Постанова

від 19.12.2012 по справі 10/079-12

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" грудня 2012 р. Справа№ 10/079-12

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кондес Л.О.

суддів: Ропій Л.М.

Рябухи В.І.

При секретарі судового засідання: Глитень В.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Соколов С.В. - представник

від відповідача: Кравцова А.С. - представник

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства «Контраст» на рішення Господарського суду Київської області від 02.10.2012 року

у справі № 10/079-12 (суддя Привалова А.І.)

за позовом Селянського фермерського господарства «Надія-1»

до Приватного підприємства «Контраст»

про стягнення 30 305,50грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 02.10.2012 у справі №10/079-12 позов задоволено частково: підлягає стягненню з Приватного підприємства «Контраст» на користь Селянського фермерського господарства «Надія-1» 25 305,50 грн. - боргу, 1609,50 грн. - витрат по сплаті судового збору та 1000 грн. - витрат на послуги адвоката. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Приватне підприємство «Контраст» звернулася з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить суд оскаржуване рішення скасувати, та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийнято при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, та при невідповідності висновків суду обставинам справи, а тому підлягає скасуванню.

У своїй апеляційній скарзі відповідач зазначає, що за позивачем з 29.03.2003 існує заборгованість за 2030 л дизельного палива, яку було погашено у 2012 році за рахунок перерахованої позивачем відповідачу суми 19 203,80 грн., а на залишок від вказаної суми 6 101,70 грн. відповідач поставив позивачу дизпалива в кількості 650 л.

Крім того, скаржник стверджує, що у зв'язку з належним виконанням відповідачем зобов'язання по поставці дизельного пвлива, підстави для стягнення з нього судових витрат відсутні.

Ухвалою від 09.11.2012 призначено справу до розгляду на 05.12.2012.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2012 розгляд справи відкладено на 19.12.2012.

В судове засідання з'явились представники позивача та відповідача.

Представник позивача письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав, однак у судовому засіданні проти її доводів заперечував, вважаючи її безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а рішення суду є законним, обґрунтованим та таким, що підлягає залишенню без змін.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне:

18.04.2012 між Селянським фермерським господарством «Надія-1» (покупець) та Приватним підприємством «Контраст» (постачальник) було укладено усний договір поставки дизельного пального (надалі - Договір).

Вказаним Договором сторони погодили, що постачальник зобов'язується поставити позивачу дизпаливо в кількості 2 675 літрів, загальною вартістю 25305,50 грн., а покупець, відповідно, прийняти товар та оплатити його.

Відповідач, на виконання умов Договору, виставив позивачу рахунок-фактуру № СФ-0000873 від 18.04.2012р. на оплату дизпалива ЕН 590 марка F вид І в кількості 2 675,0 літрів, вартістю 25 305,50 грн. з ПДВ.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, платіжним дорученням № 6 від 19.04.2012 на рахунок відповідача було перераховано кошти в сумі 25 305,50 грн. з призначенням платежу «оплата за д/паливо згідно рах. № 873 від 18.04.2012р. в т.ч. ПДВ - 4 217,58 грн.»

Відповідачем факт отримання коштів у сумі 25 305,50 грн. не заперечувався.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з нормами ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У відповідності до ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 181 Господарського кодексу України закріплено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

З аналізу правовідносин між сторонами вбачається, що між позивачем та відповідачем було укладено договір у спрощений спосіб, що підтверджується виставленням для оплати товару рахунку-фактуру та платіжним дорученням про проведення платежу. За своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем, є договором поставки.

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Нормами ст. 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивач звернувся до відповідача з листом № 4 від 14.05.2012 в якому вимагав здійснити поставку палива у строк до 20.05.2012, та з листом № 5 від 23.05.2012, який також містив вимогу про поставку палива у строк до 28.05.2012 З матеріалів справи вбачається, що вказані листи були одержані відповідачем 30.05.2012, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, оригінали яких залучені до матеріалів справи.

Відповідач, у свою чергу надіслав позивачу лист № 103 від 07.06.2012 в якому зазначив, що частина коштів у розмірі 19 203,80 грн. була спрямована на погашення заборгованості Селянського фермерського господарства «Надія-1» перед Приватним підприємством «Контраст», яка виникла за період з 30.08.2003 по 29.09.2003, а на залишок суми - 6 101,70 грн. позивачу було здійснено поставку дизпалива у кількості 650 л, а, отже, відповідач належним чином виконав свої зобов'язання перед позивачем щодо поставки нафтопродуктів та не має перед останнім жодної заборгованості.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів зазначає, що на підтвердження існування заборгованості позивача та часткову передачу товару останньому, відповідачем до матеріалів справи надано відомість обліку видачі палива на АЗС МПП «Контраст» від 29.09.2003 та товарно-транспортну накладну № 260 від 20.04.2012р.

Згідно з нормами п. 1 та п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 11 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості, затвердженої постановою Держарбітража при Раді Міністрів СРСР від 15.07.1965р. № П-6, передбачено, що приймання товарів мають право здійснювати робітники отримувача (покупця), уповноважені на то керівництвом підприємства-отримувача, і ці працівники повинні відноситись до категорії матеріально-відповідальних осіб. Відпуск товарно-матеріальних цінностей покупцям або передача їх безоплатно здійснюється підприємствами тільки на підставі доручень отримувачів (покупців).

Відповідно до наказу Мінфіну України № 99 від 16.05.1996 «Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих та використаних доручень на отримання цінностей» сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безоплатно тільки за довіреністю одержувача.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено інший первинний документ - накладну-вимогу, товарно-транспортну накладну, який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей.

Враховуючи, що з наданої до матеріалів справи товарно-транспортної накладної № 260 від 20.04.2012 не вбачається, що дизпаливо у кількості 650 л було отримано уповноваженою особою позивача, колегія суддів зазначає, що факт передачі позивачу 650 л дизпалива є недоведеним.

Крім того, відповідачем не надано, ні первинних документів бухгалтерського обліку, які б підтверджували факт наявності заборгованості позивача перед відповідачем у 19203,80 грн., ні доказів направлення на адресу позивача вимог про погашення заборгованості у розмірі 19 203,80 грн., яка, як зазначає відповідач, виникла за період з 30.08.2003р. по 29.09.2003р., ні звернення до позивача із заявою про проведення зарахування зустрічних однорідних вимог.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач свої зобов'язання щодо поставки позивачу оплаченого дизпалива в кількості 2 675,0 л на суму 25 305,00 грн. належним чином не виконав.

В силу ч. 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з нормами ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який отримав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

З наведеного вбачається, що оскільки відповідач умови Договору поставки не виконав, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 25 305,50 грн. заборгованості є обґрунтованими та задоволені судом першої інстанції правомірно.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 5 000,00 грн. моральної шкоди колегія суддів зазначає наступне:

Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч. 1. ст. 1167 Цивільного кодексу України).

У п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995, зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Абзацом 2 п. 2 вказаної постанови закріплено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення.

Враховуючи, що позивачем не наведено жодних конкретних обставин та доказів, які б підтверджували факт приниження честі, гідності а також ділової репутації його підприємства, колегія суддів не вбачає підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.

Щодо часткового задоволення судом першої інстанції вимоги про стягнення з відповідача 3 000,00 грн. витрат по оплаті послуг адвоката, колегія суддів зазначає наступне.

В обґрунтування понесених витрат, суду надано: договір про надання юридичних послуг б/н, укладений 28.08.2012 між позивачем та адвокатом Соколовим С.В.; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Соколова С.В. № 1996/10; видатковий касовий ордер від 10.09.2012 про сплату 3000,00 грн. за зазначеним договором. Копії зазначених документів містяться в матеріалах справи.

Нормами статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

У відповідності до інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/155 від 13.02.2002, вирішуючи питання про розподіл витрат, які підлягають сплаті за послуги адвоката, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним.

Відповідно до п. 12 роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»№ 02-05/78 від 04.03.1998 передбачено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним; за таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

З умов договору про надання послуг, з урахуванням складності даної справи, участі адвоката лише у двох судових засіданнях при розгляді справи у суді першої інстанції та ненадання ним будь-яких письмових пояснень по суті спору, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката на суму 3 000,00 грн. є неспіврозмірною, а тому підлягає частковому задоволенню в сумі 1000 грн.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається, апеляційна скарга Приватного підприємства «Контраст» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Контраст» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 02.10.2012 по справі № 10/079-12 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 10/079-12 повернути до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя Кондес Л.О.

Судді Ропій Л.М.

Рябуха В.І.