Ухвала

від 13.09.2012 по справі 2а-10053/11/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-10053/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А.

Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

"13" вересня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Усенка В.Г., Оксененка О.М.

при секретарі: Савчуку Р.А.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою відповідача Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 листопада 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Благобуд»до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2011 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Благобуд»звернулися в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06 липня 2011 року №0002492302/0.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 листопада 2011 року вимоги позивача задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просять скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні вимог позивача.

Сторони в судове засідання не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що згідно з ч. 4 ст. 196 КАС України не перешкоджає судовому розгляду справи, в зв'язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі акта від 17 червня 2011 року №7145/23-02/33051502 «Про результати невиїзної документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Благобуд»з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках з Товариством з обмеженою відповідальністю «Моней Фарм»за період з 01.07.2008 року по 31.07.2010 року»відповідачем прийнято спірне податкове повідомлення-рішення.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва від 06 липня 2011 року №0002492302/0 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 52 263,00 грн., в тому числі за основним платежем 41 810,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 10453,00 грн..

Вирішуючи правомірність спірного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до договору від 06 грудня 2009 року №6/12-1, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Благобуд»(підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Моней Фарм»(субпідрядник), останнім виконано роботи по влаштуванню зовнішнього водопроводу на реконструкції нежитлового приміщення №4 цокольного поверху по вул. Прорізна, 15 м.

Відповідно до договору від 15 грудня 2009 року №15/12-1, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Благобуд»(підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Моней Фарм»(субпідрядник), останнім виконано роботи по будівництву офісних приміщень в будинок №3, 4, 5 першої черги будівництва житлового кварталу з об'єктами соціально-громадського призначення за адресою: вул. Професора Підвисоцького в Печерському районі м. Києва.

Відповідно до договору від 20 грудня 2009 року №20/12-1, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Благобуд»(підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Моней Фарм»(субпідрядник), останнім виконано роботи по реконструкції теплових мереж та споруд на території Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври (сантехнічні та будівельні роботи водопровідних та теплових мереж корпусу №58).

Відповідно до договору від 20 грудня 2009 року №20/12-2, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Благобуд»(підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Моней Фарм»(субпідрядник), останнім виконано роботи по влаштуванню залізобетонних сходів по вул. Київській, 1-Б, с. Тарасівка, Києво-Святошинського району.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Моней Фарм»виписано Товариству з обмеженою відповідальністю «Благобуд»податкові накладні від 28 грудня 2009 року №281206, від 28 грудня 2009 року №281207, від 30 грудня 2009 року №301216 та від 30 грудня 2009 року №301217 на загальну суму 250861,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 41810,17 грн.

Згідно з копіями платіжних доручень та оригіналами виписок банку за виконанні роботи Товариство з обмеженою відповідальністю «Моней Фарм»перерахувало на рахунок ПП «ВКФ «Валтекс»грошові кошти у повному обсязі вартості виконаних робіт.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів та послуг; використання зазначених товарів та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Згідно з підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до підпункту 7.2.1. пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за грудень 2009 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних Товариством з обмеженою відповідальністю «Моней Фарм», у зв'язку з придбанням підрядних робіт.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

На момент складання податкових накладних контрагент позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Моней Фарм»зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних на кожну поставку робіт.

Доводи апелянта не заслуговують на увагу в зазначеній частині, оскільки позивачем надано належним чином оформлені податкові накладні, у зв'язку з чим висновки викладенні в акті перевірки є необґрунтованими.

Щодо реальності господарських операцій та придбання позивачем підрядних робіт з метою їх використання у власній господарській діяльності, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 202 ЦК України дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, вважається правочином.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що при укладені позивачем договорів зі своїм контрагентом додержані вимоги ст. 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Згідно ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», державним податковим інспекціям надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами.

З наведеного чітко видно, що відповідач, у разі необхідності, має право звернутися до суду з метою визнання нікчемним правочину, а не самостійно вирішувати дане питання.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України № К-1470/09 від 15.04.2009 року. Також колегією суддів апеляційної інстанції взято до уваги лист Державного комітету України з питань регуляторної політки та підприємництва № 7319 від 16.09.2011 року, де зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Відповідача дійшов помилкового висновку, що укладені між позивачем та контрагентом правочини, не були спрямовані на настання реальних правових наслідків, суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок, є такими, що укладені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, а тому є нікчемними.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем підтверджено здійснення господарських операцій, у зв'язку з чим Державна податкова інспекція у Солом'янському районі м. Києва дійшла помилкового висновку щодо неправомірності формування позивачем податкового кредиту за грудень 2009 року, та порушення позивачем вимог пп. 7.2.6 п. 7.2, пп.. 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 201 - 204 КАС України.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 41, 158, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 листопада 2011 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду виготовлено 20.09.2012 року.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Усенко В.Г.

Оксененко О.М.