Ухвала

від 09.10.2012 по справі 2а-1870/4679/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2012 р.Справа № 2а-1870/4679/12 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Чалого І.С.

Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 25.06.2012р. по справі № 2а-1870/4679/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумиелектроснаб"

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумиелектроснаб" (надалі по тексту -позивач, ТОВ "Сумиелектроснаб") 01.06.2012 р. звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Сумах (далі по тексту -відповідач, ДПІ в м. Сумах), в якому просило суд скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Сумах від 22.05.2012 р. №0000252230/0/15902 та №00002422301/0/15901.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 25.06.2012 р. адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумиелектроснаб" до Державної податкової інспекції у м. Сумах про скасування податкових повідомлень-рішень було задоволено в повному обсязі. Скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Сумах від 22.05.2012 р. №0000252230/0/15902 та №00002422301/0/15901.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 25 червня 2012 р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини справи, невірно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Сторони в судове засідання не з'явились, були повідомлені належним чином про дату, час та місце слухання справи, надали заяви про розгляд справи в письмовому провадженні.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що з 23.04.2012 р. по 27.04.2012 р. ДПІ у м. Сумах проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Сумиелектроснаб" за листопад 2011 р. з питань взаємовідносин з ПП «Інтекс-Сервіс», за підсумками якої 08.05.2012 р. складено акт перевірки №759/2230/32779740/14.

22.05.2012 р. на підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у м. Сумах було прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №00002422301/0/15901, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 69805 грн.;

- №0000252230/0/15902, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 60700 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 15175 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з неправомірності прийняття відповідачем податкових повідомлень - рішень про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції та зазначає.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме акту перевірки від 08.05.2012 р., підставами для висновку про заниження податку на прибуток та заниження податкового кредиту став висновок податкового органу про те, що фінансова-господарська діяльність ПП "Інтекс-сервіс" здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної право дієздатності ПП "Інтекс-сервіс", фінансово-господарські взаємовідносини між ПП "Інтекс-сервіс" та контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що 01.03.2011 року між TOB «Сумиелектроснаб»та ПП «ІНТЕКС-СЕРВЇС»укладено договір поставки електро товарів №32 (а.с.31).

На підтвердження виконання договору купівлі -продажу позивачем надано до суду:

- видаткові накладні ІС-0000438 від 01.11.2011 р., ІС-0000440 від 02.11.2010 р., ІC -0000476 від 30.11.2011 р., ІС 0000475 від 30.12.2011 р., ІС - 0000474 від 29.11.2011 р., ІС - 0000473 від 28.11.2011 р., ІС - 0000463 від 24.11.2011 р., ІС - 0000458 від 22.11.2011 р., ІС - 0000453 від 17.11.2011 р., ІС 0000451 від 15.11.2011 р., ІС - 0000450 від 14.11.2011 р., ІС - 0000441 від 03.11.2011 р. та ІС - 0000446 від 10.11.2011 р. (а.с. 33,35,38,42,44, 47, 53,56,59, 62,65,68);

- податкові накладні №438 від 01.11.2011 р., №440 від 02.11.2011 р., №476 від 30.11.2011 р., №475 від 30.12.2011 р., №474 від 29.11.2011 р., №473 від 28.11.2011 р., №463 від 24.11.2011 р., №458 від 22.11.2011 р., №453 від 17.11.2011 р., №451 від 15.11.2011 р., №450 від 14.11.2011 р., №441 від 03.11.2011 р. та №446 від 10.11.2011 р. (а.с.34,37,40,43,46,49,52,55,58,61,64, 67,70);

- товарно-транспортні накладні ТН 01 СВА від 02.11.2011 р. №004600, СВА від 10.11.2011 р. №2304526, СВА від 15.11.2011 р. №004528, СВА від 17.11.2011 р. №004530, СВА від 22.11.2011 р. №004533, СВА від 24.13.2011р. №004534, СВА від 28.11.2011 р. №004539, СВА від 29.11.2011 р. №001540 та СВА від 30.11.2011 р. №004542 (а.с. 71-81);

- витяг із журналу видачі довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей (а.с. 82-83);

- рахунки -фактури (а.с. 32, 36, 39,41,45,48,50,51,54,57,60,63,66, 69).

Оплата за поставлений товар, в тому числі ПДВ, здійснювалась в безготівковому порядку, що підтверджується банківськими виписками від 06.12.2011 р. на суму 47358,08 грн., від 07.12.2011 р. в сумі 47120,46 грн., від 09.12.2011 р. в сумі 24178,80 грн., від 13.12.2011 р. в сумі 49188,01 грн., від 15.12.2011 р. в сумі 45441,24 грн., від 20.12.2011 р. в сумі 41670,30 грн., від 23.12.11 в сумі 43099,54 грн., від 28.12.2011 р. в сумі 48829,50 грн. (а.с. 84-91).

Суд першої інстанції оцінивши наявні в справі докази, відмітив, а суд апеляційної інстанції погодився, що матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірними правочинами. Копії витребуваних судом і долучених до матеріалів справи первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Приєднані до справи копії платіжних документів засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості робіт за переліченим вище правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів.

З огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" судом апеляційної інстанції робиться висновок про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб -через банківські установи. Так, наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та контрагента позивача спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи немає.

Відповідно до п. 14.1.181 от. 14 Податкового Кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (далі ПКУ) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх ввезенні на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України;

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та у разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПКУ визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Також, згідно з п. 198.3 ст. 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).

Колегія судів зазначає, що позивачем отримано від ПП «ІНТЕКС-СЕРВІС»податкові накладні, які саме і є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та відповідно, зазначені накладні оформлені у повній відповідності до вимог ст. 201 Податкового кодексу України, що не заперечується податковим органом.

Відповідно до п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу.

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Колегія судів зазначає, що в акті перевірки було наведено перелік первинних бухгалтерських та податкових документів, які підтверджують витрати підприємства.

Також в акті перевірки перевіряючими зазначалося, що отримані від ПП «ІНТЕКС-СЕРВЇС»ТМЦ ТОВ «Сумиелектроснаб»було реалізовано іншим підприємствам м. Суми, тобто використано в господарській діяльності.

Судом першої інстанції встановлено та не спростовано у суді апеляційної інстанції те, що укладені правочини є дійсними, виконаними сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, не кім не оскарженими та у судовому порядку не визнані не дійсними.

Про фактичне виконання вищезазначених робіт свідчать первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п.9.2. ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні»і п.2.4. ст.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку».

Статтею 1 розділу 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Суд апеляційної інстанції взяв до уваги той факт, що згідно з змістом суджень відповідача, котрі викладені в акті висновок суб'єкта владних повноважень про відсутність факту реального вчинення господарських операцій спірного правочину вмотивований виключно посиланням на акт податкової інспекції на обліку в якої знаходиться контрагент позивача. Однак в силу ст.70 КАС України судження органу державної податкової служби України про нереальність укладених суб'єктами господарювання правочинів не може бути визнано належним, допустимим і достатнім доказом невідповідності правочину вимогам закону.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський суд з прав людини в ухвалених Рішеннях, а саме у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Тобто позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку.

Відповідачем ані в суді першої інстанції так ані в суді апеляційної інстанції не було доведено наявності між позивачем та контрагентом позивача, взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Так, угода між позивачем та вказаним контрагентом за період перевірки була укладена у відповідності до норм чинного законодавства та є такою, що відповідають всім вимогам, що встановлюються до даного виду договору доки зворотне не буде доведено в суді. Тому підстав для висновків щодо нікчемності або недійсності договору не було.

Чинне законодавство України встановлює принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За таких обставин суд апеляційної інстанції, так як і суд першої інстанції не може погодитися з висновком податкового органу, викладеним у акті перевірки відносно нікчемності укладених правочинів позивачем , оскільки в силу статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або, якщо він не визнаний судом недійсним. Будь-яких рішень суду, щодо визнання недійними правочинів, податковим органом не зазначено.

Цивільне право говорить, що зміст правочину становлять права та обов'язки про набуття, зміну або припинення яких учасники правочину домовилися.

В акті перевірки крім як про невідповідність змісту правочинів (договорів підряду), укладених позивачем з ПП "Інтекс-сервіс" також стверджується про порушення публічного порядку з посиланням на ст. 228 Цивільного кодексу України, згідно з якою «правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним».

Однак суд апеляційної інстанції зазначає, що у вищезазначеному акті перевірки не міститься жодних фактів та не наведено, в чому саме полягає спрямованість укладених угод на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, тобто посилання на зазначену норму Цивільного кодексу України було зроблено перевіряючими безпідставно.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки матеріалами справи було підтверджено реальний характер спірних фінансово-господарських операцій та встановлено відсутність підстав для зменшення позивачу суми податкового кредиту та донарахування податку на прибуток.

Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 25.06.2012р. по справі № 2а-1870/4679/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Чалий І.С. Судді Зеленський В.В. П'янова Я.В.