Рішення

від 02.10.2012 по справі 10/079-12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"02" жовтня 2012 р. Справа № 10/079-12

Господарський суд Київської області в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Сай А.С.

розглянувши справу № 10/079-12

за позовом селянського фермерського господарства «Надія-1», с. Гнідин

Бориспільського району Київської області;

до приватного підприємства «Контраст», м. Бориспіль Київської області;

про стягнення 30305,50 грн.

Представники сторін:

від позивача: Соколов С.В., договір б/н від 28.08.2012р.;

від відповідача: Паршуков Є.О., довіреність б/н від 02.10.2012р.

обставини справи:

До господарського суду Київської області звернулось селянське фермерське господарство «Надія-1»(надалі -позивач) з позовом до приватного підприємства «Контраст»(надалі -відповідач) про стягнення 30305,50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, отримавши суму попередньої оплати, товар не поставив, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 25305,50 грн. Крім того, невиконанням своїх господарських зобов'язань, відповідач завдав СФГ «Надія-1»шкоду немайнового характеру, у зв'язку з чим позивач просить стягнути 5000,00 грн. моральної шкоди.

Ухвалою господарського суду Київської області від 06.08.2012р. порушено провадження у справі № 10/079-12 та призначено її розгляд на 28.08.2012р.

Ухвалою від 28.08.2012р. розгляд справи було відкладено на 11.09.2012р., у зв'язку з неявкою в судове засідання повноважних представників сторін та неподанням витребуваних судом доказів.

Присутнім у судовому засіданні 11.09.2012р. представником позивача підтримано позовні вимоги, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові, а також частково надано витребувані судом докази.

Представник відповідача у судовому засіданні подав клопотання про оголошення перерви у розгляді справи, у зв'язку з необхідністю надати докази, що підтверджують заперечення проти позовних вимог. При цьому, представник відповідача не надав витребувані ухвалою суду від 28.08.2012р. документи.

Ухвалою від 11.09.2012р. суд відклав розгляд справи на 02.10.2012р., у зв'язку з неподанням витребуваних судом доказів.

Присутній у судовому засіданні 02.10.2012р. представник позивача позовні вимоги підтримав, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача проти позову заперечив, посилаючись на те, що частина коштів у розмірі 19203,80 грн. була спрямована на погашення заборгованості СФГ «Надія-1»перед ПП «Контраст», яка виникла за період з 30.08.2003р. по 29.09.2003р., а на залишок суми -6101,70 грн. позивачу булло здійснено поставку дизпалива у кількості 650 л. Таким чином, на день розгляду справи відсутні підстави для задоволення позову.

У відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

18.04.2012р. між позивачем (за договором -покупець) та відповідачем (за договором -постачальник) було укладено усний договір, відповідно до умов якого останній зобов'язався здійснити позивачу поставку дизпалива в кількості 2675,0 літрів, загальною вартістю 25305,50 грн.

На виконання умов договору, відповідачем виставлено рахунок-фактуру № СФ-0000873 від 18.04.2012р. на оплату дизпалива ЕН 590 марка F вид І в кількості 2675,0 літрів, вартістю 25305,50 грн. з ПДВ.

20.04.2012р. банк перерахував з рахунку позивача згідно з платіжним дорученням № 6 від 19.04.2012р. на рахунок відповідача 25305,50 грн.

Як вбачається з платіжного доручення № 6 від 19.04.2012р., копія якого залучена до матеріалів справи, у рядку «призначення платежу»зазначено, що це оплата за дизпаливо згідно рахунку № 873 від 18.04.2012р.

Під час розгляду справи відповідачем факт виставлення рахунку-фактури № СФ-0000873 від 18.04.2012р. та отримання коштів у розмірі 25305,50 грн. не заперечувався.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Приписами статті 205 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1).

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч .2).

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

З викладеного вище вбачається, що між позивачем та відповідачем було укладено договір у спрощений спосіб, що підтверджується виставленням для оплати товару рахунку-фактуру та платіжним дорученням про проведення платежу. Відповідно до цього договору відповідач зобов'язався передати у власність позивача товар, а позивач, в свою чергу, прийняти його і оплатити.

Слід зазначити, що за своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем, є договором поставки, проте при його укладенні сторонами не встановлено терміну виконання відповідачем своїх зобовязань щодо поставки товару.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з приписами ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки відповідачем, за твердженням позивача, не було здійснено поставку дизпалива на суму 25305,50 грн., останній звернувся до ПП «Контраст»з листом № 4 від 14.05.2012р., в якому вимагав здійснити поставку палива у строк до 20.05.2012р., та з листом № 5 від 23.05.2012р., який також містив вимогу про поставку палива у строк до 28.05.2012р. Вказані листи були одержані відповідачем 30.05.2012р., що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, оригінали яких залучені до матеріалів справи.

Проте, своїм листом № 103 від 07.06.2012р. відповідач повідомив, що частина коштів у розмірі 19203,80 грн. була спрямована на погашення заборгованості СФГ «Надія-1»перед ПП «Контраст», яка виникла за період з 30.08.2003р. по 29.09.2003р., а на залишок суми -6101,70 грн. позивачу булло здійснено поставку дизпалива у кількості 650 л, а отже ПП «Контраст»належним чином виконало свої зобов'язання перед СФГ «Надія-1»щодо поставки нафтопродуктів та не має перед останнім жодної заборгованості.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

На підтвердження існування заборгованості позивача та часткову передачу товару останньому, відповідачем до матеріалів справи надано відомость обліку видачі палива на АЗС МПП «Контраст»від 29.09.2003р. та товарно-транспортну накладну № 260 від 20.04.2012р.

Відповідно до п. 1 та п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, згідно п. 11 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості, затвердженої постановою Держарбітража при Раді Міністрів СРСР від 15.07.1965р. № П-6, приймання товарів мають право здійснювати робітники отримувача (покупця), уповноважені на то керівництвом підприємства-отримувача, і ці працівники повинні відноситись до категорії матеріально-відповідальних осіб. Відпуск товарно-матеріальних цінностей покупцям або передача їх безоплатно здійснюється підприємствами тільки на підставі доручень отримувачів (покупців).

Порядок використання доручень регулюється наказом Мінфіну України № 99 від 16.05.96 р. «Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих та використаних доручень на отримання цінностей» (зареєст. у Мін'юсті України 12.06.96 р. № 293/1318). Пунктом 2 Інструкції визначено, що сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безоплатно тільки за довіреністю одержувача.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено інший первинний документ - накладну-вимогу, товарно-транспортну накладну, який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей.

З наданої до матеріалів справи товарно-транспортної накладної № 260 від 20.04.2012р. не вбачається, що дизпаливо у кількості 650 л було отримано уповноваженою особою СФГ «Надія-1», як і не підтверджено належними документами бухгалтерсього обліку факту існування заборгованості позивача перед відповідачем у 19203,80 грн.

Крім того, відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Приписами ст. 601 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк внконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Втім, відповідач не надав суду доказів направлення на адресу позивача вимог про погашення заборгованості у розмірі 19203,80 грн., яка виникла за період з 30.08.2003р. по 29.09.2003р., а також звернення до СФГ «Надія-1»з заявою про проведення зарахування зустрічних однорідних вимог.

Таким чином, виходячи з вищевказаних обставин та наданих доказів, суд дійшов висновку, що відповідач свої зобов'язання щодо поставки позивачу дизпалива в кількості 2675,0 л на суму 25305,00 грн. належним чином не виконав.

В силу ч. 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який отримав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, враховуючи відсутність на день розгляду справи належних доказів поставки товару або повернення кошів, судом визнаються обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 25305,50 грн. заборгованості.

Крім того, позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача 5000 грн. моральної шкоди.

Проте, зазначена вимога не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Отже, фактами, з якими матеріальний закон повязує настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння моральної шкоди, є: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного звязку між шкодою і протиправним діянням відповідача, а також вини останнього в її заподіянні.

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»№ 4 від 31.03.1995р., під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (абзац 2 п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»№ 4 від 31.03.1995р.).

Разом з тим, позивач при обґрунтуванні вимог щодо відшкодування моральної шкоди в позовній заяві, не наводить жодних конкретних обставин та доказів, які б підтверджували факт приниження честі, гідності а також ділової репутації його підприємства.

За таких обставин, враховуючи недоведеність позивачем наявності у сукупності всіх елементів складу правопорушення, яке тягне за собою відповідальність у вигляді відшкодування завданої моральної (немайнової) шкоди, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача 5000 грн. моральної шкоди, завданої внаслідок того, що товар не був поставлений на суму 25305,50 грн.

Беручи вищевикладене до уваги, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Крім того, разом з позовними вимогами, позивач просить суд стягнути з відповідача 3000,00 грн. витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката.

В обґрунтування понесених витрат, суду надано: договір про надання юридичних послуг б/н, укладений 28.08.2012р. між позивачем та адвокатом Соколовим С.В.; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Соколова С.В. № 1996/10; видатковий касовий ордер від 10.09.2012р. про сплату 3000,00 грн. за зазначеним договором. Копії зазначених документів містяться в матеріалах справи.

Приписами статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

Вирішуючи питання про розподіл витрат, які підлягають сплаті за послуги адвоката, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним (інформаційний лист Вищого господарського суду України № 01-8/155 від 13.02.2002 р.).

Пунктом 12 роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»№ 02-05/78 від 04.03.1998р. передбачено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним; за таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

При вирішенні питань, пов'язаних з оплатою послуг адвоката, слід також враховувати викладене в абзаці третьому пункту 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/973 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права»№ 01-8/973 від 14.12.2007р., за яким у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Враховуючи вищенаведене, а також предмет даного спору та те, що між позивачем та адвокатом був укладений договір тільки щодо надання послуг з представництва інтересів клієнта в суді, при цьому адвокат взяв участь лише у двох судових засіданнях та будь-яких письмових пояснень по суті спору під час розгляду справи не готував та не подавав, суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката підлягає частковому задоволенню в сумі 1000 грн.

Крім того, судом враховано, що згідно статті 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пункту 1 статті 22 Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік», станом на 01.01.2012 мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1073,00 грн.

Згідно підпункту 2 пункту 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, а за подання позовної заяви немайнового характеру -1 розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, мінімальний розмір судового збору за розгляд позовних заяв майнового характеру в господарському суді, поданих у 2012 році становить 1609,50 грн., а за розгляд позовної заяви немайнового характеру -1073,00 грн.

Оскільки позивачем пред'явлено позовні вимоги майнового характеру в загальному розмірі 25305,50 грн., то судовий збір мав бути сплачений ним у мінімальному розмірі - 1609,50 грн. Проте, з наявного в матеріалах справи оригіналу платіжного доручення від 03.07.2012р. № 10 вбачається, що судовий збір сплачено у загальному розмірі 1653,00 грн., тобто, більшому, ніж передбачено законом.

Також, за вимогу немайнового характеру підлягає сплаті судовий збір у розмірі 1073 грн. Однак, з наявного в матеріалах справи оригіналу платіжного доручення від 25.07.2012р. № 12 вбачається, що судовий збір сплачено у загальному розмірі 1102,00 грн., тобто, більшому, ніж передбачено законом.

Згідно з пунктом 1 частини 1, частиною 2 статті 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається, зокрема, в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом (у розмірі переплаченої суми).

Відповідно до пункту 4. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.11.2011р. № 01-06/1625/20114, питання повернення сплаченого судового збору має вирішуватися господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення сплаченої суми судового збору. Зміст пов'язаної з цим ухвали може бути наведено в резолютивній частині судового рішення, прийнятого по суті справи.

З огляду на зазначене, судовий збір, що сплачений позивачем при поданні позову згідно платіжних доручень від 03.07.2012р. № 10 та від 25.07.2012р. № 12 підлягає частковому поверненню позивачу з Державного бюджету України у розмірі 72,50 грн., а решта сплаченого позивачем судового збору, відповідно до ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, тобто в сумі 1609,50 грн.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного підприємства «Контраст»(08300, Київська область, Бориспіль, вул. Запорізька, 1; код ЄДРПОУ 13706055) на користь селянського фермерського господарства «Надія-1» (08300, Київська область, Бориспільський район, с. Гнідин, вул. Кузбасова, 3; код ЄДРПОУ 31845051) 25305 грн. 50 коп. -боргу, 1609 грн. 50 коп. -витрат по сплаті судового збору, 1000,00 грн. -витрат на послуги адвоката. Видати наказ.

3. В іншій частині вимог в позові відмовити.

4. Повернути на підставі рішення селянському фермерському господарству «Надія-1»(08300, Київська область, Бориспільський район, с. Гнідин, вул. Кузбасова, 3; код ЄДРПОУ 31845051) з Державного бюджету України суму зайво сплаченого судового збору в розмірі 72 грн. 50 коп., перерахованого на підставі платіжних доручень від 03.07.2012р. № 10 та від 25.07.2012р. № 12, оригінали яких знаходяться в матеріалах справи № 10/079-12.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Дата складання та підписання повного тексту рішення -22.10.2012 Суддя А.І. Привалов А.І. Привалов