попередньо погоджувати план санації боржника з органом, уповноваженим управляти державним майном, стосовно підприємства - боржника, у майні якого частка державної власності перевищує п'ятдесят відсотків.  Судами установлено, що ДВАТ “Ремонтно-механічний завод” є підприємством, у майні якого частка державної власності становить 100%. Згідно  статті 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, що належать державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Судами також установлено, що органом уповноваженим управляти державним майном, стосовно цього підприємства - боржника є Міністерство палива та енергетики України. Однак, зміни і доповнення до плану санації, на виконання яких укладено оспорюваний договір та які є невід'ємною частиною цього плану, з цим Міністерством не узгоджувались. Викладене свідчить про те, що суди обох інстанцій  неповно з'ясували усі обставини справи, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними.  Також, судами не з'ясовано чи може спір про визнання недійсним оспорюваного договору вирішуватися поза межами провадження справи про банкрутство.  Окрім цього, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено в три роки. Перебіг позовної давності, відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Крім того, правила про позовну давність, відповідно до статті 267 вказаного Кодексу мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги. При винесенні судових рішень про відмову у задоволенні позову господарські суди вимоги статті 267 Цивільного кодексу України не врахували, об'єднавши взаємовиключні поняття правил застосування позовної давності, як за спливом строків позовної давності так і необґрунтованістю самої вимоги. Відтак, доводи, викладені в касаційному поданні про порушення судами вимог чинного законодавства, підтверджуються матеріалами справи. Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, всі рішення у справі підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду Луганської області. При новому розгляді справи судові необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

         Враховуючи викладене та керуючись статтями  1115, 1117, 1119, 11110,  11111, 11112  Господарського процесуального кодексу України, Вищий  господарський суд  України

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 12.02.09 у справі №11/189пд і рішення господарського суду Луганської  області від 02.12.08 у цій справі скасувати.

Матеріали справи скерувати для нового розгляду до господарського суду Луганської  області.

Касаційне подання Заступника прокурора Луганської області задовольнити частково.

Головуючий                                                                                 Т.Добролюбова

Судді                                                                                              Т.Гоголь

                                                                                                        В.Швець