Постанова

від 18.12.2008 по справі 23/54-08-2671

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

23/54-08-2671

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"18" грудня 2008 р. Справа № 23/54-08-2671

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді:   Мирошниченко М. А.,

                     Суддів:   Бєляновського В. В. та Шевченко В. В.,

при секретарі   -   Волощук О. О.,

за участю представників:

позивача –Дорось Ю. М.,                                                                                   

відповідача –Батранюк О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційні скарги Кооперативу “Автомобіліст”, смт. Авангард Овідіопольського району Одеської області та ВАТ “Сілікат”, м. Одеса  

на  рішення господарського суду Одеської області від 27.10.2008 р.  

у справі №23/54-08-2671

за позовом Кооперативу “Автомобіліст”, смт. Авангард Овідіопольського району Одеської  області

до ВАТ “Сілікат”, м. Одеса

про стягнення 12989,91 грн.,

    ВСТАНОВИЛА:

           25.06.2008 р. (вх. №3671) у господарському суді Одеської області Кооперативом “Автомобіліст” (далі по тексту - позивач) пред'явлено позов до ВАТ “Сілікат” (далі по тексту - відповідач) про стягнення 5403,60 грн. за надання послуг,  а також 200 грн. судових витрат та  державного мита (а.с. 2). Свої вимоги він мотивував наступним.

           8.01.2007 року між позивачем та відповідачем було укладено договір про надання транспортних послуг, відповідно до якого позивач зобов'язаний виконати роботи по перевезенню піску кар'єрного відповідачу власним транспортом. Відповідач відповідно до умов даного договору зобов'язаний прийняти вантаж та сплатити за роботу по транспортуванню вантажу, виконану позивачем, відповідно наданих транспортних накладних. Оплата проводиться відповідачем у безготівковій формі на розрахунковий рахунок позивача протягом 30-ти днів з моменту виконання послуг по транспортуванню позивачем, вартість послуг по перевезенню вантажів складає 36 грн. (в т.ч. НДС 20%) за одну тонну перевезеного  вантажу. Позивач перевіз відповідачу 150,1 тон піску на суму 5403,60 грн., але відповідач не розрахувався за надані позивачем послуги, претензію позивача та рахунок на сплату послуг відповідач залишив без розгляду.

         Позивач неодноразово уточнював свої позовні вимоги та остаточно просив суд стягнути з відповідача 5403,60 грн. боргу, суму індексу інфляції 788,93 грн., суму пені за період з січня до червня в розмірі 576,38 грн., адвокатські послуги 1000 грн., моральну шкоду 5000 грн. та судові витрати в сумі 221,00 грн. на загальну суму 12989,91 грн..

            У відзивах на позовну заяву та уточненнях до них відповідач просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог позивача повністю, посилаючись на те, що відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується і підтверджується первинними документами, на підставі яких і ведеться бухгалтерська звітність. В свою чергу, відповідно до ч.2 ст. 6 ЗУ  “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” на даних бухгалтерської звітності базуються фінансова, податкова та інші звітності. Тобто документи первинного обліку є основою і для податкового обліку. Також, згідно вимог ст. 48 ЗУ “Про автомобільний транспорт” для автомобільного перевізника, водія необхідним у наявності для пред'явлення особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, є документи, на підставі яких виконуються вантажні перевезення. Документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, є: для автомобільного перевізника - ліцензія та документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України. Таким чином, приймаючи до уваги однозначну необхідність застосування облікового документа при здійсненні вантажних перевезень, використання товарно-транспортної накладної є обов'язковим. Позивачем не надано у додатках до позовної заяви товарно-транспортні накладні на перевезення вантажу, зокрема піску кар'єрного, власним автомобільним транспортом. Відповідно до ст. 9 ЗУ “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. За наведеного неможливо з повною достовірністю вказати чи відповідають товарно-транспортні накладні, або ті що надані у додатках до суду, на перевезення кар'єрного піску, оформлені позивачем, вимогам, передбаченим законодавством. Окрім того, навіть надані до суду накладні містять певні ознаки, що ставлять під сумнів їх тотожність та відповідність. Так, відповідно до наданого позивачем розрахунку позову лише накладні під порядковими номерами 1,2,4,7-10 містять печатки комірника. За цими накладними, навіть оформленими не у відповідності із зазначеними вище вимогами, загальна кількість перевезених тонн піску дорівнює 108 і у відповідності до п.3 договору їх вартість - 3888 грн. Відповідно до тексту  листа  від 29.01.2008 року за № 29/01-08 між Кооперативом “Автомобіліст” та директором ВАТ “Сілікат” Барановим О. А. в 2007 році в усній формі було досягнуто згоди щодо перевезення піску по маршруту: Кучургани-Одеса. У зв'язку з чим виникла заборгованість за 2007 рік у сумі 2969,80 грн.. Факти, викладені в листі, викликають певні сумніви щодо поданої позовної заяви та заявлених у ній вимог до відповідача, оскільки Баранов О. А. обіймав посаду Голови правління ВАТ  “Сілікат”, а не директора, і на загальних зборах від 28.12.2007 року одним із рішень, прийнятих на зборах, було переобрання голови правління ВАТ  “Сілікат”, а саме колишню голову правління Баранова О. А. звільнено з обраної посади та призначено нового голову правління - Сокола Р. А.. У листі також чітко зазначено, що було досягнуто лише усної домовленості і ніякі письмові угоди не укладались, факт помилкового посилання на посаду Баранова О. А. також свідчить на користь позиції відповідача щодо сумнівів відносно наданого позивачем до суду договору, і навіть не направленого його поштою для відповідача, також слід зауважити, що заборгованість на 29.01.2008 року вказана у розмірі 2969,80 грн., а у позовній заяві заборгованість збільшилась вже до 5403,60 грн., але не вказані підстави такого збільшення. Позивачем також не додано доказу направлення претензії відповідачу, на яку посилається позивач. У додатках до позовної заяви не було надано ліцензії, наявність якої є обов'язковою, відсутність ліцензії також позбавляє суд оцінити всі обставини справи у сукупності та вирішити справу відповідно до норм матеріального права. Вимога позивача щодо стягнення державного мита в сумі 200 грн. з відповідача також не заслуговує на увагу, оскільки, частиною 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” встановлені розміри ставок державного мита із заяв, що подаються до господарського суду, із позовних заяв майнового характеру - 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Зважаючи на те, що позовна заява є заявою майнового характеру, оскільки позивач просить стягнути певну грошову суму,  то судовий збір підлягає сплаті в розмірі 1 відсотку від вартості цієї суми. Якщо взяти до уваги ціну позову, яку позивачем не зазначено всупереч вимогам п.3 ст.54 ГПК України, тобто 5403,60-1% = 54,03 що є меншим ніж 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тому сплаті підлягає сума в розмірі 85,00 грн. Позивачем також не доведено, за яких міркувань ним проведено нарахування штрафних санкцій та інфляційні на виниклу суму боргу з січня 2008 р. і на яку саме дату, а також в чому полягають моральні збитки та чим підтверджуються юридичні послуги адвоката.  

           Рішенням господарського суду Одеської області від 27.10.2008 р. (суддя Степанова Л. В.) з цієї справи позов задоволено частково, стягнуто з ВАТ “Сілікат” на користь Кооперативу “Автомобіліст” суму боргу 5403 грн. 60 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 55 грн. 33 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в  сумі 49 грн. 08 коп., вимоги в частині стягнення пені на суму 576,38 грн., інфляції в сумі 788,93 грн., моральної шкоди на суму 5000 грн., а також відшкодування витрат на оплату юридичних послуг в сумі 1000 грн. залишено без розгляду. Таке рішення суд обґрунтував тим, що згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 зазначеного кодексу, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, а відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Ст. 3 ЗУ “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, згідно вказаної статті  визначається верхня межа розміру пені і у випадку, передбачення пені договором і цей розмір обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період, за який нараховується пеня. Оскільки, позивач на неодноразову вимогу суду не надав обґрунтування нарахування інфляційних витрат та пені відповідно до чинного законодавства суд заявлені вимоги про стягнення пені та індексу інфляції залишив без розгляду. Вимоги позивача щодо відшкодування витрат на оплату юридичних послуг в сумі 1000 грн. також залишені судом без розгляду, оскільки не були обґрунтовані належним чином, оскільки позивача неодноразово було зобов'язано обґрунтувати вимоги стосовно витрат на послуги адвоката, цю вимогу не було виконано, не надано доказів оплати послуг адвоката та не доведено одержання адвокатських послуг. Щодо позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди на суму 5000 грн., то відповідно дана вимога також залишена без розгляду, з огляду на те, що відповідно до ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Правильне застосування ст. 1167 ЦК України можливе лише з врахуванням ст. 23 ЦК України, яка надає особі право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Частина друга статті 23 ЦК України передбачає, що моральна шкода може бути  виражена: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала, у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала, у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала, у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. В Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, завданих фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Зокрема, під немайновою шкодою, завданою юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали, у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності. Відповідно до загальних підстав деліктної відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправна поведінка заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, вина.         

        Не погоджуючись зі вказаним рішенням, позивач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені за несплату заборгованості за період з січня по червень 2008 року в розмірі 576,38 грн., інфляції за вказаний період в розмірі 788,93 грн., юридичної допомоги в розмірі 1000 грн. та моральної шкоди в розмірі 5000 грн. та прийняти нове, яким позовні вимоги Кооперативу “Автомобіліст” задовольнити повністю, повторюючи свої доводи, які були викладені у позові та неодноразових уточненнях позовної заяви.

            Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 18.11.2008 р. прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 02.12.2008 р., про що сторони, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені.

      Не погоджуючись зі вказаним рішенням, відповідач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати в частині  стягнення з останнього суму боргу 5403 грн. 60 коп., а також витрат на ІТЗ судового процесу в сумі 49 грн. 08 коп. та витрат на державне мито в сумі 55 грн. 33 коп. та прийняти  нове, яким у задоволені позовних вимог позивача відмовити повністю, з тих підстав, що були ним викладені у відзивах на позов.  

           Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 20.11.2008 р. зазначену апеляційну скаргу також прийнято до провадження, об'єднано в одне провадження з апеляційною скаргою позивача та призначено до розгляду на 02.12.2008 р., про що сторони, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені.

            Фіксування судового засідання технічними засобами.         

            Представник скаржника (позивача) в усних поясненнях, наданих апеляційному суду, підтримав свою скаргу і просив її задовольнити на викладених у ній підставах та відмовити у задоволенні скарги відповідача.

        Представник скаржника (відповідача) в усних поясненнях, наданих апеляційному суду, підтримав свою скаргу і просив її задовольнити на викладених у ній підставах та відмовити у задоволенні скарги позивача.

            Згідно ст. 77 ГПК України в судовому засіданні оголошувалась перерва  з 02.12.2008 р. до 18.12.2008 р. о 9:45.   

За згодою учасників процесу, згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні 18.12.2008 р. оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Заслухавши усні пояснення учасників процесу, ознайомившись з доводами апеляційних скарг, дослідивши обставини і матеріали  справи,  в тому числі наявні у ній докази, відповідність викладеним в рішенні висновкам цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила  наступне.

           Стосовно апеляційної скарги позивача.

           Позивач оскаржив судове рішення в частині залишення без розгляду позовних вимог   про стягнення пені в сумі 576,38 грн., інфляції в сумі 788,93 грн., моральної шкоди в сумі 5000 грн., а також відшкодування витрат на оплату юридичних послуг в сумі 1000 грн.

        Відповідно до п.5 ч.2 ст. 54 ГПК України, позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються вимоги, зазначення доказів, які підтверджують позов та обґрунтований розрахунок сум, які підлягають стягненню.

      Матеріали справи свідчать що, позивач на неодноразову вимогу суду не надав обґрунтування нарахування інфляційних витрат та пені. Надані позивачем документи, які він вважає розрахунками, на думку судової колегії не є такими, оскільки у них  окремо визначені суми, з яких не можна зрозуміти (встановити), яким чином здійснювався розрахунок (отримана та чи інша сума).

        Проте в обов'язок суду входить лише перевірка правильності розрахунків, а не їх здійснення.

        Відповідно до п.5 ч.1 ст. 81 ГПК України, суд залишає позов без розгляду, якщо позивач не надав витребувані господарським судом матеріали, в тому числі розрахунки.

          За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що місцевий суд обґрунтовано залишив без розгляду вимоги позивача про стягнення інфляційних витрат та пені.

       Це ж стосується і вимог позивача про стягнення моральної шкоди та витрат на юридичну допомогу, оскільки позивач, не зважаючи на неодноразові вимоги суду, не надав витребуваних судом документів, які б підтверджували ці вимоги та не обґрунтував їх.

         З огляду на викладене судова колегія дійшла  висновку, що місцевий суд вмотивовано залишив ці вимоги без розгляду, а відтак правових підстав, передбачених ст. 104 ГПК України, для скасування рішення суду в цій частині та задоволення апеляційної скарги, немає.

               Стосовно апеляційної скарги відповідача.

       Відповідач не визнає факту надання йому позивачем транспортних послуг з посиланням на те, що відсутні товарно-транспортні накладні, які б підтверджували факт перевезення вантажу, а надані позивачем документи, а саме накладні, дорожні листи,  акт про виконання транспортних послуг від 27.12.2007 р. тощо, враховуючи наявні у них недоліки  та виправлення, викликають сумнів в  достовірності зазначених у них даних, а тому не можуть враховуватись як докази обґрунтованості вимог позивача. Відповідач також зазначив, що позивач не надав доказів відправлення йому претензії.

           Як вбачається за матеріалів справи, між позивачем та відповідачем було укладено   договір про надання транспортних послуг від 08.01.2007 р., згідно якого позивач зобов'язувався виконати роботи по перевезенню піску кар'єрного відповідачу власним транспортом, а відповідач - прийняти вантаж та сплатити за роботу по транспортуванню вантажу, виконану позивачем, відповідно наданих транспортних накладних. Оплата проводиться відповідачем у безготівковій формі на розрахунковий рахунок позивача протягом 30-ти днів з моменту виконання послуг по транспортуванню позивачем, вартість послуг по перевезенню вантажів складає 36 грн. (в т.ч. НДС 20%) за одну тонну перевезеного  вантажу.

           З викладеного вбачається, що сторони узгодили (визнали), що єдиними документами які  підтверджують виконання позивачем умов договору і які є підставою для здійснення відповідачем  розрахунків за виконані роботи  є  товарно-транспортні накладні.

         Ці  умови кореспондуються з вимогами чинного законодавства.

         Так, відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Згідно вимог ст. 48 Закону України “Про автомобільний транспорт”, для автомобільного перевізника, водія необхідним у наявності для пред'явлення особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, є документи, на підставі яких виконуються вантажні перевезення. Документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, є: для автомобільного перевізника - ліцензія та документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України.

           Стаття 909 ЦК України також визначає, що укладання договору перевезення вантажу підтверджується товарно-транспортними накладними.

      Позивач, незважаючи на вимоги місцевого суду, не надав товарно-транспортних накладних, які б підтверджували виконання ним умов договору.

         В апеляційній інстанції позивач пояснив відсутність товарно-транспортних накладних тими обставинами, що перевезення здійснювалось з кар'єру відповідача на його склад і тому товарно-транспортні накладні не оформлялись.

       Проте, чинне законодавство не передбачає виключень щодо оформлення товарно-транспортних накладних за умови перевезення вантажів від того ж відправника, тому ж отримувичу.

           Слід зазначити, що при укладанні договору сторони знали, що перевезення вантажів буде здійснюватись від того ж відправника, тому ж отримувичу (тобто від відповідача відповідачу) і, незважаючи на це, визначили необхідність оформлення товарно-транспортних накладних.

          Місцевий суд, задовольняючи позов, не врахував цих обставин і дійшов помилкового, тобто такого, що не відповідає фактичним обставинам справи, висновку, що факт перевезення підтверджено належними доказами, тоді як, згідно умов договору та вимог чинного законодавства, таким доказом є лише товарно-транспортні накладні, а такі накладні відсутні.

      Надані позивачем інші докази (накладні, дорожні листи, аналітична довідка, акт звірки), на думку судової колегії, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки, по-перше, ці документи, згідно умов договору та чинного законодавства, не є підставою для визнання факту перевезення та підставою для оплати перевезення, а, по-друге, (тут судова колегія погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзивах на позов та в апеляційній скарзі), зазначені документи оформлені неналежним чином (особисто це стосується накладних та дорожніх листів), що викликає сумніви в їх достовірності, а тому не можуть вважатись належними та достатніми доказами здіснення позивачем перевезення та бути підставою для стягнення з відповідача вказаної позивачем суми заборгованості.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку, що місцевий суд невмотивовано, без наявності у справі належних і достатніх доказів та правових підстав задовольнив позовні вимоги позивача, а тому рішення місцевого суду в цій частині, згідно приписів ст. 104 та ст. 103 ГПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову про стягнення боргу в сумі 5403 грн. 60 коп., витрат по сплаті державного мита в сумі 55 грн. 33 коп. і  витрат на ІТЗ судового процесу в сумі 49 грн. 08 коп.

          Керуючись ст.ст. 99,101-105  ГПК  України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу Кооперативу “Автомобіліст” на рішення господарського суду Одеської області від 27.10.2008 р. у справі №23/54-08-2671 - залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу ВАТ „Сілікат” на рішення господарського суду Одеської області від 27.10.2008 р. у справі №23/54-08-2671 - задовольнити.

3. Рішення господарського суду Одеської області від 27.10.2008 р. у справі №23/54-08-2671 -  в частині  задоволення позову Кооперативу “Автомобіліст” до ВАТ “Сілікат” про стягнення з ВАТ „Сілікат” на користь Кооперативу “Автомобіліст” боргу в сумі 5403 грн. 60 коп., витрат по сплаті державного мита в сумі 55 грн. 33 коп. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 49 грн. 08 коп. –скасувати, а в позові в цій частині - відмовити.

4. В решті частині рішення господарського суду Одеської області від 27.10.2008 р. у справі №23/54-08-2671 (залишення без розгляду позовних вимог про стягнення пені в сумі 576,38 грн., інфляції в сумі 788,93 грн., моральної шкоди в сумі 5000 грн., а також відшкодування витрат на оплату юридичних послуг в сумі 1000 грн.) - залишити без змін.

            Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий:                                                                                   Мирошниченко М. А.

Судді:                                                                                                  Бєляновський В. В.

                                                                                                              Шевченко В. В.

Повний текст постанови підписано 19.12.2008 р.