Постанова

від 18.10.2012 по справі 2а-13418/11/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-13418/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Амельохін В.В.

Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"18" жовтня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого -судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова група «Союз»до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -рішення, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова група «Союз»на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 квітня 2012 року,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Промислова група «Союз»звернулося у суд з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення -рішення №0001552302/0 від 26.04.2011 року, якими товариству визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 квітня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду -скасуванню з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду на нікчемність правочину, за наслідками укладення якого у позивача виникло право на податковий кредит з податку на додану вартість, а сама по собі наявність у позивача податкової накладної не є безумовною підставою для віднесення зазначених у ній сум до податкового кредиту.

Проте, з такими висновками суду погодитися не можна.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку позивача по взаємовідносинам з ТОВ «Мєтастіл»за період з 01.07.2010 року по 31.08.2010 року з питань правильності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість, за підсумками якої складено акт від 07 квітня 2011 року №3803/23-02/32784718 та виявлені порушення п.п. 7.2.3., 7.2.6. п. 7.2. та п.п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

У зв'язку із наведеним відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001552302/0 від 26 квітня 2011 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1186560,00 грн., з яких 949213,00 грн. основного зобов'язання та 237303,00 -штрафні (фінансові) санкції.

Обговорюючи правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення, колегія суддів зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, підставою для нарахування податкового зобов'язання по податку на прибуток стало виявлення податковим органом під час перевірки позивача придбання останнім товару від ТОВ «Мєтастіл»на суму 4980183,75 грн. та ПДВ 99636,75 грн., за договором від 22.03.2010 року №100, який суперечить п.п. 1, 2 ст. 215, п. 1, 5 ст. 203 ЦК України, тобто є нікчемним, а тому не створює юридичних наслідків.

Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на тому, що під час перевірки контрагента позивача було виявлено формування останнім податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість за наслідками договірних відносин з ТОВ «Е-Восток Україна», в результаті проведення перевірки якого встановлено підписання договорів не генеральним директором зазначеного товариства та відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) у останнього.

Окрім того, трудові ресурси та виробничі можливості ТОВ «Мєтастіл»не дозволяли йому належним чином виконати умови договору поставки, що також на думку податкового органу свідчить про нікчемність такого правочину.

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів зважає на таке.

За правилами п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Частинами 1-3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як убачається із матеріалів справи, 22.03.2010 року між позивачем (покупцем) та ТОВ «Мєтастіл»(постачальник) було укладено договір поставки №100. На виконання зазначеного договору ТОВ «Мєтастіл»було поставлено лом та відходи чорних металів відповідно до прибуткових накладних.

На підтвердження реальності названої угоди, позивачем надано копії приймально-сдаточних актів та договору поставки №015/7 від 04.01.2010 року, укладеного між позивачем та ВАТ «Алчевський металургійний комбінат»на поставку останньому металів чорних вторинних, якими підтверджується транспортування та послідуючий продаж придбаного у ТОВ «Мєтастіл»лому та відходів чорних металів.

Проведення розрахунків за названими угодами підтверджується довідкою з банку та копією реєстру розрахункових документів по рахунку.

Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту сум, на які виписано податкові накладні ТОВ «Мєтастіл», колегія суддів приходить до наступного.

У відповідності до пп. 7.2.1, 7.2.6, 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За приписами п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, судова колегія зауважує, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Законом України «Про податок на додану вартість», та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

В матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладених контрагент позивача не був зареєстрований платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.

У свою чергу, право платника податку на додану вартість на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Також, під час розгляду справи, відповідач не заперечував включення до складу податкового зобов'язання ТОВ «Мєтастіл»сум ПДВ, сплачених позивачем на підставі укладених такими товариствами договорів.

Посилання відповідача на встановлення безпідставності формування податкового кредиту та визначення розміру податкових зобов'язань ТОВ «Мєтастіл»за наслідками договірних взаємовідносин з ТОВ «Е-Восток Україна»колегія суддів до уваги не приймає, оскільки з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі.

Окрім того, при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Така позиція суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини, який у своїх рішеннях у справі Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес»АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03) зазначив, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з доводами, викладеними в адміністративному позові щодо протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, що є підставою для його скасування.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова група «Союз»задовольнити .

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 квітня 2012 року скасувати .

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова група «Союз»задовольнити .

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва від 26.04.2011 року № 0001552302/0.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М