Постанова

від 18.12.2012 по справі 15/067-12

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2012 р. Справа№ 15/067-12

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Баранця О.М.

суддів: Калатай Н.Ф.

Пашкіної С.А.

при секретарі Кулачок О.А.

за участю від позивача - Стасіневич Ю.Г.

представників сторін: від відповідача -Єфанова Н.С.

розглянувши

апеляційну скаргу Споживчого товариства "УТФ"

на рішення

господарського суду Київської області

від 19.10.2012 року.

у справі № 15/067-12 (суддя: Рябцева О.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

"Виробничо-комерційна фірма "777 ЛТД"

до Споживчого товариства "УТФ"

про стягнення 172700,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 19.10.2012 року позовні вимоги задоволено повністю.

Стягнуто з споживчого товариства «УТФ» (07332, Київська обл., Вишгородський район, с. Козаровичі, вул. Кірова, буд 2-б, код 30839403) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «777 ЛТД» (09113, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Гайова, буд. 15/1, кв. 1, код 20006654) 172700,00 грн. (сто сімдесят дві тисячі сімсот грн.) збитків, 3454,00 грн. (три тисячі чотириста п'ятдесят чотири грн.) судового збору.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, Споживче товариство "УТФ" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області у справі № 15/067-12 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 року апеляційну скаргу прийнято до провадження. Розгляд справи призначено до розгляду.

Представником відповідача подані клопотання про призначення експертизи та витребування доказів. Дані клопотання відхилено колегією суддів.

Колегія суддів вважає за можливе здійснювати розгляд справи за наявними в ній матеріалами. Дослідження питання щодо якості отриманої відповідачем продукції знаходиться поза межами даного спору, оскільки не впливає на прийняття рішення по суті спірних правовідносин.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.08.2011 року між спільним Українсько-Сінгапурським підприємством «777 ЛТД»у формі товариства з обмеженою відповідальністю (назву змінено на товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «777 ЛТД») (Поклажодавець) та споживчим товариством «УТФ» (Зберігач) було укладено договір зберігання (договір).

Зазначений договір було укладено шляхом обміну факсограмами, які підписані уповноваженими особами та скріплені печатками.

Відповідно до п. 1.1 договору поклажодавець передає, а зберігач приймає на зберігання сільськогосподарську продукцію, а саме: макуху соєву.

Згідно з п. 2.1. договору строк зберігання встановлюється з моменту фактичної передачі сільськогосподарської продукції зберігачеві до 05.09.2011р.

Відповідно до п. 2.2. договору якщо після закінчення зазначеного у терміну сільськогосподарська продукція не буде витребувана паклажодавцем, умови договору зберігають чинність протягом фактичного знаходження сільськогосподарської продукції на зберігання, крім випадків, передбачених законом та договором.

Відповідно до п. 4.2.1. договору поклажодавець має право достроково забрати сільськогосподарську продукцію або його частину зі зберігання.

22.08.2011 року позивачем було поставлено, а відповідачем було отримано згідно з видатковою накладною № 83 (оформленою шляхом обміну факсограмами, які підписані та скріплені печатками сторін) товар - сою на зберігання у кількості 34.54 т. на загальну суму 172700,00 грн. Підставою поставки в накладній зазначено - договір зберігання №1 від 19.08.2011р.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.08.2011 року позивачем та відповідачем було підписано договір № 30/2011-ОПТ на постачання сільськогосподарської продукції шляхом обміну факсограмами.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Відповідно до п. 1.1. договору № 30/2011-ОПТ від 22.08.2011 року постачальник зобов'язується передати у власність покупцю сільськогосподарську продукцію (у подальшому товар) у кількості та асортименті, згідно до оформлених специфікацій, які є невід'ємними частинами договору, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах договору.

Відповідно до п. 1.1. договору № 30/2011-ОПТ від 22.08.2011 року невід'ємними його частинами є оформлені належним чином специфікації, в яких мав бути визначений саме предмет договору, тобто найменування продукції.

Специфікації, тобто невід'ємні частини договору № 30/2011-ОПТ від 22.08.2011 року сторонами не погоджувались, в той час як договором зберігання від 19.08.2011 року чітко визначений предмет договору, а саме макуха соєва та з видаткової накладної № 83 від 22.08.2011 року, яка підписана позивачем та відповідачем, чітко вбачається, що товар (соя на зберігання) одержаний відповідачем за накладною у кількості 34,54 т. на суму 172700,00 грн. виданий на підставі договору зберігання № 1 від 19.08.2011 року.

Оскільки при укладенні договору № 30/2011-ОПТ від 22.08.2011 року сторони не досягли згоди щодо предмету договору, який є істотною умовою договору, то договір на постачання сільськогосподарської продукції № 30/2011-ОПТ від 22.08.2011 року є неукладеним, а правовідносини між сторонами виникли в наслідок укладення договору зберігання від 19.08.2011 року, оскільки договором зберігання визначений предмет договору та з видаткової накладної вбачається, що вона видана на підставі договору зберігання № 1 від 19.08.2011 року, з визначенням кількості сої на зберігання у розмірі 34,54 т. на суму 172700,00 грн.

Крім того, згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 937 Цивільного кодексу України письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

На виконання умов договору зберігання позивачем було поставлено, а відповідачем було отримано згідно з видатковою накладною № 83 від 22.08.2011 р. (оформленою шляхом обміну факсограмами, які підписані та скріплені печатками сторін) на підставі договору зберігання №1 від 19.08.2011 р. товар - сою на зберігання у кількості 34.54 т. на загальну суму 172700,00 грн.

Для отримання товару відповідачем видано довіреність № 93 від 22.08.2011 р. на ім'я Карцева Сергія Івановича.

Листом від 23.08.2011 р. № 23 відповідач повідомив позивача про невідповідність якості макухи соєвої по вмісту уреази та просив позивача направити представника для подальшої перевірки товару в незалежній лабораторії.

25.08.2011 р. позивач направив відповідачу лист від 23.08.2011р. за № 2, в якому просив відповідача повернути здану відповідачу на зберігання, згідно договору зберігання від 19.08.2011 р. сільськогосподарську продукцію (макуху соєву) в кількості 34,540 т. згідно з накладною № 83 від 22.08.2011 р. на основний склад позивача для перевірки якості продукції в незалежній лабораторії.

Листом від 25.08.2011 року № 26, який адресат отримав 07.09.2011 року, відповідач повідомив позивача проте, що у зв'язку з поставкою позивачем неякісної макухи соєвої відповідачем станом на 25.08.2011року понесені збитки у сумі 25748,41 грн., які відповідач просив позивача на протязі одного банківського дня сплатити.

Позивач направив відповідачу лист претензію № 2 від 28.08.2011 р., в якій вимагав від відповідача негайного повернення до 29.08.2011 р. належної позивачу сільськогосподарської продукції (макухи соєвої) відповідно до п.п. 3.1.4.,3.1.6., 4.2.1. договору зберігання від 19.08.2011 р.

10.11.2011 р. відповідач надіслав позивачу лист-вимогу № 10/01 від 10.11.2011 р., в якій вимагав сплатити понесені ним збитки у розмірі 46302,85 грн. та пропонував забрати поставлений неякісний товар, додавши до листа-вимоги рахунок-фактури № 16/1 від 15.08.2011 р.

01.12.2011 р. відповідач направив позивачу лист № 02/12 від 01.12.2011 р., в якому повідомив позивача про закінчення терміну придатності макухи соєвої в кількості 34,350 т. та просив позивача 02.12.2011 р. направити представника для підписання акту списання на товар, що прийшов в непридатність.

Позивач зазначену претензію залишив без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з ч. 1. ст. 942 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Між сторонами одразу після отримання макухи соєвої відповідачем виник спір з приводу її якості, що підтверджується перепискою сторін, поясненнями їх представників та наявними в матеріалах справи актом повернення від 23.08.2011 р. виданим «АПК-Інвест» Комбікормового заводу та протоколами випробувань № 3867 від 25.08.2011 р. та № 4012 від 26.08.2011 р. виданими Державним центром сертифікації і експертизи зерна та продуктів його переробки.

Проте, дослідження питання щодо якості отриманої відповідачем продукції знаходиться поза межами даного спору, оскільки не впливає на прийняття рішення по суті спірних правовідносин з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 953 ЦК України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Згідно з п. 3.1.4. договору зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві сільськогосподарську продукцію, яка була передана на зберігання. Сільськогосподарська продукція має бути повернута поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Пунктом 3.1.6. договору визначено, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути сільськогосподарську продукцію.

Відповідач отримав товар на зберігання 22.08.2011 р., а претензію № 2 від 28.08.2011 р. позивач вже вимагав від відповідача негайного повернення до 29.08.2011 р. отриманої на зберігання продукції. Проте, відповідач продукцію не повернув.

Отже, відповідач в будь-якому випадку повинен був до 29.08.2011 р. повернути позивачу продукцію в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. Доказів того, що позивач відмовлявся прийняти продукцію посилаючись на те, що це продукція інша ніж та, що була передана за договором, матеріали справи не містять, крім того, з цих підстав відповідач проти позову не заперечував.

Також, згідно з п. 2.1. договору строк зберігання встановлюється з моменту фактичної передачі сільськогосподарської продукції зберігачеві до 05.09.2011р., тобто всього 15 днів.

Умовами договору зберігання від 19.08.2011 р. не передбачено зобов'язання відповідача щодо направлення товару на дослідження для встановлення якості продукції.

Пунктом 5.3. договору визначено, що збитки,завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням сільськогосподарської продукції, відшкодовуються зберігачем, зокрема, у разі втрати (нестачі) сільськогосподарської продукції -у розмірі її вартості.

Згідно з ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч. 1 ст. 950 ЦК України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Відповідно до ч. 1. ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність всіх чотирьох умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб; вина боржника.

Відповідачем у даному випадку порушено зобов'язання щодо повернення на першу вимогу позивача сільськогосподарської продукції (макухи соєвої) та її зберігання, які виникли відповідно до умов договору від 19.08.2011 р., внаслідок чого позивачу завдано збитків у розмірі вартості макухи соєвої, доказів місцезнаходження якої та пояснень з цього приводу відповідачем не надано.

Згідно з п. 1 ч.1 ст. 951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідач порушив взяте на себе зобов'язання та не забезпечив повернення на першу вимогу позивача сільськогосподарської продукції (макухи соєвої), як і не забезпечив зберігання макухи соєвої, переданої йому позивачем за договором зберігання від 19.08.2011 р. на зберігання, чим завдав позивачу збитків на загальну суму 172700,00 грн., то вимога позивача про стягнення з відповідача збитків у сумі 172700,00 грн. підлягає задоволенню.

Доводи наведені відповідачем в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Київської області від 19.10.2012 року у справі № 15/067-12 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Справу № 15/067-12 повернути до господарського суду Київської області.

3. Копію постанови направити сторонам.

Головуючий суддя Баранець О.М.

Судді Калатай Н.Ф.

Пашкіна С.А.

Повний текст постанови складено 20.12.2012 року.