Рішення

від 04.10.2012 по справі 6/077-12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" жовтня 2012 р. Справа № 6/077-12

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Прокурора Обухівського району в інтересах держави в особі Київської обласної ради до Приватного підприємства Фірми "Віра-Єврозатишок", Обухівської районної ради та Відділу культури та туризму Обухівської районної державної адміністрації про визнання недійсним договору, скасування рішення, визнання права власності та зобов'язання звільнити приміщення,

за участю представників:

прокуратури: Галась О.М. (посв. №58 від 04.06.2009р.),

позивача: Косуха Є.І. (дов. № 60/09 від 11.01.2012р.),

відповідача 1: Юхименко С.М. (дов. б/н вів 20.08.2012р.),

відповідача 2: Кагарлицька Л.В. (дов. №1034/01-36 від 15.08.2012р.),

відповідача 3: Дзюба В.В. (розпорядж. №286 від 02.06.2005р.).

СУТЬ СПОРУ:

У серпні 2012р. Прокурор Обухівського району (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Київської обласної ради (далі - позивач) звернувся до господарського суду Київської області з позовом до відповідачів: 1. Приватного підприємства Фірми "Віра-Єврозатишок", (далі -відповідач 1.), 2. Обухівської районної ради (далі -відповідач 2.) та Відділу культури та туризму Обухівської районної державної адміністрації (далі -відповідач 3.) про визнання недійсним договору, скасування рішення, визнання права власності та зобов'язання звільнити приміщення.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що прийняте рішення 40 сесії 5 скликання Обухівської районної ради, яким надано дозвіл на передачу відділом культури і туризму Обухівської райдержадміністрації в оренду частини приміщення Обухівського районного будинку культури площею 200 кв.м. є не законним, оскільки під час прийняття вказаного рішення майна, яке вирішено передати в оренду, фактично не існувало в натурі. Окрім того, прокурор обґрунтовує недійсність договору оренди приміщення, укладеного між Відділом культури та туризму Обухівської районної державної адміністрації та Приватним підприємством Фірмою "Віра-Єврозатишок" від 20.10.2010р. з підстав, встановлених частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

У зв'язку з цим прокурор просить суд скасувати рішення 40 сесії 5 скликання Обухівської районної ради, яким надано дозвіл на передачу відділом культури і туризму Обухівської райдержадміністрації в оренду частини приміщення Обухівського районного будинку культури площею 200 кв.м.; визнати недійсним договір оренди приміщення від 20.10.2010р., укладеного між Відділом культури та туризму Обухівської районної державної адміністрації та Приватним підприємством Фірмою "Віра-Єврозатишок"; зобов'язати відповідача 1. звільнити приміщення Обухівського районного будинку культури площею 200 кв.м. (що становить 1/6 частку районного будинку культури), яке розташоване на першому поверсі районного будинку культури за адресою: Київська обл., м. Обухів, вул. Київська, 12, з посиланням на статтю 216 Цивільного кодексу України та визнати за Обухівською районною радою Київської області право власності на приміщення Обухівського районного будинку культури площею 200 кв.м. (що становить 1/6 частку районного будинку культури), яке розташоване на першому поверсі районного будинку культури за адресою: Київська обл., м. Обухів, вул. Київська, 12.

Ухвалою господарського суду Київської області від 06.08.2012р. порушено провадження у справі № 6/077-12 а її розгляд призначено на 17.08.2012 р.

У зв'язку з неявкою в судове засідання 17.08.2012р. представників прокуратури та відповідача 1., неподанням прокуратурою та сторонами витребуваних документів, суд виніс ухвалу про відкладення розгляду справи на 04.09.2012р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 04.09.2012р. було відкладено розгляд справи на 25.09.2012р. з підстав, передбачених статтею 77 Господарського процесуального кодексу України.

05.09.2012р. від представника позивача, Київської обласної ради, повторно надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача та 25.09.2012р. через канцелярію суду подані документи на виконання вимог ухвали суду та письмові пояснення.

24.09.2012р. через канцелярію господарського суду Київської області представником Обухівської районної ради подано відзив на позовну заяву.

25.09.2012р. через канцелярію господарського суду Київської області представником Приватного підприємства Фірма "Віра-Єврозатишок" подано клопотання про відкладення розгляду справи.

У зв'язку з неявкою в судове засідання 25.09.2012р. представника прокуратури, суд відклав розгляд справи на 04.10.2012р.

У судовому засіданні 04.10.2012р. прокуратурою Обухівського району Київської області подано клопотання про витребування у КП КОР "Обухівське БТІ" інвентаризаційну справу на нерухомий об'єкт майна Обухівського районного будинку культури, розташований за адресою: Київська обл., м. Обухів, вул. Київська, 12, в порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України. Однак, суд відмовляє у задоволені зазначеного клопотання з огляду не те, що в матеріалах справи міститься вказана інвентаризаційна справа Обухівського районного будинку культури.

Представники прокуратури та позивача позовні вимоги підтримали, вважають їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позовній заяві.

Представники відповідачів 1. та 3. проти позову заперечили, однак письмового відзиву на позовну заяву не подали.

Враховуючи, що сторони були належним чином повідомленими про судове засідання та те, що норми ст. 38 ГПК України , щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Відтак, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзивів усіх відповідачів на позов, так як не подання відзивів не перешкоджає вирішенню спору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

Установив:

10.08.2010р. до Обухівської районної ради надійшов лист № 57 начальника відділу культури і туризму Обухівської районної державної адміністрації Дзюби В.В. з клопотанням про надання дозволу на передачу в оренду частини приміщення будинку Обухівського районного будинку культури, площею 200,00 кв.м., що підтверджується поясненнями самого Дзюби В.В. від 26.07.2012р. (представник відповідача 3.)

Після розгляду питання постійною комісією районної ради з питань соціально-економічного розвитку і управління спільною власністю територіальних громад Обухівського району та надання комісією позитивного висновку, Обухівською районною радою 27.08.2010р. було прийнято Рішення № 539.40.У "Про надання дозволу на передачу відділом культури і туризму Обухівської райдержадміністрації в оренду частини приміщення Обухівського районного будинку культури площею 200,00 кв.м." (належна копія в матеріалах справи).

Так, Рішенням Обухівської районної ради сорокової сесії п'ятого скликання вирішено: "1. надати дозвіл на передачу відділом культури і туризму Обухівської райдержадміністрації в оренду частини приміщення Обухівського районного будинку культури (м. Обухів, вул. Київська, 12). 2. Начальнику відділу культури і туризму Обухівської райдержадміністрації Дзюбі В.В. провести конкурс на право укладення договору оренди зазначеного приміщення згідно з Порядком проведення конкурсу на право укладення договору оренди майна спільної власності територіальних громад сіл, селища, міст Обухівського району Київської області, затвердженого рішенням районної ради від 18.11.2005 № 299.24.ІУ (із змінами) та передати приміщення в оренду за договором, укладеним відповідно до вимог рішення районної ради від 18.11.2005 № 229.24.ІУ "Про здійснення державної політики у сфері оренди майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Обухівського району Київської області".

04.10.2010р. конкурсною комісією відділом культури та туризму було проведено конкурс на право укладення договору оренди частини приміщення будинку культури, площею 200,00 кв.м. Єдиним учасником конкурсу було Приватне підприємство Фірма "Віра-Єврозатишок", якому і було надано право на укладення договору оренди, що підтверджується поясненнями директора районного будинку культури Черноіван Л.М.

На підставі вищевикладеного, 20.10.2010р. між Відділом культури Обухівської районної державної адміністрації та Приватним підприємством Фірмою "Віра-Єврозатишок" було укладено договір оренди приміщення, який посвідчено приватним нотаріусом Головкіною Я.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1586.

Відповідно до умов цього договору, Відділ культури Обухівської районної державної адміністрації передав Приватному підприємством Фірмі "Віра-Єврозатишок" в оренду, терміном на 10 років, об'єкт оренди, визначений у договорі як "приміщення площею 200,00 кв.м., що становить 1/6 частку районного будинку культури, та яке розташоване на першому поверсі районного будинку культури, за адресою: місто Обухів, вул. Київська, 12".

Таким чином, зі змісту Рішення Обухівської районної ради сорокової сесії п'ятого скликання № 539.40.У від 27.08.2010р. та договору оренди приміщення від 20.10.2010р. вбачається, що Приватному підприємству Фірмі "Віра-Єврозатишок" передано приміщення, площею 200,00 кв.м., що становить 1/6 частку районного будинку культури, яке розташоване на першому поверсі районного будинку культури, за адресою: місто Обухів, вул. Київська, 12.

Районний будинок культури, що розташований у місті Обухів, вул. Київська,12 належить до спільної власності територіальних громад сіл, селища, міста Обухівського району. Об'єкт перебуває в оперативному управлінні та обліковується на балансі відділу культури і туризму Обухівської районної державної адміністрації та належить Обухівській районній раді на праві комунальної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 14.12.2006р. Обухівською міською радою на підставі рішення виконкому Обухівської міської ради від 18.07.2006р. № 574, зареєстрованого Обухівським бюро технічної інвентаризації 14.12.2006р. за номером запису 179 в книзі 54, реєстраційний номер 17149516. Загальна площа будинку згідно з технічним паспортом, виготовленим Обухівським бюро технічної інвентаризації, на момент видачі свідоцтва про право власності, складала 1265,8 кв.м.

Однак, як свідчать матеріали справи, на момент прийняття Рішення Обухівської районної ради сорокової сесії п'ятого скликання № 539.40.У від 27.08.2010р. та підписання договору оренди приміщення від 20.10.2010р. спірного приміщення, площею 200,00 кв.м., будинку Обухівського районного будинку культури, за адресою: місто Обухів, вул. Київська, 12 не існувало, що підтверджується відміткою від 15.10.2010р. на матеріалах технічної інвентаризації.

Окрім того, за повідомленням Комунального підприємства Київської обласної ради "Обухівське бюро технічної інвентаризації" від 19.09.2012р. № 1172, при виконанні технічної інвентаризації станом на 15.10.2010р . добудов та перепланувань в Обухівському районному будинку культури виявлено не було.

Водночас, у цьому листі директор Комунального підприємства Київської обласної ради "Обухівське бюро технічної інвентаризації" зазначив, що при проведені технічної інвентаризації Вашекою К.І. 09.07.2012р . виявлено добудову та внутрішнє перепланування, що призвело до збільшення загальної площі з 1265,8 кв.м. до 1511,9 кв.м., в тому числі основаної з 322,4 кв.м. до 819,2 кв.м., підсобна площа змінилася з 943,4 кв.м. до 440,6 кв.м.

Крім того, згідно з наявними матеріалами інвентаризаційної справи, в переліку приміщень Будинку культури станом на день укладення договору та прийняття оскаржуваного рішення, приміщення площею 200,00 кв.м. не значиться.

Таким чином враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про те, що під час прийняття Рішення Обухівської районної ради сорокової сесії п'ятого скликання № 539.40.У від 27.08.2010р. та підписання договору оренди приміщення від 20.10.2010р., приміщення, площею 200,00 кв.м., що становить 1/6 частку районного будинку культури, яке розташоване на першому поверсі районного будинку культури, за адресою: місто Обухів, вул. Київська, 12 фактично не існувало.

Пунктом 2 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (далі - Закону про оренду) визначено, що державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності.

Згідно з статтею 4 об'єктом оренди за вказаним Законом є, зокрема, нерухоме майно органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, правоохоронних і митних органів, що не використовується зазначеними органами для здійснення своїх функцій, може бути передано в оренду без права викупу орендарем та передачі в суборенду.

Статті 5 Закону визначає орендодавців:

Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду партнерам наукових парків;

органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності;

підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна.

Згідно з частиною першою статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти тощо належить територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах, які згідно зі статтею 143 Конституції України безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є у комунальній власності.

Як передбачено частиною 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", зазначені органи від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.

Пунктом 31 статті 26 цього ж Закону передбачено, що представницькі органи місцевого самоврядування - сільські, селищні, міські ради вправі приймати рішення про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Так, до повноважень районних і обласних рад віднесено, зокрема, вирішення за дорученням відповідних рад питань про продаж, передачу в оренду, концесію або під заставу об'єктів комунальної власності, які забезпечують спільні потреби територіальних громад і перебувають в управлінні районних, обласних рад, а також придбання таких об'єктів в установленому законом порядку; вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; призначення і звільнення їх керівників (статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідно до пункту 3 частини 4 статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" протягом трьох робочих днів після закінчення строку приймання заяв орендодавець своїм наказом ухвалює рішення за результатами вивчення попиту на об'єкт оренди. У разі якщо подано лише одну заяву, конкурс на право оренди не проводиться і договір оренди укладається із заявником. У разі надходження двох і більше заяв орендодавець оголошує конкурс на право оренди.

Згідно зі статтею 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Відтак, аналіз зазначених вище норм права вказує на те, що об'єктом оренди у правовідносинах, що виникли у даній справі має бути нерухоме майно належне орендодавцеві на праві комунальної власності.

Проте, як встановлено судом вище, вказане у тексті Рішення Обухівської районної ради сорокової сесії п'ятого скликання № 539.40.У від 27.08.2010р. та договору оренди приміщення від 20.10.2010р., приміщення, площею 200,00 кв.м., що становить 1/6 частку районного будинку культури, яке розташоване на першому поверсі районного будинку культури, за адресою: місто Обухів, вул. Київська, 12 фактично не існувало на час прийняття оскаржуваного рішення.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

Згідно з статтею 34 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відтак, встановлені факти свідчать про відсутність належних доказів перебування вказаного приміщення в комунальній власності Відділу культури та туризму Обухівської районної державної адміністрації.

Таким чином, господарський суд дійшов висновку, що у Відділу культури та туризму Обухівської районної державної адміністрації не було правових підстав розпоряджатися приміщенням, зокрема, приймати Рішення Обухівської районної ради сорокової сесії п'ятого скликання № 539.40.У від 27.08.2010р. та передавати в оренду Приватному підприємству Фірмі "Віра-Єврозатишок", належність якого до комунальної власності не доведена, оскільки вказаного приміщення юридично та фактично не існувало.

Згідно зі статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Частиною 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Положення цієї статті є реалізацією частини 1 статті 55 Конституції України, відповідно до якої кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, та частини 2 статті 124 Конституції України, відповідно до якої юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

У Конституції України зазначено, що рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду (частина друга статті 144). Цьому конституційному положенню відповідають Закон, у частині десятій статті 59 якого визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Системний аналіз цих конституційних і законодавчих положень та положень пункту 5 статті 121, пункту 9 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України свідчить, що на прокуратуру України покладено нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами місцевого самоврядування. Закон України "Про прокуратуру", прийнятий до набуття чинності Конституцією України, є чинним у частині, що не суперечить Основному Закону України, і передбачає порядок зупинення рішень органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України. Цим законом установлено, що при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право опротестовувати акти виконавчих органів місцевих рад та вносити подання або протести на рішення місцевих рад залежно від характеру порушень. Прокурору надається право звернутися із заявою до суду про визнання акта незаконним, і подача такої заяви зупиняє дію правового акта (частини перша, третя, четверта статті 21 Закону України "Про прокуратуру").

У зв'язку з наведеним Конституційний Суд України дійшов висновку, що за змістом частини другої статті 144 Конституції України, частини десятої статті 59 Закону рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються прокурором у встановленому Законом України "Про прокуратуру" порядку з одночасним зверненням до суду. При цьому Конституційний Суд України зазначає, що право прокурора оскаржувати до суду рішення органів місцевого самоврядування не є абсолютним, оскільки у Конституції України закріплено, що її норми є нормами прямої дії, а отже, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, як і право на оскарження в суді рішень органів місцевого самоврядування гарантується безпосередньо на підставі Конституції України кожному (частина третя статті 8, частина друга статті 55).

Зі змісту частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку.

Згідно з частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Тобто, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, а також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України -на прокуратуру покладено представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом. Таке ж положення міститься і в статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру".

Оскільки від імені і в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради, учасниками правовідносин оренди комунальної власності можуть виступати ради, а також уповноважені ними органи (районні та обласні ради, виконавчі комітети, управління, служби, підприємства, та ін.), за умови, що даний орган має статус юридичної особи і що відповідні повноваження передбачені нормативним актом, який регулює діяльність цього органу (положенням тощо).

Якщо державна виконавча влада здійснюється місцевою державною адміністрацією, остання в межах повноважень, делегованих їй згідно зі статтею 119 Конституції України відповідною радою, здійснює управління майном, що належить до комунальної власності.

Повноваження районних і обласних рад щодо користування і розпорядження комунальним майном має похідний від повноважень представницьких органів місцевого самоврядування характер, оскільки у вирішенні відповідних питань названі ради діють за дорученням сільських, селищних, міських рад (пункт 19 статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Згідно з пунктом 10 частини другої розділу V Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" обласна рада або сама управляє майном, переданим до комунальної власності, або може уповноважити на це певний орган.

Частиною 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку про те, що Рішення Обухівської районної ради "Про надання дозволу на передачу відділом культури і туризму Обухівської райдержадміністрації в оренду частини приміщення Обухівського районного будинку культури площею 200,00 кв.м." від 27.08.2010р. № 539.40.У прийнято всупереч нормам статей 43, 59, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 4, 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та статті 327 Цивільного кодексу України,

Разом з тим прокурором доведено/підтверджено в установленому законом порядку наявність факту порушення або оспорювання прав та інтересів територіальних громад сіл, слищ, та міст, розташованих на території Обухівського району, відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, що в свою чергу є обов'язковою умовою для захисту права позивача, а тому оскаржене Рішення ради слід визнати незаконним.

Таким чином, позовні вимоги в частині визнання недійсним Рішення Обухівської районної ради "Про надання дозволу на передачу відділом культури і туризму Обухівської райдержадміністрації в оренду частини приміщення Обухівського районного будинку культури площею 200,00 кв.м." від 27.08.2010р. № 539.40.У підлягають задоволенню.

Також господарським судом було встановлено, що на підставі Рішення Обухівської районної ради "Про надання дозволу на передачу відділом культури і туризму Обухівської райдержадміністрації в оренду частини приміщення Обухівського районного будинку культури площею 200,00 кв.м." від 27.08.2010р. № 539.40 між Відділом культури Обухівської районної державної адміністрації та Приватним підприємством Фірмою "Віра-Єврозатишок" було укладено договір оренди приміщення від 20.10.2010р., який посвідчено приватним нотаріусом Головкіною Я.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1586.

Прокуратура просить суд визнати недійсним вказаний договір з підстав передбачених статтею 203 Цивільного кодексу країни.

Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків (Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009), а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз. 3 п. 1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними").

Отже, з наведених норм випливає, що для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Відповідно до статей 203, 204 Цивільного кодексу України підстави і наслідки недійсності правочину можуть бути передбачені винятково законами. Проте положення зазначених статей необхідно застосовувати з урахуванням статі 4 Цивільного кодексу України. Виходячи з буквального тлумачення норм статей 4 та 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину має відповідати: Цивільному кодексу України; іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України; актам Президента України у випадках, встановлених Конституцією; постановам Кабінету Міністрів України; актам органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим, що видаються у випадках і в межах, встановлених Конституцією та законом.

Таким чином, враховуючи загальні принципи цивільного права, правочини не повинні суперечити положенням законів, галузевих законодавчих актів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, частинами 1-3, 5 та 6 статі 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства ; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частина 3 статі 215 Цивільного кодексу України закріплює право заінтересованої особи, якає заперечує дійсність оспрюваного договору, на визнання судом такого правочину недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недісними", встановлено, що відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину".

Відтак, звернення органів прокуратури з позовом до суду в інтересах Київської обласної ради, як органу місцевого самоврядування, який згідно Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" представляє спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, розташованих на території Київської області, та зокрема на території Обухівського району є правомірним та законним, оскільки укладенням спірного договору оренди приміщення порушено інтереси територіальних громад Обухівського району, які згідно "Положення про Обухівський районний будинок культури" є власниками районного будинку культури (п. 1.2.), щодо користування та розпорядження належного їм майна.

Згідно зі статтею 761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Відтак, як свідчать матеріали справи, Відділ культури та туризму Обухівської районної державної адміністрації не вправі був розпоряджатися спірним майном, якого не існувало юридично та фактично, а тому оскаржений договір оренди приміщення від 20.10.2010р. не відповідає наведеним нормам законодавства, оскільки орендодавець, передаючи майно, діє на підставі рішення Обухівської районної ради "Про надання дозволу на передачу відділом культури і туризму Обухівської райдержадміністрації в оренду частини приміщення Обухівського районного будинку культури площею 200,00 кв.м." від 27.08.2010р. № 539.40

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання недійсним договору оренди приміщення від 20.10.2010р., укладеного між Відділом культури та туризму Обухівської районної державної адміністрації та Приватним підприємством Фірма "Віра-Єврозатишок", а тому підлягають задоволенню в цій частині.

Що стосується вимог прокурора про зобов'язати відповідача 1. звільнити приміщення Обухівського районного будинку культури площею 200 кв.м. (що становить 1/6 частку районного будинку культури), яке розташоване на першому поверсі районного будинку культури за адресою: Київська обл., м. Обухів, вул. Київська, 12, то суд їх задовольняє виходячи з наступного.

Визнання правочину недійсним пов'язане з анулюванням майнових наслідків його вчинення і встановленням наслідків, передбачених законом. Тому належне вирішення цього питання має велике значення не тільки для учасників таких правовідносин, а й для третіх осіб.

Норма частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України є загальною. Зокрема, відповідно до частини 3 статті 216 ЦК Цивільного кодексу України вона застосовується, якщо законом не встановлено особливі умови застосування наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Згідно зі статтями 215 і 216 Цивільного кодексу України суди вправі з дотриманням правил підсудності розглядати позови, зокрема, про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності.

Визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у статті 16 Цивільного кодексу України як один із способів захисту, проте норма ч. 1 статті 216 Цивільного кодексу України є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. Реституцію цілком можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв'язку з недійсністю правочину, оскільки у статті 16 Цивільного кодексу України немає вичерпного переліку способів захисту цивільних прав.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочинів може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі визнання правочину недійсним.

Відтак, застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину можливе лише за наявності рішення про визнання такого правочину недійсним.

Водночас, оскільки у статті 216 Цивільного кодексу України зазначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, тому для захисту майнового права, з урахуванням принципів добросовісності, справедливості та розумності, наслідки, визначені в законі, повинні застосовуватися незалежно від того, чи наведені вони у позовній заяві.

Разом з тим положення статті 216 Цивільного кодексу України підлягають застосуванню у разі наявності укладеного договору, у зв'язку з цим вимога про повернення майна, може бути пред'явлена стороні недійсного правочину.

Обов'язковим при звернені до суду з певною матеріально -правовою вимогою є доведення, зокрема, позивачем, під час розгляду справи фактів порушення, невизнання, оспорювання своїх прав та законних інтересів, на захист яких заявлено позов. Фат доведення має відбуватися в порядку, передбаченому розділом 5 Господарського процесуального кодексу України.

У зв'язку з цим, суд застосовує правові наслідки передбачені ст. 216 Цивільного кодексу України та задовольняє позовні вимоги в частині зобов'язання Приватного підприємства Фірму "Віра-Єврозатишок" звільнити приміщення Обухівського районного будинку культури площею 200 кв.м. (що становить 1/6 частку районного будинку культури), яке розташоване на першому поверсі районного будинку культури за адресою: Київська обл., м. Обухів, вул. Київська, 12.

Крім того, прокуратурою заявлено вимогу про визнання за Обухівською районною радою Київської області право власності на приміщення Обухівського районного будинку культури площею 200 кв.м. (що становить 1/6 частку районного будинку культури), яке розташоване на першому поверсі районного будинку культури за адресою: Київська обл., м. Обухів, вул. Київська, 12.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України своє право на судовий захист, звертаючись до суду, позивач вказав у позові своє суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємств, установ, організацій, інші юридичні особи, які звертаються до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав або охоронюваних законом інтересів ; при цьому відповідно до ст. 54 Господарського процесуального кодексу України позивач самостійно визначає у позовній заяві як предмет поданого позову (матеріально - правову вимогу) так і підстави позову (обставини, яким позивач їх обґрунтовую).

Оскільки через цю норму реалізується принцип доступності правосуддя, в контексті наведеної норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес підлягає захисту; натомість, вирішуючи спір, суд повинен встановити об'єктивну наявність порушеного чи оспорюваного права (законного інтересу) на час звернення до суду , а також з'ясувати, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить прийняте судом рішення відновлення та захист цього права.

Так, відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання . Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Підставою для її захисту є порушення, невизнання або оспорювання цивільного права.

Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Загальні способи захисту цивільного права та інтересу судом передбачені у ст. 16 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України.

При цьому відповідно до ст. 54 Господарського процесуального кодексу України позивач самостійно визначає у позовній заяві як предмет поданого позову (матеріально - правову вимогу) так і підстави позову (обставини, яким позивач їх обґрунтовую).

Предмет позову це конкретна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, а підстава позову це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача . Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.

При виборі способу захисту цивільного права необхідно врахувати специфіку права та характер його порушення. Захист права судом відбувається з урахуванням установлених законом меж здійснення суб'єктивного права на захист і компетенції суду.

Загальні способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені статтею 16 ЦК України, а права власності -главою 29 цього Кодексу.

Одним із способів захисту права власності є визнання право власності.

Згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З аналізу зазначених норм вбачається, що позов про право власності подається у випадках, коли належне певній особі або набуття цією особою права не визнається, оспорюється іншою особою, та підтверджується доказами, що засвідчують належність їй такого права. Відповідачем у позові про визнання права власності є особа, яка оспорює право власності на майно, або особа, яка хоч і не оспорює права власності на майно, але і не визнає його.

Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги котрого звернені до суду який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Об'єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою ж позову, є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна

Втім, прокурор не надав суду будь-яких доказів того, що відповідач 1. оспорює право власності на будь-яке приміщення Будинку культури, що вказує на не доведеність прокурором порушення права чи охоронюваних законом інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Крім того, позов про визнання права власності може бути пред'явленим власником спірного майна, у розумінні ст. 392 Цивільного кодексу України, втім визначений прокуратурою позивач не є власником Обухівського районного будинку культури.

З огляду на зазначене, господарський суд відмовляє прокурору в частині позовних вимог про визнання за Обухівською районною радою Київської області права власності на приміщення Обухівського районного будинку культури площею 200 кв.м. (що становить 1/6 частку районного будинку культури), яке розташоване на першому поверсі районного будинку культури за адресою: Київська обл., м. Обухів, вул. Київська, 12 з підстав недоведеності порушень прав та інтересів позивача на момент звернення з позовною заявою до суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення 40 сесії 5 скликання Обухівської районної ради, яким надано дозвіл на передачу відділом культури і туризму Обухівської райдержадміністрації в оренду частини приміщення Обухівського районного будинку культури площею 200 кв.м.

3. Визнати недійсним договір оренди приміщення від 20.10.2010р., укладеного між Відділом культури та туризму Обухівської районної державної адміністрації та Приватним підприємством Фірмою "Віра-Єврозатишок".

4. Зобов'язати Приватне підприємство Фірму "Віра-Єврозатишок" звільнити приміщення Обухівського районного будинку культури площею 200 кв.м. (що становить 1/6 частку районного будинку культури), яке розташоване на першому поверсі районного будинку культури за адресою: Київська область, м. Обухів, вул. Київська, 12.

5. Стягнути з Приватного підприємства Фірми "Віра-Єврозатишок " (код 34911781) в доход Державного бюджету України на р/р 31214206783001, банк ГУ ДКСУ у Київській області, МФО 821018, код ЄДРПОУ 37955989, одержувач платежу ГУ ДКСУ у Київській області, призначення платежу: 22030001, символ звітності банку 206, судовий збір у розмірі 357,66 грн.

6. Стягнути з Обухівської районної ради (код 04362705) в доход Державного бюджету України на р/р 31214206783001, банк ГУ ДКСУ у Київській області, МФО 821018, код ЄДРПОУ 37955989, одержувач платежу ГУ ДКСУ у Київській області, призначення платежу: 22030001, символ звітності банку 206, судовий збір у розмірі 357,66 грн.

7. Стягнути з Відділу культури та туризму Обухівської районної державної адміністрації (код 02228658) в доход Державного бюджету України на р/р 31214206783001, банк ГУ ДКСУ у Київській області, МФО 821018, код ЄДРПОУ 37955989, одержувач платежу ГУ ДКСУ у Київській області, призначення платежу: 22030001, символ звітності банку 206, судовий збір у розмірі 357,66 грн.

8. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

9. В частині позовних вимог про визнання за Обухівською районною радою Київської області права власності на приміщення Обухівського районного будинку культури площею 200 кв.м. (що становить 1/6 частку районного будинку культури), яке розташоване на першому поверсі районного будинку культури за адресою: Київська обл., м. Обухів, вул. Київська, 12 відмовити.

Суддя А.Ф. Черногуз