Рішення

від 17.10.2012 по справі 5020-925/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2012 року справа № 5020-925/2012 За позовом Регіонального відділення Фонду Державного майна України

в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі,

ідентифікаційний код 20677058

(пл. Повсталих, 6, м. Севастополь, 99008)

до Товариства з обмеженою відповідальністю

„Судноплавна науково-виробнича компанія",

ідентифікаційний код 32784676

(99009, м. Севастополь, вул. Героїв Севастополя, 6, корпус Б)

про стягнення 20 974,69 грн,

Суддя Головко В.О.,

Представники сторін:

позивач (Регіональне відділення Фонду державного майна України в АР Крим та м. Севастополі) -Панна О.О. -спеціаліст І категорії -юрисконсульт відділу юридичного забезпечення, довіреність № 5 від 23.01.2012;

відповідач (Товариство з обмеженою відповідальністю „Судноплавна науково-виробнича компанія") -явку уповноваженого представника не забезпечив.

Обставини справи:

16.08.2012 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Регіональне відділення Фонду державного майна України в АР Крим та м. Севастополі (далі -позивач) звернулось до господарського суду міста Севастополя (далі -суд) із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Судноплавна науково-виробнича компанія" (далі -відповідач) про стягнення 20 974,69 грн, з яких: 20 068,37 грн -заборгованість з орендної плати за Договором за період з 01.08.2011 по 31.07.2012; 267,98 грн - 3% річних; 638,34 грн -пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором оренди № 184 цілісного майнового комплексу державного майна від 29.10.2004 в частині своєчасного та повного внесення орендної плати.

Ухвалою суду від 23.08.2012 порушено провадження у справі та у порядку статті 65 Господарського процесуального кодексу України зобов'язано сторін надати суду документи, необхідні для вирішення спору; розгляд справи призначено на 26.09.2012 /арк. с. 1-2/.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу розгляд справи був відкладений, зокрема через неявку відповідача та невиконання ним вимог суду -на 17.10.2012.

У призначене судове засідання відповідач явку свого повноважного представника знову не забезпечив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно і належним чином /арк. с. 46-49/, в тому числі за адресою, яка вказана у Спеціальному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців /арк. с. 19-21/; про причини неявки суду не сповістив; відзив на позов та документи в обґрунтування заперечень проти позову не надав.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, суд визнав за можливе розглянути справу у відсутність відповідача за наявними у справі матеріалами -в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Присутній в судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд -

ВСТАНОВИВ:

29.10.2004 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Севастополю (перейменованим в подальшому в Регіональне відділення Фонду державного майна України в АР Крим та м. Севастополі /арк. с. 33/; Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Судноплавна науково-виробнича компанія" (Орендар) укладений договір оренди № 184 цілісного майнового комплексу державного майна (далі -Договір) /арк. с. 11-15/.

За умовами пункту 1.1 Договору Орендодавець зобов'язався передати, а Орендар прийняти у строкове платне користування цілісний майновий комплекс Державного підприємства „Севастопольський загін науково-дослідних суден", склад і вартість якого визначені відповідно до акта оцінки (Додаток 1), протоколу про результати інвентаризації (Додаток 2) та передавального балансу Орендованого майна (Додаток 3), складених станом на 31.07.2004, вартість якого становить 276 900,00 грн (далі -об'єкт оренди).

Згідно з пунктами 3.1 -3.3 Договору орендна плата за користування об'єктом оренди за базовий місяць розрахунку оренди (липень 2004 року) складає 690,00 грн (без ПДВ) та щомісячно корегується з урахуванням індексу інфляції. Орендна плата перераховується Орендарем до Державного бюджету України щомісяця, не пізніше 15 числа наступного за звітним місяця.

Пунктом 3.5 Договору передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі підлягає індексації та стягується до бюджету, відповідно до чинного законодавства України, з урахуванням пені у розмірі 120% річних від облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Строк дії Договору встановлений його пунктом 10.1 -до 31.12.2014 включно.

У розділах 5 та 7 Договору визначені основні обов'язки сторін за Договором.

Зокрема, Орендодавець зобов'язаний передати Орендарю в оренду майно за актом приймання-передачі (пункт 7.1 Договору). В свою чергу, Орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету (пункт 5.4 Договору).

Як убачається з матеріалів справи, позивач виконав свій обов'язок, а саме: передав відповідачеві об'єкт оренди, що підтверджується Актом приймання-передачі від 29.10.2004, підписаним обома сторонами без зауважень та скріпленим їх печатками /арк. с. 16/

Натомість, відповідач умови Договору порушив: орендну плату вносив несвоєчасно і не в повному обсязі, внаслідок чого у нього перед позивачем за серпень 2011 року - липень 2012 року утворилась заборгованість в сумі 20 068,37 грн, що і стало причиною звернення позивача до суду із даним позовом.

Водночас, через прострочення виконання відповідачем зобов'язань щодо внесення орендної плати позивач вимагає стягнення заборгованості з урахуванням 3% річних та пені.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" унормовано, що даний Закон регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі -підприємства), їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Враховуючи, що об'єктом оренди є державне майно, застосуванню до спірних відносин сторін підлягають норми Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, а також норми спеціального законодавства в сфері оренди державного майна, яким є Закон України „Про оренду державного та комунального майна".

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як установлено судом, 29.10.2004 між сторонами укладено Договір № 184 /арк. с. 11-15/, який за своєю правовою природою та ознаками є договором оренди.

Так, відповідно до частини першої статті 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з положеннями частини першої статті 283 Господарського кодексу України та частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендарю) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До основних обов'язків орендаря стаття 18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" відносить, серед іншого, обов'язок щодо внесення орендної плати своєчасно і у повному обсязі.

При цьому, за змістом статті 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Таким чином, укладений між сторонами Договір № 184 від 29.10.2004 є підставою виникнення у відповідача обов'язку щодо внесення орендної плати за користування об'єктом оренди.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України унормовано, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Як установлено судом, за умовами Договору (пункт 3.2) Орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату щомісячно не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним.

Отже, останній платіж за спірний період (серпень 2011 року -липень 2012 року) відповідач був зобов'язаний здійснити в строк до 15.08.2012.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Натомість, в порушення наведених приписів, доказів погашення заборгованості по орендній платі в сумі 20 068,37 грн відповідачем не надано.

За викладених обставин позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основного боргу в сумі 20 068,37 грн є обґрунтованими, підтверджені документально, а тому підлягають до задоволення в повному обсязі.

Також позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 3% річних в сумі 267,98 грн.

Суд вважає дану вимогу такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статей 526, 625 Цивільного кодексу України зобов'язання повинно виконуватись належним чином. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних /арк. с. 10, 52/ суд визнає їх вірними, а тому, зважаючи на викладене, позовні вимоги в частині стягнення трьох процентів річних від простроченої суми (20 068,37 грн) в розмірі 267,98 грн є обґрунтованими і підлягають до задоволення в повному обсязі.

Щодо стягнення пені в сумі 638,34 грн суд зазначає наступне.

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій та іншими способами, передбаченими законом.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

В свою чергу, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до статей 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як зазначалося вище, згідно із пунктом 3.5 Договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі підлягає індексації та стягується до бюджету, відповідно до чинного законодавства України, з урахуванням пені у розмірі 120% річних від облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Таким чином, сторони визначили розмір пені у межах, встановлених статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Перевіривши наданий позивачем уточнений розрахунок пені /арк. с. 51/ суд зазначає, що він є вірним: при його здійсненні позивачем застосована вірна формула, вірно визначені періоди нарахування, враховано, що 2012 рік є високосним, що з 23.03.2012 було змінено облікову ставку НБУ. Проте у підсумку позивачем помилково зазначено, що загальний розмір пені становить 638,34 грн, замість 637,80 грн.

Убачається, що такий розмір пені (637,80 грн) є меншим, ніж заявлено позивачем до стягнення (638,34 грн). Водночас, питання щодо решти позовних вимог (638,34 -637,80 = 0,54 грн) позивачем процесуально не вирішено: заяву про зменшення розміру позовних вимог або про відмову від позову в цій частині на час прийняття судового рішення не подано.

За викладених обставин, вимога про стягнення пені в сумі 638,34 грн є обґрунтованою лише в сумі 637,80 грн, у зв'язку з чим підлягає частковому задоволенню. В частині стягнення пені в сумі 0,54 грн (638,34-637,80) в позові слід відмовити.

Підсумовуючи викладене, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума 20 974,15 грн, в тому числі: 20 068,37 грн -основний борг; 267,98 грн -3% річних; 637,80 грн -пеня. В решті позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Зважаючи на те, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 1 609,50 грн, за правилами частини другої статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача і підлягають стягненню з нього на користь позивача у мінімальному розмірі, встановленому Законом України „Про судовий збір".

Беручи до уваги вищезазначене, керуючись статтями 49, 82, 84-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Судноплавна науково-виробнича компанія" (ідентифікаційний код 32784676; 99009, м. Севастополь, вул. Героїв Севастополя, 6, корпус Б; відомості про поточні рахунки в установах банку в матеріалах справи відсутні) на користь Регіонального відділення Фонду Державного майна України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (ідентифікаційний код 20677058; пл. Повсталих, 6, м. Севастополь, 99008; п/р 31114089800008 у Головному управлінні державної казначейської служби України у м. Севастополі, одержувач: Державний бюджет Нахімовського району міста Севастополя, ЗКПО 24035606, МФО 824509) 20 974,15 грн (двадцять тисяч дев'ятсот сімдесят чотири грн 15 коп.), з яких: 20 068,37 грн -основний борг; 267,98 грн -3% річних; 637,80 грн -пеня, а також судовий збір в сумі 1 609,50 грн (одна тисяча шістсот дев'ять грн 50 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В частині стягнення 0,54 грн пені, -в позові відмовити.

Повне рішення складено 22.10.2012.

Суддя підпис В.О. Головко