Постанова

від 27.09.2012 по справі 2а-12696/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 вересня 2012 року 12:15 № 2а-12696/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Сузір'я»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва ДПС

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

суддя Смолій І.В.,

секретар Колесник І.Ю.

представники:

від позивача Журавльова Н.В., довіреність №75 від 15.08.2012 року

від відповідача Перепелюк О.В., - довіреність № 4699/9/10 від 10.09.2012 року

На підставі ч. 3 ст. 160 КАСУ в судовому засіданні 27.09.2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва ДПС про скасування податкового повідомлення-рішення № 0001722220 та №0001732220 від 28.05.2012 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.09.2012 року відкрито провадження у адміністративній справі та закінчено підготовче провадження і призначено справу до розгляду по суті на 27.09.2012 року.

У судовому засіданні 27.09.2012 року представник позивача позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві та додаткових поясненнях.

Представник відповідача проти позову заперечив, посилаючись на обставини викладені в запереченні на позовну заяву, вважає що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ВСТАНОВИВ:

Працівниками Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва ДПС було проведено документальну позапланову виїзну податкову перевірку ТОВ «Підприємство «Сузір'я»та оформлено Акт № 161/22-205/33548860 від 15.05.2012 року «Про результати документальної позапланової виїзної податкової перевірки позивача (код ЄДРПОУ 33548860), з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.03.2012 року валютного та іншого законодавства.

Відповідно до Акту було встановлено порушення пунктів п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755 зі змінами та доповненнями, в результаті занижено податок на прибуток ТОВ «Підприємство «Сузір'я»на загальну суму 559803 грн., п. 198.2, п.198.3, п.198.6, ст. 198, п. 201.1, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-УІ зі змінами та доповненнями, в результаті встановлено зниження податку на додану вартість на загальну суму 465728 грн., пп. 164.2.17, пп. 164.2.19, п. 164.2, пп. 164.3 статті 164 розділу IV Податкового кодексу України»від 02.12.10 №2755-УІ (із змінами та доповненнями), внаслідок чого донараховано податку на доходи фізичних осіб на суму 324,00 грн.

На підставі Акту 161/22-205/33548860 від 15.05.2012 року відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення № 0001722220 від 28.05.2012 року, яким нараховано податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 559803,00 (п'ятсот п'ятдесят дев'ять тисяч вісімсот три грн. 00 коп.) грн. за основним платежем; № 0001732220 від 28.05.2012 року, яким нараховано податок на додану вартість на загальну суму 465728,00 (чотириста шістдесят п'ять тисяч сімсот двадцять вісім грн. 00 коп.) грн. за основним платежем та 63679,00 (шістдесят три тисячі шістсот сімдесят дев'ять грн. 00 коп.) грн. за штрафними санкціями.

Вказані порушення відповідач обґрунтовує тим, що позивачем протиправно віднесено до валових витрат та податкового кредиту суми за господарськими операціями з контрагентом позивача ТОВ «Консоль С»за ІІ та ІV квартали 2011 року.

Не погодившись з такими висновками податкового органу спірне податкове повідомлення-рішення було оскаржено позивачем в адміністративному порядку, однак в результаті розгляду скарг позивача, спірне рішення було залишено без змін, у зв'язку з чим позивач звернувся з позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про безпідставність позовних вимог виходячи з наступних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, між ТОВ «Підприємство «Сузір'я»та ТОВ «Консоль С»було укладено договір купівлі-продажу № 23/051 від 23.05.2011 року.

Відповідно до умов укладеного Договору, Продавець взяв на себе зобов'язання передати у власність Покупця короба картонні (товар) у кількості згідно до накладних, які є невід'ємною частиною даного Договору, а Покупець зобов'язався прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах даного Договору (п. 1.1. Договору).

За результатами продажу товару Сторонами підписувалися видаткові накладні, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг).

На виконання умов наведеного Договору Продавцем (TOB «Консоль С») протягом 2011 року виписувались також податкові накладні, рахунки-фактури, акти здачі-приймання робіт надання послуг).

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За правилами ст.228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі.

Отже, виконання в повному обсязі умов вказаного договору позивачем та ТОВ «Консоль С»підтверджується відповідними довідками про вартість виконаних будівельних робіт, актами приймання виконаних будівельних робіт, податковими накладними, платіжним дорученням, випискою банку по рахунку Позивача.

Що стосується порушень ТОВ «Підприємство «Сузір'я»п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139; п. 198.2, п.198.3, п.198.6, ст. 198, п. 201.1, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, суд зазначає наступне.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України, який вступив в силу з 01 січня 2011 року.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Судом досліджено податкові накладні, виписані ТОВ «Консоль С», на підставі яких позивачем було сформовано податковий кредит у перевіряємий період, внаслідок чого судом встановлено, що зазначені документи містять усі необхідні підписи уповноважених осіб, скріплені відповідною печаткою та відповідають формі, затвердженій наказом Державної податкової адміністрації України № 969 від 21 грудня 2010 року.

Відповідно до змісту п.п. 201.4. та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Судом встановлено, а відповідачем не заперечується, що на час виписки податкових накладних ТОВ «Консоль С»було і є зареєстрованим платником податку на додану вартість та мало і має свідоцтво платника такого податку.

Отже, сума податку на додану вартість, віднесена ТОВ «Підприємство «Сузір'я»до податкового кредиту на підставі господарських операцій з ТОВ «Консоль С»підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 201 ПК України та Порядку заповнення податкової накладної.

Підпунктом 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Зокрема згідно з пунктом 5.1 ст. 5 цього Закону валовими витратами виробництва та обігу (далі - валові витрати) є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В свою чергу, під терміном «господарська діяльність»слід розуміти будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Так, в матеріалах справи наявні рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні, прибуткові накладні, виписані на адресу ТОВ «Підприємство «Сузір'я».

Судом було встановлено, що перелічені вище документи оформлені відповідно до вимог законодавства.

Таким чином, у позивача наявна необхідна документація, яка дає підстави для включення витрат до складу валових за відповідний період, що виникли у зв'язку з оплатою за товари контрагента на виконання зобов'язань по укладених договорах.

Приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи наявні витяги з журналу реєстрації доручень на отримання товарно-матеріальних цінностей, акт контрольної перевірки інвентаризації цінностей, рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні які оформлені належним чином, містять усі необхідні реквізити, а також те, що видані позивачу податкові накладні належно оформлені контрагентом, який знаходиться в Єдиному державному реєстрі, був і є зареєстрованим платником податку на додану вартість, суд першої інстанції вірно вважає помилковими доводи відповідача про не підтвердження позивачем права на податковий кредит та валові витрати.

Суд звертає увагу, що доводи податкового органу щодо безтоварності господарських операцій базуються лише на інформації Лівобережної МДПІ м. Дніпропетровська, зафіксованої у акті про те, що, підприємство за юридичною адресою не знаходиться, відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, а тому зроблено висновок про фіктивність ТОВ «Консоль С».

За наведених норм та обставин суд приходить до висновку про правомірність віднесення позивачем сум податкового кредиту та валових витрат, що виникли за господарськими операціями з ТОВ «Консоль С».

Таким чином, судом встановлено, що податковим органом не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийнятого ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів суду правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень № 0001722220 та №0001732220 від 28.05.2012 року.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Згідно зі ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 69, 71, 94, 97, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва ДПС № 0001722220 та №0001732220 від 28.05.2012 року.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Смолій