Ухвала

від 21.06.2012 по справі 9/17-3354-2011

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

21 червня 2012 р. № 9/17-3354-2011

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Плюшка І.А., Демидової А.М., Заріцької А.О., Мирошниченка С.В., Шевчук С.Р., розглянувши заявуДержавного підприємства "Білгород-Дністровський морський торговельний порт" про перегляд Верховним Судом України постанови у справі за позовом до проВищого господарського суду України від 27.03.2012 № 9/17-3354-2011 Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ ТРАНС Україна" Державного підприємства "Білгород-Дністровський морський торговельний порт" стягнення 5 159 260, 76 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Одеської області від 26.09.2011 у справі

№ 9/17-3354-2011 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ ТРАНС Україна": стягнуто з Державного підприємства "Білгород-Дністровський морський торговельний порт" 5 159 260,76 грн.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.11.2011 у справі

№ 9/17-3354-2011 рішення господарського суду Одеської області від 26.09.2011 скасовано; позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ ТРАНС Україна" задоволено; стягнуто з Державного підприємства „Білгород-Дністровський морський торговельний порт" 5 159 260,76 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.03.2012 у справі

№ 9/17-3354-2011 постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.11.2011 залишено без змін.

Державне підприємство "Білгород-Дністровський морський торговельний порт" звернулось із заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 27.03.2012 у справі № 9/17-3354-2011, в якій заявник просить скасувати зазначену постанову, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції, мотивуючи свої вимоги неоднаковим застосуванням Вищим господарським судом України одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, внаслідок чого ухвалені різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

В обґрунтування своїх вимог заявником подано постанови Вищого господарського суду України від 27.02.2012 у справі № 19/17-3443-2011, від 30.08.2008 у справі

№ 2-1/14097-2007, від 14.01.2010 у справі № 34/75-09-2321, від 14.10.2010 у справі № 13/496, від 15.03.2011 у справі № 49/219-10, від 21.09.2010 у справі № 26/31, від 06.10.2011 у справі № 25/53, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18.02.2009 у справі № К-31998/06, ухвалу Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 31.03.2010, постанови Верховного Суду України від 20.06.2011 у справі № 2/121-30/118 та від 04.07.2011 у справі № 51/250.

Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, Вищий господарський суд України не вбачає підстав для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України з огляду на таке.

Відповідно до статті 111 16 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно на таких підставах: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 цієї статті) матиме місце тоді, коли суд касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за подібних предмета і підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

При вирішенні питання допуску справи до провадження Верховного Суду України враховується сукупність всіх наявних складових ознак неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Як вбачається зі змісту заяви та доданих до неї документів, у постанові від 27.03.2012 у справі № 9/17-3354-2011, про перегляд якої подано заяву, Вищий господарський суд України визнав обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції щодо задоволення позову про стягнення заборгованості за виконані підрядні роботи та збитків, завданих простоєм земкрану, з огляду на те, що судом апеляційної інстанції встановлено факт виконання позивачем підрядних робіт за договором, укладеним сторонами, що підтверджується актами виконаних робіт, при цьому акт № 10, який підписаний лише представником позивача, господарські суди прийняли як належний доказ виконання позивачем робіт, оскільки відповідачем не надана обґрунтована мотивована відмова від підписання даного акта, яка б засвідчувала факт незгоди з виконаними роботами, тому відповідно до пунктів 5.3 та 11.6 договору роботи є виконаними та підлягають оплаті. Водночас зобов'язання щодо здійснення розрахунків за договором підряду виконані відповідачем неналежним чином. Крім того, збитки, завдані простоєм земкрану, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем оплати робіт, підтверджено належними доказами, тому останні підлягають стягненню.

Водночас у постанові від 15.03.2011 у справі № 49/219-10, на яку посилається заявник, суд касаційної інстанції визнав обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо стягнення заборгованості за договором постачання електричної енергії, оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій позивач, як постачальник, виконав свої зобов'язання за договором та здійснив відпуск електричної енергії споживачу у повному обсязі, однак, відповідач, як споживач, в порушення умов договору не сплатив у визначені строки вартість спожитої електричної енергії, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість, яка не погашена та підлягає стягненню. Разом з тим, щодо вимоги позивача про стягнення коштів за перевищення договірних величин споживання електроенергії Вищий господарський суд України зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що позивач безпідставно ототожнює ціну поставленої електричної енергії та фактично застосовані санкції за спожиту відповідачем електричну енергію в обсязі понад договірну величину за розрахунковий період, тому, враховуючи, що суми штрафних санкцій не включені Законом України "Про податок на додану вартість" до бази оподаткування податком на додану вартість, у позивача відсутні законні підстави донараховувати ПДВ на двократну вартість різниці між фактично спожитою і договірною величиною.

У постанові від 21.09.2010 у справі № 26/31, на яку посилається заявник, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості позовних вимоги про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу, враховуючи те, що відповідач допустив порушення зобов'язань в частині здійснення розрахунку за поставлений товар, допустивши заборгованість, що підтверджується актом звірки та не спростовано відповідачем, та яка підлягає стягненню, з нарахуванням на неї інфляційних та відсотків річних. В частині відмови у позові щодо стягнення пені, суд касаційної інстанції виходив з того, що згідно приписів частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором. Між тим, ні законом, ні договором не встановлена відповідальність за порушення строку оплати за договором.

Крім того, у постанові Вищого господарського суду України від 14.01.2010 у справі № 34/75-09-2321 та ухвалі Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 31.03.2010, на які посилається заявник як на докази неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, суди касаційної інстанції дійшли такого ж правового висновку щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення заборгованості за виконані підрядні роботи, водночас визнали обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позовів в частині стягнення вартості робіт, не узгоджених договорами, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено відсутність надання відповідачами згоди на збільшення вартості робіт (підписання додаткових угод тощо).

У постанові від 06.10.2011 у справі № 25/53, на яку також посилається заявник, суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та прийняв нове рішення, яким визнав недійсним договір суборенди індивідуально визначеного майна, укладеного сторонами, на підставі якого позивач просив стягнути заборгованість, в тому числі збитки у вигляді упущеної вигоди, у зв'язку з чим відмовив у позові. При цьому суд касаційної інстанції виходив з того, що договір суборенди суперечить статтям 759, 761, частинам першій та другій статті 203, статті 205 Цивільного кодексу України.

З урахуванням викладеного зазначені постанови не дають підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду України в порядку пункту першого статті 111 16 ГПК України з огляду на відмінність встановлених судом фактичних обставин, покладених в основу постанов суду касаційної інстанції, в порівнянні з постановою Вищого господарського суду України від 27.03.2012 у справі № 9/17-3354-2011.

Крім того, постанови Вищого господарського суду України від 27.02.2012 у справі № 19/17-3443-2011, від 30.08.2008 у справі № 2-1/14097-2007, від 14.10.2010 у справі № 13/496, ухвала Вищого адміністративного суду України від 18.02.2009 у справі № К-31998/06, на які посилається заявник, та постанова Вищого господарського суду України від 27.03.2012 у справі № 9/17-3354-2011, про перегляд якої подано заяву, не можуть бути доказами неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права з огляду на відмінність у вказаних справах предметів та підстав виникнення позовів, що виключає подібність правовідносин у розумінні статті 111 16 ГПК України. Так, у справі № 9/17-3354-2011 заявлено позов про стягнення заборгованості за виконані роботи по договору підряду та збитків за простій земкрану на підставі 13.7. договору, у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо здійснення оплати та надання дозволів уповноважених органів на проведення днопоглиблювальних робіт; водночас у справі № 19/17-3443-2011 заявлено позов про визнання незаконним та скасування рішення комітету конкурсних торгів, визнання недійсним договору підряду; у справі № 2-1/14097-2007 -спонукання відповідача до виконання певних дій, а саме: зобов'язання відповідача виконати умови договору та укласти з позивачем додаткову угоду; у справі № 13/496 -стягнення безпідставно отриманих коштів на підставі статті 1212 ЦК України; у справі № К-31998/06 -визнання нечинним рішення податкової адміністрації про застосування штрафних санкцій.

Оскільки подібність правовідносин у розумінні статті 111 16 ГПК України у наведених заявником випадках не підтвердилася, то підстави для висновку про різне застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права відсутні.

До судових рішень, на які може бути здійснено посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 111 16 ГПК України, належать виключно судові рішення судів касаційної інстанції, тому посилання заявника на постанови Верховного Суду України від 20.06.2011 у справі № 2/121-30/118 та від 04.07.2011 у справі № 51/250, прийняті в порядку розділу ХІІ 2 ГПК України, не приймаються до уваги.

За таких обставин відсутні визначені статтею 111 16 ГПК України підстави для допуску справи № 9/17-3354-2011 до провадження Верховного Суду України.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 86, 111 16 , 111 21 ГПК України, Вищий господарський суд України

У Х В А Л И В:

Відмовити Державному підприємству "Білгород-Дністровський морський торговельний порт" у допуску справи № 9/17-3354-2011 до провадження Верховного Суду України.

Головуючий суддяІ.Плюшко Судді: А.Демидова А.Заріцька С.Мирошниченко С.Шевчук

KAСАЦІЯ до ВСУ (03.14.04 - розгляд)