Постанова

від 19.02.2013 по справі 15/067-12

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" лютого 2013 р. Справа № 15/067-12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого Волковицької Н.О. Рогач Л.І. за участю представників сторін: позивачаКириленко Г.Г., керівник, Стасіневича Ю.Г., представник за довіреністю від 20.11.2012р. відповідачаЯнкової І.В., представник за довіреністю від 02.12.2012р. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуСпоживчого товариства "УТФ" на постановувід 18.12.2012 року Київського апеляційного господарського суду у справі№ 15/067-12 господарського суду Київської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "777 ЛТД" доСпоживчого товариства "УТФ" простягнення 172 700,00 грн. В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "777 ЛТД" звернулося до господарського суду Київської області з позовом до Споживчого товариства "УТФ" про відшкодування вартості майна (товару) у розмірі 172 700,00грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 19.10.2012 року (суддя Рябцева О.О.) залишеним без змін постановою від 18.12.2012 року Київського апеляційного господарського суду (судді: Баранець О.М., Калатай Н.Ф., Пашкіна С.А.), позовні вимоги задоволено у повному обсязі, присуджено до стягнення з Споживчого товариства "УТФ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "777 ЛТД" 172 700,00грн. завданих збитків та відповідні судові витрати.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями Споживче товариство "УТФ" подало

до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення та постанову у даній справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скаржник вважає, що суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що правовідносини виникли лише на підставі договору зберігання від 19.08.2011 року, та не врахували укладений між сторонами договір на постачання сільськогосподарської продукції № 30/2011-ОПТ від 22.08.2011 року, чим порушили норми матеріального та процесуального права.

Доповідач Волковицька Н.О.

Також, скаржник звернувся з клопотанням, в якому просить врахувати договір постачання товару та згоду відповідача повернути позивачу вартість не якісного товару з урахуванням витрат і збитків, понесених відповідачем та при розгляді справи підписати мирову угоду відповідача із позивачем, яке задоволенню не підлягає, оскільки відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю - доповідача та присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши в межах вимог статей 108, 111 7 Господарського процесуального кодексу України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Предметом спору у даній справі є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "777 ЛТД" про стягнення з Споживчого товариства "УТФ" збитків завданих порушенням умов договору зберігання від 19.08.2011 року сільськогосподарської продукції вартістю 172 700,00грн.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, вказаний договір укладено між спільним Українсько-Сінгапурським підприємством "777 ЛТД" у формі товариства з обмеженою відповідальністю - Поклажодавець за договором, в подальшому перейменованого на Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма " 777 ЛТД" та Споживчим товариством "УТФ" - Зберігач за договором (т.1, а.с. 9-11).

Відповідно до пункту 1.1 договору поклажодавець передає, а зберігач приймає на зберігання сільськогосподарську продукцію, а саме: макуху соєву.

Строк зберігання встановлюється з моменту фактичної передачі сільськогосподарської продукції зберігачеві до 05.09.2011 року (пункт 2.1. договору)

Відповідно до пункту 2.2. договору, якщо після закінчення зазначеного у пункті 2.1. терміну сільськогосподарська продукція не буде витребувана паклажодавцем, умови договору зберігають чинність протягом фактичного знаходження сільськогосподарської продукції на зберіганні, крім випадків, передбачених законом та договором.

Пунктом 4.2.1. договору, сторонами визначено право поклажодавця на дострокове забирання сільськогосподарської продукції або його частину зі зберігання.

22.08.2011 року позивачем було поставлено, а відповідачем було отримано згідно з видатковою накладною № 83 (оформленою шляхом обміну факсограмами, які підписані та скріплені печатками сторін) товар - сою на зберігання у кількості 34.540 тон на загальну суму 172700,00 грн. (т.1, а.с. 12). Підставою поставки вказаного товару в накладній зазначено - договір зберігання № 1 від 19.08.2011року.

Крім цього, судами попередніх інстанцій встановлено, що 22.08.2011 року між сторонами спору було підписано договір № 30/2011-ОПТ на постачання сільськогосподарської продукції шляхом обміну факсограмами (т.1, а.с.19-21).

Відповідно до пункту 1.1. договору № 30/2011-ОПТ від 22.08.2011 року постачальник (позивач) зобов'язується передати у власність покупцю (відповідачу) сільськогосподарську продукцію (у подальшому товар) у кількості та асортименті, згідно до оформлених специфікацій, які є невід'ємними частинами договору, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах договору.

Специфікації, як невід'ємні частини вказаного договору сторонами не погоджувались, в той час як договором зберігання від 19.08.2011 року чітко визначений предмет договору, а саме: макуха соєва та з видаткової накладної № 83 від 22.08.2011 року, яка підписана позивачем та відповідачем, чітко вбачається, що товар (соя на зберігання) одержаний відповідачем за накладною у кількості 34,540 тон на суму 172 700,00 грн. виданий на підставі договору зберігання № 1 від 19.08.2011 року.

Згідно частини 2 статті 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій, при укладенні договору № 30/2011-ОПТ від 22.08.2011 року сторони не досягли згоди щодо предмету договору, який є істотною умовою договору, то висновок про те, що договір на постачання сільськогосподарської продукції № 30/2011-ОПТ від 22.08.2011 року не укладено, є правомірним та обгрунтованим.

Також суди дійшли висновку, що правовідносини між сторонами виникли в наслідок укладення договору зберігання від 19.08.2011 року, оскільки договором зберігання визначений предмет договору та з видаткової накладної вбачається, що вона видана на підставі договору зберігання № 1 від 19.08.2011 року, з визначенням кількості сої, яка передається на зберігання у розмірі 34,540 тон на суму 172 700,00 грн.

З листування сторін судами встановлено, що листом від 23.08.2011 року № 23 відповідач повідомив позивача про невідповідність якості макухи соєвої по вмісту уреази та просив позивача направити представника для подальшої перевірки товару в незалежній лабораторії (т.1, а.с. 14).

У відповідь, позивач направив відповідачу лист від 23.08.2011 року за № 2, в якому просив відповідача повернути здану відповідачу на зберігання, згідно договору зберігання від 19.08.2011 року сільськогосподарську продукцію (макуху соєву) в кількості 34,540 тон згідно видаткової накладної № 83 від 22.08.2011 року для перевірки якості продукції в незалежній лабораторії (т.1, а.с.,15).

Також, 28.08.2011 року позивачем направлено відповідачу лист претензію № 2, в якому він вимагав негайного повернення належної позивачу сільськогосподарської продукції (макухи соєвої) відповідно до пунктів 3.1.4., 3.1.6., 4.2.1. договору зберігання від 19.08.2011 року (т.1, а.с. 25-26).

10.11.2011 року відповідач надіслав позивачу лист-вимогу № 10/01 від 10.11.2011 року, якою вимагав сплатити понесені ним збитки у розмірі 46 302,85грн. пов'язаних з транспортними витратами, витратами на відрядження, проведенням лабораторних досліджень щодо відповідності товару ДСТУ, та пропонував забрати поставлений неякісний товар (т.1, а.с. 27).

01.12.2011 року відповідач направив позивачу лист № 02/12, в якому повідомив позивача про закінчення терміну придатності макухи соєвої в кількості 34,350 тон з проханням направити відповідного представника для підписання акта списання на товар, що прийшов в непридатність (т. 1, а.с. 121).

Позивачем зазначене повідомлення залишено без задоволення.

Таким чином, суди дійшли висновку, що оскільки укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором зберігання, то відповідно до частини 1 статті 953 Цивільного кодексу України, зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Відповідно до частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Статтями 942 та 949 цього Кодексу унормовано, що зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

У разі втрати або пошкодження речі, згідно статті 951 Цивільного кодексу України, зберігач повинен відшкодовувати збитки в розмірі її вартості або в розмірі суми, на яку знизилась її вартість.

Відповідач не повернув за першою вимогою позивача із зберігання сільськогосподарську продукцію: макуху соєву, чим порушив зобов'язання за договором зберігання від 19.08.2011 року та завдав збитків на загальну суму 172 700,00 грн., в зв'язку з чим позовні вимоги були задоволені.

Заперечення відповідача, щодо договору поставки, касаційна інстанція не приймає до уваги оскільки вони досліджувались судами попередніх інстанцій та обгрунтовано спростовані з огляду на те, що договір є неукладеним та не породжує для сторін ніяких прав та обов'язків.

Будь-яких доказів які наявні в матеріалах справи та не дослідженні судами скаржник не навів, а відтак його заперечення щодо порушення норм матеріального та процесуального права також не заслуговують на увагу.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що господарські суди попередніх інстанцій в порядку статті 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили, встановили та надали юридичну оцінку наданим сторонами доказам та дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Твердження заявника про порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, суперечать матеріалам справи та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України не входить до компетенції касаційної інстанції, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування рішення та постанови у даній справі колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111 5 , 111 7 , пунктом 1 статті 111 9 , статтею 111 11 , Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Київської області від 19.10.2012 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2012 року у справі № 15/067-12 господарського суду Київської області залишити без змін.

Касаційну скаргу Споживчого товариства "УТФ" залишити без задоволення.

Головуючий суддя Т. Дроботова

С у д д і Н. Волковицька

Л. Рогач