Ухвала

від 27.09.2012 по справі 2а-11732/11/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-11732/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В

Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

"27" вересня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Киричуку Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2012 р. у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лє Пломб", товариства з обмеженою відповідальністю "Мєтастіл" про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 лютого 2012 р. у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначені апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції, як і колегією суддів апеляційного суду, встановлено, що ДПІ у Дарницькому районі м. Києва у період з 09.03.2011 року по 15.03.2011 року проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «Лє Пломб»з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Мєтастіл»за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року, за результатами якої складено Акт від 15.03.2011 року №923/2305/35944671.

Зазначеною перевіркою встановлено наступні порушення: ч. 5 ст. 203, ч. 1,2 ст. 215, ст.. 216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Лє Пломб»при придбанні товарів (послуг), товар (послуги) по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст.ст. 662, 655 та 656 ЦК України; п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п.7.4.4 п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 2 355 020, 88 грн. за період з 01.05.2010 року по 30.08.2010 року.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що твердження позивача стосовно умислу ТОВ «Мєтастіл»на укладення договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, є недоведеним.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, аргументуючи свою позицію наступним.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Лє Пломб»та ТОВ «Мєтастіл»укладено договір купівлі продажу брухту свинцю №54/10 від 01.05.2010 року. Постачання товару здійснювалося на умовах DDP «Інкотермс»(редакція 2000 р.) Україна, Дніпропетровськ, вул. Курсантська, 36 на підставі укладеного Договору купівлі продажу брухту свинцю №10/01 від 01.01.2010 року між ТОВ «Лє Пломб»та ТОВ «Укрсплав».

Факти поставки TOB «Мєтастіл»товару (брухту свинцю) підтверджується відповідними видатковими накладними, підписаними представниками TOB «Мєтастіл»та TOB «Лє Пломб»та приймально-здавальними актами, підписаними TOB «Лє Пломб»та TOB «Укрсплав»(покупець TOB «Лє Пломб»та кінцевий отримувач продукції).

Стосовно «віддаленості контрагентів (TOB «Лє Пломб»та TOB «Мєтастіл») один від одного»слід окремо зазначити, що згідно п. 3.1 договору №54/10 постачання товару відбувалося не за місцезнаходженням TOB «Лє Пломб»(м. Київ), а безпосередньо за місцезнаходженням TOB «Укрсплав»: м. Дніпропетровськ, вул. Курсантська, 36, на підставі укладеної угоди №10/01 від 01.01.2010 р. між TOB «Лє Пломб»та TOB «Укрсплав», тож посилання на таку «віддаленість»контрагентів є недоречним та безпідставним.

Кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги для провадження даного виду діяльності (заготівля, переробка металобрухту кольорових металів) встановлені Ліцензійними умовами проваджена господарської діяльності з заготівлі, переробки, металургійної переробки металобрухту кольорових і чорних металів, затвердженими наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики ті підприємництва, Міністерства промислової політики України від 25 лютого 2003 р. N 14/65.

В матеріалах справи знаходиться копія ліцензії Серія AB №501918, видане TOB «Мєтастіл»Мінпромполітики, відповідно до якої TOB «Мєтастіл»має право заготовляти та переробляти металобрухт кольорових металів.

Відтак, уповноваженим органом - Мінпромполітики дана відповідна належна оцінка реальним можливостям TOB «Мєтастіл»здійснювати діяльність з металобрухтом.

Що ж стосується твердження апелянта про нікчемність фінансово-господарських операцій між позивачем та його контрагентом в силу норм ст.ст. 203, 216 ЦК України та про те, що підприємством перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, у зв'язку з чим це призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України, то колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно положень ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Інших підстав для визнання правочину нікчемним чинним законодавством України не передбачено.

Колегія суддів зауважує, що згідно ст. 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Однак, податковим органом не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладену позивачем угоду -нікчемним правочином.

На думку апелянта, про наявність умислу у TOB «Мєтастіл»на укладення договору з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства свідчить висновок спеціаліста від 15.03.2011 року №52, що підписи на податкових накладних виконані не громадянином ОСОБА_3 (директор), а іншою особою; операції ТОВ «Мєтастіл»не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності; порушення кримінальної справи №56-2659.

Відповідно до статті 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Конфіскаційні санкції, передбачені даною нормою, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених частиною першою статті 208 Господарського кодексу України , необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Таким чином, аналіз наведених приписів дає підстави для висновку про те, що для визнання правочину таким, що порушує публічний порядок, та як наслідок застосування зазначених конфіскаційних санкцій до учасників такого правочину, Закон передбачає наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність цього правочину публічно-правовим актам держави, що одночасно становить правопорушення у вигляді злочину чи адміністративно-правового делікту.

Матеріалами справи підтверджується вжиття заходів ТОВ «Лє Пломб»щодо встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності ТОВ «Мєтастіл».

Так, станом на час укладення та виконання договору, ТОВ «Мєтастіл»було зареєстровано у передбаченому законодавством порядку юридичною особою і платником податку на додану вартість, взяте на облік в органах державної податкової служби.

Крім того, згідно наявної в матеріалах справи копії Дозволу на початок виконання робіт підвищеної небезпеки №046.10.09-51.57.0, виданого Територіальним управлінням Держгірпромнагляду по Луганській області, ТОВ «Мєтастіл»дозволяється виконувати вантажно-розвантажувальні роботи за допомогою машин і механізмів, механічну обробку металів; ТОВ «Мєтастіл»отримав ліцензію Міністерства промислової політики України на заготівлю, переробку металобрухту та кольорових металів.

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 зазначеного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту, що і було зроблено позивачем.

У відповідності до абз.1 пп. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 вказаного Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Отже, достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів та послуг; використання зазначених товарів та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

У разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість , покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому, слід враховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Таким чином, викладене підтверджує, що господарські операції позивача з контрагентом є реальними та підтверджуються необхідними документами, а товари, що придбавалися позивачем у контрагента, придбавалися з метою використання у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» та статей 1 і 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» , ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

У зв'язку з викладеним, колегія суддів вважає, що незнаходження контрагента за місцем державної реєстрації, порушення під час реєстрації такого контрагента, чи порушення таким контрагентом вимог законодавства про оподаткування не може призводити до недійсності всіх угод, укладених ним з моменту державної реєстрації такої юридичної особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Судом першої інстанції також вірно було зазначено, що позивач, як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

До того ж, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» :… при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, позивачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно контрагента позивача, а договори, укладені між останніми до теперішнього часу у судовому порядку не визнаний недійсним.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції дав ґрунтовний аналіз нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, що об'єктивно виклав в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва -залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2012 р. -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М

Степанюк А.Г.

Повний текст ухвали виготовлено 02.10.2012.