Рішення

від 19.10.2012 по справі 15/067-12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" жовтня 2012 р. Справа № 15/067-12

Господарський суд Київської області у складі судді Рябцевої О.О., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «777 ЛТД», Київська область, м. Біла Церква

до Споживчого товариства «УТФ», Київська область, Вишгородський район, с. Козаровичі

про стягнення 172700,00 грн.

за участю представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Янкова І.В. (дов. № 1 від 23.03.2012р.)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «777 ЛТД»(далі - позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовом до споживчого товариства «УТФ»(далі - відповідач) про відшкодування 172700,00 грн. вартості переданого на зберігання товару.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення п. 3.1.6. договору зберігання від 19.08.2011р. № 6 відповідач не повернув сільськогосподарську продукцію за вимогою позивача, посилаючись на існування договору № 30/2011-ОПТ на постачання сільськогосподарської продукції від 22.08.2011р. Виходячи з фактичних обставин справи та існуючих документів, позивач вважає, що правовідносини з приводу сільськогосподарської продукції (макухи соєвої) вартістю 172700,00 грн. виникли на підставі договору зберігання від 19.08.2011р., тому посилання відповідача на договір № 30/2011-ОПТ від 22.08.2011р. є безпідставним. Як зазначає позивач, 01.12.2011р. відповідач листом повідомив позивача про те, що товар, переданий відповідачу на зберігання прийшов у непридатність та буде знищено. У зв'язку з зазначеним позивач просить стягнути з відповідача вартість переданого йому на зберігання товару (макухи соєвої) у сумі 172700,00 грн., посилаючись на ст. 951 Цивільного кодексу України.

14.09.2012р. до господарського суду Київської області надійшов відзив від відповідача, в якому він позовні вимоги не визнає та зазначає, що позивачем було запропоновано відповідачу для закупівлі макуху соєву у кількості 34,540 тонн, якісні показники якої були підтверджені позивачем експертним висновком від 29.07.2011р., на підставі чого відповідачем було запропоновано підписання договору на постачання сільськогосподарської продукції, яке позивач відхилив, запропонувавши відповідачу скласти тимчасовий договір зберігання для майбутнього підписання договору купівлі-продажу. Як зазначає відповідач, на прохання позивача договір зберігання від 19.08.2011р. та накладну № 83 від 22.08.2011р. було підписано як тимчасовий документ, після якого був складений договір № 30/2011-ОПТ на постачання сільськогосподарської продукції від 22.08.2011р., згідно якого, на думку відповідача, відбулося відвантаження товару в кількості 34,540 т., у зв'язку з чим, після отримання товару, товар у кількості 34,540 т. було направлено відповідачем для подальшої реалізації до комбікормового заводу ПАТ «АПК-Інвест», проте даний товар виявився неякісним, про що 23.08.2011р. було повідомлено позивача. Оскільки незалежними лабораторними дослідженнями було виявлено, що якість товару не відповідає стандартам, 25.08.2011р. відповідач на підставі умов договору № 30/2011-ОПТ на постачання сільськогосподарської продукції від 22.08.2011р. звернувся до позивача з проханням відшкодувати збитки на перевезення товару та визначення якості в сумі 25748,41 грн., в якому позивач відповідачу відмовив. Як зазначає відповідач, після закінчення терміну придатності товару він просив позивача направити представника для підтвердження непридатності, проте позивач на запит не відреагував. У зв'язку з непридатністю товару та для уникнення додаткових витрат відповідач вивантажив товар на сміттєве звалище в Запорізькій області, п. Леваневського, вул. Базова.

В судовому засіданні 09.10.2012р. представник позивача надав пояснення, в яких зазначає з посиланням на ст.ст. 951, 949 ЦК України, що єдиним способом відновлення порушених прав вважає стягнення з відповідача збитків завданих позивачу втратою товару, в розмірі 172700,00 грн. вартості переданого відповідачу на зберігання товару (макухи соєвої).

В судовому засіданні 21.09.2012р. було оголошено перерву до 25.09.2012р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 25.09.2012р. зобов'язано відповідача надати суду письмові пояснення щодо місцезнаходження отриманої у позивача макухи соєвої у кількості 34540 кг; у разі знищення зазначеного товару також надати суду докази, які це підтверджують , та докази закінчення терміну придатності зазначеного товару (якщо термін придатності закінчився), а ухвалою від 09.10.2012р. крім цього, зобов'язано відповідача надати суду товарно-транспортну накладну та інформацію про перевізника, які підтверджують перевезення товару до Запорізької області.

Представник позивача в судових засіданнях 23.08.2012р., 07.09.2012р., 21.09.2012р., 25.09.2012р. та 09.10.2012р. позовні вимоги підтримав, а в судове засідання 19.10.2012р. не з'явився, хоча про час і місце судового засідання представник позивача був повідомлений належним чином.

Представник відповідача в судових засіданнях 21.09.2012р., 25.09.2012р. та 19.10.2012р. проти позову заперечував з підстав, зазначених у відзиві, вимоги ухвал господарського суду Київської області від 25.09.2012р. та від 09.10.2012р. не виконав.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

19.08.2011р. між спільним Українсько-Сінгапурським підприємством «777 ЛТД»у формі товариства з обмеженою відповідальністю (назву змінено на товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «777 ЛТД») (Поклажодавець) та споживчим товариством «УТФ»(Зберігач) було укладено договір зберігання (договір).

Зазначений договір було укладено шляхом обміну факсограмами, які підписані уповноваженими особами та скріплені печатками.

Згідно з ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до п. 1.1 договору поклажодавець передає, а зберігач приймає на зберігання сільськогосподарську продукцію, а саме: макуху соєву.

Згідно з п. 2.1. договору строк зберігання встановлюється з моменту фактичної передачі сільськогосподарської продукції зберігачеві до 05.09.2011р.

Відповідно до п. 2.2. договору якщо після закінчення зазначеного у терміну сільськогосподарська продукція не буде витребувана паклажодавцем, умови договору зберігають чинність протягом фактичного знаходження сільськогосподарської продукції на зберігання, крім випадків, передбачених законом та договором.

Відповідно до п. 4.2.1. договору поклажодавець має право достроково забрати сільськогосподарську продукцію або його частину зі зберігання.

22.08.2011р. позивачем було поставлено, а відповідачем було отримано згідно з видатковою накладною № 83 (оформленою шляхом обміну факсограмами, які підписані та скріплені печатками сторін) товар -сою на зберігання у кількості 34.54 т. на загальну суму 172700,00 грн. Підставою поставки в накладній зазначено - договір зберігання №1 від 19.08.2011р.

В своєму відзиві відповідач посилається на те, що відвантаження товару в кількості 34,540 т. за видатковою накладною № 83 від 22.08.2011р. відбулося на підставі договору № 30/2011-ОПТ на постачання сільськогосподарської продукції від 22.08.2011р.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.08.2011р. позивачем та відповідачем було підписано договір № 30/2011-ОПТ на постачання сільськогосподарської продукції шляхом обміну факсограмами.

Посилання відповідача на те, що правовідносини відповідача з позивачем з приводу отримання даного товару виникли на підставі договору на постачання сільськогосподарської продукції № 30/2011-ОПТ від 22.08.2011р. не знайшли свого обґрунтованого підтвердження на підставі наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Відповідно до п. 1.1. договору № 30/2011-ОПТ від 22.08.2011р. постачальник зобов'язується передати у власність покупцю сільськогосподарську продукцію (у подальшому товар) у кількості та асортименті, згідно до оформлених специфікацій, які є невід'ємними частинами договору , а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах договору.

Таким чином, відповідно до п. 1.1. договору № 30/2011-ОПТ від 22.08.2011р. невід'ємними його частинами є оформлені належним чином специфікації, в яких мав бути визначений саме предмет договору, тобто найменування продукції.

Специфікації, тобто невід'ємні частини договору № 30/2011-ОПТ від 22.08.2011р. сторонами не погоджувались, в той час як договором зберігання від 19.08.2011р. чітко визначений предмет договору, а саме макуха соєва та з видаткової накладної № 83 від 22.08.2011р., яка підписана позивачем та відповідачем, чітко вбачається, що товар (соя на зберігання) одержаний відповідачем за накладною у кількості 34,54 т. на суму 172700,00 грн. виданий на підставі договору зберігання № 1 від 19.08.2011р.

Таким чином, оскільки при укладенні договору № 30/2011-ОПТ від 22.08.2011р. сторони не досягли згоди щодо предмету договору, який є істотною умовою договору, то договір на постачання сільськогосподарської продукції № 30/2011-ОПТ від 22.08.2011р.є неукладеним, а правовідносини між сторонами виникли в наслідок укладення договору зберігання від 19.08.2011р., оскільки договором зберігання визначений предмет договору та з видаткової накладної вбачається, що вона видана на підставі договору зберігання № 1 від 19.08.2011р., з визначенням кількості сої на зберігання у розмірі 34,54 т. на суму 172700,00 грн.

Крім того, згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 937 Цивільного кодексу України письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

На виконання умов договору зберігання позивачем було поставлено, а відповідачем було отримано згідно з видатковою накладною № 83 від 22.08.2011р. (оформленою шляхом обміну факсограмами, які підписані та скріплені печатками сторін) на підставі договору зберігання №1 від 19.08.2011р. товар -сою на зберігання у кількості 34.54 т. на загальну суму 172700,00 грн.

Для отримання товару відповідачем видано довіреність № 93 від 22.08.2011р. на ім'я Карцева Сергія Івановича.

Листом від 23.08.2011р. № 23 відповідач повідомив позивача про невідповідність якості макухи соєвої по вмісту уреази та просив позивача направити представника для подальшої перевірки товару в незалежній лабораторії.

25.08.2011р. позивач направив відповідачу лист від 23.08.2011р. за № 2, в якому просив відповідача повернути здану відповідачу на зберігання, згідно договору зберігання від 19.08.2011р. сільськогосподарську продукцію (макуху соєву) в кількості 34,540 т. згідно з накладною № 83 від 22.08.2011р. на основний склад позивача для перевірки якості продукції в незалежній лабораторії.

Листом від 25.08.2011р. № 26, який адресат отримав 07.09.2011р., відповідач повідомив позивача проте, що у зв'язку з поставкою позивачем неякісної макухи соєвої відповідачем станом на 25.08.2011р. понесені збитки у сумі 25748,41 грн., які відповідач просив позивача на протязі одного банківського дня сплатити.

Позивач направив відповідачу лист претензію № 2 від 28.08.2011р., в якій вимагав від відповідача негайного повернення до 29.08.2011р. належної позивачу сільськогосподарської продукції (макухи соєвої) відповідно до п.п. 3.1.4.,3.1.6., 4.2.1. договору зберігання від 19.08.2011р.

10.11.2011р. відповідач надіслав позивачу лист-вимогу № 10/01 від 10.11.2011р., в якій вимагав сплатити понесені ним збитки у розмірі 46302,85 грн. та пропонував забрати поставлений неякісний товар, додавши до листа-вимоги рахунок-фактури № 16/1 від 15.08.2011р.

Представники сторін пояснили в судових засіданнях, що сільськогосподарська продукція не була повернена відповідачем позивачу, оскільки останній не сплатив відповідачу збитки, сплату яких вимагав відповідач від позивача.

01.12.2011р. відповідач направив позивачу лист № 02/12 від 01.12.2011р., в якому повідомив позивача про закінчення терміну придатності макухи соєвої в кількості 34,350 т. та просив позивача 02.12.2011р. направити представника для підписання акту списання на товар, що прийшов в непридатність.

Позивач зазначену претензію залишив без задоволення.

В відзиві відповідач посилається на те, що ним товар позивача був вивантажений на сміттєве звалище в Запорізькій області, п. Леваневського, вул. Базова. До відзиву додано акт № ОУ-000001 здачі-приймання робіт (надання послуг), в якому зазначено, що відповідачу 05.12.2011р. були надані транспортні послуги МПП «Абріс»за маршрутом: с. Високогірне Запорізька обл., п. Леваневського, вул. Базова для перевезення вантажу -макухи соєвої в кількості 34,500т., проте з зазначеного акта не вбачається , що макуха соєва в кількості 34,500 т. була відвантажена саме на сміттєве звалище.

Ухвалою господарського суду Київської області від 25.09.2012р. зобов'язано відповідача надати суду письмові пояснення щодо місцезнаходження отриманої у позивача макухи соєвої у кількості 34540 кг; у разі знищення зазначеного товару також надати суду докази, які це підтверджують , та докази закінчення терміну придатності зазначеного товару (якщо термін придатності закінчився), а ухвалою від 09.10.2012р. крім цього, зобов'язано відповідача надати суду товарно-транспортну накладну та інформацію про перевізника, які підтверджують перевезення товару до Запорізької області.

Відповідач вимог ухвал суду від 25.09.2012р. та від 09.10.2012р. не виконав, доказів місцезнаходження макухи соєвої, як і доказів її знищення у зв'язку з закінченням строку зберігання суду не надав.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з ч.1. ст. 942 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Оскільки відповідач у відзиві стверджує, що сільськогосподарська продукція (макуха соєва), у зв'язку з непридатністю була вивантажений відповідачем на сміттєве звалище в Запорізькій області, п. Леваневського, вул. Базова, проте доказів місцезнаходження макухи соєвої відповідачем не надано, як і не надано доказів знищення та закінчення терміну зберігання макухи соєвої, при цьому повертати отриманий на зберігання товар відповідач відмовляється, то суд дійшов висновку, що в даному випадку має місце факт нестачі отриманої на зберігання продукції.

Судом також встановлено, що між сторонами одразу після отримання макухи соєвої відповідачем виник спір з приводу її якості, що підтверджується перепискою сторін, поясненнями їх представників та наявними в матеріалах справи актом повернення від 23.08.2011р. виданим «АПК-Інвест»Комбікормового заводу та протоколами випробувань № 3867 від 25.08.2011р. та № 4012 від 26.08.2011р. виданими Державним центром сертифікації і експертизи зерна та продуктів його переробки.

Проте, дослідження питання щодо якості отриманої відповідачем продукції знаходиться поза межами даного спору, оскільки не впливає на прийняття рішення по суті спірних правовідносин з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 953 ЦК України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Згідно з п. 3.1.4. договору зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві сільськогосподарську продукцію, яка була передана на зберігання. Сільськогосподарська продукція має бути повернута поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Пунктом 3.1.6. договору визначено, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути сільськогосподарську продукцію.

Як вже зазначалося, відповідач отримав товар на зберігання 22.08.2011р. , а претензію № 2 від 28.08.2011р. позивач вже вимагав від відповідача негайного повернення до 29.08.2011р. отриманої на зберігання продукції. Проте, відповідач продукцію не повернув.

Отже, відповідач в будь-якому випадку повинен був до 29.08.2011р. повернути позивачу продукцію в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. Доказів того, що позивач відмовлявся прийняти продукцію посилаючись на те, що це продукція інша ніж та, що була передана за договором, матеріали справи не містять, крім того, з цих підстав відповідач проти позову не заперечував.

Також, згідно з п. 2.1. договору строк зберігання встановлюється з моменту фактичної передачі сільськогосподарської продукції зберігачеві до 05.09.2011р., тобто всього 15 днів.

Умовами договору зберігання від 19.08.2011р. не передбачено зобов'язання відповідача щодо направлення товару на дослідження для встановлення якості продукції.

Пунктом 5.3. договору визначено, що збитки,завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням сільськогосподарської продукції, відшкодовуються зберігачем, зокрема, у разі втрати (нестачі) сільськогосподарської продукції -у розмірі її вартості.

Згідно з ч.2 ст. 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч. 1 ст. 950 ЦК України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Відповідно до ч.1. ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність всіх чотирьох умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб; вина боржника.

Судом встановлено, що відповідачем у даному випадку порушено зобов'язання щодо повернення на першу вимогу позивача сільськогосподарської продукції (макухи соєвої) та її зберігання, які виникли відповідно до умов договору від 19.08.2011р., внаслідок чого позивачу завдано збитків у розмірі вартості макухи соєвої, доказів місцезнаходження якої та пояснень з цього приводу всупереч вимог ухвал суду від 25.09.2012 та від 09.10.2012р. відповідачем не надано.

Згідно з п. 1 ч.1 ст. 951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

Враховуючи, те що відповідач порушив взяте на себе зобов'язання та не забезпечив повернення на першу вимогу позивача сільськогосподарської продукції (макухи соєвої), як і не забезпечив зберігання макухи соєвої, переданої йому позивачем за договором зберігання від 19.08.2011р. на зберігання, чим завдав позивачу збитків на загальну суму 172700,00 грн., то вимога позивача про стягнення з відповідача збитків у сумі 172700,00 грн. підлягає задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 49 ГПК України покладаються судом на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з споживчого товариства «УТФ»(07332, Київська обл., Вишгородський район, с. Козаровичі, вул. Кірова, буд 2-б, код 30839403) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «777 ЛТД» (09113, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Гайова, буд. 15/1, кв. 1, код 20006654) 172700,00 грн . (сто сімдесят дві тисячі сімсот грн.) збитків, 3454,00 грн. (три тисячі чотириста п'ятдесят чотири грн.) судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Рябцева О.О.

Рішення підписано 25.10.2012 р.