Ухвала

від 24.09.2012 по справі 2а-9153/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" вересня 2012 р. м. Київ К/9991/18155/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

за участю секретаря Корженкової І.О.

представника

позивача Фоменка М.С.

відповідача Цюрупи Д.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.09.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2012

у справі №2а-9153/11/2670

за позовом Дочірнього підприємства закритого акціонерного товариства Теувес Холдінг «Тегра Україна ЛТД»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 15.09.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2012, позов ДП ЗАТ «Теувес Холдінг «Тегра Україна ЛТД»задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м.Києва №0000320702 від 15.04.2011, стягнуто з держбюджету на користь позивача судові витрати в сумі 3,40 грн.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові в повному обсязі, з підстав порушення норм матеріального права.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка з питань достовірності нарахування позивачем суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за серпень, вересень, листопад, грудень 2009 року, червень -листопад 2010 року, за результатами якої складено акт №33/07-02/21670383 від 31.03.2011.

За висновками акта перевірки позивачем порушено пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування у зазначених періодах.

Підставою для таких висновків стало укладення позивачем договорів без мети настання реальних наслідків з ПП «Фрегат-1», ПП «Авант», ТОВ «Шторм», ПП «Ранокс», СГФО ОСОБА_4, ПП «Піар-квадрат», ПП «Калісто», ТОВ «Агроюг-Сервіс», оскільки їх контрагентами є платники, які зняті з обліку платників податків, або є такими що не подавали податкову звітність.

На підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №0000320702 від 15.04.2011, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 8762677,00 грн.

За наслідками апеляційного узгодження скарга платника залишена без задоволення, прийняте податкове повідомлення-рішення - без змін.

Підпунктом 7.4.1 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Пп.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено, що право на нарахування податку і складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку на додану вартість в порядку, передбаченому ст.9 цього Закону.

Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов, обґрунтував своє рішення дотриманням позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість»при формуванні податкового кредиту, з огляду на те, що суми податку, сплаченого у відповідних звітних періодах, у зв'язку з придбанням товарів, віднесені до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних виданих контрагентами позивача ПП «Фрегат-1», ПП «Авант», ТОВ «Шторм», ПП «Ранокс», СГФО ОСОБА_4, ПП «Піар-квадрат», ПП «Калісто», ТОВ «Агроюг-Сервіс», які є платниками податку на додану вартість, а видані ними податкові накладні відповідають вимогам пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 цього Закону, проведення позивачем оплати в повному обсязі та реальність зазначених операцій документально підтверджено, і зазначені обставини не спростовані відповідачем.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначені пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Саме нормами зазначеного пункту Закону регулюються всі питання, пов'язані із порядком визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Відповідно до частини 1 підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (частина 3 підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 вищезазначеного Закону).

Згідно підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 цього ж Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Для бюджетного відшкодування необхідною умовою є вимога Закону України «Про податок на додану вартість»щодо фактичної сплати податку, заявленого до бюджетного відшкодування, отримувачем товарів (послуг) постачальникам таких товарів (послуг), оскільки встановлення іншого б суперечило самій суті бюджетного відшкодування, розкритій в пункті 1.8 статті 1 цього Закону як суми, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, встановивши наявність у позивача документального підтвердження розміру сплаченого у ціні придбання податку на додану вартість, що не заперечується відповідачем, за відсутності доказів порушення позивачем вимог чинного законодавства, яке б позбавляло його права на формування податкового кредиту та права на заявлення до відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість, та обставин, які б свідчили про те, що відомості, які містяться у документах, на підставі яких був сформований податковий кредит, не відповідають дійсності, дійшли вірного висновку про відсутність у відповідача правових підстав для зменшення позивачу розміру бюджетного відшкодування.

Правильними є і висновки судів попередніх інстанцій, що доводи відповідача не дають підстав для висновку, що укладені позивачем з ПП «Фрегат-1», ПП «Авант», ТОВ «Шторм», ПП «Ранокс», СГФО ОСОБА_4, ПП «Піар-квадрат», ПП «Калісто», ТОВ «Агроюг-Сервіс», договори є нікчемними.

Наявність умислу та обставини щодо виконання угоди, стосовно дійсності якої виник спір, сходять до предмету доказування в судовому процесі, зокрема, до таких доказів належить обвинувальний вирок, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами суб'єктів господарської діяльності за наслідками виконання оспорюваних угод.

На час укладення та виконання договорів контрагенти позивача були зареєстровані в ЄДРПОУ, були юридичними особами, наділеними цивільною правоздатністю і дієздатністю, перебували на обліку як платники податків, у тому числі були платниками податку на додану вартість.

Таким чином висновки відповідача, що спірні операції не мали реального товарного характеру засновані на припущеннях, що суперечить ст.159 КАС України. Факт наявності у сторін правочинів протиправного умислу при їх укладенні, відповідачем не доведено, у зв'язку з чим посилання відповідача, що спірні правочини є нікчемними в силу положень ст.228 ЦК України, є безпідставними.

Крім того, за загальним правилом несплата податку на додану вартість продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит та відповідно бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування прийнятих у справі рішень, відсутність у контрагентів позивача карантинних та фітосанітарних сертифікатів не було встановлено під час перевірки, та не було підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що рішення суду першої та апеляційної інстанції прийняті на підставі повно встановлених обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, та не підлягають скасування з викладених в касаційній скарзі мотивів.

Керуючись ст. ст.220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.09.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2012 -без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді О.М.Нечитайло

Н.Г.Пилипчук