Постанова

від 08.10.2012 по справі 5011-1/5657-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" жовтня 2012 р. Справа № 5011-1/5657-2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Акулова Н.В., Євсіков О.О. за участю представників: від позивача:Артюшенко Д., дов. №0341 від 01.10.2012р.; Кутовий В.В., дов. №2 від 09.04.2012р.; від відповідача:Крамнистий О.О. -директор; Будик А.О., дов. б/н від 27.05.2012р.; Сушков Р.О., дов. б/н від 28.05.2012р. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Союз-Інвест" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.07.2012р. (складена 27.07.2012р.) у справі господарського суду№5011-1/5657-2012 міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Союз-Інвест" м. Київ до Київського учбово-виробничого підприємства № 3 (УВП-3) Українського товариства сліпих (УТОС) м. Київ провизнання недійсною додаткової угоди В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Союз-Інвест", звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Київського учбово-виробничого підприємства № 3 Українського товариства сліпих про визнання недійсною додаткової угоди від 19.02.2010р. до договору простого товариства про спільну діяльність від 17.02.2010р. укладеного між Київським учбово-виробничим підприємством № 3 (УВП-3) Українського товариства сліпих (УТОС) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Союз-Інвест".

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.06.2012р. (складене 25.06.2012р.) у справі №5011-1/5657-2012 задоволені позовні вимоги. Визнано недійсною додаткову угоду від 19.02.2010р. до договору простого товариства про спільну діяльність від 17.02.2010р. укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Союз-Інвест" та Київським учбово-виробничим підприємством № 3 Українського товариства сліпих.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване посиланнями на приписи ч. 3 ст. 215, ч.ч. 2, 4 ст. 639, ст. 654 ЦК України, п. 48 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004р. №20/5 (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин). Задоволення позовних вимог обґрунтовано тим, що судом встановлено, що позивач та відповідач домовились укласти договір про спільну діяльність з його нотаріальним посвідченням і відповідно з урахуванням приписів ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору повинні вчинятись в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається.

При цьому місцевий господарський суд зазначив, що оспорена додаткова угода від 19.02.2010р. є угодою про внесення змін та доповнень до договору про спільну діяльність від 17.02.2010р., оскільки даною додатковою угодою сторони визначили розмір земельної ділянки.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.07.2012р. (складена 27.07.2012р.) у справі №5011-1/5657-2012 зазначене судове рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційна інстанція, посилаючись на пункт 12.4 договору від 17.02.2010р., дійшла до висновку, що сторони встановили необхідність нотаріального посвідчення лише договору, а будь-які зміни та доповнення до нього позивач та відповідач обумовили укладати у письмові формі без їх нотаріального посвідчення.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Союз-Інвест", з прийнятою постановою апеляційної інстанції не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову апеляційної інстанції та залишити рішення місцевого господарського суду без змін.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 06.09.2012р. касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 19.09.2012р. №03.07-05/714 в зв'язку із перебуванням у відпустці судді Євсікова О.О. для розгляду справи №5011-1/5657-2012 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя -Алєєва І.В. (доповідач), судді: Акулова Н.В., Владимиренко С.В.

Ухвалою від 24.09.2012р. Вищий господарський суд України, в порядку ст.ст. 77, 111 5 ГПК України, відклав розгляд касаційної скарги.

Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 01.10.2012р. №03.07-05/736 в зв'язку з виходом з відпустки судді Євсікова О.О. для розгляду справи №5011-1/5657-2012 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя -Алєєва І.В. (доповідач), судді: Акулова Н.В., Євсіков О.О.

Ухвалою від 01.10.2012р. Вищий господарський суд України задовольнив клопотання відповідача про продовження строку розгляду касаційної скарги, продовжив строк касаційного провадження на п'ятнадцять днів та відклав розгляд справи в порядку ст.ст. 69, 77, 111 7 , 111 8 ГПК України.

У письмовому відзиві на касаційну скаргу відповідач просив залишити оскаржувану постанову апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.

05.10.2012р. до Вищого господарського суду України надійшли клопотання від позивача про відкладення судового засідання розгляду касаційної скарги на іншу дату в зв'язку із знаходженням представника в службовому відрядженні.

Зазначене клопотання судовою колегією відхиляється з огляду на неодноразові відкладення розгляду касаційної скарги та продовження строку її розгляду та з огляду на скорочені строки розгляду касаційних скарг, встановлені ст. 111 8 ГПК України та ту обставину, що явка представників сторін не визнавалась обов'язковою.

В призначене судове засідання касаційної інстанції 08.10.2012р. з'явились представники позивача та відповідача. В судовому засіданні представники позивача не наполягали на задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи в касаційній інстанції.

Відповідно до приписів ст. 111 7 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Перевіривши правильність застосування Київським апеляційним господарським судом норм процесуального та матеріального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз-Інвест".

Як встановлено судами попередніми інстанціями та підтверджується матеріалами справи, 17.02.2010р. між Київським учбово-виробничим підприємством №3 Українського товариства сліпих та Товариством з обмеженою відповідальністю "Союз-Інвест" укладено договір простого товариства про спільну діяльність, який за погодженням сторін був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9

Предметом вказаного договору є спільна діяльність сторін без створення юридичної особи на основі об'єднання вкладів сторін з метою відновлення житлового комплексу з необхідними інженерними мережами, інфраструктурою та під'їзними шляхами, що споруджуватиметься, на відокремленій земельній ділянці, що знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, Лугова, 7 та оформлення його у власність в порядку та на умовах, що визначені договором.

Спірні правовідносини стосуються додаткової угоди б/н від 19.02.2010р. (складеної в простій письмовій формі) до договору простого товариства про спільну діяльність від 17.02.2010р. між Київським учбово-виробничим підприємством № 3 (УВП-3) Українського товариства сліпих (УТОС) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Союз-Інвест".

В пункті 12.4 договору від 17.02.2010р. сторонами визначено, що будь-які зміни та доповнення до договору та інших документів вважаються дійсними, якщо вони оформлені в письмовій формі та підписані (узгоджені) сторонами.

Згідно з положеннями п. 13.3 договору від 17.02.2010р. усі додатки до договору є його невід'ємною частиною і повинні бути складені в письмовій формі та підписані сторонами.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що додаткова угода укладена в простій письмовій формі без її нотаріального посвідчення.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлене законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчиняться у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.1, ч. 4 ст.209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Відповідно до п. 13.1 договору сторони визначили, що договір підлягає нотаріальному посвідченню.

За приписами ч.ч. 2, 4 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Беручи до уваги вищевикладене, судова колегія Вищого господарського суду України не погоджується з висновком апеляційного господарського суду, що стосовно оспореної додаткової угоди не передбачається обов'язкова нотаріальна форма посвідчення. Навпаки, як невід'ємна частина основного договору, додаткова угода не може передбачати відмінного від основного договору порядку укладання .

Оскільки, як вже зазначалось вище, вказана додаткова угода б/н від 19.02.2010р., яка є предметом спору по даній справі, вчинена сторонами у простій письмовій формі без нотаріального її посвідчення -вона є неукладеною, в силу прямого протиріччя ст. 639 ЦК України.

З урахуванням правових позицій Верховного Суду України, зазначені обставини є підставою для відмови у задоволенні позовної заяви про визнання правочину недійсним, а відтак наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Судова колегія Вищого господарського суду України за результатами розгляду касаційної скарги позивача зазначає, що апеляційний господарський суд в повному обсязі встановлені всі обставини, які мають значення для даної справи, проте обставинам укладеності та дійсності оспореної додаткової угоди надана неправильна юридична оцінка та не застосовані норми матеріального права, які необхідно було застосувати до спірних правовідносин.

Беручи до уваги вищевикладене, судова колегія Вищого господарського суду України дійшла до висновку про можливість залишення оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду без змін з одночасною зміною мотивувальної частини постанови Київського апеляційного господарського суду від 26.07.2012р. (складена 27.07.2012р.) у справі №5011-1/5657-2012, шляхом включення положень щодо неукладеності додаткової угоди б/н від 19.02.2010р. до договору простого товариства про спільну діяльність від 17.02.2010р. у зв'язку з відсутністю нотаріального посвідчення та виключення з неї положень щодо спростування обов'язковості відповідного нотаріального посвідчення.

З огляду на приписи ст. 49 ГПК України, судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.07.2012р. (складена 27.07.2012р.) у справі №5011-1/5657-2012 -залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз-Інвест" -без задоволення.

Головуючий суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя Н.В. Акулова Суддя О.О. Євсіков